Строк та термін в цивільному праві

Поняття строку та терміну в цивільному праві

Відповідно до ст. 251 Цивільного Кодексу України: 1. Строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. 2. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. 3. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду. З визначеними моментами або періодами часу чинне цивільне законодавство пов'язує виникнення, зміну та припинення цивільних прав та обов’язків, необхідність вчинення передбачених законом чи договором дій, можливість примусового здійснення порушеного права тощо. Таким чином можна говорити про те, що строки та терміни є юридичними фактами — підставами виникнення, зміни та припинення цивільних правовідносин, або одним з елементів юридичного складу. Точне дотримання учасниками цивільних правовідносин строків здійснення приналежних їм прав є необхідною умовою реального забезпечення їхніх матеріальних та моральних інтересів. Вперше на законодавчому рівні закріплено поняття строків та термінів у цивільному праві, визначивши їх принципову різницю. Так строком визнається певний період часу, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Тобто юридичне значення має саме сплив певного проміжку часу, у результаті якого виникають, змінюються або припиняються цивільні правовідносини. Поняття терміну взагалі можна назвати новим для цивільного права, тому що традиційно воно не виділялося окремо, а розглядалося як складова частина строку. Однак, безумовно, справедливим є виділення самостійного поняття терміну, що визначається як момент у часі, з настанням якого пов'язується виникнення, зміна та припинення цивільних правовідносин. Аналізуючи вказані визначення, можна зробити висновок, що термін може визначатися окремо, а може розглядатися як складова частина строку (наприклад, його початковий і кінцевий моменти).

Види цивільно-правових строків

Розмаїття строків, що регулюються цивільним правом, зумовлює потребу їхньої класифікації. Строки у цивільному праві групуються за різними критеріями:

1. Залежно від того, де і ким вони визначаються строки поділяються на законні, договірні та судові.

Законні — це строки, що визначаються законодавчими органами в актах цивільного законодавства (у ЦК, законах України, указах Президента тощо). Так, наприклад, закон встановлює 6-місячний строк для прийняття спадщини або відмови від неї (ст. 1270 ЦК), строк позовної давності та інші. Договірні — це строки, що визначаються сторонами в правочинах за їхнім бажанням, будь-якої тривалості, якщо інше не передбачено в законі. Судові строки — це строки, що встановлюються судом, господарським або третейським судом. Наприклад, суд може визначити строк для примирення сторін.

2. Залежно від того, які правові наслідки вони створюють строки поділяються на правовстановлюючі, правоприпиняючі, правозмінюючі. Правовстановлюючі або правостворюючі — це строки, з яки¬ми пов´язане виникнення правовідносин або окремих прав та обов´язків. Так, саме з досягненням громадянином повноліття (18-ти років) законодавець пов´язує виникнення цивільної дієз-датності в повному обсязі, що дає можливість громадянинові са¬мостійно набувати та здійснювати конкретні цивільні права. Правоприпиняючі — це строки, з перебігом яких законодавець пов´язує припинення певних правовідносин, окремих прав та обов´язків. Так, по закінченню певного часу кредитор втрачає право звернутися з претензією до поручителя. Правозмінюючі — це строки по закінченню яких припиняються одні права та обов´язки і виникають інші. Так, якщо особа за¬губила річ, і ця річ певний час зберігалася в органах внутрішніх справ, то по закінченню визначеного строку особа перестає бути власником речі і право власності на цю річ виникає у держави.

3. Залежно від ступеня самостійності сторін у встановленні строку вини поділяються на імперативні та диспозитивні. Імперативні строки, тобто такі, що не можна змінити за домо¬вленістю сторін (строки позовної давності, претензійні строки). Диспозитивні строки, тобто такі, які хоч і передбачені за¬коном, але можуть бути змінені за погодженням сторін. Нап¬риклад, боржник повинен виконати зобов´язання, визначене моментом витребування в 20-денний строк від дня пред´явлення вимоги кредитором, якщо сторони в договорі не передбачили не¬гайного виконання цього зобов´язання.

4. Залежно від способу визначення строки поділяються на визначені календарною датою,періодом часу та вказівкою на подію. Визначені календарною датою (строк повернення боргу). Певним періодом часу (поставка продукції - поквартальна, щомісячна). Вказівкою на подію, яка неодмінно має настати (настання на¬вігації - за договором перевезення водним транспортом: кожного року неможливо визначити конкретну дату настання цієї події).

5. Залежно від призначення строки поділяються на строки здійснення цивільних прав, строки виконання зобов´язань, строки захисту цивільних прав. Строки здійснення цивільних прав, тобто строк, протягом якого володар суб´єктивного права може реалізувати можли¬вості, закладені в суб´єктивному праві. В основному такі строки встановлюються законом, але можуть бути визначені й сторона¬ми. Це строки придатності, зберігання, гарантійні строки. Строки виконання зобов´язань (строки поставки, здачі робіт за договором підряду). Строки захисту цивільних прав, тобто строк, протягом якого сторона може розраховувати на захист свого права в разі пору¬шення і отримати цей захист (строки позовної давності).

