Позбавлення права на спадкування

Нормативна база

• Цивільний кодекс України
• Сімейний кодекс України
• Постанова Пленуму Верховного суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування»

Поняття спадкування та право на спадкування

Стаття 1216 ЦК України (далі – ЦК України) визначає спадкування як перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Сукупність правових норм, які регулюють умови і порядок спадкування, становить підгалузь цивільного законодавства, яка іменується "спадковим правом" або "правом спадкування". Термін "право на спадкування" може вживатися в кількох значеннях.

Право на спадкування може розглядатися як суб'єктивне право, яке виникає за наявності певних юридичних фактів: смерті особи або оголошення її померлою (ст. 1220 ЦК України).

Підстави усунення від спадкування

Законодавець передбачає усунення спадкоємця від права на спадкування, підстави якого визначаються не згідно з волею спадкодавця-заповідача, а чітко вказуються в законі (ст.1224 ЦК України).

Особи, які не мають права на спадкування

• особи,які умисно позбавили життя спадкодавця чи будь-кого з можливих спадкоємців або вчинили замах на їхнє життя (не застосовується до особи, яка вчинила такий замах, якщо спадкодавець, знаючи про це, все ж призначив її своїм спадкоємцем за заповітом);
• особи, які умисно перешкоджали спадкодавцеві скласти заповіт, внести до нього зміни або скасувати заповіт і цим сприяли виникненню права на спадкування у них самих чи в інших осіб або сприяли збільшенню їхньої частки у спадщині;
• батьки після дитини, щодо якої вони були позбавлені батьківських прав і їхні права не були поновлені на час відкриття спадщини (не мають права на спадкування за законом батьки (усиновлювачі) та повнолітні діти (усиновлені), а також інші особи, які ухилялися від виконання обов'язку щодо утримання спадкодавця, якщо ця обставина встановлена судом);
• одна після одної особи, шлюб між якими є недійсним або визнаний таким за рішенням суду (якщо шлюб визнаний недійсним після смерті одного з подружжя, то за другим із подружжя, який його пережив і не знав та не міг знати про перешкоди до реєстрації шлюбу, суд може визнати право на спадкування частки того з подружжя, хто помер, у майні, яке було набуте ними за час цього шлюбу);
• за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Зазначені положення поширюються на всіх спадкоємців, у тому числі й на тих, хто має право на обов'язкову частку у спадщині, а також на осіб, на користь яких зроблено заповідальний відказ. . Згідно із ст. 1235 ЦК України спадкодавець у заповіті може без зазначення причин позбавити права на спадкування будь-яку особу із числа спадкоємців за законом. У цьому разі ця особа не може одержати право на спадкування.

 Заповідач не може позбавити права на спадкування осіб, які мають Право на обов'язкову частку у спадщині. 

Крім того, ст. 1224 ЦК України передбачено випадки, коли спадкоємці взагалі не мають права на спадкування, не зважаючи на те, що існували певні передумови для закликання їх до спадкування.

Усунення від спадкування за рішенням суду

На відміну від випадків, коли особа не має права на спадкування, закон передбачає випадки, коли за рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування, а саме: якщо буде встановлено, що особа ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Вказана підстава стосується всіх спадкоємців, у тому числі й тих, які відповідно до закону мають право на обов’язкову частку у спадщині, а також на осіб, на користь яких зроблено заповідальну відмову.

Безпорадним слід розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.

Ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який потребував допомоги, полягає в її умисних діях чи бездіяльності, спрямованих на уникнення від обов’язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення, пов’язане з поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов’язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій.

Суд при вирішенні справи про усунення особи від права на спадкування повинен установити як факт ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги, так і факт перебування спадкодавця в безпорадному стані через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво та потребу спадкодавця в допомозі цієї особи. Ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який потребує допомоги, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на ухилення від обов'язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення має бути пов'язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов'язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла таких дій.

Таким чином, для задоволення позовних вимог у справах про усунення від права на спадкування відповідно ч. 5 ст. 1224 ЦК України має значення сукупність обставин:

• ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання (ухилення полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на ухилення від обов’язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення, пов’язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов’язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій);
• перебування спадкодавця в безпорадному стані (безпорадним слід розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування);
• потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи.

Судова практика

• Постанова Верховного Суду від 04 квітня 2018 року у справі № 233/6868/15-ц
• Постанова Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 753/21722/13-ц
• Постанова Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 521/19609/16-ц