Порядок і умови покарання у виді позбавлення волі

Нормативна база

• Кримінальний кодекс України
• Кримінальний процесуальний кодекс України
• Кримінально виконавчий кодекс України
• Мінімальні стандартні правила поводження з в'язнями

Загальні положення виконання покарання у виді позбавлення волі

Згідно зі ст. 63 КК України покарання у виді позбавлення волі по­лягає в ізоляції засудженого та поміщенні його на певний строк до кримінально-виконавчої установи. Відвоідно до ст. 86 КВК України вид колонії, в якій засуджені до позбавлення волі відбувають покарання, визначається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань.

Згідно зі ст. 87 КВК України особи, засуджені до позбавлення волі, направляються для відбування покарання не пізніше десятиденного строку з дня набрання вироком законної сили або з дня надходження із суду розпорядження про виконання вироку, який набрав законної сили. Протягом цього строку засуджений має право на короткострокове побачення з близькими родичами. Порядок направлення засуджених до виправних і виховних колоній визначається нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України.

Переміщення засуджених до позбавлення волі

Переміщення засуджених до позбавлення волі регулюється ст. 88 КВК України:

1. Засуджені направляються до місця відбування покарання і переміщуються в разі необхідності з одного місця відбування покарання в інше під вартою.
2. Переміщення засуджених під вартою здійснюється з додержанням правил тримання: чоловіки окремо від жінок; неповнолітні - від дорослих; підслідні, які притягуються до кримінальної відповідальності в одному кримінальному провадженні, - окремо між собою; засуджені, які раніше працювали в суді, органах прокуратури, юстиції та правоохоронних органах, ізольовано від інших категорій; засуджені до довічного позбавлення волі - окремо від інших категорій. Хворі на активну форму туберкульозу легенів, психічно хворі - окремо між собою і окремо від здорових, у разі потреби за висновком лікаря - в супроводі медичного працівника.
3. При переміщенні засуджених під вартою їм забезпечуються необхідні побутові і санітарно-гігієнічні умови.
4. При переміщенні засуджених під вартою вони забезпечуються колонією (органом-відправником) одягом і взуттям за сезоном, а також харчуванням за встановленими нормами на весь період прямування.
5. Переміщення засуджених під вартою здійснюється за рахунок держави.
6. Порядок переміщення засуджених під вартою визначається нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України та Міністерства внутрішніх справ України відповідно до цього Кодексу.

Підставою для переміщення (транспортування) засуджених до установи виконання покарання є: а) попутні списки на кожного або на групу засуджених, які направляються в один пункт призначення; б) особова справа на кожного засудженого; в) продовольчі атестати на кожного або на групу засуджених, які направляються в один пункт призначення.Разом з відправленням засудженого до відповідної установи виконання покарання направляється його особова справа, документи, гроші, якщо вони були на особовому рахунку.

Особова справа на кожного заарештованого заводиться за місцем попереднього ув'язнення. Вона складається з двох частин. Перша частина - це анкета, дактилокарта, пізнавальне фото, копія вироку, суду, протокол затримання, копії судових ухвал і постанов, довідка про попередні судимості. У другій частині містяться довідка- характеристика слідчого, персональний або індивідуальний наряд,медична картка, копії характеристик зі слідчого ізолятора, документи про заходи заохочення і стягнення. Начальник конвою одержує попутний список - спеціальний документ на кожного засудженого або на групу і особові справи за кількістю засуджених.

Не приймаються для переміщення засуджені: а) з неправильно оформленими документами; б) хворі, транспортувати яких заборонено лікарем установи-відправника, або не забезпечені медичним супроводом (вагітні жінки), інваліди, яким необхідна стороння допомога під час пересування; в) з ознаками вживання спиртних напоїв, наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів чи інших одурманюючих засобів; г) одягнені не за сезоном. Особові справи засуджених з категорії ризику (особливо небезпечні злочинці, схильні до втечі, суїциду, психічно хворі, хворі на туберкульоз тощо) помічаються спеціальними позначками.

Відповідно дост. 89 КВК України Залишення в слідчому ізоляторі чи направлення у виправну колонію максимального рівня безпеки засуджених до позбавлення волі для роботи з господарського обслуговування:

1. Осіб, вперше засуджених до позбавлення волі за злочини невеликої або середньої тяжкості чи тяжкі злочини, може бути за їхньою згодою залишено у слідчому ізоляторі чи направлено у виправну колонію максимального рівня безпеки для роботи з господарського обслуговування.
2. Залишення засуджених для виконання роботи з господарського обслуговування проводиться наказом начальника слідчого ізолятора, а направлення їх у виправну колонію максимального рівня безпеки - центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань за наявності письмової згоди засуджених.
3. Засуджені, які залишені в слідчому ізоляторі чи направлені у виправну колонію максимального рівня безпеки для роботи з господарського обслуговування, тримаються ізольовано від інших осіб на умовах, передбачених Кримінально-виконавчим кодексом України для виправних колоній мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання і виправних колоній середнього рівня безпеки.
4. Тимчасове залишення засудженого в слідчому ізоляторі і переведення засудженого з арештного дому, виправного центру, дисциплінарного батальйону або колонії до слідчого ізолятора

У порядку, встановленому Кримінальним процесуальним кодексом України, засуджений у разі необхідності провадження слідчих дій у кримінальному провадженні про кримінальне правопорушення, вчинене іншою особою або цією ж особою, за яке вона не була засуджена, чи у зв'язку з розглядом справи в суді може бути тимчасово залишений у слідчому ізоляторі або переведений з арештного дому, виправного центру, дисциплінарного батальйону або колонії до слідчого ізолятора.

