Аванс та завдаток

1. Нормативно-правові акти, які врегульовують питання спадкування земельних ділянок сільськогосподарського призначення

Питання придбання у порядку спадкування іноземними громадянами земельних ділянок сільськогосподарського призначення врегульовуються наступними нормативно-правовими актами:

• Цивільний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. - 2003. - № 40-41.

У наш час є досить поширеними випадки, коли люди купують речі або майно, що мають достатньо високу вартість, та потребують внесення передоплати (наприклад, транспортний засіб, квартира, будинок, земельна ділянка тощо).
Реалізовуючи свої наміри забезпечити виконання угоди сплатою частини коштів у формі завдатку або авансу, покупець часто не усвідомлює їх суть, що призводить до непорозумінь між сторонами договору.
З метою уникнення негативних наслідків та судових спорів, як покупцю так і продавцю необхідно розуміти різницю між авансом та завдатком.
Під завдатком ми, швидше за все, розуміємо частковий платіж вперед за товар або послугу. Після передачі товару або надання послуги має здійснюватися остаточний розрахунок. Ту операцію, про яку ми зараз говорили, правильніше назвати авансом. А завдаток - не просто частковий платіж, але ще і спосіб забезпечення зобов'язань. І правові наслідки порушення своїх зобов'язань будь-якої зі сторін будуть зовсім іншими

2. Аванс

Аванс – це визначена грошова сума (попередній платіж), яка передається покупцем продавцю, та яка включається до загальної ціни товару. Тобто, покупець сплачує ціну товару декількома частинами: перша частина (аванс) сплачується до отримання ним товару, інша частина – після.
У разі розірвання договору за домовленістю сторін або у зв’язку невиконанням однією із сторін договору своїх обов’язків, сума коштів сплачена як аванс має бути повернута покупцю. Наприклад, якщо продавець відмовляється передавати товар, покупець має право вимагати розірвання договору та повернення авансу.
Отже, у разі розірвання договору з будь-яких причин аванс має бути повернутий покупцю у повному розмірі.

3. Завдаток

Завдаток – це грошова сума, яку сплачує покупець продавцю в рахунок належних платежів, що мають бути сплачені ним за договором, з метою підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання. Як завдаток може також передаватися рухоме майно. Тобто, сума коштів, сплачена як завдаток (так само як і аванс), включається до загальної ціни товару. Відмінність завдатку та авансу полягає у наслідках, які настають у разі порушення умов договору однією із сторін (покупцем або продавцем).
Так, у разі порушення умов договору покупцем, завдаток залишається у продавця. Наприклад, якщо покупець відмовився оплатити отриманий товар у повному обсязі, продавець має право вимагати повернення товару, проте сума коштів, сплачена як завдаток, покупцю не повертається. Але, якщо порушення зобов’язання сталося з вини продавця, то він зобов’язаний повернути покупцю завдаток, та додатково сплатити суму у розмірі завдатку. Якщо як завдаток було передано майно, продавець додатково має сплатити суму у розмірі вартості такого майна. Тобто, у такому випадку завдаток повертається у подвійному розмірі.
Також, винна у порушенні зобов’язання сторона, має відшкодувати другій стороні збитки в сумі, на яку вони перевищують розмір (вартість) завдатку. Якщо договором не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.
Отже, якщо сторони хочуть щоб передплата за договором здійснювалася у формі завдатку необхідно дотримуватися наступних вимог законодавства:

1. Сторони мають прямо зазначити у договорі, що кошти, які сплачуються покупцем у рахунок майбутніх платежів є завдатком;
2. Договір, який містить положення про завдаток має обов’язково укладатися у письмовій формі, при чому такі положення можуть бути включені до основного договору (договору купівлі-продажу), або сторони можуть укласти окремий письмовий договір (договір про завдаток).
3. Між сторонами має бути укладений договір, яким передбачаються зобов’язання сторін (сплата коштів покупцем та передання майна продавцем). Тобто, договір про наміри або попередній договір (договір відповідно до якого сторони зобов’язуються укласти основний договір у майбутньому) не може містити положень про завдаток.
   

