Поняття та умови договору в цивільному праві

Нормативно-правова база

Глава 52 Цивільного кодексу України

Поняття та основні ознаки цивільно-правового довогору

Цивільно-правовий договір — домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну та припинення цивільних прав та обов'язків (частина 1 статті 626 Цивільного Кодексу України.
Основними ознаками договору є:
• домовленість, тобто для його існування має бути компроміс, збіг волевиявлення учасників;
• домовленість двох чи більше осіб, тобто з волевиявлення лише однієї сторони не може виникнути договір;
• спрямованість на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків.

Свобода договору

При укладенні договору сторони є вільними у виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості, що визначено чинним законодавством (стаття 627 Цивільного кодексу України). Це положення закріплює один з найважливіших принципів договірного регулювання суспільних відносин — принцип свободи договору, який сключає в себе наступні складові:
1) свобода в укладенні договору, тобто відсутність будь-яких примусів, щодо того, вступати суб'єктам в договірні відносини, чи ні;
2) свобода вибору характеру договору, що укладається, а це означає, що сторони самі для себе вирішують, який саме договір їм укладати. При цьому, вони можуть укладати як договір, що передбачений чинним законодавством, так і такий, що ним не передбачений, проте відповідає загальним засадам цивільного законодавства (частина 1 статті 6 Цивільного кодексу України).
3) вільний вибір контрагента за договором, тобто сторони шукатимуть того контрагента, який максимально підходить їм за тими чи іншими ознаками.
4) вільний вибір умов договору, що означає, що сторони на власний розсуд визначають зміст цього договору, формують конкретні умови тощо.

Види договорів у цивільному праві

1. Залежно від виникнення в договорі взаємних прав та обов'язків у сторін, розрізняють односторонні та взаємні (двосторонні, синалагматичні) договори. В односторонньому договорі одну сторону наділено лише правом вимоги, а іншу — лише обов'язком задовольнити цю вимогу (частина 2 статті 626 Цивільного кодексу України), наприклад, договір позики. Натомість у взаємному (двосторонньому, синалагматичному) договорі, яких у цивільному праві переважна більшість, обидві сторони наділено взаємними (кореспондуючими) правами та обов'язками (частина 3 статті 626 Цивільного кодексу України), наприклад, договір купівлі – продажу. Різновидом взаємних договорів є договори багатосторонні, в яких беруть участь більше ніж дві сторони, що наділені взаємними правами та обов'язками, наприклад, договір про сумісну діяльність. До багатосторонніх договорів застосовуються загальні положення про договір, якщо це не суперечить багатосторонньому характеру цих договорів (частина 4 статті 626 Цивільного кодексу України). Договір, незалежно від того, чи є він одностороннім чи взаємним, завжди буде двостороннім зобов'язанням.
2. Залежно від наявності зустрічного майнового мінового еквіваленту договори слід поділити на відплатні та безвідплатні. Відплатними слід визнавати договори, в яких одна сторона за виконання нею обов'язку повинна отримати відповідне відшкодування, чи то у формі грошей, інших майнових цінностей, чи то у формі іншого зустрічного надання, наприклад, купівля-продаж, міна тощо. Відплатність цивільно-правового договору презюмується, тобто договір вважається відплатним, поки інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору (частина 5 статті 626 Цивільного кодексу України). У свою чергу, безоплатним визнається договір, за яким майнового відшкодування або іншого зустрічного надання за виконане зобов'язання не передбачено, наприклад договір позички.
3. Залежно від юридичної спрямованості договорів їх поділяють на основні та попередні. Основними вважають договори, які безпосередньо спрямовані на виникнення прав та обов'язків між учасниками конкретного договору. Натомість попередніми слід вважати договори, сторони яких зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір у майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором (частина 1 статті 635 Цивільного кодексу України). Попередні договори слід відмежовувати від договорів про наміри, оскільки в останніх лише встановлюється намір сторін у майбутньому вступити у договірні відносини, без обов'язку укласти договір у майбутньому.
4. Залежно від осіб, які мають право вимагати виконання договору, слід розрізняти договори на користь контрагентів і договори на користь третіх осіб. Переважна більшість договорів укладається їх учасниками (контрагентами) та виконуються на їх користь. Однак в окремих випадках законодавець передбачає можливість укладення договорів на користь третьої особи. В цьому разі, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок на користь третьої особи, яку встановлено або не встановлено у договорі (частина 1 статті 636 Цивільного кодексу України). При цьому, виконання договору на користь третьої особи може вимагати як особа, яка уклала договір, так і третя особа, на користь якої передбачено виконання, якщо інше не встановлено договором або законом.
5. Залежно від наявності волі осіб на укладення договору розмежовують договори, що укладаються з волі контрагентів, та договори, що укладаються незалежно від волі контрагентів. Переважна більшість договорів укладається залежно від волі контрагентів. Однак в окремих випадках укладення договорів може не залежати від волі сторін, що домовляються. Переважна більшість таких договорів мають характер публічного договору, тобто такого, за яким, відповідно до частини 1 статті 633 Цивільного кодексу України, одна сторона — підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору є однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надано відповідні пільги.
6. Залежно від способу укладення договору можна виділити взаємопогоджені договори та договори приєднання. За загальним правилом — договір це є система компромісів, які вибудовуються усіма сторонами задля задоволення власних інтересів, шляхом врахування волі обох контрагентів майбутнього договору. Однак існують і договори приєднання, в яких у формулюванні умов договору бере участь тільки одна сторона, а інша може або прийняти ці умови в цілому, або ні. Сформульовані цією однією стороною умови вказують у формулярах або інших стандартних формах.
7. Залежно від того, чи передбачено можливість укладення певного договору в актах цивільного законодавства, договори поділяють на поіменовані та непоіменовані. До поіменованих договорів слід відносити ті, можливість укладення яких прямо передбачено в ЦК та інших актах цивільного законодавства, наприклад, договір купівлі-продажу, поставки, міни, підряду тощо. До непоіменованих належать договори, можливість укладення яких прямо не передбачено в актах цивільного законодавства (наприклад, договори про надання медичних, освітянських, аудиторських, маркетингових, рекламних, ритуальних та інших послуг). Для цього виду договорів слід застосовувати правила аналогії закону чи аналогії права. Однак учасники цивільних правовідносин можуть укладати як поіменовані, так і непоіменовані договори, головне, щоб вони відповідали загальним засадам цивільного законодавства (частина 1 статті 6 Цивільного кодексу України). Також слід було б відрізнити непоіменовані договори від змішаних, тобто договорів, які містять в собі елементи різних договорів (частина 2 статті 628 Цивільного кодексу України).

