Ювенальна юстиція

Нормативна база

• Конвенція ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року;
• Мінімальні стандартні правила Організації Об’єднаних Націй, що стосуються відправлення правосуддя щодо неповнолітніх («Пекінські правила») від 29 листопада 1985 року;
• Керівні принципи ООН для попередження злочинності серед неповнолітніх («Ер-Ріядські керівні принципи») від 14 грудня 1990 року;
• Кримінальний процесуальний кодекс України;
• Закон України «Про охорону дитинства» ;
• Закон України «Про соціальну роботу з дітьми та молоддю»;
• Законі України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя) від 02 червня 2016 року № 1401-VIII.
• Закон України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування»;
• Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами законодавства про відповідальність за втягнення неповнолітніх у злочинну чи іншу антигромадську діяльність»;
• Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами України законодавства у справах про злочини неповнолітніх»;
• Концепція розвитку кримінальної юстиції щодо неповнолітніх в Україні, схвалена Указом Президента України;
• Загальна декларація прав людини;
• Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права;
• Міжнародний пакт про громадянські і політичні права;
• Декларація прав дитини

Ювенальна юстиція

Поняття «ювенальна юстиція» походить від латинського «juvenalis» юнацький та «justitia» правосуддя. Ювенальна юстиція включає в себе профілактику підліткової злочинності та соціально-психологічну реабілітацію неповнолітніх, які вчинили злочин (у тому числі засуджених, які відбувають покарання в місцях позбавлення волі), так і неповнолітніх жертв злочинів. Ювенальна юстиція направлена на роботу із двома категоріями дітей – це діти-правопорушники та діти, які опинились у складних життєвих обставинах (сироти, позбавлені батьківського піклування, безпритульні, свідки та жертви злочинів тощо).

Функції ювенальної юстиції

До основних функцій ювенальної юстиції відносяться:

1. Охоронна, що передбачає забезпечення судового захисту неповнолітнього як потерпілого, підсудного, засудженого тощо шляхом закриття справи про злочин неповнолітнього або про посягання на злочин, зменшення розміру покарання у зв’язку з неповноліттям відповідно до Кримінального кодексу України; надання переваги виховному впливу перед примусовими заходами тощо; цей принцип пов’язаний із відновною та примирною функціями;Саме тому поступово складається концепція комплексної (змішаної) юрисдикції ювенального суду, якому мають бути підсудними всі справи, де потерпілою особою є дитина;
2. Відновна та примирна, відповідно до якої правосуддя у справах неповнолітніх має бути не каральним, а перш за все таким, що відновлює порушені права та свободи жертви злочину або потерпілого від правопорушення, сприяє усвідомленню правопорушником необхідності відповідати за свої вчинки і здійсненню заходів для відшкодування завданої шкоди. Залагодження конфліктів та вирішення ситуацій, пов’язаних з правопорушеннями, відбувається шляхом досягнення порозуміння між сторонами судового процесу із залученням їх соціального оточення та представників місцевих громад;
3. Реабілітаційна, яка передбачає, що реабілітація стосується і дитини, яка потерпіла від жорстокого поводження або недбалого піклування, і неповнолітнього правопорушника, який має бути ресоціалізований. Для цього ювенальний суд має стати координатором програм і проектів, а також центральною інституцією серед низки державних та недержавних, які працюють з дітьми.

Правосуддя щодо неповнолітніх в міжнародному праві

Центральним документом щодо забезпечення прав неповнолітніх є Конвенція ООН про права дитини 1989 р. Згідно з цією Конвенцією, дітьми вважаються всі особи, які не досягли 18 років.

Визначальним міжнародним нормативно-правовим актом, який безпосередньо стосується відповідальності неповнолітніх є Мінімальні стандартні правила Організації Об’єднаних Націй, що стосуються відправлення правосуддя щодо неповнолітніх («Пекінські правила») від 29 листопада 1985 року. «Пекінські правила» у якості основних цілей передбачають: прагнення всіх держав сприяти благополуччю неповнолітніх (п. 1.1); створення умов для забезпечення змістовного життя підлітка у суспільстві (п. 1.2); реалізації заходів щодо мобілізації всіх можливих ресурсів з метою сприяння благополуччю підлітка; максимального зменшення втручання в життя підлітка закону; ефективного, справедливого та гуманного поводження з підлітком, який перебуває у конфлікті з законом (п. 1.3); всебічного забезпечення в межах кожної країни соціальної справедливості для всіх неповнолітніх (п. 1.4); створення системи підвищення кваліфікації персоналу для служби правосуддя стосовно неповнолітніх (п. 1.6)

«Пекінські правила» вперше конкретизували поняття «неповнолітнього правопорушника», під яким розуміється «дитина або молода людина, яка в межах існуючої правової системи може бути притягнута до відповідальності за правопорушення в такій формі, яка відрізняється від відповідальності, що застосовується до дорослих», тобто вперше особа неповнолітнього правопорушника визначається у якості спеціального суб’єкта юридичної відповідальності у віковому діапазоні від 7 до 18 років або старше, що пов’язане з різними мінімальними віковими межами залежно від історичних і культурних особливостей розвитку тієї чи іншої держави.

