Кримінологічна характеристика кримінальних правопорушень у сфері службової діяльності

Нормативна база

• Конституція України
• Кримінальний кодекс України (КК України)
• Постанова Пленуму Верховного Суду України від 25 травня 1998 року № 13 «Про практику розгляду судами справ про корупційні діяння та інші правопорушення, пов’язані з корупцією»

Загальні відомості

Правова держава і громадянське суспільство повинні гарантувати особі максимальну свободу і вільний розвиток її особистості. Громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Згідно із статтею 38 Конституції України – громадяни користуються рівним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування.

Тобто за Конституцією України кожен має право бути допущеним до управління державними справами, тільки потрібно відповідати певним критеріям. Одним з таких критеріїв є відповідність своєму службовому становищу, цінування такого становища, а також додержання законності, тобто виконання своїх обов’язків в рамках законів України. Усі порушення цих правил перелічені у Розділі XVII КК України «Кримінальні правопорушення у сфері службової діяльності та професійної діяльності, пов’язаної з наданням публічних послуг».

Кримінологічна характеристика кримінальних правопорушень у сфері службової діяльності

Розділом XVII КК України передбачена кримінальна відповідальність за діяння, суспільна небезпечність яких полягає у заподіянні шкоди відносинам, що забезпечують нормальну діяльність державного та громадського апарату, а також апарату управління підприємств, установ та організацій.

Діяння, відповідальність за які встановлена в зазначеному розділі КК України, можуть бути віднесені до числа так званих загальних видів кримінальних правопорушень, вчинюваних у сфері службової діяльності, оскільки кожне з них посягає на суспільні відносини, що забезпечують нормальну службову діяльність в окремих ланках державного чи громадського апарату, а також апарату управління окремих підприємств, установ та організацій незалежно від їх галузевої та відомчої належності, сфери діяльності, обсягу повноважень чи форми власності.

Об'єктом службових кримінальних правопорушень є правомірна діяльність державних чи самоуправлінських органів (апарату), підприємств, установ чи організацій незалежно від форми власності у будь-яких галузях їх діяльності і їх авторитет.

З об’єктивної сторони необхідно, щоб:

1. мало місце порушення службовою особою обумовлених її службовим положенням обов’язків;
2. в результаті таких дій службової особи була заподіяна шкода охоронюваним законом правам, свободам і інтересам окремих громадян або державним або громадським інтересам або інтересам юридичних осіб;
3. мав місце причинний зв'язок між кримінально протиправним діянням службової особи та наслідками, що настали.

Це не відноситься до тих норм Розділу XVII КК України, які передбачають відповідальність за кримінальних правопорушень з формальним складом. При цьому діяння, що утворює об’єктивну сторону будь-якого службового кримінального правопорушення, вчиняється всупереч інтересам служби, тобто є незаконним і таким, що суперечить тим цілям і завданням, заради досягнення яких функціонує апарат управління відповідних організацій і для рішення яких службові особи цього апарату наділяються певними повноваженнями. Обумовленість діяння службовим становищем суб’єкта та вчинення його всупереч інтересам служби є обов’язковою ознакою, що характеризує об’єктивну сторону, вчинюваного у сфері службової діяльності.

Суб’єктом цих злочинів (крім передбаченого ст.369 КК України) може бути лише службова особа.

Із суб’єктивної сторони службові злочини, за виключенням службової недбалості, вчиняються лише умисно. Службова недбалість – це необережний злочин.

Обов’язковою ознакою об’єктивної сторони злочинів, передбачених частинами першими статей 364, 365 та 367 КК України, є настання суспільно небезпечних наслідків у вигляді заподіяння істотної шкоди охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян, державним чи громадським інтересам, інтересам юридичних осіб. Істотна шкода може виявлятися у заподіянні:

а) матеріальних (майнових) збитків;

б) нематеріальної (фізичної, моральної тощо) шкоди;

в) матеріального збитку у сполученні з наслідками нематеріального характеру.

Згідно з п.3 примітки до ст.364 КК України, коли шкода полягає у заподіянні матеріальних збитків, то вона визнається істотною лише за умови, якщо сума таких збитків в сто і більше разів перевищує неоподаткований мінімум доходів громадян.

Питання про те, чи є шкода істотною, якщо вона полягає у заподіянні суспільно небезпечних наслідків нематеріального характеру (фізичного, морального) характеру вирішується органами досудового слідства та судом у кожному окремому випадку з урахуванням конкретних обставин справи. При вирішенні цього питання необхідно враховувати ступінь негативного впливу протиправного діяння на нормальну діяльність органів влади та управління, роботу підприємств, установ та організацій, характер завданої ним нематеріальної шкоди, кількість потерпілих громадян, тяжкість заподіяної ним фізичної, моральної шкоди тощо.