6. Залежно від ступеня визначеності поділяються на визначені строки та невизначені строки. Визначені строки, якщо відомо, коли саме строк настане. Невизначені строки, якщо це пов´язано з певною подією, яка обов´язково настане, або бажання кредитора (наприклад, строк повернення боргу «за першою вимогою»). За розподілом обсягу прав та обов'язків сторін за окремими періодами часу розрізняють загальні й окремі строки. Наприклад, річний строк дії договору — це загальний строк поставки продукції, окремі ж строки (місячні, квартальні тощо) визначають поставку окремих партій продукції до закінчення цих проміжків часу у межах загального строку. У доктрині цивільного права наводяться також інші підстави для класифікації строків (визначені і невизначені, загальні і спеціальні, початкові, проміжні та кінцеві, максимальні й мінімальні тощо). У літературі правовідносини прийнято поділяти на регулятивні та охоронні. У регулятивних правовідносинах встановлювані строки — це строки здійснення суб'єктивних прав і виконання обов'язків, в охоронні вони є строками захисту цивільних прав. До них належать строки: а) гарантійні; б) оперативного захисту; в) претензійні; г) позовної давності; д) процесуальні. В абсолютних цивільних правовідносинах діє принцип безстроковості суб'єктивних прав, що належать правомочній особі. Наприклад, право власності не обмежено для власника будь-яким строком. Особисті немайнові права, не пов'язані з майновими, невіддільні від особи їх носія, безстрокові й довічні. Більшість строків, що встановлюється у регулятивних цивільних правовідносинах, дає можливість правомочній особі здійснювати закладені у суб'єктивному праві можливості і задовольнити свої інтереси у межах відведеного на це часу. Так само виконання обов'язків у цих відносинах, що здійснюється зобов'язаною особою у встановлений строк, свідчить про звичайне, нормальне протікання суспільних процесів. Закінчення строку, передбаченого для здійснення права та виконання обов'язку, за загальним правилом, не тягне за собою автоматичного припинення цього права або обов'язку, оскільки зберігається можливість їхнього примусового здійснення і захисту протягом певних строків в оперативному, претензійному або позовному порядку. Але для деяких правовідносин у законі передбачається, що нездійснення права або невиконання обов'язку у певний строк призводить до припинення цього права або обов'язку. Такі строки називаються попереджувальними (преклюзивними). Так, за ст. 67 ЦК України строк дії довіреності не може перевищувати трьох років. Якщо строк у довіреності не зазначений, вона зберігає силу протягом одного року з дня її вчинення. Довіреність, у якій не зазначено дату її вчинення, є недійсною. Зазначені в ст. 67 ЦК України строки дії довіреності є попереджувальними. Особливість попереджувальних строків полягає у тому, що вони, визначаючи рамки суб'єктивного права (обов'язку) у часі, входять до його змісту як внутрішньо властива межа існування. Закінчення попереджувального строку тягне за собою припинення суб'єктивного права або обов'язку, але це не можна визнати достроковим припиненням.

Порядок обчислення строків

Відповідно до ст. 252 Цивільного Кодексу України: 1. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. 2. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати. Стаття, що висвітлюється, закріплює загальні положення щодо обчислення строків та термінів. Строк може обчислюватися роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Так, наприклад, договір займу за бажанням сторін може бути укладеним на три роки, або на три місяці, або на два тижні, або на десять днів, або на сім годин тощо. Крім вказаних видів, строки можуть визначатися також кварталами або декадами. Відповідно термін визначається вказівкою на конкретну дату (наприклад, 15 січня 2012 року — термін виникнення цивільної правоздатності фізичної особи). Термін може визначатися також вказівкою на подію, яка має неминуче настати, тобто має об'єктивний характер. Особливість такого визначення терміну виражається в тому, що учасники цивільного правовідношення не знають заздалегідь точної дати його настання. Наприклад, припинення договору довічного утримання закон пов'язує із смертю відчужувача, яка неминуче настане, але невідомо коли.

