Правове регулювання діяльності свиноферм

Нормативна база

• Закон України "Про ветеринарну медицину"
• Закон України «Про особисте селянське господарство»
• Закон України «Про фермерське господарство»
• Закон України «Про ідентифікацію та реєстрацію тварин»
• Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища»
• Ветиринарно-санітарні правила для птахівницьких господарств і вимоги до їх проектування, затверджені наказом Головного державного інспектора ветиринарної медицини України від 03 липня 2001 року № 53
• Державні будівельні норми України В.2.2-1-95 "Будівлі і споруди для тваринництва", затверджені наказом Державного комітету України у справах містобудування і архітектури від 27 січня 1995 року № 17

Види господарств за кількістю свиней

Відповідно до Ветеринарно-санітарних правил для птахівничих господарств і вимог до їх проектування господарства розподіляють за кількістю свиней, які одночасно утримуються в особистих селянських чи фермерських господарствах (юридичні особи):

1. дрібне господарство – до 15 голів свиней;
2. мале сільськогосподарське підприємство – до 200 голів свиней.

Загальні ветеринарно-санітарні вимоги до проектування, будівництва та експлуатації

Відповідно до пп.14 п.7 ст.7 Закону України «Про ветеринарну медицину» до повноважень державних органів ветеринарної медицини належать, зокрема, проведення експертизи і узгодження проектів планування та будівництва тваринницьких ферм, потужностей (об’єктів), що здійснюють забій тварин, переробних підприємств, підприємств з виробництва ветеринарних препаратів, ринків; участь у відведенні земельних ділянок для всіх видів зазначеного будівництва і забору води для тварин.

Відповідно до ст. 34 Закону України «Про ветеринарну медицину» соби, які вирощують тварин для власного споживання, включаючи велику рогату худобу, свиней, овець, кіз, кролів та птицю, за винятком непродуктивних тварин, а також тих, що вирощуються з рекреаційною метою, зобов’язані реєструватися у відповідних державних органах ветеринарної медицини. У реєстрі зазначаються ім’я власника тварин, адреса, телефон та інша інформація, види тварин, що утримуються відповідною особою, кількість тварин кожного виду. Оператори потужностей (об’єктів), що використовуються для промислового вирощування (розведення) тварин, зобов’язані зареєструвати їх у відповідних державних органах ветеринарної медицини. У реєстрі зазначаються види тварин, що утримуються на відповідних потужностях (об’єктах), кількість тварин кожного виду, назва оператора потужностей (об’єктів) та за необхідності - назва власника тварин, адреси, телефон та інша інформація.

Відповідно до Закону України «Про ідентифікацію та реєстрацію тварин» юридичні та фізичні особи, що провадять діяльність з розведення та утримання тварин, зобов’язані:

подавати для реєстрації дані про ідентифікованих тварин, господарства їх розведення та утримання, переміщення, забій, утилізацію, загибель, падіж тварин;

ідентифікувати усіх тварин у господарстві;

вести облік усіх тварин у господарстві, в тому числі щодо їх народження, ідентифікаційних номерів, усіх переміщень тварин між господарствами, а також про забій, утилізацію та падіж тварин;

зберігати відомості про тварину протягом трьох років після її смерті (забій, падіж, утилізація) або переміщення її з господарства;

здійснювати переміщення тварин з ідентифікаційними документами;

подавати дані до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері ветеринарної медицини, про усі переміщення тварин, надходження нових тварин у господарство, а також забій, утилізацію, падіж тварин протягом 5 робочих днів з дати таких дій або подій;

проводити забій, утилізацію лише ідентифікованих та зареєстрованих тварин.

Об’єктом ідентифікації та реєстрації є сільськогосподарські тварини - велика рогата худоба, коні, свині, вівці, кози. Індивідуальний ідентифікаційний номер є унікальним у межах одного виду тварин. Великій рогатій худобі, вівцям, козам та коням присвоюється виключно індивідуальний номер. Груповий ідентифікаційний номер може присвоюватися групі тварин у межах одного господарства і є унікальним для господарства у межах України.

