Право земельного сервітуту

Нормативна база

• Земельний кодекс України
• Цивільний кодекс України
• Житловий Кодекс Української РСР
• Закон України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"
• Пленум Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 5 "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав

Загальні визначення

Згідно зі статтею 401 Цивільного кодексу України, щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут).

УВАГА!!! Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпоряджання земельною ділянкою.

Види сервітутів

Види сервітутів
Особистий сервітут	Сервітуарієм за особистим сервітутом є певна особа, інтересам якої служить обслуговуюча річ. Права, що випливають з особистого сервітуту, належать лише цій конкретно визначеній особі та не можуть бути передані сервітуарієм іншій особі, навіть її спадкоємцям. За особистим сервітутом права закріплені особисто за сервітуарієм та припиняються після його смерті. Члени сім'ї власника житла, які проживають разом із ним, мають право користування цим житлом відповідно до закону (особистий сервітут, ч.1 ст. 405 Цивільного кодексу України). У таких правовдіносинах підлягають застосуванню не норми ЖК УРСР, а норми, передбачені главою 32 Цивільного кодексу України. Тобто стосовно права членів сім'ї власника житлового приміщення на користування ним підлягають застосуванню положення статті 405 Цивільного кодексу України. Оскільки інше не встановлено законом, договором чи заповітом, на підставі яких встановлено сервітут, то відсутність члена сім'ї понад один рік без поважних причин є юридичним фактом, що є підставою для втрати членом сім'ї права користування житлом. У цьому випадку положення статей 71, 72 Житловий Кодекс Української РСР застосуванню не підлягають. Таких висновків дійшов Пленум Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014р. № 5.
Земельний сервітут	Право земельного сервітуту закріплено за певним обтяжуючим об’єктом по відношенню до іншого обтяженого об’єкту, а не щодо конкретної особи, відтак - не залежить від власників відповідних об’єктів сервітуту. Земельним кодексом України право земельного сервітуту визначається як право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками). Власник, землекористувач земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, має право: вимагати від осіб, в інтересах яких встановлено земельний сервітут, плату за його встановлення, якщо інше не передбачено законом; на відшкодування збитків, завданих встановленням земельного сервітуту. Земельний сервітут встановлюється за домовленістю між власниками сусідніх земельних ділянок на підставі договору, у разі недосягнення сторонами домовленості щодо встановлення або умов сервітуту, спір вирішується судом за позовом осіб, що потребують встановлення сервітуту. Право земельного сервітуту виникає після його державної реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на земельну ділянку відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень". Щодо змісту договору про встановлення земельного сервітуту, то, виходячи з його цільової спрямованості, слід чітко викласти усі права та обов'язки, що надаватимуться сервітуарію (особі, в інтересах якої встановлений сервітут). Також невід'ємною частиною договору земельного сервітуту є технічний (кадастровий) план спірної земельної ділянки, яким визначається обґрунтування площі і меж чужої земельної ділянки на яку поширюється право сервітуту. Земельний сервітут не підлягає відчуженню, зокрема він не може бути предметом купівлі-продажу, застави та не може передаватися будь-яким способом особою, в інтересах якої цей сервітут встановлено, іншим фізичним та юридичним особам (ч.2 ст. 101 Земельного кодексу України).

Земельні сервітути за терміном дії

Земельний кодекс України поділяє земельні сервітути за терміном їх дії (на постійні та строкові). Строк, на який встановлюється сервітут, повинен бути обумовлений. Сервітут, встановлений без визначення строку його дії, згідно з ч. 2 ст. 98 Земельного кодексу України є постійним, тобто безстроковим. Сервітут може бути встановлений також на період дії певних обставин, що були підставою його встановлення. У разі припинення таких обставин дія сервітуту також припиняється.

Види земельних сервітутів, які можуть бути встановлені, визначені ст. 99 Земельного кодексу України:

♦ право проходу та проїзду на велосипеді;

♦ право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху;

♦ право прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв’язку, трубопроводів, інших лінійних комунікацій;

♦ право прокладати на свою земельну ділянку водопровід із чужої природної водойми або через чужу земельну ділянку;

♦ право відводу води зі своєї земельної ділянки на сусідню або через сусідню земельну ділянку;

♦ право забору води з природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право проходу до природної водойми;

♦ право поїти свою худобу із природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право прогону худоби до природної водойми;

♦ право прогону худоби по наявному шляху;

♦ право встановлення будівельних риштувань та складування будівельних матеріалів з метою ремонту будівель та споруд;

♦ інші земельні сервітути.

Зазначений перелік не є вичерпним.

Плата за користування сервітутом

Плата за користування сервітутом. Відповідно до ч. З ст. 101 Земельного кодексу України та ч. 3 ст. 403 Цивільного кодексу України власник або користувач земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, має право вимагати від осіб, в інтересах яких він встановлений, плату за його встановлення, якщо інше не передбачено законом.

