Легальні способи протидії колекторській компанії

Нормативна база

• Конституція України
• Цивільний кодекс України
• Кримінальний кодекс України
• Закон України «Про банки і банківську діяльність»
• Закон України «Про інформацію»
• Рішення Конституційного Суду України від 30.10.1997 № 5-зп
• Рішення Конституційного Суду України від 20.01.2012 № 2-рп/2012

Регламентація діяльності колекторських компаній

Діяльність колекторів не врегульована жодним спеціальним законодавчим актом, але вона прямо не заборонена законом.Тому, визначаючи основні вимоги до діяльност колекторів необхідно, перш за все, виходити з положень чинного законодавств України. Так, підставою для виконання колекторською організацією своїх функцій може слугувати договір, що укладається між нею та кредитором. Використовуються такі види договорів:

• доручення (ст. 1000 Цивільного кодексу України (далі -ЦК України);
• відступлення права вимоги (ст. 512 ЦК України);
• факторингу (ст. 1077 ЦК України).

Виходячи з вищенаведеного, в разі звернення до боржника колекторів, в нього є право вимагати номер договору, дату його оформлення, дані первинного кредитора і тип договору між кредитором та колекторами (факторинг, доручення тощо). Крім того, є право вимагати для ознайомлення завірені копії цих документів, оскільки згідно з ч.2 ст. 517 ЦК України боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.

Особливості нарахування процентів

При відмові колишнього кредитора прийняти належне зобов’язання за договором і до моменту одержання всіх документів, які підтверджують повноваження нового кредитора, виникає прострочення кредитора, при якому нарахування процентів за договором припиняється (ст. 613 ЦК України).

Право на приватність

Банк чи інша організація, яка передає борги, передаючи інформацію про позичальника, має враховувати положення ст. 60 Закону України «Про банки і банківську діяльність», де вказано, що інформація щодо діяльності й фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку у процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним чи третім особам при наданні послуг банку, є банківською таємницею, розголошення якої заборонене, хоча й допускається лише у виняткових випадках, передбачених законом.
Водночас у ч. 3 ст. 61 Закону України «Про банки і банківську діяльність» якраз йдеться про те, що банк має право надавати інформацію, яка містить банківську таємницю, приватним особам та організаціям для забезпечення виконання ними своїх функцій або надання послуг банку відповідно до укладених між такими особами (організаціями) та банком договорів, у тому числі про відступлення права вимоги до клієнта, за умови, що передбачені договорами функції та/або послуги стосуються діяльності банку, яку він здійснює відповідно до статті 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність».
Але не варто забувати про інші нормативні документи, які регулюють передання персональних даних про фізичну особу. Насамперед, згідно зі ст. 32 Конституції України, не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. Конституційний Суд України у своєму рішенні від 20.01.2012 р. № 2-рп/2012 зазначив, що лише фізична особа, якої стосується конфіденційна інформація, відповідно до конституційного та законодавчого регулювання права особи на збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації має право вільно, на власний розсуд визначати порядок ознайомлення з нею інших осіб, держави й органів місцевого самоврядування, а також право на збереження її в таємниці. До конфіденційної інформації про фізичну особу належать, зокрема дані про:

• національність;
• освіту;
• сімейний стан;
• релігійні переконання;
• стан здоров’я;
• адреса, дата й місце народження (ч. 2 ст. 11 Закону України «Про інформацію»).
  Конституційний Суд України відніс до конфіденційної інформації про фізичну особу, крім вищезгаданої, ще й відомості про її майновий стан й інші персональні дані (рішення Конституційного Суду України від 30.10.1997 року № 5-зп). Отже, інформація, яку фізична особа надає банку, є конфіденційною. Конфіденційна інформація може поширюватися за бажанням (згодою) відповідної особи у визначеному нею порядку відповідно до передбачених нею умов, а також в інших випадках, визначених законом (ч. 2 ст. 21 Закону України «Про інформацію»).

Позасудовий порядок вирішення питання

Будь-який збір інформації про фізичну особу без її згоди є незаконним. У разі порушення своїх прав така фізична особа може звернутися зі скаргою на незаконні дії, пов'язані зі збором, зберіганням і обробкою його персональних даних до спеціально уповноваженого органу державної влади з питань захисту персональних даних або до суду. Часто дії представників колекторських компаній виходять за рамки правового поля, та містять в собі ознаки складу злочинів, передбачених Кримінальним кодексом України(далі- КК України), а саме: ст. 182 КК України – «Порушення недоторканності приватного життя»; ст. 189 КК України – «Вимагання»; ст. 355 КК України - «Примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов'язань» тощо. Якщо фізична особа постраждала від таких дій з боку колекторів, їй потрібно звернутися із заявою про вчинення кримінального правопорушення до поліції.