Судова практика визнає істотною таку шкоду, яка полягає в обмеженні основних конституційних (виборчих, трудових, житлових) прав і свобод особи, у підриві престижу та авторитету органів державної влади та місцевого самоврядування, у порушенні громадської безпеки та громадського порядку, у створенні обстановки та умов, що утруднюють підприємствам, установам та організаціям виконання їх основних функцій. Істотною практика визнає і шкоду, що настає у разі використання службовою особою свого службового становища для: а) сприяння чи потурання вчиненню злочину іншими особами; б) вчинення поряд зі службовим, іншого злочину; в) приховування злочину, раніше вчиненого нею самою чи іншими особами. Шкода також є істотною, якщо внаслідок порушення службовою особою своїх службових обов’язків злочин вчиняється іншими особами.     

Не є службовими особами працівники, які виконують суто професійні (лікар, тощо), виробничі (водій, тощо) або технічні (друкарка, сторож, тощо) функції. Проте, якщо особа здійснює професійну діяльність, пов’язану з наданням публічних послуг і вчиняє злочин саме у цій сфері (наприклад, лікар отримує незаконну винагороду за видачу листа непрацездатності), відповідальність настає за відповідними статтями.

Також, усі службові злочини можуть бути класифіковані на:

• службові злочини корисливої спрямованості (неправомірна вигода) ;
• некорисливої спрямованості(зловживання владою, перевищення влади, службова недбалість, службове підроблення).

Серед них найбільшу суспільну небезпечність становлять злочини пов’язані із неправомірною вигодою. Такі злочини призводять до дезорганізації управлінської діяльності, підриву авторитету органів влади і управління. Особи, що вчиняють злочини, пов’язані з порушенням службових обов’язків, належать, як правило, до працівників, що мають безпосередній доступ до майна (комірники, касири, старші продавці, завідувачі відділів, складів, магазинів), або до співробітників, що здійснюють контроль за діяльністю останніх (бухгалтери, ревізори, інвентаризатори). Переважна більшість службових осіб, які притягаються до кримінальної відповідальності – представники середньої і найнижчої управлінської ланки.

Причини службових злочинів

Кримінологічний аналіз причин службових злочинів можливий передусім з урахуванням базисних економічних процесів і становища службових осіб у системі існуючих суспільно-економічних відносин. Криміногенні фактори, які визначають причини і умови службових злочинів, досить численні, різноманітні і визначені наперед істотними змінами у соціально-економічному житті суспільства.

За сутнісною характеристикою їх можна розподілити на п’ять основних груп:

• політичні;
• економічні;
• організаційно-управлінські;
• соціально-психологічні;
• правові фактори.

Причини та умови службових злочинів відображають як загальний стан суспільства, об’єктивно існуючі в ньому суперечності, так і суб’єктивні фактори, у тому числі недостатність політичної волі керівних найвищих органів державної влади вести рішучу боротьбу з цим негативним соціальним явищем.

Запобігання службовим злочинам

Запобігання службовим злочинам становить узгоджену систему заходів політичного, економічного, соціального, організаційно-правового характеру, спрямованих на випередження появи передумов цих злочинів, їх послаблення, нейтралізацію та усунення.

Запобіжні заходи політичного характеру зводяться до програмованості та предметності у впровадженні демократичних засад у різних сферах суспільної організації, зокрема у системі управління суспільством.

Заходи запобігання службовим злочинам соціального характеру передбачають доведення рівня оплати праці державних службовців до рівня задоволення соціально значущих потреб відповідно до їх соціального статусу.

Запобігання службовим злочинам заходами правового характеру означає запровадження кримінологічної експертизи проектів нормативно-правових актів, здійснення повної систематизації антикорупційного законодавства. У сфері державного управління з метою запобігання злочинам необхідно в обов’язковому порядку дотримуватися правил підбору та розстановки кадрів, які базуються на конкурсній основі; запровадити практику обов’язкової ротації керівних працівників та інших працівників правоохоронних органів.

Попри всю важливість заходів запобігання через об’єктивні та суб’єктивні обставини вони не завжди досягають своєї мети. Виявлення службових злочинів через специфіку їх прояву становить надзвичайну складність. Це зумовлює високий рівень їх латентності, перебування поза сферою юридичної відповідальності значної кількості осіб, діяльність яких є суспільно небезпечною.

З метою вдосконалення діяльності спеціальних органів, які виявляють і запобігають службовим злочинам, необхідно переорієнтувати їх із виявлення незначних фактів корупції на виявлення найбільш небезпечних злочинів та проявів у найбільш важливих сферах життя держави, а також там, де ця злочинність набула найбільшого поширення; чітко визначити порядок повної та своєчасної реєстрації повідомлень про вчинені злочини та інші правопорушення і встановити юридичну відповідальність за його порушення працівниками правоохоронних органів. Ефективна боротьба зі службовими злочинами не може бути здійснена в результаті разових і короткочасних акцій будь-якого ступеня активності та суворості на певному рівні, а потребує довгострокових соціально-економічних, політичних і правових перетворень.