Визначення розміру плати за встановлення сервітуту віднесено до компетенції суб'єктів сервітутних відносин. При цьому сторони повинні виходити з того, що плата має враховувати ті обмеження, які перешкоджатимуть власнику реалізовувати своє право на обтяжене сервітутом майно.

Сервітут є самостійним речовим правом на земельну ділянку. Однак він не підлягає відчуженню окремо від неї. Тому сервітут не може бути предметом купівлі-продажу, застави та не може передаватися будь-яким способом особі, яка не є власником ділянки, для забезпечення користування якою його встановлено. У цьому розумінні сервітут має акцесорний характер щодо того права, в інтересах реалізації якого його встановлено.

Припинення сервітуту

Підставами припинення сервітуту є:

1. поєднання в одній особі сервітуарія та власника;
2. відмова сервітуарія від сервітуту;
3. закінчення строку, при встановлені строкового сервітуту;
4. припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту;
5. невикористання сервітуту протягом певного періоду (окремі випадки)
6. смерть особи, на користь якої було встановлено особистий сервітут.

На вимогу власника земельної ділянки, щодо якої встановлено земельний сервітут, дія сервітуту може бути припинена в судовому порядку у випадках:

1. припинення підстав його встановлення;
2. встановлення земельного сервітуту унеможливлює використання земельної ділянки, щодо якої встановлено земельний сервітут, за її цільовим призначенням;
3. невиконання або неналежне виконання умов договору сервітуарієм

Встановлення земельного сервітуту в судовому порядку

Встановити земельний сервітут на сусідній земельній ділянці може тільки власник або користувач іншої сусідньої земельної ділянки. Позовні вимоги інших осіб, зацікавлених у встановленні сервітуту на земельну ділянку, в судовому порядку задоволенню не підлягають. Не підлягають також задоволенню у судовому порядку вимоги щодо усунення перешкод в користуванні майном (земельною ділянкою) у випадку, коли власник сусідньої ділянки не вчиняє протиправних дій.

Якщо доступ доземельної ділянки ускладнено завдяки існуванню сусідньої земельної ділянки, особа має право вимагати саме встановлення сервітуту щодо такої сусідньої ділянки, а не вимагати усунути перешкоди в користуванні вашим майном (негаторний позов) відповідно до статті 391 Цивільного кодексу України. Звернутись з вимогою щодо встановлення сервітуту можна тільки до власника або користувача сусідньої (суміжної) земельної ділянки. Вимоги до інших осіб також не будуть задоволені судом.

Зверненню до суду з позовом щодо встановлення сервітуту має передувати письмове звернення до власника сусідньої земельної ділянки з пропозицією щодо укладення договору сервітуту. Якщо подати позов без такого звернення, суд також відмовить у задоволені позову.

За результатами розгляду справи, суд може встановити земельний сервітут тільки у випадку неможливості позивача задовольнити потреби щодо своєї земельної ділянки іншим способом. Якщо суд встановить, що неможливість нормально використовувати ділянку зумовлена діями самого позивача, суд відмовить в задоволені позову.

Відповідно до статті 34 Земельного кодексу України обґрунтування площі і меж, а також обов’язок виготовлення кадастрового плану земельної ділянки (обов’язковий додаток до договору сервітуту), на яку необхідно встановити сервітут, покладається на заінтересовану особу – позивача. Встановлений сервітут має враховувати витрати власника земельної ділянки по сплаті орендної плати, земельного податку згідно з підпунктом 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України. В рішенні суду має бути чітко вказано, який вид сервітуту встановлюється на суміжній земельній ділянці.

Договір сервітуту земельної ділянки може бути визнаний недійсним в судовому порядку, якщо сервітуарій користується суміжною земельною ділянкою без технічної документації на землю та за відсутності встановлених меж ділянки в натурі (на місцевості) Отже, обов’язковими умовами звернення до відповідного суду з позовом щодо встановлення сервітуту мають бути:

• підтвердження права власності або користування земельною ділянкою, яка потребує сервітуту на суміжній земельній ділянці;
• підтвердження факту звернення до власника чи користувача сусідньої земельної ділянки з письмовою пропозицією укласти договір сервітуту;
• підтвердження неможливості задовольнити свої потреби в інший спосіб, крім встановлення сервітуту.

Файл:Договір сервітуту.docx

Судова практика

• Постанова Верховного суду від 26.03.2020 року по справі № 383/153/17 в якій суд відмовив у дозволі на обтяження сервітутом земельної ділянки, оскільки особа не довела, що єдиним способом забезпечення проїзду до складського приміщення можливе лише шляхом проїзду через земельну ділянку відповідача.
• Постанова Верховного суду від 17.01.2019 № 607/12777/17 в якій зазначена аналогічна ситуація, коли суд відмовив у зв’язку з тим що позивачу необхідність встановлення сервітуту зводиться до певного рівня комфорту в користуванні майном, а реальної необхідності, підкріпленої доказами неможливості користування майном, без встановлення сервітуту позивачем не наведено.