Ознаки складу злочинів, передбачених Кримінальним кодексом України:

Стаття 182. Порушення недоторканності приватного життя

1. Незаконне збирання, зберігання, використання, знищення, поширення конфіденційної інформації про особу або незаконна зміна такої інформації, крім випадків, передбачених іншими статтями цього Кодексу, -

караються штрафом від п'ятисот до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років.

2. Ті самі дії, вчинені повторно, або якщо вони заподіяли істотну шкоду охоронюваним законом правам, свободам та інтересам особи, -

караються арештом на строк від трьох до шести місяців або обмеженням волі на строк від трьох до п'яти років, або позбавленням волі на той самий строк.

Стаття 189. Вимагання

1. Вимога передачі чужого майна чи права на майно або вчинення будь-яких дій майнового характеру з погрозою насильства над потерпілим чи його близькими родичами, обмеження прав, свобод або законних інтересів цих осіб, пошкодження чи знищення їхнього майна або майна, що перебуває в їхньому віданні чи під охороною, або розголошення відомостей, які потерпілий чи його близькі родичі бажають зберегти в таємниці (вимагання), -

караються обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк.

2. Вимагання, вчинене повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або службовою особою з використанням свого службового становища, або з погрозою вбивства чи заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, або з пошкодженням чи знищенням майна, або таке, що завдало значної шкоди потерпілому, -

карається позбавленням волі на строк від трьох до семи років.

3. Вимагання, поєднане з насильством, небезпечним для життя чи здоров'я особи, або таке, що завдало майнової шкоди у великих розмірах, -

карається позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років із конфіскацією майна.

4. Вимагання, що завдало майнової шкоди в особливо великих розмірах, або вчинене організованою групою, або поєднане із заподіянням тяжкого тілесного ушкодження, -

карається позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років з конфіскацією майна.

Стаття 355. Примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов'язань.

1. Примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов'язань, тобто вимога виконати чи не виконати договір, угоду чи інше цивільно-правове зобов'язання з погрозою насильства над потерпілим або його близькими родичами, пошкодження чи знищення їх майна за відсутності ознак вимагання, -

карається виправними роботами на строк до двох років або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до двох років.

2. Примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов'язань, вчинене повторно або за попередньою змовою групою осіб, або із погрозою вбивства чи заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, або поєднане з насильством, що не є небезпечним для життя і здоров'я, або з пошкодженням чи знищенням майна, -

карається позбавленням волі на строк від трьох до п'яти років.

3. Примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов'язань, вчинене організованою групою або поєднане з насильством, небезпечним для життя чи здоров'я, або таке, що завдало великої шкоди чи спричинило інші тяжкі наслідки, -

карається позбавленням волі на строк від чотирьох до восьми років.

Строки позовної давності

Термін позовної давності (3 роки за основним зобов'язанням і 1 рік до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені), якщо інше не встановлено умовами договору) починає спливати з моменту настання терміну виконання зобов'язання або виникнення у кредитора права пред'явити вимогу про його виконання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.
Заміна сторін у зобов'язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності (ст. 262 Цивільного кодексу України).

Судовий порядок вирішення питання

Колектори не мають права примусово стягувати заборгованості. Алевони мають право звернутися до суду з метою стягнення переуступленого їм боргу і у випадку позитивного рішення суду звертатися до виконавчої служби для стягнення заборгованості. Слід зазначити, що колектори вкрай рідко вдаються до судового порядку стягнення заборгованості. Відбувається це з таких причин: небажання нести додаткові часові та грошові витрати, відсутність доказової бази, безпідставність висунутих до боржника вимог, безперспективність примусового стягнення боргу в порядку виконавчого провадження тощо.
За умови надання всіх необхідних документів боржник сам може звернутися до суду щодо умов договору, зокрема вимагати детальну виписку, вимагати обґрунтування заборгованості (оскільки колектори зазвичай багатьох цих речей не мають, то їм буде непросто довести свою правоту). Крім того, можна будувати свою правову позицію на тому, що цей договір нерозривно пов’язані з особами, які його уклали, а відповідно не можна було передавати борги по цьому договору.

Зміни у законодавстві щодо колекторської діяльності

На даний час розглядається Закон України "Про захист прав та законних інтересів боржників при здійсненні колекторської діяльності" який визначає загальні організаційно-правові принципи здійснення господарської діяльності у сфері здійснення колекторської діяльності .