Матеріальна відповідальність працівників

Нормативна база

• Конституція України від 28.06.96 р. № 254к/96-ВР.
• Кодекс законів про працю України.
• Положення про матеріальну відповідальність робітників і службовців за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації.
• Перелік посад і робіт, які заміщаються або виконуються працівниками, з якими підприємством, установою, організацією можуть укладатися письмові договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження цінностей, переданих їм для зберігання, обробки, продажу (відпуску), перевезення або застосування в процесі виробництва, а також типового договору про повну індивідуальну матеріальну відповідальність.
• Постанова Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1992 р. «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівникам» від 29 грудня 1992 р.
• Лист Міністертсва праці та соціальної політики України від 27.05.2008 № 146/06/186-88 "Щодо укладання письмових договорів про повну матеріальну відповідальність"
• Лист Міністерства праці та соціальної політики України від 12.10.2010 № 312/13/116-10 "Про повну матеріальну відповідальність"
• Лист Міністерства соціальної політики України від 29.04.2013 № 61/06/186-13 "Про повну матеріальну відповідальність і поєднання професій"

Поняття матеріальної відповідальності працівників

Матеріальна відповідальність працівників - це один із видів юридичної відповідальності, що виражається в зобов’язанні працівників покрити цілком або частково матеріальний збиток, завданий з їхньої провини.

Працівники несуть матеріальну відповідальність за збиток, завданий підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових зобов’язань (ст.130 КЗпП України).
Підставою для притягнення працівників до матеріальної відповідальності є наявність прямого дійсного збитку, завданого підприємству (установі, організації), де вони працюють.

Види матеріальної відповідальності

Трудове законодавство передбачає два види матеріальної відповідальності :

• обмежену
• повну.

Основний вид матеріальної відповідальності працівника - обмежена матеріальна відповідальність, яка полягає в обов'язку працівника, з вини якого було заподіяно шкоду, відшкодувати власникові (уповноваженому ним органу) пряму дійсну шкоду, але не більше його середнього місячного заробітку.

Обмежена матеріальна відповідальність: хто несе і підстави

У відповідності до ст.133 КЗпП України обмежену матеріальну відповідальність несуть:

1. працівники за зіпсуття або знищення через недбалість матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), в тому числі при їхньому виготовленні, інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих підприємством, установою, організацією працівнику в користування, - у розмірі заподіяної з їх вини шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку;
   

1. керівники підприємств, установ, організацій та їх заступники, керівники структурних підрозділів на підприємствах, в установах, організаціях та їх заступники при заподіянні шкоди підприємству, установі, організації зайвими грошовими виплатами, неправильною постановкою обліку і зберігання матеріальних чи грошових цінностей, невжиттям необхідних заходів для запобігання простоям, випускові недоброякісної продукції, розкраданню, знищенню і зіпсуттю матеріальних чи грошових цінностей, - у розмірі заподіяної з їх вини шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку.

Повна матеріальна відповідальність: хто несе і підстави

Повна матеріальна відповідальність працівників у розмірі заподіяної шкоди без будь-якого обмеження передбачена ст.134 КЗпП України.

Перелік підстав притягнення до повної матеріальної відповідальності, що міститься в цій статті, є вичерпним. До цих підстав належать такі:

1. Якщо між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до статті 135-1 цього Кодексу укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей; Письмові договори про повну матеріальну відповідальність може бути укладено підприємством, установою, організацією з працівниками (що досягли вісімнадцятирічного віку), які займають посади або виконують роботи, безпосередньо зв'язані із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей. Перелік таких посад і робіт, а також типовий договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України. Перелік таких посад і робіт затверджено постановою Державного комітету Ради Міністрів СРСР по праці і соціальних питаннях, Секретаріату Всесоюзної Центральної Ради Професійних Спілок від 28 грудня 1977 року № 447/24 http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v0447400-77 . Зокрема, 20 червня 2018 року до такого висновку дійшов Верховний Суд (справа № 523/4413/1-ц) http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/75099336. Якщо виконання обов'язків з обслуговування матеріальних цінностей є основною трудовою функцією працівника, обумовленою при прийнятті на роботу, і, відповідно до чинного законодавства, з ним повинен бути укладений договір про повну матеріальну відповідальність, то відмова від укладення такого договору є перешкодою до прийняття громадянина на таку роботу(посаду). Така відмова без поважної причини вже прийнятого на роботу працівника вважається порушенням трудової дисципліни з відповідними юридичними наслідками. У разі відмови з поважних причин власник зобов'язаний надати працівникові іншу роботу, а за її відсутності або відмови від переведення працівник може бути звільнений за п.1 ст.40 КЗпП України.