Згідно аналізу кримінального законодавства, можна визначити, що злочини у сфері службової діяльності – це суспільно небезпечне діяння, вчинене навмисно чи з необережності службовою особою всупереч інтересам служби, що грубо порушує нормальну діяльність органів влади, а також органів управління підприємствами, установами й організаціями, незалежно від форм власності і господарювання, якщо воно заподіяло істотну шкоду охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб, або спричинило тяжкі наслідки.

До цих злочинів відносяться (Розділ ХVІІ Кримінального кодексу України) :

1.      Стаття 364. Зловживання владою або службовим становищем

2.      Стаття 364-1. Зловживання повноваженнями службовою особою юридичної особи приватного права незалежно від організаційно-правової форми

3.      Стаття 365. Перевищення влади або службових повноважень працівником правоохоронного органу

4.      Стаття 365-2. Зловживання повноваженнями особами, які надають публічні послуги

5.      Стаття 366. Службове підроблення

6.      Стаття 366-1. Декларування недостовірної інформації

7.      Стаття 367. Службова недбалість

8.      Стаття 368. Прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою

9.      Стаття 368-2. Незаконне збагачення

10. Стаття 368-3. Підкуп службової особи юридичної особи приватного права незалежно від організаційно-правової форми

11. Стаття 368-4. Підкуп особи, яка надає публічні послуги

12. Стаття 369. Пропозиція, обіцянка або надання неправомірної вигоди службовій особі

13. Стаття 369-2. Зловживання впливом

14. Стаття 370. Провокація підкупу

З урахуванням міжнародного досвіду спеціально-кримінологічного запобігання службовим злочинам повинно базуватись на зменшенні стимулів вчинення злочинів шляхом збільшення заробітної плати, морального заохочення, більш швидкого просування по службі, з одного боку, і збільшенні ризиків для правопорушників: адекватне законодавство щодо перевірки законності одержаних доходів, а також призначення різних видів покарання, боротьби з «вибірковим правосуддям», більш широкого застосування норм цивільного і адміністративного права при регулюванні певних відносин, освітніх програм для населення, з іншого боку.

Злочини у сфері службової діяльності можна розглядати як частину корупційних правопорушень, оскільки вони, безумовно, пов’язані з діяльністю організованих злочинних груп і організацій, в тому числі і у сфері господарської діяльності. Тому заходи протидії названим видам злочинності можуть бути частиною спеціально-кримінологічного запобігання даному виду злочинів.

Ще однією проблемою є ведення статистичного обліку злочинів у сфері службової діяльності, наприклад статистична безграмотність і відсутність понятійного апарату в правоохоронних органах, це призводить до того, що можна використовувати статистичні дані для маніпулювання як в бік штучного підвищення кількісних показників роботи оперативних органів, так і навпаки – в бік їх зменшення. Усунення цих недоліків можливе лише завдяки уніфікації понятійного апарату, який використовується у кримінально-правовій статистиці. Тобто, назріла потреба в розробці єдиної уніфікованої системи статистичного обліку у сфері правопорушень, обов’язкової для застосування відповідними органами, яка б містила необхідні відомості від моменту виявлення злочину до моменту відбуття покарання особою, яка засуджена за вчинення злочину.

У свою чергу це б призвело до можливості проводити централізований збір інформації, аналітично прослідкувати усі стадії кримінального правосуддя, інформаційні потоки і зв’язки усередині системи статистичної звітності правоохоронних і судових органів, використовувати додаткові джерела інформації про стан злочинності у сфері службової діяльності за рахунок проведення статистичних опитувань і використання показників інших галузей соціальної статистики. Отже, зловживання своїм службовим становищем службовими особами, особливо тими, які здійснюють публічні функції (органів державної влади та управління, органів місцевого самоврядування), посягають не лише на інтереси і завдання служби та її авторитет, а й завдають значної політичної, економічної і соціальної шкоди суспільству в цілому, правам, свободам і законним інтересам людини і громадянина.

Здійснення завдань і функцій, які стоять перед державою та суспільством у цілому, дотримання прав і свобод людини неможливе без належної роботи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, зобов’язаних діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

На даний момент у державі є велика кількість проблем пов’язаних з відповідним покаранням для службових осіб, які вчинили злочин. Одна з таких проблем також є неправильне санкціонування законодавцями всіх злочинів з цим пов’язаних. Наприклад, за більшість злочинів у сфері службової діяльності передбачено санкції другого класу, що у свою чергу, дає змогу встановлювати широкий спектр покарань, які у більшості випадків є незначними і не відповідають ступеню тяжкості вчиненого злочину. Такий вид санкцій сприяє існуванню корупційних схем.