Паліативна допомога: відмінності між версіями

Матеріал з WikiLegalAid
(Створена сторінка: Паліативна допомога – це комплексний підхід, мета якого забезпечити максимально можл...)
 
Немає опису редагування
Рядок 1: Рядок 1:
Паліативна допомога – це комплексний підхід, мета якого  забезпечити максимально можливу якість життя паліативних хворих і членів їхніх родин, шляхом запобігання та полегшення страждань завдяки ранньому виявленню і точному діагностуванню симптомів болю та розладів життєдіяльності, проведення адекватних лікувальних заходів, симптоматичної (ад'ювантної) терапії та догляду, надання психологічної, соціальної, духовної та моральної підтримки, незалежно від захворювання, віку, соціального статусу, національності, релігійних та політичних переконань, місця проживання хворого тощо. Паліативна допомога основана на комплексній міждисциплінарній оцінці фізичного стану пацієнта, ступені больового синдрому та розладів функцій життєдіяльності, психоемоційних, когнітивних та культурних особливостей, максимально можливого та всебічного врахування потреб і побажань пацієнта та його родини, прогнозу прогресування захворювання та тривалості життя. Надання паліативної допомоги розпочинається від моменту постановки діагнозу невиліковного прогресуючого захворювання та обмеженого прогнозу життя і продовжується до закінчення періоду скорботи родини.
Паліативна допомога


Первинна паліативна допомога – це паліативна допомога, яка надається паліативним хворим на первинному рівні надання медико-санітарної допомоги в амбулаторно-поліклінічних умовах або вдома лікарями загальної практики-сімейної медицини, дільничними лікарями та лікарями-спеціалістами поліклінік.
Права паліативних пацієнтів в Україні на доступну, кваліфіковану та якісну медичну допомогу, у тому числі в термінальний період життя, гарантуються, так само, як і право кожного громадянина України на забезпечення охорони здоров`я в цілому, відповідними статтями Конституції України, та регламентуються Законом України «Основи законодавства України про охорону здоров’я», іншими Законами України, окремими Постановами Кабінету Міністрів України та наказами Міністерства охорони здоров’я України.    
Загальна паліативна допомога – це паліативна допомога, яка надається паліативним хворим лікарями-спеціалістами відповідно до їхньої спеціалізації амбулаторно та у стаціонарних закладах охорони здоров'я другого і третього рівня.
При цьому базовим правовим документом, що гарантує зазначені права пацієнтів в нашій державі, є, насамперед, Конституція з її гарантіями кожному громадянину права на гідне життя та права на медичну допомогу у разі погіршення стану здоров’я (ст.ст. 3, 27, 28, 49).


Спеціалізована паліативна допомога – це комплексна мультидисциплінарна медико-соціальна та психологічна допомога, яка надається паліативним хворим у закладах охорони здоров’я особливого типу «Хоспіс», у відділеннях та палатах паліативної допомоги стаціонарних лікувально-профілактичних закладів лікарями та молодшими медичними спеціалістами, які одержали спеціальну підготовку з надання паліативної та хоспісної допомоги, та вдома фахівцями спеціалізованих мультидисциплінарних мобільних бригад паліативної допомоги із залученням медичних психологів, соціальних працівників та інших фахівців, за потребою, а також волонтерів, найближчих родичів або опікунів хворого.
  Нормативна база:


