Порядок пред'явлення позову про стягнення коштів виплачених в рахунок завдатку. Правова позиція. Судова практика

Нормативна база

1. Цивільний Кодекс України
2. Цивільний процесуальний кодекс України

Досудове врегулювання спору пов’язаного із стягненням коштів виплачених в рахунок завдатку

Досудове врегулювання спору — процес, який направлений на вирішення спірних питань, не доводячи справу до суду за допомогою домовленостей.
Досудове врегулювання включає в себе договірний процес, який супроводжується претензійним листуванням.
Одна сторона висуває свої вимоги у вигляді претензії, в якій все детально обґрунтовує причини та підстави для повернення коштів.
Таким чином, для досудового врегулювання питання щодо необхідності повернення коштів виплачених боржником кредитору в якості завдатку направляється письмова претензія.
Постраждала сторона повинна вказати в претензії, що порушила інша сторона і пред'явити до неї відповідні вимоги.

Вирішення спору судом

У випадку вирішення спору фізичними особами в судовому порядку регулювання здійснюється згідно вимог ЦПК України.
Право на звернення осіб за захистом встановлюється ст. 4 вищевказаного кодексу.
Позовна заява складається відповідно до вимог ст. 175 ЦПК України:

Вимоги до позовної заяви:

У позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.
Позовна заява подається до суду в письмовій формі і підписується позивачем або його представником, або іншою особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи.
Позовна заява повинна містити:
1) найменування суду першої інстанції, до якого подається заява;
2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім’я (прізвище, ім’я та по батькові - для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), а також реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості позивачу відомі), відомі номери засобів зв’язку, офіційної електронної адреси та адреси електронної пошти;
3) зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються;
4) зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них;
5) виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини;
6) відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору, якщо такі проводилися, в тому числі, якщо законом визначений обов’язковий досудовий порядок урегулювання спору;
7) відомості про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви, якщо такі здійснювалися;
8) перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності); зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви;
9) попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв’язку із розглядом справи;
10) підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього ж відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.
Якщо позовна заява подається особою, звільненою від сплати судового збору відповідно до закону, у ній зазначаються підстави звільнення позивача від сплати судового збору.
У разі пред’явлення позову особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, в заяві повинні бути зазначені підстави такого звернення.
У позовній заяві можуть бути вказані й інші відомості, необхідні для правильного вирішення спору.
Обов’язковою умовою пред’явлення позову є саме встановлення вини кредитора у невиконанні зобов’язання.

Правова позиція

Ухвалами ВССУ у справах про повернення завдатку суд касаційної інстанції дійшов висновку про те, що згідно із ч.2 ст. 570 ЦК, якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника за попереднім договором платежів, є завдатком, вона вважається авансом. Внесення завдатку як способу виконання зобов’язання може мати місце лише в разі наявності зобов’язання, яке повинно було виникати на підставі договорів купівлі-продажу.
У разі якщо договори купівлі-продажу, які б за своєю формою та змістом відповідали вимогам закону, між сторонами у справі укладені не були, а сторони лише домовилися укласти такі договори в майбутньому, то передана грошова сума є авансом, який підлягає поверненню.
Зокрема, Верховний Суд України, шляхом винесення постанови 13 лютого 2013 року, зазначив, що внесення завдатку як способу виконання зобов'язання може мати місце лише в разі наявності зобов'язання, яке повинно було виникати на підставі договорів.
У своєму рішенні, винесеного 10 липня 2013 року, Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ, визначено, що внесення завдатку як способу забезпечення виконання зобов'язання може мати місце лише у випадку наявності зобов'язання, тобто укладеного між сторонами договору, яким визначено предмет та істотні умови.
Верховний Суд України, у своїй постанові від 25 вересня 2013 року, зробив висновок, що, правила ст. 570 ЦК України поширюються на випадки, коли договір було укладено, але одна із сторін ухиляється від його виконання.
Такої ж позиції дотримався Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, у своєму рішенні від 29 січня 2014 року, зазначивши, що правило статті 571 ЦК України про залишення завдатку особі, яка його одержала, або стягнення з неї подвійної суми завдатку застосовується в тих випадках, коли між сторонами укладено договір, проте він не виконується з вини якоїсь із сторін.
Слід звернути увагу на позицію Вищого господарського суду України, викладеної у постанові від 24 вересня 2014 року по справі № 909/117/14, де зазначено, що положення ч. 2 ст. 571 ЦК України (стосовно відшкодування другій стороні збитків завданих порушенням або припиненням зобов’язанням, що забезпечене завдатком) вказаної норми регулюють відшкодування завданої неналежним виконанням забезпеченого завдатком зобов'язання шкоди, а відтак, не підлягають застосуванню до спірних правовідносин сторін.
Не може залишитися поза увагою і висновок Вищого господарського суду України, викладений у постанові від 10 грудня 2014 року по справі № 5/112/10, де суд зазначив, що за своєю правовою суттю гарантійний внесок є завдатком та до нього застосовуються правила, передбачені ч. 1 ст. 571 Цивільного кодексу України, а саме якщо порушення зобов'язання сталося з вини боржника, завдаток залишається у кредитора.
На особливості інституту завдатку звернув увагу Вищий господарський суд України у своїй постанові від 29 жовтня 2015 року по справі за номером 910/2510/15-г зазначивши, що сума завдатку (вартість рухомого майна, що передається як завдаток) може бути будь-якою, однак вона обов'язково має бути меншою, ніж загальна сума зобов'язання. В противному випадку така передача буде не передачею завдатку, а виконанням зобов'язання. Завдатком може бути забезпечено лише зобов'язання, що випливає з договору.
В ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 березня 2012 року, від 14 березня 2012 року, від 27 липня 2011 року у справах про стягнення авансових платежів, сплачених за попередніми договорами, і розірвання таких договорів суд касаційної інстанції дійшов висновку про те, що в разі не укладення сторонами основних договорів у строк, визначений попередніми договорами, передані позивачами в рахунок оплати за основними договорами грошові кошти є відповідно до ст. 570 ЦКУ не завдатком, а авансом і підлягають поверненню особам, які їх сплатили. Окрім того, у рішенні винесеного 10 липня 2013 року, Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ зроблено висновок, що у разі не укладання договору підстави вважати передані кошти завдатком відсутні, тобто, в такому випадку ці кошти є авансом (ч. 2 ст. 570 ЦК України). Більше того, суд звертає увагу на той факт, що кошти сплачені в рахунок авансу підлягають поверненню незалежно від того, з чиєї вини не був укладений договір, який сторони мали намір укласти.
У постанові від 23 липня 2014 року, винесеній по справі № 910/24568/13, Вищий господарський суд України зазначає, що згідно положень чинного в Україні законодавства, авансом є грошова сума, яку перераховують згідно з договором наперед у рахунок майбутніх розрахунків за товари (роботи, послуги), які мають бути отримані (виконані, надані). Тобто, у разі невиконання зобов'язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося, аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила.
Окрім того, Верховний Суд України, у своїй постанові від 25 вересня 2013 року, зазначає, що якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

Судова практика

Рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 06 вересня 2018 року
Рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області
Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 квітня 2018 року