Строк та термін в цивільному праві

Нормативна база

1. Цивільний кодекс України

Поняття строку та терміну в цивільному праві

Відповідно до ст. 251 Цивільного Кодексу України:

• Строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
• Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
  

Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Види цивільно-правових строків

Розмаїття строків, що регулюються цивільним правом, зумовлює потребу їхньої класифікації. Строки у цивільному праві групуються за різними критеріями:

Залежно від того, де і ким вони визначаються строки поділяються

Законні	це строки, що визначаються законодавчими органами в актах цивільного законодавства (у ЦК, законах України, указах Президента тощо). Так, наприклад, закон встановлює 6-місячний строк для прийняття спадщини або відмови від неї (ст. 1270 ЦКУ), строк позовної давності та інші.
Договірні	це строки, що визначаються сторонами в правочинах за їхнім бажанням, будь-якої тривалості, якщо інше не передбачено в законі.
Судові строки	це строки, що встановлюються судом, господарським або третейським судом. Наприклад, суд може визначити строк для примирення сторін.

Залежно від того, які правові наслідки вони створюють строки поділяються

Правовстановлюючі або правостворюючі	це строки, з яки¬ми пов´язане виникнення правовідносин або окремих прав та обов´язків. Так, саме з досягненням громадянином повноліття (18-ти років) законодавець пов´язує виникнення цивільної дієздатності в повному обсязі, що дає можливість громадянинові са¬мостійно набувати та здійснювати конкретні цивільні права.
Правоприпиняючі	це строки, з перебігом яких законодавець пов´язує припинення певних правовідносин, окремих прав та обов´язків. Так, по закінченню певного часу кредитор втрачає право звернутися з претензією до поручителя.
Правозмінюючі	це строки по закінченню яких припиняються одні права та обов´язки і виникають інші. Так, якщо особа загубила річ, і ця річ певний час зберігалася в органах внутрішніх справ, то по закінченню визначеного строку особа перестає бути власником речі і право власності на цю річ виникає у держави.

Залежно від ступеня самостійності сторін у встановленні строку вини поділяються

Імперативні строки	тобто такі, що не можна змінити за домовленістю сторін (строки позовної давності, претензійні строки).
Диспозитивні строки	тобто такі, які хоч і передбачені законом, але можуть бути змінені за погодженням сторін. Нап¬риклад, боржник повинен виконати зобов´язання, визначене моментом витребування в 20-денний строк від дня пред´явлення вимоги кредитором, якщо сторони в договорі не передбачили негайного виконання цього зобов´язання.

Залежно від способу визначення строки поділяються

Визначені календарною датою	(строк повернення боргу).
Певним періодом часу	(поставка продукції - поквартальна, щомісячна).
Вказівкою на подію	яка неодмінно має настати (настання навігації - за договором перевезення водним транспортом: кожного року неможливо визначити конкретну дату настання цієї події).

Порядок визначення моменту спливу строку та закінчення строку

Відповідно до ст. 253 Цивільного Кодексу України: Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

• Що стосується закінчення строку то згідно ст. 254 Цивільного Кодексу України:
• Строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку.
• До строку, що визначений півроком або кварталом року, застосовуються правила про строки, які визначені місяцями. При цьому відлік кварталів ведеться з початку року.
• Строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку. Строк, що визначений у півмісяця, дорівнює п'ятнадцяти дням.
• Якщо закінчення строку, визначеного місяцем, припадає на такий місяць, у якому немає відповідного числа, строк спливає в останній день цього місяця.
• Строк, що визначений тижнями, спливає у відповідний день останнього тижня строку.
• Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Порядок вчинення дій в останній день строку

Відповідно до ст. 255 Цивільного Кодексу України:

• Якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку. У разі, якщо ця дія має бути вчинена в установі, то строк спливає тоді, коли у цій установі за встановленими правилами припиняються відповідні операції.
• Письмові заяви та повідомлення, здані до установи зв'язку до закінчення останнього дня строку, вважаються такими, що здані своєчасно.

