Спільна сумісна власність на земельну ділянку

Нормативна база

• Земельний кодекс України
• Сімейний кодекс України
• Цивільний кодекс України
• Закон України “Про фермерське господарство”
• Закон України “Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку”
• Постанова Пленуму Верховного суду України від 16.04.2004 № 7 “Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ”

Загальні положення

Спільна сумісна власність полягає в тому, що її учасники не мають наперед визначених часток. Всі співвласники спільної сумісної власності мають рівні права щодо володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою.

Частина 1 статті 89 Земельного кодексу України передбачає, що земельна ділянка може належати на праві спільної сумісної власності лише громадянам, якщо інше не встановлено законом. Під категорією громадян слід розуміти не лише громадян України, а також громадян інших держав та осіб без громадянства.

Суб´єкти права власності

До осіб, між якими може виникнути спільна сумісна власність на земельну ділянку, віднесено:

• подружжя

Відповідно до ч. 3 ст. 368 Цивільного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договорам або законом.

В силу ст. 60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Зокрема, ч. 4 ст. 368 Цивільного кодексу України передбачає, що у спільній сумісній власності перебуває майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім´ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі (Майно чоловіка та жінки).

Об’єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (ч. 1 ст. 61 Сімейного кодексу України).

Дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового (ст. 65 Сімейного кодексу України).

Дружина, чоловік мають право укласти з іншою особою договір купівлі-продажу, міни, дарування, довічного утримання (догляду), застави щодо своєї частки у праві спільної сумісної власності подружжя лише після її визначення та виділу в натурі або визначення порядку користування майном (ч. 1 ст. 67 Сімейного кодексу України).

При цьому, договір про відчуження одним із подружжя на користь другого з подружжя своєї частки у праві спільної сумісної власності подружжя може бути укладений без виділу цієї частки (ч. 2 ст. 64 Сімейного кодексу України).

Положення сімейного законодавства, що встановлюють режим спільної власності на майно, набуте під час шлюбу (ст. 61 Сімейного кодексу України), не передбачають поширення режиму спільної сумісної власності подружжя на земельні ділянки, приватизовані одним з подружжя (виключенно). Відповідно до ст. 57 Сімейного кодексу України земельні ділянки, набуті у власність у порядку приватизації, є особистою приватною власністю дружини, чоловіка, незважаючи на факт набуття такого права під час шлюбу. Логіка викладеного правила зумовлена тим, що зі змісту спеціальних положень земельного законодавства (ст. 116, 121 та ін. Земельного кодексу України) однозначно вбачається особистий характер права на приватизацію.

• члени фермерського господарства, якщо інше не передбачено угодою між ними

Виходячи зі ст. 118 Земельного кодексу України та ст. 7 Закону України “Про фермерське господарство” земельні ділянки для ведення фермерського господарства надаються членам фермерського господарства у їх особисту приватну власність кожній окремій особі. А тому положення про те, що земельні ділянки перебувають у спільній сумісній власності членів фермерського господарства по суті не має застосування.

• співвласники жилого будинку

Слід звернути увагу, що чинним законодавством, крім можливості виникнення права спільної сумісної власності співвласників жилого будинку, також передбачено можливість виникнення спільної часткової власності. Так, ч. 4 ст. 120 Земельного кодексу України передбачено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди.

• співвласників багатоквартирного будинку

Статтею 42 Земельного кодексу України передбачено, що земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкова територія, що перебувають у спільній сумісній власності власників квартир та нежитлових приміщень у будинку, передаються безоплатно у власність або в постійне користування співвласникам багатоквартирного будинку в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Порядок використання земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначається співвласниками.

Розміри та конфігурація земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначаються на підставі відповідної землевпорядної документації. У разі знищення (руйнування) багатоквартирного будинку майнові права на земельну ділянку, на якій розташовано такий будинок, а також належні до нього будівлі, споруди та прибудинкова територія, зберігаються за співвласниками багатоквартирного будинку.

Умови здійснення права спільної сумісної власності врегульовано Законом України “Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку” від 14.05.2015 № 417-VIII.

Правовий режим

Відповідно до частини 3 статті 89 Земельного кодексу України володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою спільної сумісної власності здійснюються за договором або законом.

Статтею 369 Цивільного кодексу України визначено, що володіння та користування здійснюється співвласниками спільно (ч. 1), а розпорядження - за спільною згодою (ч. 2). У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

Співвласники мають право уповноважити одного з них на вчинення правочинів щодо розпорядження спільним майном.

Правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.

Положення щодо здійснення права спільної сумісної власності подружжя передбачені ст. 63 Сімейного кодексу України. Зокрема: “Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.”

Співвласники земельної ділянки, що перебуває у спільній сумісній власності, мають право на її поділ або на виділення з неї окремої частки, крім випадків, установлених законом.

Виділення частки

Поділ земельної ділянки, яка є у спільній сумісній власності, з виділенням частки співвласника, може бути здійснено за умови попереднього визначення розміру земельних часток, які є рівними, якщо інше не передбачено законом або не встановлено судом.

При цьому, у разі бажання поділу земельної ділянки з виділенням частки в натурі, повинна бути фактична можливість такого поділу. Досить часто існують ситуації, за яких не можливо розподілити земельну ділянку, що знаходиться у спільній сумісній власності. І насамперед це стосується земельних ділянок, що знаходяться у спільній сумісній власності співвласників багатоквартирного будинку.

Більш детальне регулювання відповідних правовідносин передбачене ст. 370-372 Цивільного кодексу України, які також виходять із рівності часток у праві спільної сумісної власності.

В той же час, необхідно враховувати, що в силу ч. 2 ст. 372 Цивільного кодексу України за рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення.

Розгляд заяв в судовому порядку

Спори пов´язані із земельними відносинами розглядаються в позовному провадженні.

При застосуванні наведених норм важливе значення мають рекомендації Пленуму Верховного Суду України, викладені у Постанові від 16.04.2004 № 7 "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ". Слід особливо відзначити позицію, викладену в абз. 3 п.21 Постанови, за якою "якщо до вирішення судом спору між співвласниками жилого будинку розмір часток у спільній власності на земельну ділянку, на якій розташовані будинок, господарські будівлі та споруди, не визначався або вона перебувала у користуванні співвласників і ними не було досягнуто угоди про порядок користування нею, суду при визначенні частини спільної ділянки, право на користування якою має позивач (позивачі), слід виходити з розміру його (їх) частки у вартості будинку, господарських будівель та споруд на час перетворення спільної сумісної власності на спільну часткову чи на час виникнення останньої".

При зверненні до суду необхідно сплачувати судовий збір у розмірі, визначеному Законом України “Про судовий збір”, окрім випадків коли особи звільнені від сплати судового збору. Розміри ставок судового збору доступні на сайті Судової влади України.