2. Одержання працівником майна та інших цінностей під звіт за pазовою довіpеністю або за іншими pазовими документами. Ця підстава передбачає одноразове завдання для працівника одержати цінності, а не постійну трудову функцію. У таких випадках власник повинен ознайомити працівника, якому видано разову довіреність з порядком приймання, транспортування, збереження цінностей. Разове доручення на отримання майна та інших цінностей не може видаватися головному бухгалтеру підприємства; особам, яким за вироком суду заборонено обіймати матеріально відповідальні посади протягом певного часу; особам, що мають судимість за розкрадання, хабарництво та інші корисливі злочини, якщо судимість не знято і не погашено.

3. Шкоди завдано діями пpацівника, які мають ознаки діянь, пеpеслідуваних у кpимінальному поpядку. До позовних заяв про матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної злочином, повинні додаватися докази, що підтверджують вчинення працівником таких дій, встановлених у порядку кримінального судочинства. Якщо працівник звільнений від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням терміну давності, актом амністії, притягненням до адміністративної відповідальності або у зв’язку з передачею винного на поруки, це не виключає застосування матеріальної відповідальності. Разом з тим, працівник не може притягуватися до матеріальної відповідальності за п.3 ст. 134 КЗпП у разі винесення виправдувального вироку, припинення кримінальної справи за відсутністю складу або події скоєння злочину.

4. Шкоди завдано пpацівником, який був у нетвеpезому стані. Факт появи на роботі в нетверезому стані є грубим порушенням трудової дисципліни, а тому повна матеріальна відповідальність за шкоду настає незалежно від того, навмисно або з необережності заподіяно шкоду. Повна матеріальна відповідальність покладається на працівника, що перебуває у нетверезому стані, якщо з його вини підприємство своєчасно не виконало господарські зобов’язання і внаслідок цього зазнало збитків. Власник зобов’язаний довести, що шкоду заподіяно працівником у нетверезому стані. Доказами можуть бути медичний висновок, акти, свідчення свідків тощо. Вони повинні бути відповідно оцінені судом при вирішенні питання про притягнення працівника до повної матеріальної відповідальності.

5. Шкоди завдано недостачею, умисним знищенням або умисним зіпсуттям матеpіалів, напівфабpикатів, виpобів ( пpодукції), в тому числі пpи їх виготовленні, а також інстpументів, виміpювальних пpиладів, спеціального одягу та інших пpедметів, виданих підпpиємством, установою, оpганізацією пpацівникові в коpистування. Повна матеріальна відповідальність настає за умисне заподіяння такої шкоди. Якщо недостача, зіпсуття або знищення вказаного майна сталися з необережності (недбалості), настає обмежена матеріальна відповідальність.

6. Відповідно до законодавства на пpацівника покладено повну матеpіальну відповідальність за шкоду, заподіяну підпpиємству, установі, оpганізації пpи виконанні тpудових обов'язків. У цьому випадку йдеться про випадки матеріальної відповідальності, які передбачені спеціальними нормативно-правовими актами, , зокрема, за шкоду, заподіяну: перевитратою пального на автомобільному транспорті; отриманням посадовою особою премій внаслідок допущених з його вини викривлень даних про виконування робіт; розкраданням, знищенням (псуванням), недостачею або втратою дорогоцінних матеріалів, дорогоцінного каміння та валютних цінностей; витратами підприємства, установи, організації на навчання у вищому навчальному закладі молодого фахівця в разі його звільнення з ініціативи власника або уповноваженого ним органу за порушення трудової дисципліни або за власним бажанням без поважної причини протягом трьох років з часу прийняття на роботу за направленням.

7. Шкоди завдано не пpи виконанні тpудових обов'язків. У даному випадку шкода заподіяна роботодавцеві не сторонньою особою, а саме працівником, який перебуває з таким підприємством у трудових правовідносинах на підставі трудового договору. Така шкода може бути заподіяна як у робочий час, так і після його закінчення або до початку роботи. Типовим прикладом такої шкоди є використання майна підприємства в особистих цілях, при виконанні на обладнанні (приладах, автотранспорті) підприємства роботи, яка не належить до трудової функції працівника.

8. Службова особа, винна в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу. Застосовуючи цю підставу, слід мати на увазі, що обов’язок відшкодувати у повному розмірі шкоду, заподіяну підприємству у зв’язку зі сплатою незаконно звільненому чи переведеному працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи, покладається на таку службову особу, за наказом чи розпорядженням якої таке звільнення чи переведення було здійснене.