Послуги хоспісу і паліативної допомоги забезпечують міждисциплінарний догляд (фізичні, психологічні, духовні і соціальні аспекти), навчання і підтримка пацієнта та його сім’ї, охоплення всіх людей з небезпечними для життя хворобами і їх родичів, а також послуги для полегшення відчуття втрати близької людини. Мета — поліпшення якості життя пацієнта і його родини.
Закон України “Основи законодавства України про охорону здоров`я” із внесеними змінами.
Закон України “Про внесення змін до Основ законодавства України про охорону здоров'я щодо удосконалення надання медичної допомоги”.
Закон України “Про обіг в Україні наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів” № 60/95-ВР від 15.02.95.
Закон України «Про затвердження Загальнодержавної програми забезпечення профілактики ВІЛ-інфекції, лікування, догляду тапідтримки ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД на 2009-2013 роки».
Закон України «Про затвердження Загальнодержавної програми боротьби з онкологічними захворюваннями на період до 2016 року», прийнятий ВР України 23.12.2009 р.
Постанова Кабінету Міністрів України № 14 від 10.01.2002 р.  «Про затвердження  міжгалузевої комплексної програми “Здоров`я нації” на 2002-2011 роки.
Постанова Кабінету Міністрів України  № 333 від 13 травня 2013 року «Порядок придбання, перевезення, зберігання, відпуску, використання та знищення наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів у закладах охорони здоров’я».
Наказ МОЗ України № 311 від 25. 04. 2012 р. «Про затвердження та впровадження медико-технологічних документів зі стандартизації паліативної медичної допомоги при хронічному больовому синдромі».
Наказ МОЗ  №768  від 7 листопада 2011 р. «Про затвердження табелів матеріально-технічного оснащення та примірних штатних нормативів закладу охорони здоров’я «Хоспіс», виїзних бригад «Хоспіс вдома», паліативного відділення».
Наказ МОЗ України № 463 від 26.06.2009 «Про затвердження заходів щодо розвитку паліативної допомоги в Україні на 2009-2010 р.», який став підставою для створення Кафедри паліативної та хоспісної медицини Національної медичної академії післядипломної освіти імені П.Л.Шупика. Перший випуск курсантів кафедри паліативної та хоспісної медицини НМАПО імені П.Л.Шупика відбувся в 2010 році.
Наказ МОЗ України від 11.05.2016 № 427 "Про внесення змін до наказу Міністерства охорони здоров'я України від 23.02.2000 № 33 "Про штатні нормативи та типові штати закладів охорони здоров'я""
Наказ МОЗ України № 368 від 03.07.2007 р.«Про затвердження Клінічного протоколу надання паліативної допомоги, симптоматичної та патогенетичної терапії хворим на ВІЛ-інфекцію/СНІД».
Наказ  МОЗ  України  №  159-0  від  24  липня  2008  р. “Про  утворення  Інституту паліативної та хоспісної медицини МОЗ України”.
Наказ МОЗ та АМН України №409/39 від 14.05.2010 р. “Про виконання завдань та заходів Загальнодержавної програми боротьби з онкологічними захворюваннями на період до
2016 року” (пп. 28 29).
Наказ МОЗ України №531 від 02.07.2010 р. “Про створення робочої групи з питань удосконалення нормативно-правових актів щодо збільшення доступності паліативних пацієнтів з хронічним больовим синдромом  в термінальній стадії життя до сучасних високоефективних анальгетичних засобів, включаючи опіоїдні анальгетики”.
Рішення Колегії МОЗ України від 30.04.2010 р. “Розвиток  хоспісної  та паліативної медицини”.
Наказ МОЗ України №810 від 27.09.2010 р. “Про затвердження переліку тем клінічних настанов та уніфікованих клінічних протоколів медичної допомоги для опрацювання в 2010-2011 роках”.  


Сьогодні, невиліковно хворі пацієнти мають довгий шлях радикального лікування з наступною паліативною допомогою (якщо всі засоби вважаються не корисними), а потім короткий період хоспісу.
Права паліативних хворих, передбачені міжнарожними актами та цивільним законодавством
Хоспіс же – це спеціалізована допомога невиліковно хворим в останні дні життя.


