Соціальне обслуговування неповнолітніх

Соціальне обслуговування неповнолітніх

Нормативна база

1. Закон України від "Про освіту" від 5 вересня 2017 року № 2145-VIII. [1]
2. Закон України “Про дошкільну освіту” від 11 липня 2001 р. № 2628-III. [2]
3. Закон України "Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування" від 13 січня 2005 року № 2342-IV. [3]
4. Закон України “Про реабілітацію інвалідів в Україні” від 6 жовтня 2005р. № 2961-IV. [4]
5. Постанова Кабінету Міністрів України “Про поліпшення виховання, навчання, соціального захисту та матеріального забезпечення дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування” від 5 квітня 1994 р. № 226. [5]
6. Постанова Кабінету Міністрів України “Про проведення експерименту з призначення і виплати державної соціальної допомоги на дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, які перебувають під опікою (піклуванням) або у відповідних закладах, за принципом "гроші ходять за дитиною" від 12 липня 2006 р. № 956. [6]
7. Положення про індивідуальну програму реабілітації інваліда, затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 23 травня 2007 р. № 757. [7]

Поняття соціального обслуговування неповнолітніх

Соціальне обслуговування - система соціальних заходів, яка передбачає сприяння, підтримку і послуги, що надають соціальні служби окремим особам чи групам населення для подолання або пом’якшення життєвих труднощів, підтримки їх соціального статусу та повноцінної життєдіяльності. Соціальне обслуговування неповнолітніх здійснюється в основному спеціалізованими соціальними закладами (стаціонарне соціальне обслуговування). Останнім часом більшого розвитку набувають різні види соціального обслуговування неповнолітніх за місцем проживання (вдома).

Соціальне обслуговування дітей дошкільного віку в дошкільних дитячих закладах

Держава забезпечує соціальний захист, підтримку дітей дошкільного віку. Найбільш поширеною дошкільною дитячою установою є дитячий садок з денним перебуванням і обслуговуванням у ньому дитини в робочі дні тижня. Соціальне обслуговування дітей у державних і комунальних дошкільних та інтернатних навчальних закладах надається за плату, розмір якої встановлюється органами місцевого самоврядування або відповідними органами управління. Розмір плати зменшується на 50 % для батьків, у сім'ях яких троє і більше дітей. Законом про Державний бюджет на відповідний рік встановлюється гарантований мінімум для визначення права на звільнення від плати за харчування дитини у державних і комунальних дошкільних закладів. Від плати за харчування дитини звільняються батьки або особи, які їх замінюють, у сім’ях, у яких сукупний дохід на кожного члена сім’ї за попередній квартал не перевищував рівня забезпечення прожиткового мінімуму (гарантованого мінімуму), який щороку встановлюється законом про Державний бюджет України для визначення права на звільнення від плати за харчування дитини у державних і комунальних закладах дошкільної освіти. За харчування дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, плата не справляється. Органи місцевого самоврядування та місцеві органи виконавчої влади забезпечують безкоштовним харчуванням дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, дітей з інвалідністю, дітей із сімей, які отримують допомогу відповідно до Закону України "Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям", які навчаються у державних і комунальних закладах дошкільної освіти.

Соціальне обслуговування дітей-сиріт і дітей, які залишилися без батьків

Відсутність одного чи обох батьків або батьківського піклування, що підтверджується відповідними документами, визначає юридичний статус дитини і є підставою для одержання такими дітьми матеріального забезпечення і пільг, передбачених законодавством. Соціальне забезпечення дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, здійснюється спеціалізованими дитячими установами: школами-інтернатами; дитячими будинками сімейного типу. Державні соціальні стандарти встановлюються незалежно від того, де така дитина перебуває на утриманні та вихованні, на рівні, не меншому за встановлений прожитковий мінімум для осіб відповідного віку. Державні соціальні стандарти і нормативи встановлюються щодо:

• мінімального матеріального забезпечення, витрат на харчування, одяг та взуття; житлового забезпечення таких дітей після завершення їх виховання в різних формах влаштування після досягнення ними 18-річного віку, якщо вони не мають свого житла відповідно до житлових нормативів або мають житло з характеристиками, нижчими за встановлені житлові нормативи;
• мінімального стандарту щодо забезпечення гарантованого першого робочого місця, яке не може бути змінено за бажанням роботодавця протягом трьох років з моменту початку такої роботи, а в разі неможливості надання такого робочого місця - встановлення грошової компенсації на цей період, яка виплачується особі з числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів;
• мінімального стандарту разової державної фінансової допомоги при закінченні такими дітьми виховного, навчального закладу чи при закінченні перебування таких дітей у різних формах влаштування після досягнення ними 18-річного віку;
• мінімального стандарту щомісячного утримання таких дітей та осіб із їх числа за умови навчання їх у вищих навчальних закладах до досягнення ними 23-річного віку або до закінчення відповідних навчальних закладів;
• мінімального стандарту медичного обслуговування;
• мінімального стандарту забезпечення таких дітей іграшками, що сприяють розвитку, спортивним інвентарем, газетами і журналами відповідно дитячого, юнацького, загальнопізнавального та виховного спрямування;
• мінімального стандарту забезпечення дитини до надання їй статусу дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування;
• мінімального стандарту грошового забезпечення батьків-вихователів, прийомних батьків.

Право на повне державне забезпечення в навчальних закладах мають діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, віком до вісімнадцяти років та особи з числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, при продовженні навчання до 23 років або до закінчення відповідних навчальних закладів. Особам із числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, які навчаються, крім повного державного забезпечення виплачується стипендія в розмірі, який на 50 відсотків перевищує розмір стипендії у відповідному навчальному закладі, а також виплачується 100 відсотків заробітної плати, яка нарахована в період виробничого навчання та виробничої практики. Особам із числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, які навчаються, до завершення навчання виплачується щорічна допомога для придбання навчальної літератури в розмірі трьох місячних стипендій. Виплата зазначеної допомоги здійснюється протягом 30 днів після початку навчального року за рахунок коштів, що передбачаються для навчальних закладів у відповідних бюджетах. Оскільки, на повне державне забезпечення мають право діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, які мають цей статус, відповідна служба у справах дітей зобов’язана протягом двох місяців підготувати комплект документів, який підтверджує набуття дитиною статусу дитини-сироти, дитини, позбавленої батьківського піклування.

Соціальне обслуговування дітей з вадами фізичного або розумового розвитку.

Соціальне обслуговування дітей з вадами фізичного або розумового розвитку здійснюється дитячими будинками-інтернатами. Вони є соціально-медичними закладами для постійного проживання дітей віком від 4 до 18 років із вадами фізичного або розумового розвитку, які потребують стороннього догляду, побутового і медичного обслуговування. Соціальна реабілітація осіб з інвалідністю — це відповідний комплекс заходів, що спрямовані на відновлення здоров’я і здібностей такої особи та створення йому необхідних умов і рівних можливостей у всіх сферах життєдіяльності. Основними видами реабілітаційної допомоги особі з інвалідністю є:

• медична реабілітація (відновна терапія і реконструктивна хірургія поступовим протезуванням);
• професійна реабілітація (професійна орієнтація, професійне навчання або перекваліфікація, раціональне працевлаштування);
• соціально-побутова реабілітація (соціально-побутове влаштування та обслуговування).

Основним документом, що визначає види, форми й обсяг реабілітаційних заходів, оптимальні строки їх здійснення та конкретних виконавців, є індивідуальна програма реабілітації особи з інвалідністю, що розробляється МСЕК з урахуванням місцевих можливостей, соціально-економічних, географічних і національних особливостей. Особа з інвалідністю може відмовитися від того чи іншого виду, форми й обсягу реабілітаційних заходів або від реалізації програми в цілому. За наявності згоди особи з інвалідністю з індивідуальною програмою реабілітації він зобов’язується активно сприяти її реалізації.