Порядок прийняття засуджених до позбавлення волі до виправних і виховних колоній

Порядок прийняття засуджених до позбавлення волі до виправних і виховних колоній відповідно до ст. 91 КВК України:

1. Прийняття засуджених до виправних і виховних колоній проводиться адміністрацією колоній у порядку, встановленому нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України.
2. Адміністрація колонії протягом трьох діб повідомляє суд, який постановив вирок, про приведення його до виконання і про місце відбування покарання засудженим. Одночасно направляється повідомлення одному із членів сім'ї або близьких родичів за вибором засудженого, у якому вказується адреса колонії і роз'яснюються права засудженого.
   
3. На кожного засудженого до позбавлення волі ведеться особова справа, а також інформаційна картка, до якої заносяться відомості: стосовно його особи; про вчинений ним злочин і назву суду, який постановив вирок; про день і час його прибуття і звільнення з колонії.

Роздільне тримання засуджених до позбавлення волі у виправних і виховних колоніях

Роздільне тримання засуджених до позбавлення волі у виправних і виховних колоніях регулюється відповідно до ст. 92 КВК України відповідно до якої:

1. У колоніях встановлюється роздільне тримання: чоловіків і жінок, неповнолітніх і дорослих.
2. Вперше засуджені до позбавлення волі тримаються окремо від тих, які раніше відбували покарання у виді позбавлення волі.
3. Ізольовано від інших засуджених, а також роздільно тримаються:засуджені до довічного позбавлення волі; засуджені, яким покарання у виді смертної кари замінено довічним позбавленням волі; засуджені, яким покарання у виді смертної кари або довічного позбавлення волі замінено позбавленням волі на певний строк у порядку помилування або амністії.
4. Окремо тримаються чоловіки, вперше засуджені до позбавлення волі за злочини, вчинені з необережності.
5. Окремо тримаються засуджені, які раніше працювали в суді, органах прокуратури, юстиції, правоохоронних органах, та, за власним бажанням, особи, які здійснювали адвокатську діяльність.
6. Встановлені цією статтею вимоги роздільного тримання засуджених не поширюються на: засуджених до довічного позбавлення волі, які після відбуття десяти років покарання у приміщеннях камерного типу переведені до звичайних жилих приміщень колонії максимального рівня безпеки; лікувальні заклади місць позбавлення волі і колонії, призначені для тримання і лікування інфекційно хворих засуджених.

Порядок тримання засуджених у лікувальних закладах місць позбавлення волі і колоніях, призначених для тримання і лікування інфекційно хворих засуджених, визначається нормативно-правовим актом центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері виконання кримінальних покарань.

Відбування засудженими всього строку покарання в одній виправній чи виховній колонії

Відбування засудженими всього строку покарання в одній виправній чи виховній колонії чітко визначено нормами ст. 93 КВК України

1. Засуджений до позбавлення волі відбуває весь строк покарання в одній виправній чи виховній колонії, як правило, у межах адміністративно-територіальної одиниці відповідно до його місця проживання до засудження або місця постійного проживання родичів засудженого.
2. Переведення засудженого для дальшого відбування покарання з однієї виправної чи виховної колонії до іншої допускається за виняткових обставин, які перешкоджають дальшому перебуванню засудженого в цій виправній чи виховній колонії. Порядок переведення засуджених визначається нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України.

Проблематика: Загальне правило щодо того, що засуджений має відбувати увесь строк покарання у одній колонії, видається розумним, проте з цього правила обов’язково повинні бути передбачені винятки, які б кореспондували із правом засудженого відбувати покарання у межах адміністративно-територіальної одиниці відповідно до його місця проживання до засудження або місця постійного проживання родичів засудженого (ст. 93 КВК). Нажаль, в дійсності нормами ст. 93 КВК часто нехтують, як це сталося у cправі Вінтман проти України, коли засудженого, який походив з Запорізької області, направили для відбування покарання до Вінниці, а згодом перевели до Львівської області. Через це літня матір засудженого не могла відвідувати його достатньо часто. ЄСПЛ оцінив цю ситуацію як порушення права засудженого на належну кількість побачень із родичами – а отже, неправомірне втручання у сімейне життя засудженого.

Хоча українське законодавство й передбачає механізм переведення засудженого з однієї колонії до іншої, це можливо «за виняткових обставин, які перешкоджають дальшому перебуванню засудженого в цій виправній чи виховній колонії». Ці положення ч. 2 ст. 93 КВК є абсолютно нечіткими; вони не деталізовані у жодному іншому нормативно-правовому акті і залишають місце для різночитань, які часто призводять до порушення прав засуджених осіб і до втручання у їхнє право на повагу до приватного та сімейного життя, гарантоване Конвенцією.