Відповідно до п. 2.1. Державних будівельних норм України В.2.2-1-95 "Будівлі і споруди для тваринництва" будівлі і споруди для тваринництва слід проектувати, як правило, одноповерховими, прямокутної форми в плані, однопрогоновими або з декількома паралельно розміщеними прогонами. Кількість прогонів, їх ширина і висота обумовлюються технологічною необхідністю та економічною доцільністю. Загальна ширина одноповерхових будівель і споруд, як правило, не повинна перевищувати 24 м. Більша ширина будівель і споруд можлива при техніко-економічному та технологічному обгрунтуванні.

Будівлі та споруди в залежності від природно-кліматичних умов та технологічних вимог можуть бути горищні або безгорищні.

Введення тварин на комплекс (ферму) дозволяється після прийняття в експлуатацію об’єкта (реєстрація декларації або отримання сертифіката) й завершення передпускової профілактичної дезінфекції.

Територія господарської діяльності дрібних особистих селянських та малих сільськогосподарських підприємств планується таким чином, щоб мати окреме місце складування гною, окреме водопостачання та водовідведення. Площа земельної ділянки має бути достатньою для забезпечення повного використання, зберігання та переробки органічних решток (гною) або його реалізацію після переробки та знезараження шляхом біотермічного перетворення в компостну суміш.

Згідно з Санітарними правилами і нормами розміщення, улаштування та експлуатації малих ферм для утримання тварин (худоби, птиці, звірів) в населених пунктах Української РСР СанПіН N 5.02.12 / н) необхідно систематично підтримувати санітарний стан тваринницьких приміщень і території ферми. В'їзд транспорту на територію ферми допускається тільки через дезбарьєр. Не рідше 1 разу на місяць слід проводити санітарний день. В цей день піддають ретельному очищенню стіни, годівниці, поїлки та інше обладнання. Після механічного очищення проводять дезінфекцію: годівниці, забруднюють місця стін, перегородок і стовпів білять суспензією свіжогашеного вапна. На всій території ферми, в виробничих та підсобних приміщеннях повинна проводитися профілактична дезінфекція заходи щодо боротьби з мухами і гризунами відповідно до діючих інструкцій по проведенню дезінфекції, дезінсекції, дератизації, і дезакаризації.

Ветеринарно-санітарні об’єкти

Дезінфекційний блок або дезбар’єри розташовують на головному в’їзді на територію підприємства і блокують із ветсанпропускником. Дезбар’єр має забезпечувати знезараження транспорту, при використанні наливних дезбар’єрів довжина водного дзеркала має бути не меншою 9 метрів.

Ветеринарний пункт складається з амбулаторії та діагностичного відділу. Амбулаторія складається з кімнати фахівців, аптеки, кімнати з холодильною камерою для зберігання біопрепаратів, стерилізаційної, кімнати для розтину та складу для деззасобів. Ветеринарний пункт розташовують та/або блокують з ветсанпропускником.

Забійно-санітарний пункт, по можливості, блокують з ветеринарною лабораторією (за наявності) або ветеринарним пунктом і розташовують на лінії огородження підприємства. Він складається із: забійного відділення з приміщеннями для забою свиней, розтину туш, засолу шкур і тимчасового зберігання туш і шкур, утилізаційного відділення, відділення для патолого-анатомічного розтину з утилізаційною камерою та душовою. Покриття стін вказаних відділень мають бути гладенькими, без виступів та забезпечувати зручне їх щоденне миття й знезараження. Забійно-санітарний пункт розташовують на відстані не менше 50 м від інших приміщень. В утилізаційному відділенні встановлюють автоклав або піч для спалювання трупів. При утилізації сировини автоклавуванням передбачають дві кімнати: для сировини і знешкодження конфіскатів. У стіні між ними встановлюють автоклав, завантаження якого здійснюють з кімнати для сировини, а вивантаження з кімнати для знешкоджених конфіскатів. При розташуванні свинарського підприємства в зоні обслуговування заводу з виробництва м’ясо-кісткового борошна забійно-санітарний пункт будують без утилізаційного відділення. В такому разі в забійно-санітарному пункті обладнують лише холодильну камеру для ізоляції (короткочасного (до 3-х діб) зберігання) трупів і конфіскатів від вимушено забитих тварин.

Забійний майданчик будують з приміщенням для забою тварин та кімнатою для зберігання продуктів забою. Його розташовують у виробничій зоні якнайдалі (не менше 50 м) від свинарників та огороджують суцільним парканом. Приміщення для карантину, передбачене для обслуговування одного свинарського комплексу (ферми), розташовують відокремлено від виробничих приміщень ферми чи комплексу, огороджують суцільним або сітчастим парканом заввишки 2 м та обладнують окремий в’їзд (виїзд) з дезбар’єром на дорогу загального користування.