«Пекінські правила» також мають подвійну специфіку застосування у просторі: по-перше, їх норми сформульовані таким чином, щоб вони могли застосовуватися в рамках різних правових систем; по-друге, вони визначають єдині мінімальні стандарти, які стосуються відправлення правосуддя щодо неповнолітніх.

Серед міжнародних актів щодо поводження з неповнолітніми певна роль належить Керівним принципам ООН для попередження злочинності серед неповнолітніх («Ер-Ріядські керівні принципи»), які були ухвалені резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 14 грудня 1990 року.

У ст. 5 «Ер-Ріядських керівних принципів» наголошується на тому, що «...варто уникати... покарання дитини за поведінку, яка не заподіює серйозної шкоди розвиткові самої дитини або шкоди іншим». Таким чином, «Ер-Ріядські керівні принципи» визначають, що вчинки молодих людей або їх поведінка, яка не відповідає нормам і цінностям, прийнятним у конкретному суспільстві або конкретній державі, у багатьох випадках пов’язані із процесом дорослішання, тобто поведінка більшості індивідів з часом як правило змінюється.

Керівні принципи тлумачаться і застосовуються в широких межах, запропонованих Загальною декларацією прав людини, Міжнародним пактом про економічні, соціальні і культурні права, Міжнародним пактом про громадянські і політичні права, Декларацією прав дитини і Конвенцією про права дитини та в контексті Мінімальних стандартних правил Організації Об’єднаних Націй, що стосуються відправлення правосуддя відносно неповнолітніх (Пекінські правила), а також інших документів і норм, що стосуються інтересів і благополуччя всіх дітей і молоді.

Згідно з рекомендаціями «Ер-Ріядських керівних принципів» національне планування запобігання злочинності неповнолітніх повинно включати у себе наступні обов’язкові заходи:

• поглиблений аналіз проблем;
• переліки існуючих програм, послуг, установ і наявних ресурсів;
• чіткі обов’язки компетентних організації, установ і співробітників, що беруть участь у діяльності щодо запобігання злочинності неповнолітніх;
• механізми для належної координації діяльності урядових і неурядових установ в галузі запобігання злочинності неповнолітніх;
• політику, програми і стратегії на основі прогнозування, які повинні знаходитися під постійним контролем і піддаватися ретельному аналізу в ході їх здійснення;
• методи ефективного зниження можливості здійснення правопорушень неповнолітніми;
• участь общини у межах широкого кола послуг і програм щодо запобігання злочинності неповнолітніх;
• тісна співпраця між національними, державними і місцевими органами управління за участю приватного сектора, представників общини, а також установ, що займаються питаннями праці неповнолітніх, догляду за дітьми тощо в ухваленні і проведенні спільних заходів із запобігання злочинності серед неповнолітніх і молоді;
• наявність кваліфікованого персоналу на всіх рівнях.

На Секретаріат Організації Об’єднаних Націй покладене завдання спільно із зацікавленими установами проводити дослідження, координувати наукову співпрацю, розробляти та рекомендувати варіанти національної політики і здійснювати контроль з їх реалізацією, а також слугувати джерелом надійної інформації про ефективні шляхи запобігання правопорушень серед неповнолітніх.

Ювенальна юстиція в Україні

Питання запровадження ювенальної юстиції та відновного правосуддя для України є дуже актуальним, оскільки стан підліткової злочинності в державі викликає глибоку занепокоєність та зумовлює необхідність пошуку нових засобів її попередження.

На сьогодні система ювенальної юстиції в Україні перебуває в процесі становлення.

Указом Президента України від 24 травня 2011 року № 597/2011, схвалена Концепція розвитку кримінальної юстиції щодо неповнолітніх в Україні, яка має забезпечити створення в Україні повноцінної системи кримінальної юстиції щодо неповнолітніх, спроможної забезпечити законність, обґрунтованість та ефективність кожного рішення щодо дитини, яка потрапила у конфлікт із законом, пов'язаного з її перевихованням та дальшою соціальною підтримкою, а також надати змогу сформувати у громадськості розуміння важливості питання особливого захисту прав і інтересів дітей, зменшити рівень дитячої злочинності.