Існуючі положення ч. 2 ст. 93 КВК надають занадто широкі дискреційні повноваження органам ДПтС що, на думку ЄСПЛ, є неприпустимим. В той же час, чинне українське законодавство не деталізує процедуру переведення особи до іншої установи виконання покарання за ч. 2 ст. 93 КВК у підзаконних нормативно-правових актах.

Рішення: Можна надати суду право безпосередньо у вироку визначати колонію, де особа відбуватиме покарання, із наведенням відповідної мотивації такого рішення. Якщо ж залишити ці повноваження за Регіональними комісіями, необхідно законодавчо визначити критерії, за якими тій чи іншій особі обирається місце відбування покарання: тяжкість вчинених злочинів, стан здоров’я, стосунки із родиною, міркування особистої безпеки засуджених. Такий перелік не має бути сформульований вичерпно. Також треба зобов’язати Регіональні комісії враховувати думу засудженого та його близьких родичів при обранні конкретної установи виконання покарань.

Структурні дільниці виправних і виховних колоній

Згідно ст. 94 КВК УкраїниСтруктурні дільниці виправних і виховних колоній
У виховних колоніях створюються такі дільниці:

• карантину, діагностики і розподілу;
  
• ресоціалізації;
  
• соціальної адаптації.

У виправних колоніях мінімального і середнього рівня безпеки створюються такі дільниці:

• карантину, діагностики і розподілу;
  
• ресоціалізації;
  
• посиленого контролю;
  
• соціальної реабілітації.

У виправних колоніях максимального рівня безпеки створюються такі дільниці:

• карантину, діагностики і розподілу;
  
• ресоціалізації;
  
• посиленого контролю.
  

Вказані дільниці ізолюються одна від одної.

1. У дільниці карантину, діагностики і розподілу тримаються всі новоприбулі до колонії засуджені.
2. У дільниці ресоціалізації тримаються засуджені, які направлені з дільниці карантину, діагностики і розподілу, а також переведені з інших дільниць у порядку, встановленому Кримінально-виконавчим кодексом України.
3. У дільниці посиленого контролю тримаються засуджені, які систематично (два та більше разів) вчиняють злісні порушення установленого порядку відбування покарання, що загрожують безпеці персоналу, засуджених або інших осіб. У виправних колоніях для тримання засуджених жінок дільниця посиленого контролю не створюється.
4. У дільниці соціальної адаптації тримаються засуджені, які правомірно себе поводять і сумлінно ставляться до навчання та праці і яким до звільнення залишається не більше шести місяців.
5. У дільниці соціальної реабілітації тримаються засуджені, які направлені з дільниці карантину, діагностики і розподілу, а також переведені з дільниці ресоціалізації в порядку, встановленому Кримінально-виконавчим кодексом України.

Зміна умов тримання засуджених до позбавлення волі

Як зазначено у ст. 100 КВК Українизміна умов тримання засуджених до позбавлення волі вдібувається залежно від поведінки засудженого і ставлення до праці, в разі її наявності, та навчання умови відбування покарання змінюються в межах однієї колонії або шляхом переведення до колонії іншого виду.
Зміна умов тримання в межах однієї колонії здійснюється за клопотанням начальника відділення соціально-психологічної служби постановою начальника колонії. У разі якщо така постанова передбачає збільшення обсягу встановлених обмежень і більш суворі умови тримання, вона погоджується із спостережною комісією.
Зміна умов тримання засудженого шляхом переведення його до виправної колонії іншого рівня безпеки здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, за поданням адміністрації виправної колонії, погодженим з начальником управління (відділу) центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, в Автономній Республіці Крим, області, місті Києві та Київській області. У разі якщо таке подання передбачає переведення засудженого до установи виконання покарань з вищим рівнем безпеки, воно погоджується із спостережною комісією.

Засуджені, які стають на шлях виправлення, переводяться:

• з приміщень камерного типу в звичайні жилі приміщення колонії максимального рівня безпеки або колонію середнього рівня безпеки - після фактичного відбуття не менше однієї четвертої призначеного судом строку покарання.Як відомо, за чинним кримінально-виконавчим законодавством переведення засуджених з однієї структурної дільниці до іншої дільниці є елементом інституту зміни умов тримання в межах однієї колонії. Разом з тим, переведення засуджених з колоній мінімального і середнього рівня безпеки (у разі відсутності в них дільниць соціальної реабілітації) до колонії мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання відноситься до одного із елементів системи зімни умов тримання шляхом переведення засуджених до колонії іншого виду. Відповідно до ч.3 ст.138 КВК України в колоніях мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання встановлюється режим, передбачений частиною другою ст.99 КВК України для засуджених, які тримаються у дільницях соціальної реабілітації. Таке переведення дає можливість засудженим користуватись найбільшим обсягом прав і пільг при цьому суттєво звужується коло їх специфічних обов’язків як суб’єктів кримінально-виконавчих відносин. По-перше, в цих колоніях засуджені тримаються під наглядом, а на території зони – під охороною. З дозволу адміністрації колонії можуть пересуватися без нагляду поза територією колонії, але в межах населеного пункту. Їм також дозволено носити цивільний одяг. По-друге, у зв’язку із таким переведенням у засудженого з’являється право спільного проживання з сім’єю, відновлюється право мати при собі гроші та цінні речі і вільно ними розпоряджатися. Після відбуття шести місяців у цій колонії, у разі відсутності порушень режиму відбування покарання з дозволу адміністрації засуджені можуть придбавати житло, заводити особисте господарство Зміна умов тримання засуджених шляхом переведення з колонії мінімального і середнього рівня безпеки у разі відсутності в них дільниць соціальної реабілітації до колонії мінімального рівня безпеки із полегшеними умовами тримання можлива за таких підстав: 1) сумлінної поведінки; 2) сумлінного ставлення до праці; 3) після фактичного відбуття відповідно до ч.1 ст.101 КВК України ¼, 1/3 або ½ частини строку покарання призначеного судом (строк залежить від тяжкості вчиненого злочину та особи засудженого). Все це створює необхідні умови для закріплення результатів виправлення і ресоціалізації сприяє розвитку у засуджених таких установок, які сприяють після звільнення від покарання більш легко адаптуватися до умов життя на волі.
• із звичайних жилих приміщень колонії максимального рівня безпеки в колонію середнього рівня безпеки - після фактичного відбуття не менше половини призначеного судом строку покарання.Характерною ознакою відбування покарання в колоніях максимального рівня безпеки є те, що засуджені розміщуються відповідно до ст.140 КВК України залежно від тяжкості вчиненого злочину і особи злочинця в загальних житлових приміщеннях і приміщеннях камерного типу. Серед заходів, що стимулюють виправлення та ресоціалізацію засуджених в цих колоніях законом передбачено зміну умов тримання в межах однієї колонії (переведення засуджених з приміщень камерного типу в звичайні житлові приміщення і шляхом переведення (із звичайних жилих приміщень колонії максимального рівня безпеки в колонію середнього рівня безпеки). Така зміна умов тримання засуджених у бік пом’якшення режиму відбування покарання застосовується до осіб, які тримаються у звичайних житлових приміщеннях, стали на шлях виправлення і відбули не менше однієї четвертої або половини призначеного судом строку покарання залежно від тяжкості вчиненого злочину. Це дає можливість не тільки стимулювати поведінку засудженого, а і дотримуватись вимог статті 92 КВК України про роздільне тримання засуджених, які вчинили вперше особливо небезпечні злочини і визнані небезпечними для суспільства та осіб, які раніше були засуджені до позбавлення волі і знову вчинили особливо небезпечні злочини. До другої групи переведень до колонії іншого рівня безпеки відносяться переведення під час яких об’єм правообмежень збільшується для засуджених, які злісно порушують відбування покарання. ці зімни умов тримання реалізуються у вигляді наступних самостійних елементів системи: а) переведення засуджених з колонії мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання або повернення до тих колоній, де вони раніше відбули покарання; б) переведення засуджених з колонії середнього рівня безпеки чи звичайного жилого приміщення колонії максимального рівня безпеки в приміщення камерного типу колонії максимального рівня безпеки. Метою цих переводів є попередження систематичної негативної поведінки з боку засуджених, які злісно порушують встановлений порядок відбування покарання шляхом розміщення їх в установи з більш суровими умовами тримання. Тому, матеріальною ознакою або підставою для застосування такого переведення є злісне порушення встановленого порядку. Формальна ознака або передумова тут відсутня, так як заздалегідь неможливо визначити, коли особа порушить встановлений порядок. Відповідно до ст.133 КВК України злісним порушенням установленого порядку відбування покарання визнається засуджений, який не виконує законних вимог адміністрації, необґрунтовано відмовляється від праці (не менш як три рази протягом року припинив роботу з метою вирішення трудових та інших конфліктів; вживає спиртні напої, наркотичні засоби, психотропні речовини або їх аналоги; виготовляє, зберігає, купує, розповсюджує заборонені предмети; бере участь у настільних та інших іграх з метою здобуття матеріальної чи іншої влади; вчинив дрібне хуліганство; систематично ухиляється від лікування захворювання, що становить небезпеку для здоров’я інших осіб, а також вчинив протягом року більше трьох інших порушень режиму відбування покарання, за умови, якщо кожне з цих порушень за постановою начальника колонії, або особи, яка виконує його обов’язки були накладені стягнення, що достроково не зняті або не погашені у встановленому законом порядку). Таким чином, засуджені, які злісно порушують встановлений порядку відбування покарання можуть бути представлені для переведення їх в колонію іншого рівня безпеки: а) з колонії мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання до колонії мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання або повернуті до тих колоній, де вони раніше відбували покарання; б) з колоній середнього рівня безпеки чи звичайного жилого приміщення колоній максимального рівня безпеки в приміщення камерного типу колонії або сектор максимального рівня безпеки на стоку до трьох років. Для прийняття такого рішення адміністрації установи необхідно встановити факт злісного порушення встановленого порядку відбування покарання. при цьому варто враховувати характер порушень, наскільки вони суттєві, чим визвано, і чи нема можливості іншого впливу на засудженого замість переведення його до колонії іншого рівня безпеки. Безпосередньою підставою для зміни умов тримання засуджених шляхом їх переведення до виправної колонії іншого рівня безпеки є рішення Апеляційної комісії Державного департаменту з питань виконання покарань, яке приймається за поданням адміністрації виправної колонії, погодженим з начальником територіального органу управління Департаменту та спостережною комісією. Дане подання в свою чергу в установленому порядку надсилається до управління по контролю за виконанням судових рішень Департаменту. За результатами розгляду цього питання Апеляційною комісією Департаменту видається персональний наряд на переведення засудженого в конкретну установу.
• у колоніях мінімального і середнього рівня безпеки - до дільниці соціальної реабілітації після фактичного відбуття:

1. не менше однієї четвертої строку покарання, призначеного судом за злочин середньої тяжкості;
   
2. не менше третини строку покарання, призначеного судом за умисний тяжкий злочин, а також у разі, коли особа раніше відбувала покарання у виді позбавлення волі за умисний злочин і до погашення або зняття судимості знову вчинила умисний злочин, за який вона була засуджена до позбавлення волі;
   
3. не менше половини строку покарання, призначеного судом за особливо тяжкий злочин, а також покарання, призначеного особі, яка раніше звільнялася умовно-достроково і вчинила умисний злочин протягом невідбутої частини покарання.

Не підлягають переведенню до дільниці соціальної реабілітації:

• особи, які мають достроково не зняті або не погашені у встановленому законом порядку стягнення, зазначені в абзацах 4, 6-10 ст 132 КВК України, протягом строку, визначеного ст. 134 КВК України;
  
• інваліди першої та другої груп та особи, які досягли пенсійного віку. Так, частиною шостою статті 94 та частиною першою статті 99 КВК України передбачено, що у дільниці соціальної реабілітації тримаються вперше засуджені до позбавлення волі за злочини, вчинені з необережності, злочини невеликої та середньої тяжкості, а також засуджені, які направлені з дільниці карантину, діагностики і розподілу, а також переведені з дільниці ресоціалізації в порядку, встановленому цим Кодексом. Засуджені, які перебувають у вказаній дільниці, у вільний від роботи час від підйому до відбою користуються правом вільного пересування в межах території дільниці; з дозволу адміністрації колонії можуть пересуватися без нагляду поза територією дільниці, але в межах населеного пункту, якщо це необхідно за характером виконуваної ними роботи або у зв'язку з навчанням; можуть носити цивільний одяг, мати при собі портативні персональні комп'ютери та аксесуари до них, гроші та цінні речі, користуватися грішми без обмеження; мають право відправляти листи, отримувати бандеролі, посилки, передачі, одержувати короткострокові побачення без обмеження, а тривалі побачення - до трьох діб один раз на місяць; після відбуття шести місяців покарання в дільниці в разі відсутності порушень режиму відбування покарання, наявності житлових умов з дозволу адміністрації колонії можуть проживати в межах населеного пункту, де розташована колонія, із своїми сім'ями, придбавати відповідно до чинного законодавства жилий будинок і заводити особисте господарство (частина друга статті 99 КВК України). Відтак, умови перебування засуджених до позбавлення волі в дільниці соціальної реабілітації є менш суворими в порівнянні з іншими дільницями виправної колонії та передбачають меншу кількість обмежень для засуджених. Разом з цим, частиною другою статті 101 КВК України передбачено, що не підлягають переведенню до дільниці соціальної реабілітації: 2) інваліди I - II груп та особи, які досягли пенсійного віку; Відповідно до статті 1 Закону України "Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні" дискримінація визначається як ситуація, за якої особа та/або група осіб зокрема, за їх ознаками, віку, інвалідності, або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними, зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом Отже, встановлені пунктом 2 частини другої статті 101 КВК України обмеження щодо осіб, які досягнули пенсійного віку або є інвалідами I - II групи, стосовно можливості переведення до дільниці соціальної реабілітації становлять пряму дискримінацію за ознакою віку та інвалідності. Крім цього, зазначені обмеження не відповідають статті 6 Закону України "Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні" та частині п'ятій статті 7 КВК України, якими забороняються будь-які форми дискримінації, зокрема, за ознаками віку та інвалідності.Метою розроблення проектупкту є внесення змін до статті 101 Кримінально-виконавчого кодексу України шляхом виключення з неї пункту 2 частини другої цієї статті, яким встановлені обмеження щодо осіб, які досягли пенсійного віку або є інвалідами I - II групи стосовно можливості переведення до дільниці соціальної реабілітації.
  
• особи, які не пройшли повний курс лікування венеричного захворювання, активної форми туберкульозу, психічного розладу, алкоголізму та наркоманії;
  
• особи, яких засуджено за вчинення умисного злочину в період відбування покарання у виді арешту або обмеження волі.
  

Засуджені, які злісно порушують режим відбування покарання, можуть бути переведені:

• з дільниці соціальної реабілітації до іншої дільниці;
  
• з колонії середнього рівня безпеки чи звичайного жилого приміщення колонії максимального рівня безпеки в приміщення камерного типу колонії максимального рівня безпеки.

