Підстави та порядок притягнення до адміністративної відповідальності за правопорушення, пов'язані з корупцією

Нормативна база

• Конституція України
• Кодекс України про адміністративні правопорушення
• Закон України «Про запобігання корупції»
• Закон України «Про внесення змін до закону України « Про запобігання корупції»
• Закон України «Про судоустрій і статус суддів»
• Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення діяльності Національного антикорупційного бюро України та Національного агентства з питань запобігання корупції»
• Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення відповідальності військовослужбовців та деяких інших осіб"
• Інформаційний лист Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22.05.2017 №223-943/0/4-17 щодо притягнення до адміністративної відповідальності за окремі правопорушення, пов'язані з корупцією.
• Наказ Національного агентства з питань запобігання корупції від 06.12.2019 № 159/19 « Про затвердження Порядку оформлення протоколів про адміністративні правопорушення Національним агентством з питань запобігання корупції»

Притягнення осіб до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 172-6 КУпАП, щодо порушення вимог фінансового контролю

Вирішуючи питання про притягнення осіб до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 172-6 КУпАП, щодо порушення вимог фінансового контролю, яке полягало у несвоєчасному поданні без поважних причин декларації особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, слід враховувати:

1. об’єктивні ознаки складу цього адміністративного правопорушення, зокрема його об’єктивну сторону, яка має активну форму прояву та полягає у несвоєчасному поданні без поважних причин декларації.
   

Для розкриття об’єктивних складових адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 172-6 КУпАП, слід зазначити, що диспозиція цієї норми за своїм змістом є бланкетною адміністративно-правовою нормою, тобто нормою, яка лише називає або описує правопорушення, а для повного визначення його ознак відсилає до інших норм. Так, примітка до ст. 172-6 КУпАП, вміщуючи вказівку на суб’єкт цього правопорушення, відсилає правозастосувача до норм спеціального антикорупційного закону, зокрема частин 1 і 2 ст. 45 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1700-VII «Про запобігання корупції» (далі - Закон), в яких, крім іншого, передбачено певну деталізацію відповідних положень нормативно-правових актів, що наповнює норму ч. 1 ст. 172-6 КУпАП більш конкретним змістом для встановлення саме тих ознак, які мають значення для правової кваліфікації зазначеного діяння.

Так, для кваліфікації діяння за ч. 1 ст. 172-6 КУпАП необхідним є встановлення несвоєчасності подання декларації, тобто подання поза строком, визначеним законом.

Слід зазначити, що в ч. 1 ст. 45 Закону визначено кінцевий термін (часові межі), коли уповноважені на те особи зобов’язані подати декларацію, зокрема вміщено формулювання «щорічно до 1 квітня». Разом з тим у випадках, передбачених ч. 2 ст. 45 Закону, тобто в разі припинення здійснення діяльності, цей термін не визначено взагалі. Відсутність законодавчо визначеного терміну подання декларації в разі припинення діяльності унеможливлює безумовну констатацію несвоєчасності такого подання.

Як роз’яснив Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних в Інформаційному листі щодо притягнення до адміністративної відповідальності за окремі правопорушення, пов'язані з корупцією (далі – Інформаційний лист ), що системний аналіз вжитого в абз. 1 ч. 2 ст. 45 Закону формулювання «припиняє діяльність» дає підстави констатувати, що термін «припинення» за загальним правилом (ст. 36 Кодексу законів про працю України) співвідноситься із терміном «звільнення» як ціле і частина, охоплюючи останнє. Це саме випливає з аналізу норм інших спеціальних нормативно-правових актів, зокрема з положень Закону України «Про державну службу» (ст. 83), Закону України «Про статус народного депутата України» (ст. 4) тощо, де зазначена термінологія підміняється одна одною. Разом з тим із цього правила є винятки. Так, Закон України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402) розрізняє терміни «звільнення» (статті 112-118) та «припинення» (статті 119-125), а отже, розмежовує їх, передбачаючи різні підстави для настання таких юридичних фактів. Наведені положення цього Закону повністю кореспондують зі ст. 126 Конституції України, яка також розмежовує ці поняття. Аналогічний підхід використано законодавцем щодо припинення повноважень судді Конституційного Суду України та його звільнення (ст. 149-1 Конституції України).