Зміст цивільно-правового договору

Зміст договору становлять, по-перше, умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та по-друуге, умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. До змісту договору належать також і умови (пункти), які містяться в складових частинах договору, якщо їх наявність обумовлено в основному тексті договору (додатки, плани, схеми, кошторис, малюнки тощо).

Умови цивільно-правового договору

Залежно від юридичного значення, в змісті слід вирізняти істотні, типові, звичайні та випадкові умови.

Істотні умови

Істотними вважаються умови, які необхідні і достатні для укладення договору. Це випливає зі статті 638 Цивільного кодексу України, згідно з якою договір вважається укладеним тільки тоді, коли між сторонами в потрібній для відповідних випадків формі досягнуто згоди зі всіх істотних його умов. Це означає, що за відсутності хоча б однієї з таких умов договір не може вважатися укладеним. Водночас, якщо досягнуто згоди щодо істотних умов, то договір набирає чинності, навіть якщо не містить якихось інших умов. Саме тому такі умови ще називають необхідними. Визначення кола істотних умов залежить від специфіки кожного конкретного договору. Наприклад, істотними умовами договору купівлі-продажу є предмет договору, ціна. Предмет договору, плата за користування, порядок користування найнятим майном є істотними умовами договору найму.
Частина 1 статті 638 Цивільного кодексу України поділяє істотні умови на 4 групи: 1) умови про предмет;
2) умови, які визначені законом як істотні;
3) умови, які є необхідними для договорів цього виду;
4) умови, щодо яких за заявою однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.
При визначенні істотних умов того або іншого договору слід враховувати, що вирішення цього питання залежить, насамперед від суті конкретного договору. Тому не випадково Цивільний кодекс України, при визначенні істотних умов договору, відсилає до спеціальних норм, присвячених договірним зобов'язанням цього виду і називає істотними, насамперед, ті умови, які визнані такими згідно із законом і передбачені як обов'язкові самими нормами права, що регулюють ці договірні відносини. Зокрема, такий підхід був характерний при визначенні істотних умов так званих господарських договорів поставки, контрактації. Однак не завжди істотні умови визначаються безпосередньо в законодавстві.
Наприклад, купівля-продаж за своєю суттю є оплатним договором, отже, не встановлення угодою сторін такої умови, як ціна, свідчить про відсутність самого договору купівлі-продажу. Однак, будучи істотною для договору купівлі-продажу, умова про ціну позбавлена значення для договору дарування, у зв'язку з безоплатним характером останнього.
Будь-яка зі сторін може визнати недостатніми ті умови, що названі істотними у законі або є необхідними для договору цього виду, і зажадати включення у договір додаткових умов, без яких угода її не влаштовує. У цьому випадку такі умови також набувають значення істотних. Наприклад, за загальним правилом, доставка проданої речі в певне місце не належить до істотних умов купівлі-продажу. Однак якщо покупець хотів укласти договір тільки з дотриманням цієї умови, а продавець не згоден з такою вимогою, то не можна вважати такий договір укладеним тільки тому, що досягнуто згода сторін щодо предмета, якості та вартості речі.
Таким чином, для укладення договору необхідне досягнення угоди зі всіх істотних його умов. Разом з тим іноді недостатньо і такої угоди. Зокрема, крім неї може вимагатися передача речі, - якщо йдеться про реальний договір (позика, дарування). У встановлених законом випадках договір має бути укладеним у потрібній формі. Наприклад, договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку тощо потребує нотаріального посвідчення та державної реєстрації (стаття 657 Цивільного кодексу України). Тому все зазначене щодо істотних умов договору повною мірою стосується і форми договору, оскільки якщо одна зі сторін вимагає, або законом обумовлене нотаріальне посвідчення, а інша сторона від цього ухиляється, то не можна говорити про досягнення в цьому випадку угоди.
Щодо передачі речі у реальному договорі, то тут справа виглядає дещо інакше. Якщо речі не передано, то немає й договору. Але не тому, що не досягнуто згоди щодо його істотних умов, а тому, що не додержані вимоги закону, без яких не може йтися про існування договору взагалі.

