Накладення меж земельних ділянок, шляхи вирішення

Нормативна база

• Конституції України
• Земельний кодекс України
• Кодекс адміністративного судочинства України
• Цивільний процесуальний кодекс України
• Закон України "Про Державний земельний кадастр"
• Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо умов обігу земель сільськогосподарського призначення
• Постанова Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 року № 1051 “Про затвердження Порядку ведення Державного земельного кадастру”
• Постанова Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ"
• Постанова Пленуму Вищого господарського суду України від 17 травня 2011 року № 6 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин"

Проблеми та шляхи її вирішення

Накладення земельних ділянок – коли згідно двох або більше різних землевпорядних документів одна і та ж ділянка землі, розташована на певному відрізку, фактично займає територію іншої, як правило, сусідньої земельної ділянки.

Межові спори – спори з приводу меж земельної ділянки, невірного місцезнаходження, накладень земельних ділянок одна на одну, помилок в площі тощо.

Частина шоста ст. 24 Закону України "Про Державний земельний кадастр" установлює, що однією з підстав для відмови в проведенні державної реєстрації земельної ділянки є знаходження в межах земельної ділянки, що підлягає реєстрації, іншої земельної ділянки або її частини. При цьому власник не зможе одержати кадастровий номер, який є обов'язковим у разі відчуження земельної ділянки. Це означає, що за відсутності такого номера особа не може повноцінно розпоряджатися своєю власністю: продати, подарувати земельну ділянку або будинок чи іншу споруду, розташовану на такій ділянці.

Варіанти вирішення проблеми:

• переоформити право власності на земельну ділянку меншого розміру чи іншої конфігурації;
• звернутися до територіального органу Держгеокадастру у районі (місті) за місцезнаходженням земельної ділянки, якщо йдеться про наступні помилки: допущені з технічних причин (описки); допущені у документаціях із землеустрою; через невідповідність інформаційних систем і кадастрів різних періодів;
• вимагати в судовому порядку визнання права на земельну ділянку в розмірах, зазначених у документах, що посвідчують право власності на землю, та відповідно до плану такої ділянки, який міститься у державному акті на право власності на земельну ділянку, витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до ст. 158 Земельного кодексу України земельні спори вирішуються:

• судами,
• органами місцевого самоврядування.

Вирішення земельних спорів шляхом звернення до органів виконавчої влади та місцевого самоврядування

Вирішення межових спорів можуть здійснювати не лише суди, а також органи місцевого самоврядування.

Органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах території територіальних громад щодо:

• меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян;
• обмежень у використанні земель та земельних сервітутів
• додержання громадянами правил добросусідства;
• розмежування меж районів у містах.

Відповідно до статті  33 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”  чітко визначено, що саме до відання виконавчих органів сільських, селищних та міських рад належать такі делеговані повноваження, як вирішення земельних спорів у порядку, встановленому законом.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин (Держгеокадастр), організовує та здійснює державний нагляд за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, у тому числі:

• веденням державного обліку і реєстрацією земель;
• достовірністю інформації про наявність та використання земель;
• виконанням умов зняття, збереження і використання родючого шару ґрунту під час проведення гірничодобувних, геологорозвідувальних, будівельних та інших робіт, пов’язаних із порушенням ґрунтового покриву;
• своєчасним проведенням рекультивації порушених земель в обсягах, передбачених відповідним робочим проектом землеустрою;
• дотриманням вимог земельного законодавства в процесі укладання цивільно-правових договорів, передачі у власність, надання у користування, в тому числі в оренду, вилучення (викупу) земельних ділянок;
• дотриманням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю;
• дотриманням правил, установленого режиму експлуатації протиерозійних, гідротехнічних споруд, збереженням захисних насаджень і межових знаків;
• проведенням землеустрою, виконанням заходів, передбачених проектами землеустрою, зокрема за дотриманням власниками та користувачами земельних ділянок вимог, визначених у проектах землеустрою;
• розміщенням, проектуванням, будівництвом та введенням в експлуатацію об’єктів, що негативно впливають або можуть вплинути на стан земель;
• здійсненням заходів, передбачених відповідними робочими проектами землеустрою, стосовно захисту земель від водної і вітрової ерозії, селів, підтоплення, заболочення, засолення, солонцювання, висушування, ущільнення та інших процесів, що призводять до погіршення стану земель;
• щодо недопущення власниками та користувачами земельних ділянок псування земель шляхом їх забруднення хімічними та радіоактивними речовинами і стічними водами, засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами, заростання чагарниками, дрібноліссям та бур’янами;
• дотриманням строків своєчасного повернення тимчасово зайнятих земельних ділянок та обов’язковим здійсненням заходів щодо приведення їх у стан, придатний для використання за призначенням; дотриманням порядку визначення та відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва;
• використанням земельних ділянок відповідно до цільового призначення;
• дотриманням органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування вимог земельного законодавства з питань передачі земель у власність та надання у користування, зокрема в оренду, зміни цільового призначення, вилучення, викупу, продажу земельних ділянок або прав на них на конкурентних засадах.

