Правові наслідки вчинення правочину під впливом обману

Нормативна база

1. Конституція України від 28.06.1996 року
2. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 року №435-IV
3. Цивільний процесуальний кодекс України від 18.03.2004 року №1618-IV
4. Закон України «Про судовий збір» від 08.07.2011року №3674-VI
   

Вступ

Визнання судом недійними правочинів укладених в силу обману регулюється ст. 230 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин визнається судом недійсним.

Обман — це навмисне введення в оману сторони правочину іншою стороною або особою, в інтересах якої вчиняється правочин.

Омана так само сприяє перекрученому формуванню волі учасника правочину, однак, на відміну від обману не є результатом навмисних, цілеспрямованих дій іншого учасника правочину. Виникненню омани може сприяти відсутність належної обачності, часом самовпевненість учасника угоди або дії третіх осіб.

Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Сторона, яка застосувала обман, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв'язку з вчиненням цього правочину.

Правочин може бути визнаний вчиненим під впливом обману у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману щодо фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману, на відміну від помилки, є умисел: особа знає про наявність чи відсутність певних обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї. Обман також має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Варто враховувати, що обман стосовно мотиву, тобто внутрішнього спонукання особи до здійснення правочину, не має істотного значення. Зокрема, обман щодо фінансового становища контрагента як мотиву правочину не може бути підставою для визнання правочину недійсним.

Судовий порядок

Право звернутися до суду з позовом має кожен, хто вважає, що його права, свободи чи інтереси було порушено (ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України).

За загальним правилом, звернутися до суду з позовом можна протягом трьох років з наступного дня, коли Ви дізналися або могли дізнатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ст. 257, ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України). Для того, щоб передати спір на розгляд суду, слід вчинити такі дії:

1. З’ясувати суд, до якого слід подавати позов, відповідно до правил підсудності.
2. Визначити ціну позову, якщо у позові заявляються майнові вимоги. Ціна позову – це виражена в грошових одиницях вартість майна або сума грошей, стосовно яких позивач пред’являє вимоги до відповідача.
3. Оплатити судовий збір. Ставки судового збору визначені статтею 4 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 № 3674-VI. У випадку, коли позивач підпадає під категорію осбі, які звільнені від сплати судового збору відповідно до ст. 5 Закону України «Про судовий збір» у позові доцільно зазначити про це.
4. Оформити позовну заяву відповідно до вимог встановлених статтею 175 ЦПК України та додати до позовної заяви її копії та копії всіх документів, що додаються до неї, відповідно до кількості відповідачів і третіх осіб (стаття 177 ЦПК України).
   

Порядок подачі позовної заяви до суду

Нормативно-правовим актом, що регулює питання звернення до місцевого загального суду є Цивільний процесуальний кодекс України (надалі – ЦПК України). Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Звернення до суду здійснюється у більшості випадків шляхом пред’явлення позову. Позов, в свою чергу, пред’являється шляхом подання позовної заяви до суду першої інстанції, де вона реєструється та не пізніше наступного дня переається судді(ч. 1 ст. 184 ЦПК України).

У  позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обгрунтування.

Позивач вправі об’єднати в позовній заяві декілька позовних вимог, які пов’язані між собою. Вимоги вважаються такими, що пов’язані між собою, якщо вони випливають із одного правовідношення та мають спільні підстави.

Разом з тим недоцільним є об’єднання позовів, які перешкоджають розгляду справи. Питання про можливість прийняття заяви, яка містить об’єднані вимоги, вирішує суддя.

Вимоги до позовної заяви встановлені ст. 175 ЦПК України, згідно із якою позовна заява подається до суду в письмовій формі. Письмова форма вважається додержаною, якщо позовна заява викладена на папері. Вимог до формату паперу не передбачено, однак традиційним є використання формату А4. Норми ЦПК України не визначають способів і технічних засобів, за допомогою яких допускається виготовлення позовної заяви. Однак у судовій практиці склався звичай, згідно з яким позовна заява виготовляється на паперовому носії за допомогою друкарської чи комп’ютерної техніки. Не заперечується й виготовлення позовної заяви рукописним способом.