Відправною точкою стало прийняття в 2012 році нового Кримінального процесуального кодексу України, глава 38 якого присвячена кримінальному провадженню щодо неповнолітніх.

Черговий важливим етапом по запровадженню механізмів ювенальної юстиції в Україні стали зміни до Конституції України прийняті у Законі України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя) від 02.06.2016 № 1401-VIII., статтею 125 якого передбачено створення ювенальних (спеціалізованих) судів.

Основні заходи з розвитку кримінальної юстиції щодо неповнолітніх

Розвиток кримінальної юстиції щодо неповнолітніх має передбачати здійснення таких заходів:

1) удосконалення превентивної та профілактичної роботи шляхом:

• підвищення ролі сім'ї та громадськості у процесі виховання дітей шляхом надання правової, консультативної й іншої інформаційної допомоги дітям, їх батькам та особам, які виконують обов'язки щодо виховання дітей;
• організації проведення низки комплексних освітніх заходів, спрямованих на підвищення професійних знань спеціалістів, які працюють з дітьми, стимулювання державою розвитку волонтерських програм;
• запровадження інноваційних, сформованих на основі відновного та проактивного підходів методів та форм роботи з дітьми, схильними до вчинення правопорушень;
• забезпечення відкритості та доступності широкій громадськості інформації про принципи, норми та правила, на яких грунтується законодавство про кримінальну юстицію щодо неповнолітніх;
• удосконалення моніторингу стану дитячої злочинності та додержання прав дітей, які потрапили у конфлікт із законом;
• створення належних умов для життя, забезпечення необхідної медичної допомоги у приймальниках-розподільниках для дітей органів внутрішніх справ, слідчих ізоляторах, спеціальних виховних установах;
• визначення механізмів взаємодії у сфері кримінальної юстиції державних органів;
• гарантування соціального патронажу неповнолітніх, які відбувають покарання у спеціальних виховних установах та закладах соціальної реабілітації або звільнені з них;

2) забезпечення під час здійснення дізнання, досудового слідства та правосуддя щодо неповнолітніх, які вчинили правопорушення, додержання їх прав з урахуванням вікових, соціально-психологічних, психофізичних та інших особливостей розвитку шляхом:

• забезпечення доступу неповнолітніх до безоплатної правової допомоги;
• підготовки працівників органів внутрішніх справ, суддів, прокурорів, адвокатів, працівників органів опіки і піклування з питань здійснення дізнання, досудового слідства та правосуддя щодо неповнолітніх;
• запровадження спеціалізації суддів з розгляду судових справ щодо неповнолітніх;
• надання судам рекомендацій щодо призначення оптимальних заходів впливу (виховного та профілактичного характеру) до неповнолітніх, які вчинили правопорушення;
• створення центрів екстреної допомоги, які працюватимуть у цілодобовому режимі, із залученням адвокатів та соціальних працівників;

3) сприяння розвитку програм відновного правосуддя щодо неповнолітніх, які вчинили правопорушення, шляхом:

• упровадження процедури медіації як ефективного засобу добровільного примирення потерпілого та правопорушника;
• сприяння формуванню у неповнолітнього правопорушника почуття відповідальності за свої вчинки, заохочення до взяття ним на себе відповідальності за заподіяну шкоду, а також до позитивних змін у його поведінці;
• залучення громадськості до розв'язання конфлікту в разі активної участі сторін у процесі відновлення порушених стосунків, примиренні та розробленні угод про відшкодування завданої правопорушником шкоди;

4) створення ефективної системи реабілітації неповнолітніх, які вчинили правопорушення, з метою їх перевиховання та ре соціалізації шляхом:

• розроблення корекційних, освітньо-інформаційних та психолого-педагогічних програм; розроблення і впровадження в систему реабілітації заходів виховного, профілактичного, культурного та духовного характеру;
• сприяння створенню служби пробації для неповнолітніх, однією з функцій якої має бути збір, узагальнення та надання суду інформації соціально-психологічного характеру про особу неповнолітнього правопорушника, а також забезпечення здійснення належного патронажу щодо неповнолітніх, які перебувають у спеціальних виховних установах або звільнені з них, сприяння їх соціальній адаптації та реінтеграції, зокрема, шляхом забезпечення таких неповнолітніх соціальним житлом, надання допомоги у працевлаштуванні, отриманні освіти;
• надання соціально-психологічної підтримки неповнолітнім правопорушникам та їх сім'ям;
• залучення неповнолітніх правопорушників до суспільно корисної праці.