Розміри будівлі для карантину визначають циклограмою надходження та руху поголів’я із розрахунку тривалості карантинування кожної групи свиней в ізольованих секціях впродовж 30 діб, періоду санітарної обробки і дезінфекції та вивільнення приміщень не менше ніж на 4 доби.

В карантиннику передбачають наявність окремих приміщень для зберігання кормів, інвентарю, ветеринарних препаратів, інструментів та дезінфектантів.

Ветсанпропускник будують на лінії розмежування адміністративно-господарської і виробничої зон. Розташування та розміри санітарно-побутових приміщень для персоналу свиногосподарства (ферми) проектують відповідно існуючих нормативних вимог. Крім цього, в ветсанпропускнику передбачають приміщення для знезараження, прання і сушки спецодягу та спецвзуття. На прохідній ветсанпропускника встановлюють цілодобове чергування.

Перед входом у ветсанпропускник, як зі сторони зовнішньої території, так і з боку виробничої зони, встановлюють дезбар’єри (кювети з килимками або тирсою), змочені дезрозчином. Розмір дезбар’єра повинен виключати можливість оминути його відвідувачем.

Ветсанпропускник включає ряд приміщень, обладнаних наскрізними душовими кабінами, що забезпечують необхідну обробку персоналу та відвідувачів. Душові кабіни встановлюють таким чином, щоб всі, хто заходить на територію ферми та виходить з неї, проходили через них.

Ветсанпропускник розділяють на «чисту» та «брудну» зони. В «брудній» зоні санпропускника працівники свиногосподарства (ферми) знімають свій домашній одяг і взуття та залишають їх в гардеробній домашнього одягу (в шафі, закріпленій за кожним працівником), приймають душ та в гардеробній в «чистій» зоні одягають чистий знезаражений спецодяг і взуття. Переміщення одягу між «чистою» і «брудною» зоною заборонено. По закінченню роботи процедуру повторюють в зворотному порядку - знімають спецодяг і взуття, приймають душ і одягають власний одяг.

Ветеринарні об’єкти обладнують автономною каналізацією для відведення стічних вод.

Пункт зі штучного осіменіння при великому свинарському підприємстві розташовують на території племінного репродуктора або промислового комплексу. У ньому передбачають приміщення для утримання кнурів та лабораторно-технологічну кімнату.

Вимоги до закритого режиму роботи у спеціалізованих свиногосподарствах, малих та середніх сільськогосподарських підприємствах

Всі спеціалізовані свиногосподарства, малі та середні сільськогосподарські підприємства з вирощування та відгодівлі свиней незалежно від форми власності працюють в закритому режимі роботи.

Вхід на територію спеціалізованих свиногосподарств, малих та середніх сільськогосподарських підприємств стороннім особам, а також в’їзд транспортних засобів, не пов’язаних з обслуговуванням господарства, забороняється.

При цьому всі відвідувачі реєструються в спеціальному журналі та проходять санітарну обробку. Крім того, відвідувачі (включаючи посадових осіб органів, уповноважених на здійснення державного контролю (нагляду)), щонайменше за останні 2 тижні не повинні відвідувати інші господарства, що належать до компартментів нижчого рівня, контактувати з домашніми та (або) дикими свинями (включаючи відвідування мисливських господарств, брати участь в полюванні на диких свиней), відвідувати епізоотичні вогнища, або брати участь у проведенні протиепізоотичних заходів.

1. Територію спеціалізованих свиногосподарств, малих та середніх сільськогосподарських підприємств поділяють на такі зони:
   виробничу, в якій можуть виділяти репродуктивний і відгодівельний сектори, вигульні майданчики з твердим покриттям, ветеринарно-санітарні об’єкти, які розташовують відповідно до технологічного процесу. Територію виробничої зони по всьому периметру огороджують суцільною огорожею, яка унеможливлює проникнення сторонніх осіб, диких та безпритульних (синантропних) тварин;
2. адміністративно-господарську, яка включає будівлі і споруди адміністративно-господарських служб, об’єкти для інженерно-технічного обслуговування (гараж, технічні склади, механічні майстерні), приміщення для зберігання і приготування кормів. Кормоцех розташовують при в’їзді на територію підприємства. У безпосередній близькості до кормоцеху або в блоці із ним розташовують склад концентрованих кормів, сховища для коренеплодів, силосу та інших кормів.