Порядок визначення моменту спливу строку та закінчення строку

Відповідно до ст. 253 Цивільного Кодексу України: 1. Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Для правильного обчислення строків у цивільному праві важливе значення має чітке визначення початку перебігу строку та його закінчення. Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Наприклад, якщо спадкодавець помер 5 травня, то встановлений для прийняття спадщини або відмови від неї 6-місячний строк починається з 6 травня і закінчується відповідно 6 листопада. Аналогічним чином повинні вирішуватися питання щодо обчислення строку в тих випадках, коли строк обчислюється годинами. У таких випадках строк починає спливати з наступної одиниці часу. Треба відмітити, що вказане правило визначення початку строку цілком відповідає інтересам сторін у цивільних правовідносинах, оскільки дає змогу учасникам цивільних правовідносин підготуватися до належного виконання своїх суб'єктивних прав та обовязків Що стосується закінчення строку то згідно ст. 254 Цивільного Кодексу України: 1. Строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку. 2. До строку, що визначений півроком або кварталом року, застосовуються правила про строки, які визначені місяцями. При цьому відлік кварталів ведеться з початку року. 3. Строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку. Строк, що визначений у півмісяця, дорівнює п'ятнадцяти дням. Якщо закінчення строку, визначеного місяцем, припадає на такий місяць, у якому немає відповідного числа, строк спливає в останній день цього місяця. 4. Строк, що визначений тижнями, спливає у відповідний день останнього тижня строку. 5. Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день. Аналіз статті, дозволяє зробити висновок, що правила закінчення перебігу строку залежать від одиниці часу, яка використовується в тому чи іншому випадку для обчислення строку. Так частина перша даної статті встановлює, що строк, який визначено роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку. Наприклад, трирічний строк позовної давності, що почав спливати з 15 травня 2012 року, закінчиться 15 травня 2015 року. Аналогічним чином вирішуються питання про останній день строку, що обчислюється півроком, кварталом, місяцями. Такі строки закінчуються у відповідне число останнього місяця строку. При цьому для усунення розбіжностей в статті прямо зазначається, що відлік кварталів ведеться з початку року. Частина 3 закріплює можливість визначати строк у півмісяця. Згідно з указаною частиною, такий строк дорівнює п'ятнадцяти дням. Причому таким чином він обчислюється незалежно від того, скільки днів у тому чи іншому місяці — 30, 31, 28 чи 29 днів. Якщо закінчення строку, що обчислюється місяцями, припадає на день, якого немає в цьому місяці (29 лютого), то строк закінчується в останній день цього місяця. Вважається, що це правило повинне застосовуватися не тільки при закінченні строку, що обчислюється місяцями, а й при обчисленні строку днями, тижнями, роками. Тобто, якщо закінчення строку в 6 років припадає на 29 лютого, то цей строк по аналогії із строком, який обчислюється місяцями, закінчується 28 лютого о 24 годині. Якщо ж закінчення строку припадає на вихідний (субота, неділя) чи святковий день (перелік святкових днів наводиться в трудовому законодавстві), то строк закінчується в перший за ним робочий день. Так у випадку, коли закінчення строку припадає на суботу, закінчуватися він буде, згідно з зазначеними правилами, в понеділок. Аналогічним чином обчислюється кінець строку, якщо він припадає не тільки на вихідний або святковий день, а й на інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення відповідної дії.

Порядок вчинення дій в останній день строку

Відповідно до ст. 255 Цивільного Кодексу України: 1. Якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку. У разі, якщо ця дія має бути вчинена в установі, то строк спливає тоді, коли у цій установі за встановленими правилами припиняються відповідні операції. 2. Письмові заяви та повідомлення, здані до установи зв'язку до закінчення останнього дня строку, вважаються такими, що здані своєчасно. Так, згідно з частиною першою, дія може бути вчинена до закінчення останнього дня строку. Таке формулювання викликає окремі зауваження, адже не зрозуміло, що мається на увазі під закінченням дня (чи це закінчення світлового дня, чи це закінчення доби). Можна сказати, що якщо строк встановлено для вчинення дії, то вона може бути вчинена до 24 години останнього дня строку. Крім загального правила щодо моменту закінчення строків, частина перша статті, закріплює особливості закінчення строку, пов'язані з вчиненням юридичне значущих дій в установі чи організації. Тут вказується, що якщо така дія має бути вчинена в установі, то строк спливає тоді, коли у цій установі за встано'вленими правилами припиняються відповідні операції, наприклад, закінчується робочий день, закривається склад, закінчуються банківські операції тощо. Законодавством закріплено винятки із загального правила щодо випадків, коли здійснення цивільних прав чи виконання обов'язку пов'язується із поданням заяви чи іншого повідомлення, і боржник не встигає вчинити цю дію до закінчення відповідних операцій в установі (наприклад, у зв'язку із закінченням в установі робочого дня) в останній день строку. У такому разі особа може здати відповідну заяву чи повідомлення до установи зв'язку (пошти, телеграфу) до 24 години цього дня, отримати документ, який посвідчує цю дію, і в такому разі строк не вважається пропущеним.