Так, у ч. 7 ст. 126 Конституції України, ст. 119 Закону № 1402 зазначено, що повноваження судді припиняються виключно в разі: 1) досягнення суддею шістдесяти п’яти років; 2) припинення громадянства України або набуття суддею громадянства іншої держави; 3) набрання законної сили рішенням суду про визнання судді безвісно відсутнім або оголошення померлим, визнання недієздатним або обмежено дієздатним; 4) смерті судді; 5) набрання законної сили обвинувальним вироком щодо судді за вчинення ним злочину. Цей перелік є вичерпним. Слід зазначити, що саме такий підхід використала Рада суддів України, приймаючи рішення від 15 вересня 2016 року № 54 «Щодо питання припинення повноважень суддів з визначених Законом №1402-VIII підстав».

Крім того, слід зауважити, що виключною підставою для припинення трудових відносин судді з відповідним судом, згідно зі ст. 125 Закону № 1402, є саме припинення повноважень судді (статті 119—125). Звільнення ж судді з підстав, визначених ч. 6 ст. 126 Конституції України, ст. 112 Закону № 1402, не є підставою для припинення трудових відносин в аспекті зазначених вище норм Конституції України та спеціального закону.

Іншими словами, беручи до уваги положення ст. 7 КУпАП, згідно з якою «застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом», тобто яка передбачає чітке виконання передбачених законом норм, а отже, забороняє притягнення особи до адміністративної відповідальності за аналогією, тобто унеможливлює застосування по аналогії норм, що закріплюють склад правопорушень, з огляду на проведений вище аналіз, судді, які звільняються з підстав, визначених ч. 6 ст. 126 Конституції України, не можуть бути суб’єктом адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 172-6 КУпАП. Наведене стосується й інших правопорушень, передбачених ст. 172-6 КУпАП, у тому числі неповідомлення або несвоєчасного повідомлення про суттєві зміни в майновому стані (ч. 2 цієї статті), наприклад, внаслідок отримання суддею вихідної допомоги у зв’язку з відставкою до досягнення ним шістдесяти п’яти років, адже суб’єкт їх вчинення однаковий.

Конструктивною ознакою цього правопорушення є також несвоєчасне подання декларації без поважних на те причин. Тобто за наявності останніх відповідальність за аналізованою частиною статті виключається. Під поважними причинами слід розуміти неможливість особи подати вчасно декларацію у зв’язку з хворобою, перебуванням особи на лікуванні, внаслідок стихійного лиха (повені, пожежі, землетрусу), технічних збоїв офіційного веб-сайту Національного агентства з питань запобігання корупції, витребуванням відомостей, необхідних для внесення в декларацію, перебуванням (триманням) під вартою тощо.

1. предметом правопорушення є декларація, подана шляхом заповнення на офіційному веб-сайті Національного агентства з питань запобігання корупції: а) за минулий рік; б) за період, не охоплений раніше поданими деклараціями;
2. суб'єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини у формі прямого чи непрямого умислу; вчинення цього діяння через необережність виключає притягнення особи до адміністративної відповідальності.

Притягнення до відповідальності за порушення вимог щодо запобігання та врегулювання конфлікту інтересів (ст. 172-7 КУпАП)

Як роз’яснив Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних в п. 3 Інформаційного листа, що розглядаючи питання щодо наявності конфлікту інтересів у прийнятті участі особи, яка здійснює службові чи представницькі повноваження (судді, депутата сільської, селищної, міської, районної та обласної ради тощо), в голосуванні щодо обрання його на адміністративну посаду (голови, заступника, секретаря тощо) та підстав для притягнення цієї особи до відповідальності за адміністративне правопорушення, пов’язане з корупцією, передбачене ст. 172-7 КУпАП, слід звернути увагу на таке.