9. Керівник підприємства, установи, організації всіх форм власності, винний у несвоєчасній виплаті заробітної плати понад один місяць, що призвело до виплати компенсацій за порушення строків її виплати, і за умови, що Державний бюджет України та місцеві бюджети, юридичні особи державної форми власності не мають заборгованості перед цим підприємством. Розмір шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації визначається відповідно до ст. 135-3 КЗпП України за фактичними втратами, на підставі даних бухгалтерського обліку, виходячи з балансової вартості (собівартості) матеріальних цінностей з урахуванням ступеня зносу. Вартість майна визначається на день виявлення шкоди, а в разі зміни цін – застосовуються ціни, які діяли на день прийняття рішення про відшкодування.

Порядок відшкодування шкоди

Існує три варіанти відшкодування збитків, завданих роботодавцеві працівником:

• Добровільне відшкодування.
• Стягнення за розпорядженням власника чи вповноваженого ним органу.
• Відшкодування в судовому порядку.
  

Ст. 136 КЗпП України регламентує порядок відшкодування шкоди.
Стягнення шкоди провадиться шляхом:

• Відрахування із заробітної плати працівника на підставі розпорядження:
  

1. власника або уповноваженим ним органом, якщо шкода завдана працівниками у розмірі, що не перевищує середньомісячного заробітку;
   
2. вищестоящого в порядку підлеглості органу, якщо шкода заподіяна керівниками підприємств, установ, організацій та їх заступниками.
   

Таке розпорядження має бути зроблено не пізніше двох тижнів від дня виявлення шкоди і звернено до виконання не раніше семи днів з дня повідомлення про це працівника. Якщо працівник не згодний з відрахуванням або його розміром, трудовий спір за його заявою розглядається в КТС, а у разі незгоди з рішенням КТС — у суді. Працівник має право відразу звернутися до суду.

• Подання власником позову до районного (міського) суду - в інших випадках.

Такий позов може бути подано протягом одного року з дня виявлення заподіяної шкоди.
Днем виявлення шкоди є:

1. день, коли власникові стало відомо про наявність шкоди;
2. день підписання акта або висновку, якщо шкода встановлена у результаті інвентаризації матеріальних цінностей, при ревізії або перевірці фінансово-господарської діяльності підприємства.

Визначення розміру відшкодування

Якщо працівник згоден із розміром збитків, то він може добровільно покрити шкоду, заподіяну підприємству, повністю або частково. За згодою власника працівник також може передати для покриття заподіяної шкоди рівноцінне майно чи поправити пошкодження.

Розмір заподіяної підприємству, установі, організації шкоди визначається:

• за фактичними втратами, на підставі даних бухгалтерського обліку, виходячи з балансової вартості (собівартості) матеріальних цінностей за вирахуванням зносу згідно з установленими нормами;
• за цінами, що діють у даній місцевості на день відшкодування шкоди - у разі розкрадання, недостачі, умисного знищення або умисного зіпсуття матеріальних цінностей;
• за цінами, встановленими для продажу (реалізації) цієї продукції і товарів - у разі розкрадання або недостачі продукції і товарів на підприємствах громадського харчування (на виробництві та в буфетах) і в комісійній торгівлі.

Законодавством може бути встановлено окремий порядок визначення розміру шкоди, що підлягає покриттю, в тому числі у кратному обчисленні,:

• заподіяної підприємству, установі, організації:
  

1. розкраданням;
2. умисним зіпсуттям;
3. недостачею окремих видів майна та інших цінностей;
4. втратою окремих видів майна та інших цінностей;

• у тих випадках, коли фактичний розмір шкоди перевищує її номінальний розмір.

Розмір підлягаючої покриттю шкоди, заподіяної з вини кількох працівників, визначається для кожного з них з урахуванням:

1. ступеня вини;
2. виду матеріальної відповідальності;
3. межі матеріальної відповідальності.

Обставини, які підлягають врахуванню при визначенні розміру відшкодування

При визначенні розміру відшкодування, згідно ст. 137 КЗпП України враховуються:

• пряма дійсна шкода;
• ступінь вини працівника;
• конкретна обстановка, за якої шкоду було заподіяно.
  

Коли шкода стала наслідком не лише винної поведінки працівника, але й відсутності умов, що забезпечують збереження матеріальних цінностей, розмір покриття повинен бути відповідно зменшений.

Суд може зменшити розмір покриття шкоди, заподіяної працівником, залежно від його майнового стану, за винятком випадків, коли шкода заподіяна злочинними діями працівника, вчиненими з корисливою метою.