Умови відбування покарання в колоніях

Ч. 2 ст. 102 КВК України визначено, що «режим має зводити і до мінімуму різницю між умовами життя в колонії і на свободі, що повинно сприяти підвищенню відповідальності засуджених за свою поведінку й усвідомленню людської гідності». Це положення цілком відповідає реко­мендаціям, які містяться у Мінімальних стандартних правилах поводження із засудженими та Європейських тюремних правилах, відповідно до яких прийнятий в установі режим повинен прагнути зводити до мінімуму різни­цю між життям у в'язниці й життям на волі.
Відповідно до ст. 25 Загальної декларації прав людини кожна людина має право на такий життєвий рівень, включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд і необхідне соціальне забезпечення, які необхідні для підтримання її здоров'я й добробуту. Прикладом утілення цих положень. у національне законодавство є ст. 48 Конституції України, відповідно до якої кожен громадянин України (а засуджені до позбавлення волі про­довжують залишатися громадянами України) має право на достатній життєвий рівень, а саме: достатнє харчування, одяг, житло. Крім того, і в ст. 49 Конституції України проголошено, що кожен має право на охорону здо­ров'я і медичну допомогу.
Умови відбування покарання врегульовані главою 17 КВК України. Згідно зі ст. 115 КВК України особам, які відбувають покарання у виправ­них і виховних колоніях, створюються необхідні житлово-побутові умо­ви, що відповідають правилам санітарії та гігієни. Норма житлової площі на одного засудженого у виправних колоніях не може бути меншою чотирьох квадратних метрів, у лікувальних закладах при виправних колоніях, у виправних колоніях, призначених для тримання і лікування хворих на туберкульоз, у стаціонарі — п'ять квадратних метрів. Необхідно зверну­ти увагу на те, що ці норми поки що не відповідають міжнародним стан­дартам, оскільки за висновками Комітету проти катувань Ради Європи житлову площу, що є меншою семи квадратних метрів, слід розглядати як застосування тортур у місцях позбавлення волі.
Засуджені забезпечуються одягом, білизною і взуттям за сезоном з урахуванням статі і кліматичних умов, а в лікувальних закладах - спеціальним одягом і взуттям.
За ч. 4 ст. 115 КВК України інвалідам першої та другої груп, жінкам з вагітністю понад чотири місяці, непрацюючим жінкам, які мають дітей у будинках дитини при виправних колоніях, непрацюючим чоловікам віком понад шістдесят років і жінкам понад п’ятдесят п’ять років (якщо вони не одержують пенсії), а також особам, звільненим від роботи через хворобу, в тому числі хворим на активну форму туберкульозу, комунально-побутові послуги надаються безоплатно. Засудженим, які відбувають покарання у виховних колоніях, харчування, одяг, взуття, білизна і комунально-побутові послуги надаються безоплатно.
Правилами внутрішнього розпорядку визначається асортимент та кількість предметів, виробів і речей, які можуть перебувати у засудже­ного. Якщо їх більше за встановлені норми, то вони вилучаються у засудженого і здаються на склад, про що складається акт. Разом із тим, загальна вага предметів і речей (з урахуванням й тих, що зберігаються на складах), які належать засудженому, у всіх випадках не повинна пе­ревищувати 50 кг.
В установах виконання покарань засуджені не тільки можуть придбавати продукти харчування й предмети першої потреби. З метою на­ближення умов життя в колонії до життя на свободі засудженим можуть надаватися й додаткові платні послуги: медичне обслуговування, фото­графування, ремонт годинників, електробритв та інший дрібний ремонт дозволених до використання предметів і речей, банно-пральні послуги, прокат кіно та відеофільмів тощо.
Одним з елементів режиму, що відображає різницю між умовами відбування покарання у колоніях різного рівня безпеки, є право засуд­жених до позбавлення волі придбавати продукти харчування та предме­ти першої потреби (ст. 108 КВК України). Це положення відповідає ст. 76 Мінімальних стандартних правил поводження з в'язнями, де сказано, що засуджені до позбавлення волі повинні мати можливість витрачати частину зароблених ними коштів на придбання дозволених предметів особистого вжитку.
За загальним правилом працездатні засуджені можуть придбавати продукти харчування та предмети першої потреби лише за безготівко­вим розрахунком і на кошти, зароблені в колоніях. Що стосується не­працездатних засуджених, тобто чоловіків віком понад шістдесят років, жінок — віком понад п'ятдесят п'ять років, інвалідів першої та другої груп, вагітних жінок, жінок, які мають дітей у будинках дитини при виправних колоніях, неповнолітніх, то ці позбавлені волі можуть прид­бавати продукти харчування та предмети першої потреби також на гроші, одержані за поштовими переказами, за рахунок пенсій чи інших доходів.