Беручи до уваги диспозиції ст. 172-7 КУпАП та п. 2 примітки до цієї статті, можна констатувати, що порушення вимог стосовно запобігання та врегулювання конфлікту інтересів можуть полягати:

• у неповідомленні особою у встановлених законом випадках та порядку про наявність у неї реального конфлікту інтересів - наявної суперечності між приватним інтересом особи та її службовими чи представницькими повноваженнями, що впливає на об’єктивність або неупередженість прийняття рішень або на вчинення чи невчинення дій під час виконання вказаних повноважень (ч. 1 ст. 172-7 КУпАП);
• у вчиненні дій чи прийнятті рішень в умовах реального конфлікту інтересів, тобто за наявності суперечності між приватним інтересом особи та її службовими чи представницькими повноваженнями, що вплинуло на об’єктивність або неупередженість вчинення таких дій, або прийняття таких рішень (ч. 2 ст. 172-7 КУпАП).
  

Аналіз термінів «потенційний інтерес» та «реальний інтерес», які містяться у ч. 1 ст. 1 Закону, з урахуванням висновку науково-правової експертизи Ради науково-правових експертиз при Інституті держави і права ім. В. М. Корецького НАН України від 29 квітня 2016 року № 126/50-е, виконаного на замовлення адвоката Ульянова Р. А., щодо законодавства про боротьбу з корупцією дає можливість констатувати, що потенційний конфлікт інтересів відрізняється від реального тим, що при потенційному конфлікті встановлюється лише наявність, існування приватного інтересу особи, що може вплинути на об’єктивність чи неупередженість прийняття нею рішень, тоді як при реальному конфлікті інтересів існуюча суперечність між наявним приватним інтересом особи та її службовими чи представницькими повноваженнями безпосередньо впливає (вплинула) на об’єктивність або неупередженість прийняття рішень, або на вчинення чи невчинення дій під час виконання вказаних повноважень. Крім того, це також визначає ступінь впливу цієї суперечності на прийняття рішення чи вчинення дії, який повинен мати об’єктивний вираз, а також часовий взаємозв’язок між прийняттям рішення та наявністю певних ознак, що мають місце при цьому.

Тобто відмінність між цими поняттями полягає в тому, що для встановлення факту реального конфлікту інтересів недостатньо констатувати існування приватного інтересу, який потенційно може вплинути на об’єктивність або неупередженість прийняття рішень, а слід безпосередньо встановити, що, по-перше, приватний інтерес наявний, по-друге, він суперечить службовим чи представницьким повноваженням, а по-третє, така суперечність не може вплинути, а реально впливає на об’єктивність чи неупередженість прийняття рішень чи вчинення дій.

Таким чином, для встановлення наявності факту прийняття рішення, вчинення чи невчинення дії в умовах реального конфлікту інтересів та розмежування реального і потенційного конфлікту інтересів особа, яка здійснює правозастосовну діяльність, для кваліфікації рішення як такого, що прийняте в умовах реального конфлікту інтересів, має встановити наявність обов’язкової сукупності таких юридичних фактів, як:

1. наявність у правопорушника факту приватного інтересу, який має бути чітко сформульований (артикульований) та визначений;
2. наявність факту суперечності між приватним інтересом і службовими чи представницькими повноваженнями із зазначенням того, в чому саме ця суперечність знаходить свій вияв або вплив на прийняття рішення;
3. наявність повноважень на прийняття рішення;
4. наявність факту реального впливу суперечності між приватним та службовим чи представницьким інтересом на об’єктивність або неупередженість рішення.
   

Без наявності хоча б одного з фактів із цієї сукупності реальний конфлікт інтересів не виникає. Встановлення цих фактів має бути відображено в протоколі про адміністративне правопорушення, пов’язане з корупцією, та, відповідно, в постанові суду.

Порядок складення протоколу про адміністративне правопорушення, пов’язане з корупцією

Протокол про адміністративне правопорушення, пов’язане з корупцією, складається уповноваженою на те посадовою особою, зокрема посадовою особою органів внутрішніх справ (Національної поліції) та Національного агентства з питань запобігання корупції (п. 1 ч. 1 ст. 255 КУпАП), і повинен відповідати вимогам ст. 256 КУпАП

Необхідно зазначити, що до пунктів 1 та 11 ч. 1 ст. 255 КУпАП згідно з абзацами «а» і «б», підп. 6 п. 1 розділу І Закону України від 12 лютого 2015 року № 198-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення діяльності Національного антикорупційного бюро України та Національного агентства з питань запобігання корупції» було внесено зміни, відповідно до яких у пунктах 1 і 11 ст. 255 КУпАП, де визначено повноваження посадової особи органів Служби безпеки України та прокурора на складання протоколу за статтями 172-4-172-9 КУпАП, посилання на ці статті було виключено. При цьому відповідно до абз. 4 розділу II цього Закону зазначалося, що підпункти «а» та «б» підп. 6 п. 1 розділ І цього Закону набирають чинності після початку діяльності Національного агентства з питань запобігання корупції.