Процесуальне законодавство не передбачає обов’язкової форми (шаблону) позовної заяви. Проте закон встановлює необхідні її реквізити. Так, відповідно до ч. 3 ст. 175 ЦПК України позовна заява повинна містити:

1. найменування суду першої інстанції, до якого подається заява
2.   повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище,ім'я та по батькові-для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс,ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України) а також реєстраційний номер облікової картки платника податків(для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб-громадян України( якщо такі відомості позвачу відомі),відомі номери засобів звязку, офіційної електронної адреси та адреси електронної пошти;
3. зазначення ціни позову,якщо позов підлягає грошовій оцінці; обгрунтований розрахунок сум,що стягуються чи оспорюються;
4. зміст позовних вимог: спосіб(способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором,або інший спосіб (способи)захисту прав та інтересів,який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з0 них;
5. виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини;
6. відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору, якщо такі проводилися, в тому числі,якщо законом визначений обов'язковий досудовий порядок урегулювання спору;
7. відомості про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви,якщо такі здійснювалися;
8. перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою(за наявності); зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви;

попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у звязку із розглядом справи:

1. підтвердження позивача про те,що ним не подано іншого позову (позовів) до цього ж відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.

  Відповідно до ч. 2 ст. 175 ЦПК України позовна заява повинна бути підписана позивачем або його представником, або іншою особою, якій законом надано право звертатись до суду в інтересах іншої особи.

Частиною 4 ст. 177 ЦПК України встановлено, що до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору.

Якщо позовна заява подається представником позивача, до позовної заяви додається довіреність чи інший документ, що підтверджує його повноваження (ч. 7 ст. 177 ЦПК України).

Частина 1 статті 177 ЦПК України встановлює також обов’язок позивача додати до позовної заяви її копії та копії всіх документів, що додаються до неї, відповідно до кількості відповідачів і третіх осіб.

Копія позовної заяви може бути виготовлена шляхом копіювання оригіналу, підписаного позивачем. Замість такої копії суду може бути подано необхідну кількість позовних заяв, особисто підписаних позивачем (або його уповноважених представником). При цьому усі примірники повинні бути ідентичними між собою.

Ті документи, які надаються в копіях для відповідачів та третіх осіб, доцільно подавати суду зшитими (з’єднаними) окремо, оскільки вони у справі не залишаються.

Подання копій позовної заяви необхідно для того, щоб вручити їх відповідачам і третім особам ще до початку розгляду справи по суті. Одержавши своєчасно копію позовної заяви, відповідач зможе підготуватися до захисту проти вимог позивача, зібрати необхідні докази, представити заперечення проти позову.

При цьому правила ст. 177 ЦПК України щодо подання копій документів не поширюються на позови, що виникають з трудових правовідносин, а також про відшкодування шкоди, завданої внаслідок злочину чи каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю фізичної особи, незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів,що здійснюють оперативно-розшукову діяльність,досудові розслідування, прокуратури або суду.

В цих випадках законодавець встановлює пільговий режим для позивачів з метою створення їм максимального доступу до правосуддя.

Судовий збір

Судовий збір - це грошова сума, що сплачується особою, яка звертається до суду. Розмір ставок судового збору визначається Законом України «Про судовий збір» від 08.07.2011 № 3674-VI і залежить від об’єктивних ознак позову: з яких правовідносин він виник і який предмет позову. Умови сплати судового збору однакові і рівні для всіх позивачів, а пільги по його сплаті передбачені статтею 5 Закону України «Про судовий збір».

Якщо позивач звільнений від сплати судового збору, то в позовній заяві доцільно вказати про це з посиланням на конкретну норму закону, яка надає йому такі пільги.

Документи про сплату судового збору подаються суду в оригіналі.

Розгляд судом позовної заяви

Після надіслання до суду позовної заяви з додатками можливі чотири варіанти реагування суду.