Вхід у виробничу зону спеціалізованих свиногосподарств, малих та середніх сільськогосподарських підприємств дозволяється лише через ветсанпропускник, а в’їзд транспорту – через постійно діючий дезінфекційний бар’єр (дезінфекційний блок). На ветсанпропускнику ведуться журнали: виходу на роботу працівників, відвідування господарства сторонніми особами, руху та знезараження транспорту, приготування дезрозчинів та заправки дезбар’єрів, прання та знезараження спецодягу.

Всі інші входи у виробничу зону спеціалізованих свиногосподарств, малих та середніх сільськогосподарських підприємств мають бути закриті.

Виходити в спецодязі, а також виносити його за межі спеціалізованих свиногосподарств, малих та середніх сільськогосподарських підприємств забороняється.

При вході в ізольоване приміщення (секцію) встановлюють дезванночки або дезкилимки. Зсередини приміщення біля дверей, при вході в склади комбікормів, кормокухню та інші ветеринарні об’єкти облаштовують дезкилимки, заповнені тирсою або іншим пористим матеріалом, зволоженим дезрозчином. На кожній технологічній дільниці облаштовують туалет з умивальником.

Для обслуговування тварин за кожною технологічною (виробничою) групою закріплюють відповідний персонал, що має навики утримання, годівлі, догляду за тваринами та пройшов обов’язкове медичне обстеження.

Особи, хворі туберкульозом, теніаринхозом, сальмонельозом та іншими захворюваннями, спільними для людей і тварин, до роботи в спеціалізованих свиногосподарствах, малих та середніх сільськогосподарських підприємствах не допускаються.

Персонал господарства забезпечують спецодягом та спецвзуттям із розрахунку не менше двох комплектів на працівника. Обладнання, інвентар, спецодяг, спецвзуття та інші предмети маркують і закріплюють за дільницею (цехом). Передавати означені предмети з одної дільниці на інші без попереднього знезараження забороняється.

Працівники спеціалізованих свиногосподарств, малих та середніх сільськогосподарських підприємств, не повинні утримувати свиней в особистих селянських господарствах. Керівники господарств мають здійснювати суворий контроль за наявністю свиней в особистих селянських господарствах найманих працівників. У випадку інфекційного захворювання інших сільськогосподарських тварин, що належать працівникам спеціалізованих свиногосподарств, малих та середніх сільськогосподарських підприємств, такі працівники зобов’язані сповістити керівника та не допускатись до роботи до повної ліквідації хвороби в їх особистому селянському господарстві.

На території спеціалізованих свиногосподарств, малих та середніх сільськогосподарських підприємств забороняється утримувати собак (крім сторожових), котів, а також інші види тварин, включаючи птицю. Сторожові собаки мають бути зареєстрованими та з відповідними відмітками в паспорті про щеплення проти сказу та інші обробки й постійно перебувати на території господарства.

На території радіусом в три кілометри від спеціалізованих свиногосподарств, малих та середніх сільськогосподарських підприємств все свинопоголів’я підлягає профілактичним обробкам проти інфекційних захворювань відповідно до плану протиепізоотичних заходів з урахуванням епізоотичного стану. Ветеринарним фахівцям спеціалізованих свиногосподарств, малих та середніх сільськогосподарських підприємств забороняється обслуговувати тварин, поза межами господарства, яке вони обслуговують та тварин особистих селянських господарств. Відповідальність за організацію ветеринарного обслуговування покладається на керівника господарства.

Для забезпечення технологічного процесу у виробничій зоні виділяють спеціальний внутрішньогосподарський транспорт та проводять розподіл «чистих» (підвезення кормів, тварин) та «брудних» (вивезення гною, загиблих тварин, відходів забою) автотранспортних шляхів унеможлививши їх перетин.

Тварин, що підлягають вимушеному та внутрішньогосподарському забою, перевозять на забійно-санітарний пункт (забійний майданчик) спеціальним транспортом, що виключає витікання виділень.