Відповідно до рішення Національного агентства з питань запобігання корупції від 01 серпня 2016 року № 1 початком діяльності цього органу визначено 15 серпня 2016 року. Тобто відповідно до абз. 4 розділу II Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення діяльності Національного антикорупційного бюро України та Національного агентства з питань запобігання корупції» набули чинності зміни до ст. 255 КУпАП, згідно з якими з повноважень уповноважених посадових осіб Служби безпеки України і прокурора було виключено право на складання протоколу за статтями 172-4-172-9 КУпАП попри наявне й нині у змісті пунктів 1 і 11 ст. 255 КУпАП посилання на ці статті.

У разі коли протокол складено не уповноваженою на те особою або без додержання вимог, установлених ст. 256 КУпАП, суддя зобов’язаний своєю постановою повернути протокол відповідному правоохоронному органу (спеціально уповноваженому суб’єкту протидії корупції, який склав протокол) для належного оформлення. При цьому постанова про направлення протоколу про адміністративне правопорушення, пов’язане з корупцією, для належного оформлення (усунення недоліків) не підлягає апеляційному оскарженню.

Разом з тим, 06.12.2019 року наказом № 159/19 Національного агентства з питань запобігання корупції затверджено Порядок оформлення протоколів про адміністративні правопорушення Національним агентством з питань запобігання корупції. Даним Порядком встановлено, що підставами для складання протоколу про адміністративне правопорушення є:

1) вчинення службовою особою, яка займає відповідальне або особливо відповідальне становище, зазначеною у примітці до статті 50 Закону, адміністративного правопорушення, пов'язаного з корупцією:

• порушення обмежень щодо сумісництва та суміщення з іншими видами діяльності (стаття 172⁴ Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП));
• порушення встановлених законом обмежень щодо одержання подарунків (стаття 172⁵ КУпАП);
• порушення вимог фінансового контролю (стаття 172⁶ КУпАП);
• порушення вимог щодо запобігання та врегулювання конфлікту інтересів (стаття 172⁷ КУпАП);
• незаконне використання інформації, що стала відома особі у зв'язку з виконанням службових повноважень (стаття 172⁸ КУпАП);
• невжиття заходів щодо протидії корупції (стаття 172⁹ КУпАП);

2) невиконання законних вимог (приписів) Національного агентства щодо усунення порушень законодавства про запобігання і протидію корупції, ненадання інформації, документів, а також порушення встановлених законодавством строків їх надання, надання завідомо недостовірної інформації або не у повному обсязі (стаття 188⁴⁶ КУпАП);

3) порушення встановленого законом порядку надання або отримання внеску на підтримку політичної партії, порушення встановленого порядку надання або отримання державного фінансування статутної діяльності політичної партії, а так само порушення встановленого законом порядку надання або отримання фінансової (матеріальної) підтримки для здійснення передвиборної агітації, агітації з всеукраїнського або місцевого референдуму (стаття 212¹⁵ КУпАП);

4) порушення встановленого порядку або строків подання фінансового звіту про надходження і використання коштів виборчого фонду, звіту політичної партії про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру або подання фінансового звіту, оформленого з порушенням встановлених вимог (стаття 212²¹ КУпАП).

      У разі вчинення особою кількох адміністративних правопорушень протоколи про адміністративні правопорушення складаються окремо щодо кожного із вчинених правопорушень. Якщо правопорушення вчинено кількома особами, протокол про адміністративні правопорушення складається на кожну особу окремо.

        Адміністративне стягнення за вчинення правопорушення, пов'язаного з корупцією (статті 172⁴ - 172⁹ КУпАП), а також правопорушень, передбачених статтями 212¹⁵, 212²¹ КУпАП, накладається протягом трьох місяців з дня його виявлення, але не пізніше двох років з дня його вчинення.