Частина 1 коментованої статті 570 надає легальне визначення завдатку як грошової суми або рухомого майна, що видається кредитору боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання. Аналіз цього визначення дозволяє виділити наступні ознаки завдатку:

1. як завдаток може передаватися грошова сума або рухоме майно. А враховуючи те, що відповідно до ст. 190 ЦК України майном є речі, а також майнові права та обов'язки, закон допускає передачу в якості завдатку рухомих речей та майнових прав (важко уявити собі передачу в якості завдатку обов'язків);
2. завдатком може бути забезпечено лише зобов'язання, що випливає з договору. Інакше кажучи, позадоговірні зобов'язання (Підрозділ 2 Книги 5 ЦК) завдатком не забезпечуються;
3. завдаток виконує три основні функції:

• платіжну (завдаток видається в рахунок належних за договором платежів);
• підтверджувальну (передачею завдатку боржник підтверджує наявність основного зобов'язання);
• забезпечувальну (встановлення негативних наслідків невиконання зобов'язання, забезпеченого завдатком (див. ст. 571 та коментар до неї), гарантує виконання такого зобов'язання).
  

На практиці завдаток найчастіше передається у вигляді грошової суми. Майновий завдаток майже не зустрічається. Сума завдатку (вартість рухомого майна, що передається як завдаток) може бути будь-якою, однак вона обов'язково має бути меншою, ніж загальна сума зобов'язання (вартість рухомого майна, що передається за зобов'язанням). В противному випадку така передача буде не передачею завдатку, а виконанням зобов'язання.
Зазначене підтверджується позицією Верховного суду України, який розглядаючи 13 лютого 2013 року справу №6-176цс12 http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/29791300, щодо стягнення коштів, внесених як завдаток за попереднім договором купівлі-продажу, зазначає, що внесення завдатку як способу виконання зобов’язання може мати місце лише в разі наявності зобов’язання, яке повинно було виникати на підставі договорів купівлі-продажу. Зазначена позиція Верховного суду України, ще раз свідчить про те, що у тому випадку коли сторони лише домовилися укласти договір (уклали попередній договір), але не оформили основний договір, сплачені в рахунок виконання договору платежі є авансом, а не завдатком.
Укладаючи договір необхідно звертати увагу на те, в якій саме формі буде здійснюватися передоплата за договором: у формі завдатку чи у формі авансу, оскільки зазначені форми передоплати суттєво впливають на наслідки, які настають у разі порушення умов договору однією із сторін.
У ст. 570 не визначається безпосередньо розмір завдатку, а відтак він визначається на розсуд сторін. Можна лише припустити, що в договірній практиці він має бути меншим від основної суми боргу. Завдаток характеризується тим, що він одночасно виступає і способом платежу, і способом забезпечення виконання зобов'язань. Це означає, що завдаток виплачується стороною, яка зобов'язана сплачувати платежі за договором наперед - до моменту настання строку платежу. І у разі належного виконання забезпеченого завдатком зобов'язання вартість завдатку утримується з належних з боржника платежів. Завдаток відрізняється від усіх інших способів забезпечення виконання зобов'язання тим, що він може забезпечувати лише договірні зобов'язання, а відтак завдатком не можуть бути забезпечені деліктні зобов'язання, зобов'язання з безпідставного збагачення та інші, що виникають не на підставі договору. Крім того, не можуть бути забезпечені завдатком безвідплатні договори, наприклад договір дарування, позики, доручення та ін. Відсутність у Цивільному кодексі України правила про те, що завдатком, як і іншими способами, може забезпечуватися лише дійсне (існуюче між сторонами) зобов'язання, породжує у цивілістичній науці дискусії з цього приводу, а відтак впливає на практику застосування завдатку. Одним з таких дискусійних питань є питання про те, чи повинно існувати основне зобов'язання на момент укладення правочину про завдаток. Так, в статтях 570-571 ЦК України відсутнє застереження про те, що завдатком може забезпечуватись лише існуюче зобов'язання. Проте виходячи з норми ст. 571 ЦК можна зробити висновок, що саме визначення завдатку як грошової суми (рухомого майна), "що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання" свідчить про необхідність існування договірного зобов'язання між сторонами на момент укладення договору про завдаток. Крім того, до такого ж висновку можна дійти виходячи зі змісту статей 546-548 ЦК, які визначають, що завдатком та іншими способами може забезпечуватися виконання основного зобов'язання (мається на увазі - вже існуючого), якщо це встановлено договором або законом. Оскільки в ЦК та інших актах цивільного законодавства не передбачаються підстави для забезпечення завдатком зобов'язання, що може виникнути у майбутньому, можна зробити висновок про необхідність існування основного договірного зобов'язання між сторонами.