Типові умови

До типових належать умови, які оприлюднено у встановленому порядку як типові для договорів певного виду (частина 1 статті 630 Цивільного кодексу України). Причому типові умови можуть міститись як у типових формах цивільно-правових договорів, що прийняті відповідними органами державної влади, так і в окремому переліку для конкретного договору. Якщо у договорі не міститься посилання на типові умови, такі типові умови можуть застосовуватись як звичай ділового обороту. Значення типових умов полягає в тому, що у разі тлумачення змісту договору може бути враховано також типові умови, навіть якщо в договорі немає посилання на ці умови (частина 2 статті 637 Цивільного кодексу України).

Звичайні умови

Звичайними називають ті умови, які передбачені нормативними актами. На відміну від істотних, вони не потребують узгодження сторонами, оскільки автоматично набирають чинності з моменту укладення договору. Тому відсутність у змісті договору звичайних умов не впливає на його дійсність. Наприклад, якщо при укладенні договору майнового найму сторони не домовилися про те, хто має виконувати поточний ремонт речі, автоматично діє умова, передбачена частиною 1 статті 776 Цивільного кодексу України, згідно з якою наймач зобов'язаний проводити за свій рахунок поточний ремонт, якщо інше не передбачене законом або договором.

Випадкові умови

Випадковими умовами договору прийнято вважати такі умови, які погоджені сторонами на відступ від положень диспозитивних норм або з метою розв’язання питань, що взагалі не врегульовані законодавством. Вони, як правило, не передбачаються даним видом договору і встановлюються тільки за погодженням сторін. Тому випадкові умови можна виявити, порівнявши їх зі звичайними умовами: якщо якусь умову включено у договір на зміну чи доповнення до правил, викладених у законодавчому акті, то порівняно із звичайно прийнятими в договорах даного виду умовами вона виявиться випадковою. Наприклад, винагорода за договором доручення за загальним правилом не передбачена, але сторони можуть зазначити право на винагороду. Або: за однією із справ сторони уклали договір позики і передбачили, що поки боржник буде розраховуватися з кредитором, кредитор має право користуватися автомобілем, який боржник придбав на взяті в борг гроші. Інший приклад: якщо за договором майнового найму обов’язок проводити поточний ремонт майна покладено на наймодавця, то ця умова для даного конкретного договору вважатиметься випадковою.
Якщо випадкові умови за погодженням сторін знаходять місце в договорі, вони набувають ознак істотних умов. На перший погляд відмінності між істотними і випадковими умовами стосовно того чи іншого конкретного договору відсутні, оскільки кожна з них підлягає безумовному виконанні. Але їх відмінність одразу проявляється як тільки виникає спір з приводу факту укладення договору. За відсутності умов, які об’єктивно відносяться до істотних умов договору, немає і самого договору. Але якщо одна із сторін заперечує факт укладання договору, посилаючись на відсутність в ньому умови, яку вона за погодженням намагалася включити в договір, то, оскільки така умова за своєю природою є випадковою, договір може бути визнаний як такий, що не уклався, лише при доведеності факту погодження сторонами такої умови.