Аспекти якості життя охоплюють фізичні, психологічні, соціальні і духовні сторони особистості. Досвід вмирання впливає на всі аспекти.
До обов’язкових міжнародних актів в Україні, належать лише найбільш загальні документи, що містять права і свободи, які мусять гарантуватися людині в цивілізованому суспільстві, і головне – право на життя та отримання медичної допомоги при хворобі та в старості. Найважливішими з них є такі:
Значення якості життя відрізняється для кожної конкретної людини і може бути визначено тільки самим пацієнтом на основі власного життєвого досвіду. Якість життя розглядається протягом усього перебігу захворювання/умирання (включно час смерті і період переживання втрати близької людини).
Загальна декларація прав людини (Universal Declaration of Human Rights – UDHR), прийнята Організацією Об’єднаних Націй 10 грудня 1948 р.;
Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод (1950 р., яка захищає громадянські та  політичні прав людини;
  Європейська соціальна хартія (1961), присвячена захисту соціальних та економічних прав людини;
Лісабонська декларація прав пацієнта, прийнята Всесвітньою медичною асоціацією (ВМА) 1981 року;
Конвенція про права дитини, що прийнята Асамблеєю ООН 1989 року та набула чинності в Україні з 27 вересня 1991 р.;
Познанська Декларація про розвиток паліативної допомоги у Східній Європі (1998);
Резолюція Парламентської асамблея Ради Європи «Про права хворих і помираючих людей», прийнята 1999 року;
Рекомендації Всесвітньої організації охорони здоров’я щодо розбудови ефективної наркополітики (2000);
Паризька хартія по боротьбі з раком (2000). Цей міжнародний нормативно-правовий документ, що прийнятий 2000 року, формулює основні засади і вимоги до контролю хронічного больового синдрому в онкологічних пацієнтів (ст. VIII). Україна приєдналася до Хартії 2007 року.
Європейська хартія про права пацієнтів (Рим, листопад 2002 р.), в якій зокрема наголошується на таких правах пацієнта, як право на профілактичні заходи, на доступність медичної допомоги, на інформацію, на згоду, на свободу вибору, на приватність і конфіденційність, на запобігання, по можливості, стражданню та болю.
Рекомендації (Rec. 2003) державам–учасникам (серед них і Україна) з організації паліативної допомоги, прийняті 2003 р. Комітетом Міністрів Ради Європи;
Резолюція 1649 Парламентської Асамблеї Ради Європи (2009), прийнята 28 січня 2009 р.
Права фізичної особи, яка перебуває на стаціонарному лікуванні у закладі охорони здоров»я  передбачені також ст. 287 ЦК України, у якій зазначено, що до хворого повинні бути допущені не лише члени сім’ї, а й нотаріус, адвокат, священнослужитель для відправлення богослужіння та релігійного обряду. Отже, даною нормою забезпечується також право на психологічну допомогу та духовну підтримку, згідно з релігійними переконаннями.
Крім того, статтею 78 ЦК України встановлено право паліативних хворих обрати собі помічника, який в разі необхідності може представляти особу в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, організаціях, діяльність яких пов’язана з обслуговуванням населення, а також вчиняти дрібні побутові правочини, отримувати, пенсію, аліменти, заробітну плату, поштову кореспонденцію тощо. Також помічник може представляти  фізичну особу в суді, однак лише на підставі окремої довіреності.


Міністерством охорони здоров»я України розроблений проект Стратегії розвитку паліативної допомоги в Україні на період до 2027 року та конкретний план заходів щодо її реалізації.
Паліативне лікування
Цим документом передбачається створення соціально-медичних центрів, які будуть надавати комплекс послуг паліативним пацієнтам та членам їх родин.
Відомо, що в Україні зростає потреба у наданні якісної паліативної допомоги. Кількість населення, що потребує паліативної допомоги, складає понад 600 тисяч пацієнтів щорічно, члени їх родин також потребують супроводу та підтримки. За підрахунками авторів Стратегії щорічно, понад 1,5 млн населення потребують паліативної допомоги.