Пунктом 4 даного Порядку зазначено, що у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються:

• дата і місце його складення;
• посада, прізвище, ім'я, по батькові уповноваженої особи Національного агентства, яка склала протокол;
• відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності;
• місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення;
• нормативний акт, який передбачає відповідальність за таке правопорушення;
• прізвища, адреси свідків і потерпілих, якщо вони є;
• пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі їх надання);
• інші відомості, потрібні для вирішення справи.

    Під час складення протоколу про адміністративне правопорушення особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, роз'яснюються її права й обов'язки, передбачені статтею 63 Конституції України, статтями 256, 268 КУпАП, повідомляється, що справу про адміністративне правопорушення буде розглянуто судом у строки, визначені статтею 277 КУпАП, про що робиться відмітка та ставиться підпис особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. У разі відмови особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, від проставлення підпису про ознайомлення з правами й обов'язками у протоколі про адміністративне правопорушення робиться запис про це. Особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, пропонується надати по суті вчиненого адміністративного правопорушення письмове пояснення за її підписом. Пояснення може додаватися до протоколу про адміністративне правопорушення окремо, про що робиться запис у протоколі про адміністративне правопорушення.

    Протокол про адміністративне правопорушення складається у двох примірниках, один з яких під підпис вручається особі, яка притягається до адміністративної відповідальності.

У разі відмови особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, від отримання примірника протоколу про адміністративне правопорушення в ньому робиться відповідний запис.

     Протокол про адміністративні правопорушення, передбачені статтями 172⁴ - 172⁹ КУпАП, разом з іншими матеріалами, які підтверджують факт вчинення адміністративного правопорушення, у триденний строк з моменту його складення надсилається листом Національного агентства до місцевого загального суду за місцем вчинення адміністративного правопорушення.

Строки накладення адміністративного стягнення за вчинення корупційного правопорушення

Адміністративне стягнення за вчинення корупційного правопорушення може бути накладено протягом трьох місяців із дня виявлення, але не пізніше двох років із дня його вчинення (ч. 3 ст. 38 КУпАП). Для визначення початку перебігу строку давності притягнення особи до адміністративної відповідальності за адміністративні правопорушення, пов’язане з корупцією, важливу роль відіграють як день вчинення, так і день виявлення правопорушення.

Керуючись принципом верховенства права і дотримуючись букви закону варто наголосити, що моментом виявлення порушення, пов’язаного з корупцією є момент отримання інформації про таке порушення уповноваженими (особою чи органом державної влади). При цьому складання адміністративного протоколу про вчинення порушення, пов’язаного з корупцією – є лише окремою процесуальною дією, вчиненою на підставі виявленого факту порушення, пов’язаного з корупцією (факт виявлення порушення – це окрема подія, яка завжди передує складанню протоколу про вчинення порушення). 

Тобто якщо до Національного агентства, національної поліції чи органів прокуратури, від викривача, надійшло повідомлення про вчинення особою порушення, пов’язаного з корупцією, – то моментом виявлення порушення є час надходження цього повідомлення до відповідного уповноваженого органу, а якщо ідентичні повідомлення надійшли до різних органів, чи посадових осіб, уповноважених складати такі протоколи, – моментом виявлення вважається перше (за часом отримання) надходження такого повідомлення до уповноваженого (органу чи особи)

Будь-якого продовження перебігу строків накладення адміністративних стягнень законом не передбачено, тому в разі їх закінчення провадження у справі закривається.

Як роз’яснив Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних в п. 5 Інформаційного листа, що вказівка законодавця у п. 7 ст. 247 КУпАП «на момент розгляду справи» означає, що провадження у справі про адміністративне правопорушення підлягає закриттю, якщо на початок розгляду справи закінчилися строки, встановлені ст. 38 КУпАП. Разом з тим сам розгляд справи про адміністративне правопорушення та його закінчення не обтяжений строками, визначеними ст. 38 КУпАП, а передбачений ст. 277 КУпАП, що є гарантією всебічного, об’єктивного і повного з’ясування всіх обставин, які мають значення для вирішення справи.