дітей   шляхом   надання   правової,   консультативної   й   іншої 

інформаційної допомоги дітям,  їх батькам та особам, які виконують 

обов'язки щодо виховання дітей; 

     організації проведення  низки  комплексних  освітніх заходів, 

спрямованих на  підвищення  професійних  знань  спеціалістів,  які 

працюють  з  дітьми,  стимулювання державою розвитку волонтерських 

програм; 

     запровадження інноваційних,  сформованих на основі відновного 

та   проактивного  підходів  методів  та  форм  роботи  з  дітьми, 

схильними до вчинення правопорушень; 

     забезпечення відкритості та доступності широкій громадськості 

інформації  про  принципи,  норми та правила,  на яких грунтується 

законодавство про кримінальну юстицію щодо неповнолітніх; 

     удосконалення моніторингу  стану   дитячої   злочинності   та 

додержання прав дітей, які потрапили у конфлікт із законом; 

     створення належних  умов  для життя,  забезпечення необхідної 

медичної допомоги у приймальниках-розподільниках для дітей органів 

внутрішніх   справ,   слідчих   ізоляторах,  спеціальних  виховних 

установах; 

     визначення механізмів взаємодії у сфері кримінальної  юстиції 

державних органів; 

     гарантування соціального    патронажу    неповнолітніх,   які 

відбувають покарання у спеціальних виховних установах та  закладах 

соціальної реабілітації або звільнені з них; 

     2) забезпечення   під  час  здійснення  дізнання,  досудового 

слідства   та   правосуддя   щодо   неповнолітніх,   які   вчинили 

правопорушення,   додержання   їх   прав  з  урахуванням  вікових, 

соціально-психологічних,  психофізичних  та   інших   особливостей 

розвитку шляхом: 

     забезпечення доступу  неповнолітніх  до  безоплатної правової 

допомоги; 

     підготовки працівників  органів  внутрішніх  справ,   суддів, 

прокурорів,  адвокатів,  працівників  органів опіки і піклування з 

питань здійснення дізнання, досудового слідства та правосуддя щодо 

неповнолітніх; 

     запровадження спеціалізації  суддів  з розгляду судових справ 

щодо неповнолітніх; 

     надання судам  рекомендацій  щодо   призначення   оптимальних 

заходів   впливу   (виховного  та  профілактичного  характеру)  до 

неповнолітніх, які вчинили правопорушення; 

     створення центрів екстреної  допомоги,  які  працюватимуть  у 

цілодобовому   режимі,   із  залученням  адвокатів  та  соціальних 

працівників; 

     3) сприяння  розвитку  програм  відновного  правосуддя   щодо 

неповнолітніх, які вчинили правопорушення, шляхом: 

     упровадження процедури   медіації   як   ефективного   засобу 

добровільного примирення потерпілого та правопорушника; 

     сприяння формуванню у неповнолітнього правопорушника  почуття 

відповідальності за свої вчинки,  заохочення до взяття ним на себе 

відповідальності за заподіяну шкоду,  а також до позитивних змін у 

його поведінці; 

     залучення громадськості   до  розв'язання  конфлікту  в  разі 

активної участі сторін у процесі відновлення порушених  стосунків, 

примиренні   та   розробленні   угод  про  відшкодування  завданої 

правопорушником шкоди; 

     4) створення ефективної системи  реабілітації  неповнолітніх, 

які  вчинили  правопорушення,  з   метою   їх   перевиховання   та 

ресоціалізації шляхом: 

     розроблення корекційних,      освітньо-інформаційних       та 

психолого-педагогічних програм; 

     розроблення і  впровадження  в  систему  реабілітації заходів 

виховного, профілактичного, культурного та духовного характеру; 

     сприяння створенню служби пробації для неповнолітніх,  однією 

з  функцій  якої  має  бути  збір,  узагальнення  та  надання суду 

інформації   соціально-психологічного    характеру    про    особу 

неповнолітнього  правопорушника,  а  також забезпечення здійснення 

належного  патронажу  щодо  неповнолітніх,   які   перебувають   у 

спеціальних  виховних  установах або звільнені з них,  сприяння їх 

соціальній адаптації та реінтеграції, зокрема, шляхом забезпечення 

таких   неповнолітніх   соціальним   житлом,  надання  допомоги  у 

працевлаштуванні, отриманні освіти; 

     надання соціально-психологічної    підтримки    неповнолітнім 

правопорушникам та їх сім'ям; 

     залучення неповнолітніх правопорушників до суспільно корисної 

праці.