Туші вимушено забитих тварин в обов’язковому порядку піддають дослідженням в уповноваженій лабораторії ветмедицини. Залежно від результатів дослідження туші відправляють на м’ясопереробне підприємство або утилізують. До отримання результатів дослідження і відправлення на переробку туші зберігають в холодильних камерах забійно-санітарного пункту.

Вивезення трупів і боєнських відходів на ветсанзаводи здійснюють спецавтотранспортом, який регулярно знезаражують.

Санітарний день в господарстві проводять з метою ретельної очистки приміщень та поточного ремонту, не рідше одного разу на місяць. Обов’язковою умовою експлуатації приміщень є принцип «все зайнято/все вільно», з обов’язковою їх санацією впродовж двох-п’яти діб.

На територію виробничої зони спеціалізованих свиногосподарств, малих та середніх сільськогосподарських підприємств забороняється заносити продукти харчування особливо - тваринного походження. Споживання їжі дозволяється лише на території адміністративної зони у спеціально відведених для цього місцях, що відповідають санітарним вимогам.

Забороняється вигул свиней за межами території господарств.

Персонал спеціалізованих свиногосподарств, малих та середніх сільськогосподарських підприємств зобов’язаний проходити обов’язкові профілактичні медичні огляди у відповідності до чинного законодавства.

Ветеринарно-санітарні вимоги до дрібних особистих селянських господарств

Утримання свиней в дрібних особистих селянських господарствах зобов’язує власника дотримуватись ветеринарно-санітарних вимог або проводити еквівалентні до них санітарні заходи, які дають змогу досягти рівноцінного рівня санітарного захисту тварин та людей. З метою запобігання занесенню збудників інфекції на територію дрібного особистого селянського господарства придбання тварин може здійснюватися лише за наявності відповідних ветеринарних документів в осіб чи підприємців, які їх реалізують. При придбанні тварин власник повинен вимагати у постачальника чи в особи, що продає їх населенню, ветеринарні документи, які засвідчують стан здоров’я тварин, благополуччя господарства-постачальника та регіону, звідки походять ці тварини, щодо інфекційних хвороб, проведені щеплення та результати лабораторних досліджень.

Придбані тварини підлягають профілактичному карантинуванню. Для цього їх утримують окремо від загального поголів’я впродовж 30 діб. У період карантину власник повинен повідомити спеціаліста ветеринарної медицини про придбання тварин та виконувати надані ним рекомендації щодо їх утримання в цей період, сприяти проведенню необхідних лабораторних досліджень тощо.

Тварин розташовують у чистому, продезінфікованому приміщенні. Нові приміщення перед розміщенням тварин також очищають і дезінфікують.

Для профілактики захворювань тварин власник повинен забезпечити комплекс заходів, які сприяють збереженню поголів’я в дрібних особистих селянських господарствах, а саме:

1. дотримуватись норм щільності;
2. забезпечити належну годівлю тварин та своєчасне прибирання годівниць і гною;
3. забезпечити дотримання основних параметрів мікроклімату, вентиляції, освітлення приміщень;
4. забезпечити дотримання ветеринарно-санітарних вимог утримання тварин;
5. забезпечити своєчасне видалення гною, його знезараження та дезінфекцію приміщень, кліток, обладнання й інвентарю;
6. забезпечити своєчасне виявлення та знищення ектопаразитів і мишоподібних гризунів у приміщенні;
7. забезпечити достатньою кількістю питної проточної води.

Тварин, які захворіли, ізолюють в відокремлену ізольовану секцію в приміщенні чи станок. Для догляду - виділяють спеціальне обладнання та інвентар.

Для профілактики заразних хвороб, окрім загальних ветеринарно-санітарних заходів, проводять ще й специфічну профілактику - тварин вакцинують. Щеплення та діагностичні дослідження свиней проводять фахівці ветеринарної медицини в порядку, визначеному чинним законодавством.

Чітке виконання ветеринарно-санітарних вимог до утримання свиней передбачає також сприяння спеціалістам ветеринарної медицини у проведенні обов’язкових щеплень, взятті крові для лабораторних досліджень, проведенні дезінфекції, дезінсекції, дератизації тощо.

Профілактичний карантин свиней

Тварини, що виходять з свиногосподарства та надійдуть до інших свиногосподарств, підлягають обов’язковому профілактичному карантинуванню впродовж 30 діб.