При цьому, якщо на момент розгляду справи в суді закінчились строки притягнення особи до адміністративної відповідальності, то суд в разі заперечення особою своєї вини чи наявності у її діях складу адміністративного правопорушення спочатку в повному обсязі досліджує всі обставини справи, встановлює, чи містить діяння ознаки та склад адміністративного корупційного правопорушення, чи належить особа до суб’єктів цього корупційного правопорушення, чи винна вона в його вчиненні, і лише після цього закриває провадження у справі.

Разом з тим, відповідно до положень ч. 2 ст. 65 Закону України «Про запобігання корупції» особа, яка вчинила правопорушення, пов’язане з корупцією, однак судом не накладено на неї стягнення у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, підлягає притягненню до дисциплінарної відповідальності у встановленому законом порядку.

Порядок розгляду справ про адміністративні корупційні правопорушення

Справи про адміністративні корупційні правопорушення розглядаються судом у загальному порядку у п’ятнадцятиденний строк із дня одержання протоколу та інших матеріалів справи.

При розгляді справ про адміністративні корупційні правопорушення, передбачені статтями 172-2-172-9 КУпАП, присутність особи, яка притягується до адміністративної відповідальності (ч. 2 ст. 258 КУпАП), та прокурора (ч. 2 ст. 250 КУпАП) є обов’язковою. Зазначені норми кореспондують із позицією ЄСПЛ, викладеною в рішенні від 06 березня 2017 року у справі «Карелін проти Російської Федерації», в якому відсутність прокурора в судовому засіданні під час розгляду справи про адміністративне правопорушення було визнано порушенням статті 6 § 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (порушення принципу рівності сторін і вимоги змагальності процесу).

При розгляді справ цієї категорії суд відповідно до ст.ст. 247 і 280 КУпАП зобов’язаний з'ясувати такі обставини:

• чи мало місце правопорушення, за яке особа притягується до відповідальності;
• чи містить діяння склад адміністративного правопорушення, пов’язаного з корупцією, передбаченого КУпАП;
• чи є особа винною у його вчиненні;
• чи належить вона до суб’єктів цього правопорушення;
• чи не містить правопорушення ознак злочину;
• чи не закінчилися на момент розгляду справи строки, передбачені статтею 38 КУпАП;
• чи немає інших обставин, що виключають провадження у справі.
  

Суди мають також з’ясовувати мотив і характер вчиненого діяння, повноваження особи, яка його вчинила, наявність причинного зв’язку між діянням і виконанням особою повноважень.

Якщо в діях особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, буде встановлено ознаки злочину, суддя повинен винести постанову про закриття провадження у справі про адміністративне корупційне правопорушення і передати матеріали прокурору для вирішення питання про притягнення цієї особи до кримінальної відповідальності.

Порядок апеляційного оскарження

Правом на апеляційне оскарження постанови судді у справі про адміністративне правопорушення, згідно з ч. 2 ст. 294 КУпАП, наділено вичерпний перелік осіб, до яких належать особа, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законний представник, захисник, потерпілий, його представник.

Постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена протягом десяти днів з дня винесення постанови. Апеляційна скарга подається до відповідного апеляційного суду через місцевий суд, який виніс постанову.

Згідно із змінами до ст. 294 КУпАП (нова редакція першого речення частини другої цієї статті), внесеними Законом України від 16 березня 2017 року № 1952-УІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення відповідальності військовослужбовців та деяких інших осіб», прокурор може оскаржити відповідну постанову судді лише у випадках, передбачених ч. 5 ст. 7 та ч. 1 ст. 287 КУпАП.

При цьому слід зазначити, що за змістом ч. 1 ст. 287 КУпАП постанова у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена прокурором у випадках, передбачених ч. 5 ст. 7 цього Кодексу, якою визначено, що прокурор здійснює нагляд за додержанням законів при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення шляхом реалізації повноважень щодо нагляду за додержанням законів при застосуванні заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян. Тобто прокурор може реалізувати своє право на апеляційне оскарження у справах про адміністративні правопорушення у визначених законом випадках виключно на стадії виконання судового рішення.

В інших випадках, виходячи зі змісту ч. 2 ст. 294 КУпАП, апеляційна скарга підлягає поверненню прокурору як така, що подана особою, яка не наділена правом апеляційного оскарження.