Позбавлення права на спадкування

Нормативна база

1. Цивільний кодекс України
2. Сімейний кодекс України.
3. Постанова Пленуму Верховного суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування»

Поняття спадкування та право на спадкування

Стаття 1216 ЦК України (надалі – ЦК України) визначає спадкування як перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Сукупність правових норм, які регулюють умови і порядок спадкування, становить підгалузь цивільного законодавства, яка іменується "спадковим правом" або "правом спадкування. Термін "право на спадкування" може вживатися в кількох значеннях. Право на спадкування може розглядатися як суб'єктивне право, яке виникає за наявності певних юридичних фактів: смерті особи або оголошення її померлою (ст. 1220 ЦК України).

Підстави усунення від спадкування

Законодавець передбачає «законне» усунення спадкоємця від права на спадкування, тобто таке, підстави якого визначаються не згідно з волею спадкодавця-заповідача, а чітко вказуються в законі (ст.1224 Цивільний кодекс України). Згідно із ст. 1235 Цивільного Кодексу України спадкодавець у заповіті може без зазначення причин позбавити права на спадкування будь-яку особу із числа спадкоємців за законом. У цьому разі ця особа не може одержати право на спадкування.

 Заповідач не може позбавити права на спадкування осіб, які мають Право на обов'язкову частку у спадщині. 

Крім того, ст. 1224 Цивільного Кодексу України передбачено випадки, коли спадкоємці взагалі не мають права на спадкування, не зважаючи на те, що існували певні передумови для закликання їх до спадкування.

Особи які не мають права на спадкування

• особи, які умисно перешкоджали спадкодавцеві скласти заповіт, внести до нього зміни або скасувати заповіт і цим сприяли виникненню права на спадкування у них самих чи в інших осіб або сприяли збільшенню їхньої частки у спадщині.
• особи, які умисно позбавили життя спадкодавця чи будь-кого з можливих спадкоємців або вчинили замах на їхнє життя. Проте, вказані положення закону не застосовуються до особи, яка вчинила такий замах, якщо спадкодавець, знаючи про це, все ж призначив її своїм спадкоємцем за заповітом. Вчинення спадкоємцем таких кримінально карних дій має засвідчуватися обвинувальним вироком суду, який набрав законної сили.
• Не мають права на спадкування за законом батьки після дитини, щодо якої вони були позбавлені батьківських прав і їхні права не були поновлені на час відкриття спадщини. Позбавлення батьків батьківських прав разом із тим не впливає на право дитини бути спадкоємцем після смерті батьків.
• Не мають права на спадкування за законом батьки (усиновлювачі) та повнолітні діти (усиновлені), а також інші особи, які ухилялися від виконання обов’язку щодо утримання спадкодавця, якщо ця обставина встановлена судом. Факт ухилення особи від виконання обов’язку щодо утримання спадкодавця встановлюється судом за заявою заінтересованої особи (інших спадкоємців або територіальної громади).При цьому слід враховувати поведінку особи, розуміння нею свого обов’язку щодо надання допомоги, її необхідність для існування спадкодавця, наявність можливості для цього та свідомого невиконання такою особою встановленого законом обов’язку.
• Не мають права на спадкування за законом одна після одної особи, шлюб між якими є недійсним або визнаний таким за рішенням суду. Смерть дружини або чоловіка не є перешкодою для визнання шлюбу недійсним. Тому навіть і після смерті одного з подружжя за рішенням суду шлюб може бути визнаний недійсним. Якщо шлюб визнаний недійсним після смерті одного з подружжя, то за другим із подружжя, який його пережив і не знав та не міг знати про перешкоди до реєстрації шлюбу, суд може визнати право на спадкування частки того з подружжя, хто помер, у майні, яке було набуте ними за час цього шлюбу.

Усунення від спадкування за рішенням суду

На відміну від випадків, коли особа не має права на спадкування, закон передбачає випадки, коли за рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування, а саме: якщо буде встановлено, що особа ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані. Вказана підстава стосується всіх спадкоємців, у тому числі й тих, які відповідно до закону мають право на обов’язкову частку у спадщині, а також на осіб, на користь яких зроблено заповідальну відмову. Безпорадним слід розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування. Ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який потребував допомоги, полягає в її умисних діях чи бездіяльності, спрямованих на уникнення від обов’язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення, пов’язане з поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов’язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій. Непоодинокими є звернення до суду спадкоємців, які вважають, що є підстави усунути від права на спадкування інших спадкоємців у зв’язку з їх ухиленням від надання допомоги померлому. Так, до суду звернувся позивач, який вказував на те, що є спадкоємцем за заповітом після смерті батька та прийняв спадщину в установленому законом порядку, водночас позивач вважав, що його рідна сестра має бути усунута від права на спадкування, оскільки ухилялася від надання допомоги батькові, який через похилий вік та тяжку хворобу був у безпорадному стані, умисно створювала конфліктні ситуації, принижувала честь і гідність батька, доводила його до такого стану, що він попадав в лікарню та боявся навіть заходити у власний будинок. В ході розгляду справи суд встановив, що померлий періодично хворів, однак доказів того, що за життя померлий потребував стороннього догляду суду представлено не було. Крім цього, позивач не надав доказів того, що спадкодавець звертався до відповідача за допомогою, а вона такої допомоги не надавала. Навпаки, відповідач та свідки в судовому засіданні дали пояснення, що батько проживав разом з відповідачкою в одному будинку, був забезпечений всім необхідним, мав належний догляд, який у випадку її відсутності надавали члени її сім'ї, почувався добре, до смерті постійно співав у церковному хорі, відповідач не ухилялася від утримання, надання допомоги та догляду. Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову у зв’язку з недоведеністю позивачем фактів, з якими закон пов’язує можливість усунення від права на спадкування. З таким рішенням погодився і апеляційний суд. ВССУ відхилив касаційну скаргу позивача (ухвала від 15.05.2017 у справі № 440/48/16-ц). Суд роз’яснив, що, виходячи зі змісту статті 1224 Цивільного кодексу України та відповідно до роз'яснень викладених у п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», правило ч. 5 ст. 1224 ЦК України стосується всіх спадкоємців за законом, зокрема й тих, які відповідно до СК України не були зобов'язані утримувати спадкодавця. Безпорадним слід розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування. Суд при вирішенні справи про усунення особи від права на спадкування повинен установити як факт ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги, так і факт перебування спадкодавця в безпорадному стані через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво та потребу спадкодавця в допомозі цієї особи. Ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який потребує допомоги, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на ухилення від обов'язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення має бути пов'язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов'язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла таких дій. Таким чином, для задоволення позовних вимог у справах про усунення від права на спадкування відповідно ч. 5 ст. 1224 ЦК України має значення сукупність обставин: ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання, перебування спадкодавця в безпорадному стані, потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи. Лише при одночасному настанні наведених обставин і доведеності зазначених фактів в їх сукупності спадкоємець може бути усунений від спадкування.