Позовна давність

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Значення позовної давності полягає у наданні потерпілому строго визначеного, проте цілком достатнього строку для захисту його права. Після збігу строку позовної давності потерпілий позбавляється можливості примусового (судового) захисту свого права, але саме порушене право зберігається.
Строки позовної давності поділяються на:

• Загальний
• Спеціальні
  

Загальний строк позовної давності встановлюється в три роки та поширюється на всі правовідносини, окрім тих, по відношенню до яких встановлюється спеціальний строк.
Спеціальні строки позовної давності встановлюються:

1) один рік:

- на вимогу про стягнення неустойки (штрафу, пені);

- на вимогу про спростування поміщених у засобах масової інформації відомостей, що ганьблять честь, гідність, ділову репутацію, який обчислюється від дня поміщення цих відомостей у засобах масової інформації або від дня, коли особа довідалася чи повинна була довідатися про ці відомості;

- про переведення на співвласника прав та обов'язків покупця у разі порушення переважного права купівлі частки у праві спільної часткової власності (ст. 362 ЦК України);

- на вимоги, що виникають у зв'язку з недоліками проданого товару (ст.681 ЦК України);

- на вимогу про розірвання договору дарування (ст.728 ЦК України);

- на вимоги, що виникають у зв'язку з перевезенням вантажу (ст.925 ЦК України);

- на вимоги про оскарження дій виконавця заповіту (ст.1293 ЦК України);

2) п'ять років – на вимогу про визнання недійсним правочин, що був вчинений під впливом насильства, погрози, обману;

3) десять років – на вимогу про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

Позовна давність імперативно встановлюється в законі і не підлягає відміні чи зменшенню за згодою сторін. Однак, за взаємною згодою сторони можуть збільшувати позовну давність, встановлену законом.

Велике значення для обрахування строків позовної давності має початок перебігу строку позовної давності. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася чи повинна була довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Так, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання, перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання, а з невизначеним строком - з моменту, коли у кредитора виникає право поставити вимогу про виконання зобов'язання.

В переважних випадках строк позовної давності перебігає безперервно. Проте законодавець встановлює цілий ряд випадків, коли, в залежності від обставин, можливо зупинення та переривання строку позовної давності.

Сутність зупинення строку позовної давності полягає в тому, що час, впродовж якого діє обставина, що перешкоджає захисту порушеного цивільного права, не зараховується у встановлений законом строк позовної давності.

Перебіг позовної давності зупиняється:

1) якщо пред'явленню позову перешкоджала надзвичайна або невідворотна за даних умов подія (непереборна сила) на весь час існування цих обставин;

2) у разі відстрочення виконання зобов'язання (мораторій) на підставах, встановлених законом;

3) у разі зупинення дії закону або іншого нормативно-правового акта, який регулює відповідні відносини;

4) якщо позивач або відповідач перебуває у складі Збройних Сил України або в інших створених відповідно до закону військових формуваннях, що переведені на воєнний стан.

Від дня припинення обставин, що були підставою для зупинення перебігу позовної давності, перебіг позовної давності продовжується з урахуванням часу, що минув до його зупинення. Переривання строку позовної давності означає, що час, який збіг до настання обставини, що стала підставою переривання, в цей період не зараховується і він починає бігти з початку.

Перебіг позовної давності переривається у випадках: Пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Вчинення особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Сплив строку позовної давності є підставою для відмови в позові. При цьому сплив строку позовної давності за основною вимогою автоматично вважається спливом строку позовної давності за додатковими вимогами. Проте особа, яка виконала зобов'язання після закінчення позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, хоча б у момент виконання вона не знала про її закінчення.

Позовна давність не поширюється на вимоги:

1) що випливають із порушення особистих немайнових прав, крім випадків, встановлених законом;

2) вкладника до банку (фінансової установи) про видачу вкладу;

3) про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю;

4) власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади АРК або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право;

5) страхувальника (застрахованої особи) до страховика про здійснення страхової виплати (страхового відшкодування).

Цей перелік не є виключним, і законом можуть бути передбачені й інші вимоги, на які не поширюється позовна давність.