Станом на сьогодні, створено 2 центри, 7 хоспісів та понад 60 самостійних відділень паліативної допомоги, що забезпечує доступ до 1500 стаціонарних паліативних ліжок. Крім того, в Україні функціонує 7 виїзних служб надання паліативної допомоги вдома для дорослих та дітей. Та за оцінками експертів, потреба у паліативній допомозі в Україні задоволена лише на 15 %.
Паліативне лікування має бути доступним для хворого цілодобово і надаватися в обсязі, прийнятному для пацієнта, відповідно до затверджених стандартів та клінічних протоколів. Паліативна допомога може надаватися з урахуванням потреб і згоди конкретного пацієнта вдома, у поліклініці (як консультативна послуга) або в стаціонарних лікувально-профілактичних закладах будь-яких форм власності з використанням різних організаційних форм медичного обслуговування, у тому числі, у денному стаціонарі, у спеціалізованих стаціонарах (хоспісах або відділеннях паліативної допомоги). Наприклад, якщо хворий хоче одержувати паліативну допомогу вдома, медичні працівники можуть навчити його родичів, близьких або сусідів, які його доглядають, правильно давати йому призначені лікарем препарати, а також надавати інші види медичної й психологічної допомоги. Вони також повинні мати можливість звертатися, при необхідності, до медичних працівників за консультацією. Тому ВООЗ визнано, що в кожній країні повинні бути створені відповідні служби для задоволення медичних і соціальних потреб паліативних хворих.  
Стратегія пропонує системно врегулювати організаційні основи надання паліативної допомоги, зокрема, розробити правові та організаційні механізми, що стимулюють ефективну діяльність в сфері охорони здоров’я і забезпечують розвиток мережі паліативних установ охорони здоров’я.


Документ також передбачає розвиток кадрових ресурсів для роботи стаціонарних і виїзних служб паліативної допомоги, створення системи мотивації та заохочення для залучення кадрів, які надають паліативну допомогу, створення нової спеціальності молодшого медичного працівника — «доглядальниця»; проведення наукових досліджень щодо нозологічних, соціальних, психологічних та інших особливостей паліативного стану дітей та внесення відповідних змін у чинні медичні стандарти і клінічні протоколи, розробку нових медичних стандартів і клінічних протоколів.
Порядок звернення до суду за захистом порушених прав
Проект розпорядження КМУ "Про схвалення Стратегії розвитку паліативної допомоги в Україні на період до 2027 року" пройшов широке громадське обговорення в різних формах, пропозиції громадськості, в тому числі професійних спільнот у сфері паліативної допомоги були враховані. Прийняття проекту активно схвалюється громадськістю.
Реалізація цього акта дозволить створити правові та організаційні засади для системного розвитку паліативної допомоги в Україні, з урахуванням пацієнт- сім'я – орієнтованого підходу та державних гарантій права на охорону здоров'я.


У сфері регулювання паліативної допомоги діють такі нормативно-правові акти:
У разі порушення прав  паліативних пацієнтів  одержати при потребі необхідне лікування та медико-соціальний догляд, які мають бути доступні для важко хворих осіб цілодобово і надаватися в обсязі, прийнятному для пацієнта, відповідно до міжнародних норм і затверджених МОЗ України національних стандартів та клінічних протоколів, такі особи або їхні родичі можуть звернутись із відповідним позовом за захистом порушених прав  до суду першої інстанції.  
 
Позов  пред»являється до суду за місцезнаходженням відповідача (ч. 2 ст. 109 ЦПК України). При цьому при зверненні із позовом сплачується судовий збір.
Основи законодавства України про охорону здоров'я;
Разом із тим, п.п 2, 9 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються: позивачі - у справах про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я, а також смертю фізичної особи; інваліди I та II груп, законні представники дітей-інвалідів і недієздатних інвалідів.
Закон України "Про внесення змін до Основ законодавства України про охорону здоров'я щодо удосконалення надання медичної допомоги";
Закон України "Про затвердження Загальнодержавної програми боротьби з онкологічними захворюваннями на період до 2016 року";
Закон України "Про затвердження Загальнодержавної цільової соціальної програми протидії захворюванню на туберкульоз на 2012-2016 роки";
Закон України "Про затвердження Загальнодержавної цільової соціальної програми протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу на 2014-2018 роки", які містять питання розвитку паліативного догляду.
 