Впродовж карантину тварини утримуються ізольовано в окремому, спеціально відведеному місці (приміщенні для карантину) під наглядом державного інспектора ветеринарної медицини або уповноваженого лікаря ветеринарної медицини з метою обстеження, дослідження, а за необхідності й щеплення відповідно до діючих інструкцій з профілактики та ліквідації інфекційних хвороб.

Тварини допускаються у стадо лише по завершенні профілактичного карантинування на підставі акта зняття з карантину за погодженням державного інспектора ветеринарної медицини.

При карантивування свиней для подальшого переміщення проводять:

• обов’язкові діагностичні дослідження на африканську чуму свиней, хворобу Ауєскі, лептоспіроз, трансмісивний гастроентерит свиней;
• профілактичну дегельмінтизацію;
• обробку проти ектопаразитів;
• не пізніше, ніж за 20 днів до відправлення тварин вакцинують проти сибірки.

Відповідальність за порушення ветеринарно-санітарних правил

За правопорушення в галузі ветеринарної медицини на фізичних, юридичних осіб та фізичних осіб - суб’єктів підприємницької діяльності, чия діяльність пов’язана з вирощуванням (розведенням) тварин, виробництвом та обігом об’єктів державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду, а також з наданням послуг лабораторної діагностики та веденням ветеринарної практики, накладається штраф відповідно до закону.

Сплата штрафів не звільняє юридичних та фізичних осіб від усунення у порядку, встановленому законодавством, допущених порушень і відшкодування завданої ними шкоди.

Органи, уповноважені розглядати справи про правопорушення в галузі ветеринарної медицини:

Справи про правопорушення, передбачені Законом України «Про ветеринарну медецину», розглядають Департамент, його територіальні органи і регіональні служби не пізніш як протягом двох місяців з дня вчинення правопорушення, а в разі тривалого правопорушення - двох місяців з дня його виявлення.

Накладати штрафи від імені Департаменту, його територіальних органів і регіональних служб мають право головні державні ветеринарні інспектори та їх заступники.

На вимогу спеціалістів державної служби ветеринарної медицини виконання заходів щодо припинення порушень законодавства з питань ветеринарної медицини в необхідних випадках здійснюється із залученням працівників органів Національної поліції, служби безпеки.

Рішення про накладення штрафів за правопорушення в галузі ветеринарної медицини оформляються відповідними постановами. Рішення у справах про правопорушення в галузі ветеринарної медицини можуть бути оскаржені до суду.

Як вберегтися від несприятливого впливу свиноферм?

Речовини, які викликають появу смороду від свиноферм є небезпечними для людини. В достатніх концентраціях вони є токсичними та можуть викликати проблеми зі здоров’ям. Найбільшим джерелом забруднення на свинофермі є гній. Від нього в атмосферне повітря викидається чотири основні небезпечні речовини. Це сірководень, метан, аміак та вуглекислий газ. Як уникнути згубного впливу свиноферми на здоров’я та що робити, якщо сусідство з нею викликає дискомфорт? Необхідно пам’ятати, що розміщення свиноферми на території вашого населеного пункту неможливе без згоди органу місцевого самоврядування – депутатів місцевої ради, обраних представляти ваші інтереси. Так, відповідно до п. 38 ст. 26 ЗУ “Про місцеве самоврядування” виключно на пленарних засіданнях сільських, селищних, міських рад вирішуються питання надання відповідно до законодавства згоди на розміщення на території села, селища, міста нових об’єктів, сфера екологічного впливу діяльності яких згідно з діючими нормативами включає відповідну територію.

Крім того, кожен має право брати участь в обговоренні проекту рішення щодо розміщення свиноферми у вашому населеному пункті. Формою такої участі є громадські обговорення, під час яких громада може ознайомлюватися з проектами рішень щодо розміщення свиноферми, документами, на підставі яких приймається таке рішення та іншими необхідними матеріалами. Крім того, громада може брати участь в громадських слуханнях, проведення яких у даному випадку є обов’язковим. Порядок проведення громадських обговорень регулюються положенням “Про участь громадськості у прийнятті рішень у сфері охорони довкілля”.