Виправлення технічних помилок щодо кадастрових номерів та перетинів у відомостях Державного земельного кадастру

Якщо неможливість внесення даних про земельну ділянку і присвоєння кадастрового номеру викликана суто технічними причинами (в цих ситуаціях за частую між сусідами земельних ділянок відсутній спір про право), а саме це викликано, зокрема наступними причинами: технічні помилки (описки); помилки, допущені у документаціях із землеустрою; помилки через невідповідність інформаційних систем і кадастрів різних періодів, то зацікавлена у виправленні помилки особа звертається з відповідною заявою до територіального органу Держгеокадастру у районі (місті) за місцезнаходженням земельної ділянки, у складі якого працюють державні кадастрові реєстратори. Форми заяв в залежності від вида помилки наведені в додатках до Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 року № 1051 (далі - Порядок).

Детально підстави і алгоритми виправлення помилок державними кадастровими реєстраторами наведений в розділі “Виправлення помилок, допущених під час ведення Державного земельного кадастру” (пункти 138 - 161) Порядку.

Вирішення земельних спорів в судовому порядку

Відповідно до ст. 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються.

Земельні спори розглядаються в порядку цивільного, господарського та адміністративного судочинства.

В порядку адміністративного судочинства розглядаються спори фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності, а також спори за зверненням суб’єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом.

Постановою Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20 травня 2013 р. №8 визначено, що земельні спори фізичних чи юридичних осіб з органом місцевого самоврядування як суб`єктом владних повноважень, пов`язані з оскарженням його рішень, дій чи бездіяльності, належать до публічно-правових спорів, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів. Таким чином, подавати позов про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування на основі якого було видано документ, що посвідчує право власності на земельну ділянку, необхідно в порядку адміністративного судочинства.

Але при зверненні до суду особа може не отримати захисту в разі пропуску строку на звернення. Оскільки Кодекс адміністративного судочинства України встановлює загальний строк звернення до суду в порядку адміністративного судочинства – шість місяців. Водночас власник земельної ділянки, межі якої накладаються з іншою, найчастіше дізнається про порушення свого права як власника через значний час після винесення відповідного рішення органу місцевого самоврядування. До вказаного моменту, коли особа дізнається про порушення, може минути більше шести місяців від дати, коли той таки позивач погодив сусіду межі проставленням свого підпису. І суд може розглядати факт погодження як момент, відколи особа мала б помітити порушення своїх прав і з ним пов’язувати перебіг строку позовної давності.

Тому, у випадку пропуску строків звернення, особа до позову має додавати і відповідне клопотання про поновлення строку, пропущеного з поважних причин, та наводити аргументи, чому вказані причини є поважними. Наприклад, Ялтинський міський суд у своїй ухвалі за позовом Особи 1 до Ялтинської міської ради відновив пропущений строк на звернення до суду за тих підстав, що про накладення земельних ділянок позивачу стало відомо після проведення експертизи земельної ділянки в листопаді 2011 року, у зв’язку з чим своєчасно оскаржити рішення він не міг.

В порядку цивільного судочинства розглядаються справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин (ч. 1 ст. 19 ЦПК України).

Вид судочинства, за правилами якого здійснюється розгляд справ, які стосуються випадків накладення меж земельних ділянок, залежить від того, кого позивач вказує у своїй позовній заяві відповідачем та які пред’являє вимоги.

Особливості розгляду судами загальної юрисдикції цивільних справ у сфері земельних відносин розглядаються у постанові Пленуму Верховного Суду України від 16.04.2004 № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ».

Наприклад, ті спори, що виникають у зв’язку з накладенням меж земельних ділянок, розглядаються в порядку цивільного судочинства, коли в якості відповідачів залучаються як відповідна місцева рада, так і власник земельної ділянки, межі якої накладаються з межами позивача.

В порядку господарського судочинства розглядаються справи за зверненнями юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, фізичних осіб, які не є підприємцями, державних органів, органів місцевого самоврядування за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ст. 4 Господарського процесуального кодексу України).
Особливості вирішення господарськими судами спорів у сфері земельних відносин відображені в Постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 № 6 «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин».

Вирішення спорів щодо накладення меж в добровільному порядку

В разі реєстрації земельних ділянок, межі яких частково знаходяться всередині одна одної (накладки), в державному земельному кадастрі, за умови відсутності спору щодо прав на ці ділянки та без зміни їх цільового призначення одним із способів вирішення проблеми накладок може бути поділ однієї, або декільнкох земельних ділянок і взаємне відчуження власниками на користь один одного, або відмова від права власності на утворену в результаті поділу "нову" земельну ділянку, відповідно до ст. 142 ЗК України. Відчуження можливе загальними способами: найчастіше міною і даруванням. Щодо земель сільськогосподарського призначення це стало можливим після 1 липня 2021 р. відповідно до Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо умов обігу земель сільськогосподарського призначення

Таку правову позицію сформував Верховний Суд у постанові від 7 квітня 2021 року у справі № 0640/4182/18 (адміністративне провадження № К/9901/23034/19).

Статтею 79-1 ЗК України передбачено, що формування земельних ділянок здійснюється, зокрема, шляхом поділу чи об’єднання раніше сформованих земельних ділянок. Відповідно до ч. 5 ст.79-1 ЗК України формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах 6–7 цієї статті) здійснюється за проєктами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Формування земельних ділянок шляхом поділу та об’єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об’єднання земельних ділянок. Винесення в натуру (на місцевість) меж сформованої земельної ділянки до її державної реєстрації здійснюється за документацією із землеустрою, яка стала підставою для її формування (частини 6, 7 ст. 79-1 ЗК України).

Верховний Суд дійшов висновку, що поділ та об’єднання земельних ділянок за своєю суттю фактично є формуванням нової чи нових земельних ділянок.