Вселення в житлове приміщення

Нормативна база

• Житловий кодекс України
• Цивільний кодекс України
• Сімейний кодекс України
• Закон України "Про виконавче провадження"
• Постанова Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року № 2 "Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України"

Вселення в неприватизовану квартиру

Відповідно до частини 1 статті 64 Житлового кодексу України члени сім’ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов’язки, що випливають з договору найму жилого приміщення.

Стаття 65 Житлового кодексу України передбачає, що наймач може за письмовою згодою всіх членів родини, які з ним проживають, всилити в займане ним приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб.

На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей вищевказаної згоди не потрібно (частина 2 статті 156 Житлового кодексу України).

Особи, яких вселили в житлове приміщення як членів сім’ї наймача, набувають таких же прав на користування житловим приміщенням, як і інші члени сім’ї, якщо не було письмової домовленості про інше.

Відповідно до статті 92 Житлового кодексу України договором піднайму може бути передбачено, що разом з піднаймачем у надаване йому жиле приміщення вселяються і члени його сім'ї. Подальше вселення піднаймачем членів сім'ї допускається лише за згодою наймодавця, наймача та інших осіб, зазначених у частинах 1 і 3 статті 91 Житлового кодексу України.

Вселення у квартиру, яка належить співмешканцям на праві власності

Відповідно до частини 1 статті 369 Цивільного кодексу України, співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

частиною 1 статті 405 Цивільного кодексу України передбачено, що члени сім’ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.

Частина 2 статті 3 Сімейного кодексу України визначає, що до складу сім’ї входять особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки.

За змістом статті 156 Житлового кодексу України члени сім’ї власника житлового приміщення, які проживають разом з ним у приміщенні, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником такого приміщення, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. Таким чином, якщо частина квартири (будинку) належить співмешканцю на праві власності він може без згоди інших співмешканців вселити до даної квартири (будинку) батьків, своїх дітей та дружину.

Згідно зі статтею 161 Житлового кодексу України наймач вправі вселити в займане ним жиле приміщення у будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб за письмовою згодою власника будинку (квартири) і всіх членів сім'ї, які проживають з наймачем. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно.

Особи, що вселилися в жиле приміщення відповідно до цієї статті як члени сім'ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування приміщенням, якщо при їх вселенні між цими особами, наймодавцем, наймачем та членами його сім'ї, які проживають разом з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

Виконання рішення про вселення стягувача

Відповідно до статті 67 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1404-19/ Закону України "Про виконавче провадження", перевіряє виконання боржником рішення про вселення стягувача.

У разі невиконання боржником рішення про вселення стягувача самостійно державний виконавець виконує його примусово.

Примусове вселення полягає у забезпеченні державним виконавцем безперешкодного входження стягувача у приміщення, зазначене у виконавчому документі, та його проживання (перебування) в ньому.

Державний виконавець зобов’язаний письмово повідомити боржника і стягувача про день і час примусового вселення. Боржник вважається повідомленим про примусове вселення стягувача, якщо повідомлення надіслано йому за адресою, за якою має здійснюватися вселення, чи іншою адресою, достовірно встановленою державним виконавцем.

Відсутність боржника, належним чином повідомленого про день і час примусового вселення, під час виконання рішення про вселення не є перешкодою для вселення стягувача.

У разі якщо боржник перешкоджає виконанню рішення про вселення стягувача, державний виконавець накладає на нього штраф та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених Законом України "Про виконавче провадження".

Примусове вселення стягувача здійснюється у присутності понятих за участю працівників поліції.

Про примусове вселення стягувача державний виконавець складає акт, що підписується особами, які брали участь у виконанні рішення про примусове вселення.

У разі подальшого перешкоджання боржником проживанню (перебуванню) стягувача у приміщенні, в яке його вселено, стягувач має право звернутися до державного виконавця із заявою про відновлення виконавчого провадження. У такому разі державний виконавець має право повторно здійснити примусове вселення стягувача та накласти на боржника штраф у подвійному розмірі відповідно до статті 75 Закону України "Про виконавче провадження".

Виконавче провадження не відновлюється і повторне примусове вселення стягувача не здійснюється, якщо особа, яка перешкоджає його проживанню (перебуванню), не є боржником. Питання про вселення стягувача в такому разі вирішується в судовому порядку.