Крім того, слід зазначити, що наказом Міністерства охорони здоров»я України від 21.01.2013 р. № 41 затверджено Порядок надання паліативної допомоги.
Згідно вказаного Порядку координацію роботи з питань надання паліативної допомоги здійснюють в межах компетенції Міністерство охорони здоров’я України, Міністерство охорони здоров’я Автономної Республіки Крим, управління (головні управління) охорони здоров’я обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій.
Наказом Міністерства соціальної політики України від 29.01.2015 р. № 58 затверджено Державний стандарт паліативного догляду, який визначає зміст, обсяг, норми і нормативи, умови та порядок надання соціальної послуги з паліативного догляду, показники її якості. Цей Державний стандарт застосовується для організації надання соціальної послуги з паліативного догляду паліативним хворим (особам похилого віку, інвалідам, хворим (із числа осіб працездатного віку на період до встановлення їм групи інвалідності, але не більше ніж чотири місяці)), які не здатні до самообслуговування і потребують постійної сторонньої допомоги; моніторингу й контролю за якістю надання соціальної послуги з паліативного догляду.
 
Водночас Європейською хартією прав пацієнтів, що була прийнята у Римі у 2002 році, визначено14 конкретних прав пацієнтів, у тому числі й право - «Кожен має право за можливості уникнути страждань і болю на кожному етапі свого захворювання» (ст.11).
 
Декларація про розвиток прав пацієнтів в Європі прийнята на нараді ВООЗ в Амстердамі ще в 1994 році.
 
Впровадження в країнах Європи стандартів прав пацієнтів має важливе значення для України на етапі реформування системи охорони здоров»я і набуває особливої гостроти та актуальності.
Найповніше права пацієнтів регламентуються у Законі України "Основи законодавства України про охорону здоров'я" від 19.11.1992 р., а також права пацієнтів можна визначити, виходячи з норм Конституції України та Цивільного кодексу України.
 
У разі порушення прав, пацієнти вправі звернутись до суду за захистом порушених прав.

Версія за 10:53, 17 січня 2017

Паліативна допомога

Права паліативних пацієнтів в Україні на доступну, кваліфіковану та якісну медичну допомогу, у тому числі в термінальний період життя, гарантуються, так само, як і право кожного громадянина України на забезпечення охорони здоров`я в цілому, відповідними статтями Конституції України, та регламентуються Законом України «Основи законодавства України про охорону здоров’я», іншими Законами України, окремими Постановами Кабінету Міністрів України та наказами Міністерства охорони здоров’я України. При цьому базовим правовим документом, що гарантує зазначені права пацієнтів в нашій державі, є, насамперед, Конституція з її гарантіями кожному громадянину права на гідне життя та права на медичну допомогу у разі погіршення стану здоров’я (ст.ст. 3, 27, 28, 49). 

 Нормативна база:

Закон України “Основи законодавства України про охорону здоров`я” із внесеними змінами. Закон України “Про внесення змін до Основ законодавства України про охорону здоров'я щодо удосконалення надання медичної допомоги”. Закон України “Про обіг в Україні наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів” № 60/95-ВР від 15.02.95. Закон України «Про затвердження Загальнодержавної програми забезпечення профілактики ВІЛ-інфекції, лікування, догляду тапідтримки ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД на 2009-2013 роки». Закон України «Про затвердження Загальнодержавної програми боротьби з онкологічними захворюваннями на період до 2016 року», прийнятий ВР України 23.12.2009 р. Постанова Кабінету Міністрів України № 14 від 10.01.2002 р. «Про затвердження міжгалузевої комплексної програми “Здоров`я нації” на 2002-2011 роки. Постанова Кабінету Міністрів України № 333 від 13 травня 2013 року «Порядок придбання, перевезення, зберігання, відпуску, використання та знищення наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів у закладах охорони здоров’я». Наказ МОЗ України № 311 від 25. 04. 2012 р. «Про затвердження та впровадження медико-технологічних документів зі стандартизації паліативної медичної допомоги при хронічному больовому синдромі». Наказ МОЗ №768 від 7 листопада 2011 р. «Про затвердження табелів матеріально-технічного оснащення та примірних штатних нормативів закладу охорони здоров’я «Хоспіс», виїзних бригад «Хоспіс вдома», паліативного відділення». Наказ МОЗ України № 463 від 26.06.2009 «Про затвердження заходів щодо розвитку паліативної допомоги в Україні на 2009-2010 р.», який став підставою для створення Кафедри паліативної та хоспісної медицини Національної медичної академії післядипломної освіти імені П.Л.Шупика. Перший випуск курсантів кафедри паліативної та хоспісної медицини НМАПО імені П.Л.Шупика відбувся в 2010 році. Наказ МОЗ України від 11.05.2016 № 427 "Про внесення змін до наказу Міністерства охорони здоров'я України від 23.02.2000 № 33 "Про штатні нормативи та типові штати закладів охорони здоров'я"" Наказ МОЗ України № 368 від 03.07.2007 р.«Про затвердження Клінічного протоколу надання паліативної допомоги, симптоматичної та патогенетичної терапії хворим на ВІЛ-інфекцію/СНІД». 

	 Наказ  МОЗ  України  №  159-0  від  24  липня  2008  р. “Про  утворення  Інституту паліативної та хоспісної медицини МОЗ України”. 
Наказ МОЗ та АМН України №409/39 від 14.05.2010 р. “Про виконання завдань та заходів Загальнодержавної програми боротьби з онкологічними захворюваннями на період до

2016 року” (пп. 28 29). Наказ МОЗ України №531 від 02.07.2010 р. “Про створення робочої групи з питань удосконалення нормативно-правових актів щодо збільшення доступності паліативних пацієнтів з хронічним больовим синдромом в термінальній стадії життя до сучасних високоефективних анальгетичних засобів, включаючи опіоїдні анальгетики”. Рішення Колегії МОЗ України від 30.04.2010 р. “Розвиток хоспісної та паліативної медицини”. Наказ МОЗ України №810 від 27.09.2010 р. “Про затвердження переліку тем клінічних настанов та уніфікованих клінічних протоколів медичної допомоги для опрацювання в 2010-2011 роках”.

Права паліативних хворих, передбачені міжнарожними актами та цивільним законодавством

До обов’язкових міжнародних актів в Україні, належать лише найбільш загальні документи, що містять права і свободи, які мусять гарантуватися людині в цивілізованому суспільстві, і головне – право на життя та отримання медичної допомоги при хворобі та в старості. Найважливішими з них є такі: Загальна декларація прав людини (Universal Declaration of Human Rights – UDHR), прийнята Організацією Об’єднаних Націй 10 грудня 1948 р.; 

Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод (1950 р., яка захищає громадянські та  політичні прав людини;
Європейська соціальна хартія (1961), присвячена захисту соціальних та економічних прав людини;

