Відстрочення та розстрочення виконання судового рішення

Нормативна база

• Цивільний процесуальний кодекс України від 18 березня 2004 року № 1618-IV
• Кодекс адміністративного судочинства України від 06 липня 2005 року № 2747-IV
• Закон України “Про виконавче провадження” від 02 червня 2016 року № 1404-VIII
• Постанова Верховного суду України від 26.12.2003 № 14 “Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження”

Статтею 373 Цивільного процесуального кодексу України закріплюється право на відстрочку і розстрочку виконання судового рішення. У зазначеній статті йде мова про те, що за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення (хвороба боржника або членів його сім'ї, відсутність присудженого майна в натурі, стихійне лихо тощо), за заявою сторони виконавчого провадження суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає питання про відстрочку або розстрочку виконання рішення в судовому засідання з викликом сторін і у виняткових випадках може відстрочити або розстрочити виконання.

Порядок розгляду заяви

Відстрочка виконання рішення означає перенесення виконання на інший час, а розстрочка - надання можливості виконання рішення по визначених частинах у встановлені строки. Питання про відстрочку або розстрочку виконання може вирішуватися судом у порядку ст. 217 Цивільного процесуального Кодексу України або після відкриття виконавчого провадження. Порушити питання про відстрочку і розстрочку виконання рішення після відкриття виконавчого провадження може сам державний виконавець або сторони виконавчого провадження чи їх представники. Причому сторони або їх представники можуть порушувати це питання як перед державним-виконавцем, так і безпосередньо перед судом, який ухвалив рішення, на підставі якого виданий виконавчий документ. Підставами такого прохання можуть бути хвороба боржника або членів його сім'ї, відсутність присудженого майна в натурі, стихійне лихо тощо. Питання про відстрочку або розстрочку виконання повинно бути розглянуте судом у десятиденний строк з викликом сторін виконавчого провадження. Зазначена норма кореспондується із приписами статті 33 Закону України «Про виконавче провадження». Так, частиною третьою статті 33 цього Закону встановлено, що за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, державний виконавець за власною ініціативою чи за заявою сторін, а також самі сторони мають право звернутися до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про відстрочку або розстрочку виконання, а також про встановлення або зміну способу і порядку виконання. Таким чином, наведена норма пов'язує можливість розстрочення чи відстрочення виконання рішення, зокрема, у «виняткових випадках» за умови доведення заявником існування конкретних обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у певний строк.

Обставини, що враховуються під час розгляду заяви

• матеріальні інтереси сторін
• фінансовий стан сторін
• ступінь вини відповідача у виникненні спору
• наявність інфляційних процесів у економіці держави
• інші обставини справи

Варто зазначити, що суд у вирішенні цих питань також враховує те, що обставини, за яких виконання рішення неможливе, повинні існувати насправді, в реальності, та безпосередньо перешкоджати його виконанню в строки, в обсязі та в порядку, визначені у рішенні. Тому не є підставами для суду для надання відстрочки або розстрочки виконання рішення, зміни чи встановлення способу і порядку його виконання обставини, які зумовлені суб'єктивним фактором і неправомірною поведінкою з боку сторін. Наприклад, у випадку несвоєчасного одержання сторонами документів виконавчого провадження, внаслідок чого вони були позбавлені можливості використати надані їм законом права, державний виконавець відкладає виконавчі дії відповідно до статті 32 Закону України «Про виконавче провадження». За таких обставин інститут відстрочки виконання рішення не застосовується. Треба зазначити, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Незважаючи на відсутність вичерпного законодавчого переліку підстав для надання відстрочки, розстрочки виконання, зміни чи встановлення способу і порядку виконання рішення, суд, керуючись критерієм настання обставин, які ускладнюють або унеможливлюють виконання рішення, у кожній конкретній справі з врахуванням всіх особливостей ситуації, вирішує питання про їх наявність чи відсутність, а також вирішує питання про наявність чи відсутність причин, які перешкоджають виконанню рішення суду та за своїм внутрішнім переконанням оцінює наявні у справі докази.