• По-перше, суд може залишити позовну заяву без руху та надати позивачу строк для усунення недоліків відповідно до ч. 1,2 ст. 185 ЦПК України.
• По-друге, суд може повернути позовну заяву і додані до неї документи на підставі ч. 4 ст. 185 ЦПК України.
• По-третє, суд може відмовити у відкритті провадження у справі на підставі ч. 1 ст. 186 ЦПК України. Про відмову в прийнятті позовної заяви виноситься ухвала не пізніше п'яти днів з дня надходження заяви.Така ухвала надсилається заявникові не пізніше наступного дня після її постановлення. яка надсилається сторонам. До ухвали про відмову у відкритті провадження, що надсилається заявникові, додаються позовні матеріали.
• По-четверте, суд може відкрити провадження у справі, про що також виносить ухвалу. Винесення такої ухвали свідчить про те, що всі вимоги процесуального законодавства можна вважати належно виконаними.

Правові наслідки вчинення правочину під впливом обману (ст. 230 ЦК України)

1. Якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 ЦК України), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
2. Сторона, яка застосувала обман, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв'язку з вчиненням цього правочину. 

Правочин, вчинений під впливом обману, належить до правочинів з вадами волі, оскільки у сторони, яка діяла під впливом обману, внутрішня воля сформувалася невірно під впливом хибних відомостей про обставини правочину, спричинених діями інших осіб.

Під обманом слід розуміти навмисне введення в оману однією стороною правочину іншої сторони з метою вчинення правочину. Обман як підставу для визнання правочину недійсним слід відрізняти від помилки, що має істотне значення. Відмінності між цими правовими конструкціями полягають у наступному. Обман - це певні винні, навмисні дії сторони, яка намагається запевнити іншу сторону про такі властивості й наслідки правочину, які насправді наступити не можуть. Помилка є результатом невірного уявлення про обставини правочину. При обмані наслідки правочину, що вчиняється, є відомими й бажаними для однієї зі сторін, тоді як при помилці обидві сторони можуть невірно сприймати обставини правочину. Встановлення наявності умислу у недобросовісної сторони ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину є неодмінною умовою кваліфікації недійсності правочину за ст. 230 ЦК України. Сам по собі факт продажу товару з недоліками, не зазначеними в договорі і про які продавець не знав, не дає покупцю право вимагати визнання договору недійсним. За таких обставин покупець може звертатися з позовом про розірвання договору, про застосування інших санкцій.

Невірне уявлення стосовно правочину, що вчиняється, яке сформувалося у сторони під впливом обману, стосується більш широкого кола обставин, ніж у випадку застосування ст. 229 ЦК України. Так, обман може стосуватися насамперед як елементів та обставин самого правочину, що мають істотне значення (природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей речі, які значно знижують її цінність або унеможливлюють використання за цільовим призначенням, так і обставин, що знаходяться за межами елементів правочину, в тому числі мотиву й мети правочину. Наприклад, громадянин, який продає крадену річ, запевняючи покупця у необхідності йому коштів на термінове лікування. Якщо б покупець знав про істинні мотиви правочину (збут краденого), договір не був би укладений.

Обман може відбуватися як у вигляді активної поведінки або повідомлення про будь-які обставини, яких насправді немає (повідомлення недостовірних відомостей про предмет договору, надання підробних документів про право власності на продавану річ, про право на вчинення такого правочину), так і у вигляді свідомого замовчування обставин, які можуть перешкодити укладенню правочину. Не можуть визнаватися недійсними за коментованою статтею правочини сторін, одна з яких обіцяла другій сторона допомогти у працевлаштуванні, навчанні, будівництві тощо, але таких обіцянок не виконала. Суб'єктом введення в оману може бути як сторона правочину, так і третя особа, яка діяла з відома або на прохання сторони правочину. Якщо ж обман здійснений третьою особою за власною ініціативою, підстав для визнання правочину недійсним немає.

Загальним наслідком визнання недійсним правочину, укладеного внаслідок обману, є двостороння реституція, яка здійснюється за правилами ст. 216 ЦК України. Додаткові майнові наслідки передбачені п. 2, в силу якої потерпілому відшкодовуються збитки в подвійному розмірі та моральна шкода, що завдані у зв'язку із вчиненням такого правочину.

Судова практика

1. Рішення Біляївського районного суду Одеської області по справі № 496/1226/15-ц від 25 травня 2015 року.
2. Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області по справі № 185/6039/16-ц від 04 серпня 2016 року.