Громадськість також має право подавати свої пропозиції та зауваження до детального плану території, без якого передача земельних ділянок із земель державної чи комунальної власності у власність чи користування фізичним та юридичним особам для містобудівних потреб є заборонена (ч. 3 ст. 24 ЗУ “Про регулювання містобудівної діяльності”). Керуючись ст. 21 ЗУ “Про регулювання містобудівної діяльності” затвердження на місцевому рівні містобудівної документації, в тому числі детального плану території без проведення громадських слухань забороняється.

Як вже було зазначено, діяльність будь-якої свиноферми супроводжується викидами в атмосферне повітря забруднюючих речовин, а відповідно до статті 11 ЗУ “Про охорону атмосферного повітря” викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами можуть здійснюватися після отримання дозволу. Тому, діяльність свиноферми без відповідного дозволу є заборонена. На чому варто наголосити, так це те, що питання про видачу дозволу також повинно бути узгоджене з громадою. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 13 березня 2002 р. № 302, суб’єкт господарювання, який має намір отримати дозвіл зобов’язаний помістити в місцевих ЗМІ повідомлення про намір отрмати такий дозвіл із зазначення адреси місцевої адміністрації, до якої громадяни мають право надавати свої зауваження. Крім того, у разі потреби, місцеві держадміністрації можуть організовувати їх публічне обговорення.

Також варто знати, що мінімальна відстань від свиноферм до житлових будинків, так-звана санітарно-захисна зона, повинна становити не менше 500 м. Відповідно до Додатку 5 “Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів”, затверджених наказом МОЗ від 19 червня 1996 р., санітарно-захисна зона в 500 м встановлюється для тих ферм, які розраховані на 12 000 голів в рік. В залежності від кількості свиней, вимоги до мінімальної відстані до житлових будинків можуть бути вищими та становити 1500 м та 2000 м.

Якщо ж Ви переконані в тому, що санітарно-захисна зона при розміщенні свиноферми не дотримана, необхідно звернутися до територіального органу Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів (Держпродспоживслужби), яка уповноважена здійснювати державний контроль у галузі дотримання вимог санітарного законодавства з проханням провести перевірку відповідної свиноферми. Якщо вас турбує сморід від свиноферми, до повноважень Держпродспоживслужби також належить відібрання проб атмосферного повітря для перевірки їх на відповідність гранично-допустимим концентраціям забруднюючих речовин.

Поява неприємного запаху на свинофермі може бути також спричинена відсутністю або ж несправністю устаткування для очищення викидів. Відповідно до ст. 51 ЗУ “Про охорону навколишнього природного середовища” підприємства, діяльність яких пов’язана зі шкідливим впливом на навколишнє природне середовища, незалежно від часу введення їх у дію зобов’язані бути обладнані спорудами, устаткуванням та пристроями для очищення викидів або їх знешкодження. Відповідно до Положення “Про Державну екологічну інспекцію України” ДЕІ України відповідно до покладених на неї завдань здійснює державний контроль за дотриманням законодавства про охорону атмосферного повітря щодо наявності та додержання дозволів на викиди забруднюючих речовин та забезпечення безперебійної ефективної роботи і підтримання у справному стані споруд, устаткування та апаратури для очищення викидів і зменшення рівнів впливу фізичних і біологічних факторів. Тому, якщо ви вважаєте, що діяльність свиноферми порушує ваше право на безпечне для життя і здоров’я довкілля, необхідно звернутися до Державної екологічної інспекції з вимогою провести перевірку дотримання природоохоронного законодавства.

Отже, варто не забувати про те, що коли у вашому населеному пункті планується будівництво свиноферми ви маєте право подавати свої зауваження, пропозиції та брати участь в процесі обговорення рішення щодо можливості такого будівництва. Крім того, ваша участь є можливою і у процесі розробки детального плану території, без якого передача в оренду чи у власність земельної ділянки є забороненою, так і у процесі видачі дозволу на викиди, без якого свиноферма не має права функціонувати. При належному обґрунтуванні ваша позиція неодмінно повинна бути врахована. У випадку, якщо вже діюча свиноферма, на ваш погляд, негативно впливає на довкілля та ваше здоров’я, спричиняє вам певні незручності, як-от нестерпний запах, необхідно звернутися до Держпродспоживслужби та Державної екологічної інспекції (зразки скарг внизу) з вимогою провести перевірку діяльності такого підприємства.

Файл:Скарга в Держпродспоживслужбу.docx Файл:Скарга в Державну екологічну інспекцію.docx