Для придбання засудженими продуктів харчування та предметів першої потреби в колоніях організована щоденна робота магазинів. За графіком у час, визначений розпорядком дня, кожний засуджений у складі відділення соціально-психологічної служби може відвідувати магазин 3-4 рази на місяць.
Однією з доволі істотних умов відбування покарання є контакти позбавлених волі із зовнішнім світом. Мінімальні стандартні правила поводження з в'язнями рекомендують надавати позбавленим волі «мож­ливість спілкуватися через регулярні проміжки часу і під належним на­глядом із їхніми сім'ями або друзями, що мають бездоганну репутацію, як шляхом листування, так і безпосередньо, в ході відвідин». За статтею КВК особи, позбавлені волі, мають право на два види побачень: короткострокові тривалістю до чотирьох годин і тривалі — до трьох діб. Засуджені, що відбувають покарання у виправних колоніях мінімально­го, середнього та максимального рівня безпеки, можуть одержувати щомісяця короткострокове й один раз на три місяці тривале побачен­ня. Короткострокові побачення надаються з родичами або іншими осо­бами й проходять у присутності молодшого інспектора служби нагляду й безпеки. Тривалі побачення надаються з правом спільного проживан­ня і тільки з близькими родичами (подружжя, батьки, діти, всиновлювачі, всиновлені, рідні брати й сестри, дід, баба, онуки). Тривалі поба­чення можуть надаватися й з особами, з якими засуджені не перебува­ли в зареєстрованому шлюбі, за умови, що у них є спільні неповнолітні діти, що підтверджено їх свідоцтвами про народження та довідкою ор­гану місцевого самоврядування про факт проживання засудженого (за­судженої) з особою, яка прибула на побачення, однією сім'єю. Оплата послуг за користування кімнатами короткострокових і тривалих поба­чень здійснюється засудженими або їх родичами чи іншими особами за рахунок власних коштів.
Крім побачень засудженим надається право на чотири телефонних розмови протягом року тривалістю до п'ятнадцяти хвилин кожна, при наявності технічних можливостей. Міжміські телефонні розмови опла­чуються з особистих коштів засуджених. Засудженим за їхнім проханням дозволяється заміняти тривалі побачення короткостроковими, а також тривалі або короткострокові побачення — телефонними розмовами. Пра­вила внутрішнього розпорядку установ виконання покарань не дозволя­ють побачення і телефонні розмови між засудженими до позбавлення волі, які перебувають у різних кримінально-виконавчих установах.
За заявою засудженого або особи, яка прибула на побачення, дозвіл на його проведення надається начальником колонії, а у разі його відсут­ності — першим заступником або посадовою особою, яка виконує його обов'язки. Ці посадовці приймають осіб, які прибули на побачення, інформують про поведінку засудженого і роз'яснюють правила по­ведінки під час побачення, попереджають про можливу відповідальність за нелегальні передачі. Особам, які прибули на побачення, до кімнат тривалих побачень дозволяється проносити продукти харчування та цивільний одяг для використання під час побачення, а також предмети та речовини, зберігання яких засудженим не заборонено. У свою чергу, засуджені можуть проносити в кімнати тривалих побачень туалетні речі, туалетні вироби, власні альбоми, літературу чи періодичні видання, якщо вони бажають передати їх родичам. Не дозволяється передавати засудженим або ж отримувати від них будь-які документи, записи, крес­лення і т. ін. Якщо є достатні підстави підозрювати, що особа, яка при­була на тривале побачення, має намір передати засудженому предмети, вироби та речовини, зберігання яких заборонено засудженим, або от­римати від засудженого заборонені речі, начальник установи доводить до відома такій особі, що побачення буде надано лише після того, як особа погодиться на огляд її речей і одягу до і після побачення. У разі виявлення в особи, яка прибула на побачення, прихованих від огляду заборонених предметів тривале побачення не надається й вирішується питання про притягнення до адміністративної відповідальності. Коли особа, яка прибула на побачення, відмовиться від огляду речей і одягу, за її бажанням можливе надання короткострокового побачення.
Щодо засуджених, то вони у будь-якому випадку підлягають повно­му обшуку до і після побачень.
Яскравим прикладом прояву принципу гуманізму у поводженні із засудженими є надання їм можливості короткочасних виїздів за межі виправних колоній. Так, ст. 111 КВК України передбачає, що засудженим, які тримаються у виправних колоніях мінімального й середнього рівня без­пеки, виховних колоніях, може бути дозволено короткочасні виїзди за межі колонії на території України на строк до семи діб, не рахуючи часу, необхідного для проїзду в обидва кінці, але не більше трьох діб, у разі таких виключних обставин, як смерть або тяжка хвороба близького ро­дича, що загрожує життю хворого; стихійне лихо, що спричинило знач­ну матеріальну шкоду засудженому або його сім'ї.