Позовна давність

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Значення позовної давності полягає у стабілізації й упорядкуванні цивільно-правових відносин, зміцненні договірної дисципліни, полегшенні роботи юрисдикційних органів. Позовна давність надає потерпілій особі чітко визначений, але цілком достатній строк для захисту свого права. Цей строк покликаний сприяти усуненню невизначеності у відносинах учасників цивільно-правового обороту, оскільки за відсутності позовної давності потерпіла особа могла б скільки завгодно утримувати боржника під загрозою застосування заходів державно-примусового впливу, не вдаючись при цьому до реалізації свого інтересу1. Встановлення строку позовної давності має і суттєве процесуальне значення, оскільки із спливом тривалого часу ускладнюється (навіть унеможливлюється) збирання доказів, необхідних для розгляду справи судом.

Таким чином, встановлення строку позовної давності не тільки спонукає особу, права чи охоронювані інтереси якої порушено, до звернення до суду, а й служить інтересам іншої сторони, встановлюючи часові межі такого звернення, сприяє стабільності правопорядку в цілому.

Надане законодавцем визначення позовної давності не можна тлумачити буквально, помилково вважати, що оскільки позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, то після спливу цього строку особа позбавляється можливості звернутися до суду. Такий підхід нівелює сутність позовної давності як інституту матеріального права, адже суд повинен прийняти позов і після спливу позовної давності, він застосовує позовну давність лише за заявою сторони у спорі та за наявності поважних причин може поновити строк позовної давності (ст. 267 ЦК). Який висновок можна зробити з цього визначення, з урахуванням співвідношення статей 256,267 ЦК? 3. В. Ромовська зазначає, що позовна давність змінює сам характер звернення до суду: якщо в межах позовної давності звернення до суду - це вимога про захист, то після спливу позовної давності звернення має характер прохання, оскільки реальний захист залежить від ставлення відповідача до застосування позовної давності та суду до причин пропущення позовної давності. І це дійсно так, якщо у ст. 256 ЦК, у якій сформульовано легальне визначення, йдеться про вимогу про захист права, тоді як ч. 2 ст. 267 ЦК вказує, що заява про захист цивільного права приймається судом незалежно від спливу позовної давності1. Така заміна невипадкова.

Строки позовної давності можуть бути двох видів: загальні (ст. 257 ЦК) та спеціальні (ст. 258 ЦК).

Загальний строк позовної давності

Загальний строк позовної давності встановлено у три роки.

Спеціальна позовна давність

Спеціальна позовна давність, що встановлюється законодавством для окремих видів вимог та враховує специфіку цих відносин2, може бути як скорочена, так і більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Скорочена позовна давність в один рік застосовується до вимог: про стягнення неустойки (штрафу, пені); про спростування недостовірної інформації, поміщеної в засобах масової інформації; про переведення на співвласника прав та обов'язків покупця у разі порушення переважного права купівлі частки в праві спільної власності (ст. 362 ЦК); у зв'язку з недоліками проданого товару (ст. 681 ЦК); про розірвання договору дарування (ст. 728 ЦК); у зв'язку з перевезенням вантажу, пошти (ст. 925 ЦК); про оскарження дій виконавця заповіту (ст. 1293 ЦК).

Більш тривалі строки позовної давності застосовуються у двох випадках: про визнання недійсним правочину, вчиненого під впливом насильства або обману - п'ять років; про застосування наслідків нікчемного правочину - десять років. Перелік підстав застосування спеціальної позовної давності, що міститься у ст. 258 ЦК, не є вичерпним і може знаходити продовження у відповідних нормах ЦК (наприклад, ст. 786 ЦК) та інших законів.

Незважаючи на те, що строки позовної давності встановлені законом, вони можуть бути збільшені за домовленістю сторін, укладеною в письмовій формі. Однак вказане положення не надає сторонам права змінювати порядок обчислення позовної давності.

Строки позовної давності поширюються на всі цивільно-правові відносини, за винятком зазначених у ст. 268 ЦК. Згідно з останньою строки позовної давності не поширюються, зокрема, на вимоги, що випливають із порушення особистих немайнових прав, крім випадків, передбачених законом; вимоги вкладника до банку (фінансової) установи про видачу вкладу; про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю; вимоги власників або іншої особи про визнання незаконним акта органу державної влади, органу влади АРК, органу місцевого самоврядування, якими порушено їх право власності або інші речові права; на вимогу страхувальника (застрахованої особи) до страховика про виплату страхової суми, страхового відшкодування. Крім того, позовна давність не застосовується до позовів власника про усунення будь-яких порушень свого права, не пов'язаних із неправомірним позбавленням володіння (негаторних позовів), оскільки правопорушення триває у часі'.

Зазначений перелік не є вичерпним, законом можуть бути встановлені й інші вимоги, на які не поширюється позовна давність.