Лісабонська декларація прав пацієнта, прийнята Всесвітньою медичною асоціацією (ВМА) 1981 року; Конвенція про права дитини, що прийнята Асамблеєю ООН 1989 року та набула чинності в Україні з 27 вересня 1991 р.; Познанська Декларація про розвиток паліативної допомоги у Східній Європі (1998); Резолюція Парламентської асамблея Ради Європи «Про права хворих і помираючих людей», прийнята 1999 року; Рекомендації Всесвітньої організації охорони здоров’я щодо розбудови ефективної наркополітики (2000); Паризька хартія по боротьбі з раком (2000). Цей міжнародний нормативно-правовий документ, що прийнятий 2000 року, формулює основні засади і вимоги до контролю хронічного больового синдрому в онкологічних пацієнтів (ст. VIII). Україна приєдналася до Хартії 2007 року. Європейська хартія про права пацієнтів (Рим, листопад 2002 р.), в якій зокрема наголошується на таких правах пацієнта, як право на профілактичні заходи, на доступність медичної допомоги, на інформацію, на згоду, на свободу вибору, на приватність і конфіденційність, на запобігання, по можливості, стражданню та болю. Рекомендації (Rec. 2003) державам–учасникам (серед них і Україна) з організації паліативної допомоги, прийняті 2003 р. Комітетом Міністрів Ради Європи; Резолюція 1649 Парламентської Асамблеї Ради Європи (2009), прийнята 28 січня 2009 р. Права фізичної особи, яка перебуває на стаціонарному лікуванні у закладі охорони здоров»я передбачені також ст. 287 ЦК України, у якій зазначено, що до хворого повинні бути допущені не лише члени сім’ї, а й нотаріус, адвокат, священнослужитель для відправлення богослужіння та релігійного обряду. Отже, даною нормою забезпечується також право на психологічну допомогу та духовну підтримку, згідно з релігійними переконаннями. Крім того, статтею 78 ЦК України встановлено право паліативних хворих обрати собі помічника, який в разі необхідності може представляти особу в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, організаціях, діяльність яких пов’язана з обслуговуванням населення, а також вчиняти дрібні побутові правочини, отримувати, пенсію, аліменти, заробітну плату, поштову кореспонденцію тощо. Також помічник може представляти фізичну особу в суді, однак лише на підставі окремої довіреності.

Паліативне лікування

Паліативне лікування має бути доступним для хворого цілодобово і надаватися в обсязі, прийнятному для пацієнта, відповідно до затверджених стандартів та клінічних протоколів. Паліативна допомога може надаватися з урахуванням потреб і згоди конкретного пацієнта вдома, у поліклініці (як консультативна послуга) або в стаціонарних лікувально-профілактичних закладах будь-яких форм власності з використанням різних організаційних форм медичного обслуговування, у тому числі, у денному стаціонарі, у спеціалізованих стаціонарах (хоспісах або відділеннях паліативної допомоги). Наприклад, якщо хворий хоче одержувати паліативну допомогу вдома, медичні працівники можуть навчити його родичів, близьких або сусідів, які його доглядають, правильно давати йому призначені лікарем препарати, а також надавати інші види медичної й психологічної допомоги. Вони також повинні мати можливість звертатися, при необхідності, до медичних працівників за консультацією. Тому ВООЗ визнано, що в кожній країні повинні бути створені відповідні служби для задоволення медичних і соціальних потреб паліативних хворих.

Порядок звернення до суду за захистом порушених прав

У разі порушення прав паліативних пацієнтів одержати при потребі необхідне лікування та медико-соціальний догляд, які мають бути доступні для важко хворих осіб цілодобово і надаватися в обсязі, прийнятному для пацієнта, відповідно до міжнародних норм і затверджених МОЗ України національних стандартів та клінічних протоколів, такі особи або їхні родичі можуть звернутись із відповідним позовом за захистом порушених прав до суду першої інстанції. Позов пред»являється до суду за місцезнаходженням відповідача (ч. 2 ст. 109 ЦПК України). При цьому при зверненні із позовом сплачується судовий збір. Разом із тим, п.п 2, 9 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються: позивачі - у справах про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я, а також смертю фізичної особи; інваліди I та II груп, законні представники дітей-інвалідів і недієздатних інвалідів.

Отримано з https://wiki.legalaid.gov.ua/index.php?title=Паліативна_допомога&oldid=1627