Дозвіл на короткочасний виїзд у зв'язку з виключними обставина­ми дається начальником колонії протягом доби за заявою засудженого з урахуванням особи й поведінки засудженого. Час перебування засуд­женого поза межами колонії зараховується в строк відбування покаран­ня. Вартість проїзду засудженого оплачується ним особисто або його родичами.

Одержання засудженими до позбавлення волі посилок, передач і бандеролей є ще одним каналом підтримання зв'язків із зовнішнім світом. На відміну від побачень, кількість яких не залежить від рівня безпеки колонії, посилки позбавлені волі мають право одержувати: у колонії мінімального рівня безпеки — сім посилок (передач) і чотири бандеролі; у колонії середнього рівня безпеки — шість посилок (передач) і чотири бандеролі; у колонії максимального рівня безпеки — п'ять посилок (передач) і дві бандеролі. Максимальна вага однієї посилки (передачі) визначається за діючими поштовими правилами й може до­сягати 30 кг. Порядок одержання засудженими посилок (передач) і бан­деролей та перелік продуктів харчування, предметів першої потреби та засобів особистої гігієни, які можна і які заборонено надсилати засуд­женим у посилках (передачах), визначається Правилами внутрішнього розпорядку установ виконання покарань. Так, згідно з Переліком, за­твердженим Державним департаментом України з питань виконання покарань, засудженим можна надсилати будь-які придатні до вживан­ня продукти харчування, виготовлені не в домашніх умовах, а також тютюнові вироби фабричного розфасування, сигарети та чай. Це озна­чає, що обмеження встановлені на продукти, що швидко псуються, з простроченим терміном реалізації, консервовані продукти, виготовлені в домашніх умовах, продукти, що потребують додаткового приготування шляхом термічної обробки, а також на спиртні напої та пиво. У число предметів першої потреби входять: одяг, білизна, взуття, годинники із не коштовних металів, бритви електричні або механічні чи безпечні з касетними головками, електрокип'ятильники побутові промислового виробництва, засоби особистої гігієни, підручники і навчальне прилад­дя, література та періодичні видання, настільні ігри тощо. Правила внутрішнього розпорядку роблять виняток для важкохворих засудже­них, вагітних жінок, жінок, які мають дітей у будинках дитини при ви­правних колоніях, інвалідів першої та другої груп, які незалежно від призначеного їм виду виправної колонії можуть одержувати додаткові посилки (передачі) і бандеролі в кількості й асортименті, що визнача­ються медичним висновком. При цьому лікарські засоби і вироби ме­дичного призначення, які одержують засуджені відповідно до медичного висновку, не включаються в число посилок (передач) і бандеролей.

Згідно зі ст. 113 КВК України усім категоріям засуджених до позбавлення волі дозволяється одержувати й відправляти листи й телеграми за власний рахунок без будь-яких обмежень їх кількості. Листування між позбав­леними волі, які не є родичами, можливе тільки з дозволу адміністрації колонії.

Відправлення засудженими листів проводиться тільки через адмі­ністрацію колонії. Оскільки кореспонденція засуджених підлягає пере­гляду, то для спрощення цієї процедури листи опускаються до пошто­вих скриньок на території колонії або передаються представникам адміністрації у незапечатаному вигляді. Листи засуджених, виконані тайнописом, шифром або із застосуванням інших умовностей, а також ті, що мають цинічний характер або відомості, що не підлягають розго­лошенню, адресату не надсилаються і знищуються, про що оголо­шується засудженому.

За ч. 4 ст. 113 КВК пропозиції, заяви і скарги, адресовані уповноваженому Верховної Ради України з прав людини та прокуро­рові, переглядові не підлягають і не пізніш як у добовий строк надси­лаються за належністю. Така редакція хоча й виходить за межі норми КВК України, але, разом із тим, вона більш близька до ч. З ст. 36 Мінімальних стандартних правил поводження з в'язнями, де сказано, що кожен в'язень повинен мати можливість звертатися як до органів центрального тюремного управління, так і до судової влади чи інших компетентних органів із заявами чи скаргами, зміст яких не повинен цензоруватися. Так само й ст. 42.3 Європейських тюремних правил містить положення, згідно з яким кожному ув'язненому дозволяється направляти в незапечатаному конверті прохання або скаргу в центральні органи управління кримінальне-виконавчою системою, судові чи інші компетентні органи. Отже, хоча позбавлені волі в Україні й не можуть звертатися в центральний апарат Державного департаменту України з питань виконання покарань або ж у вітчизняні суди без того, щоб їх за­яви чи скарги переглядалися адміністрацією колонії, але на рівні підзаконного нормативного акту їм усе ж таки дозволяється звертатись за захистом своїх прав до Європейського Суду з прав людини.

Згідно зі ст. З Європейських тюремних правил цілі виправного впли­ву на засуджених полягають у тому, щоб зберегти їх здоров'я та гідність. У справі підтримання здоров'я засуджених особливо важливу роль безсумнівно відіграє харчування засуджених. У Пояснювальній записці до Європейських тюремних правил звертається увага на те, що їжа та вода складають основу самого життя й неминуче опиняються в центрі уваги людей, що приречені на монотонність тюремного існування. Якість їжі, її приготування та зовнішній вид можуть виявитися вирі­шальними при оцінці ув'язненими того, наскільки уважно та відпо­відально ставиться до них адміністрація місця позбавлення волі. Через це організація харчування також важлива для вироблення у осіб, поз­бавлених волі, позитивного ставлення до всього процесу їх виправлен­ня та навчання. Ось чому повинно бути зроблено все для того, щоб за­безпечити ув'язненим таке харчування й такі умови, в яких приймається їжа, що були б максимально наближені до середнього рівня в системі громадського харчування за межами місць позбавлення волі.

Ще однією з умов відбування покарання є медико-санітарне забез­печення засуджених до позбавлення волі, що здійснюється медичною службою установ виконання покарань. Відповідно до міжнародних до­кументів медичне обслуговування в установах виконання покарань має надаватися й організовуватися за такими якісними стандартами й на високому професійному рівні, що відповідають тим, які використову­ються в установах охорони здоров'я поза місцями позбавлення волі. Відповідності до ч. 2 ст. 116 КВК України лікувально-профілактична і санітар­но-протиепідемічна робота в місцях позбавлення волі організовується і провадиться так, як це визначено законодавством про охорону здо­ров'я. Це означає, що організація медико-санітарного забезпечення в колоніях відповідає вимога^ її надання населенню країни. Станом на 2004 рік у кримінально-виконавчій системі України функціонує 21 лікарня, з яких соматичного профілю — 11, протитуберкульозного — 10.