Співучасть у кримінальному правопорушенні

Нормативна база

• Кримінальний кодекс України (далі - КК України)
• Постанова Пленуму Верховного суду України від 23 грудня 2005 року №13 "Про практику розгляду судами кримінальних справ про злочини, вчинені стійкими злочинними об'єднаннями"

Загальна інформація

Співучастю у кримінальному правопорушенні є умисна спільна участь декількох суб'єктів кримінального правопорушення у вчиненні умисного кримінального правопорушення.

Співучасть у кримінальному правопорушенні є однією із форм злочинної діяльності. Її специфіка полягає у тому, що:

• участь у вчиненні кримінального правопорушення повинна брати дві або більше кількість осіб, що обумовлює його підвищену суспільну небезпеку;
• склад кримінального правопорушення виконується лише завдяки спільній діяльності всіх співучасників, у діяннях же окремих із них можуть бути відсутні всі ознаки кримінального правопорушення, вказані у статті Особливої частини КК України.

Вчинення окремих видів кримінальних правопорушень можливе лише у співучасті (наприклад, участь у банді чи вчинюваному нею нападі при бандитизмі, керівництво злочинною організацією.

Законодавче визначення поняття "співучасть" включає в себе такі ознаки:

• наявність двох чи більше суб'єктів кримінального правопорушення, які беруть участь у вчиненні одного й того самого умисного кримінального правопорушення;
• спільність їх участі у кримінальному правопорушенні;
• умисний характер діяльності співучасників. Перші дві ознаки характеризують об'єктивну (особливий спосіб вчинення кримінального провопорушення, який характеризується спільністю дій), а остання - суб'єктивну сторону співучасті (умисна форма вини).

Першою ознакою, яка з об'єктивної сторони свідчить про наявність співучасті, є кількісний показник. Закон говорить про "декількох суб'єктів кримінального правопорушення", що передбачає участь у вчиненні кримінального правопорушення двох чи більше суб'єктів кримінального правопорушення.

Закон може передбачати різні ознаки суб'єкта кримінального правопорушення для різних учасників спільної злочинної діяльності. Це є характерним для складів кримінальних правопорушень, де виконавцем може бути лише спеціальний суб'єкт (для таких співучасників, як організатор, підбурювач, пособник, наявність ознак спеціального суб'єкта не є обов'язковою: ними можуть бути осудні особи, які досягли віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність). Бути співучасником у кримінальних правопорушеннях, відповідальність за які законом установлена з 16 років, можуть особи, які досягли 16-річного віку, а в кримінальних правопорушеннях, відповідальність за які встановлена з 14 років, - особи, які досягли 14-річного віку. Що стосується кримінальних правопорушень, за вчинення яких встановлена відповідальність з іншого віку (наприклад, з 18 років), то співучасниками в таких кримінальних правопорушеннях можуть бути особи, які досягли 16 років.

Спільна участь у вчиненні кримінального правопорушення передбачає:

• об'єднання окремих зусиль кожного співучасника у взаємообумовлену злочинну діяльність усіх співучасників;
• те, що вчинюваний співучасниками кримінальне правопорушення є єдиним для них усіх;
• спрямування зусиль кожного співучасника на досягнення загального результату кримінального правопорушення;
• причиновий зв'язок між діями співучасників і наслідками, що настали є необхідною умовою відповідальності за свівучасть. Спільна участь у вчиненні кримінального правопорушення може проявитися як у дії, так і в бездіяльності.

Головною рисою спільності дій (бездіяльності) співучасників є те, що дії (бездіяльність) кожного з них є складовою частиною загальної діяльності із вчинення кримінального правопорушення. Вони діють разом, роблячи кожний свій внесок у вчинення кримінального правопорушення. Дії (бездіяльність) кожного з учасників за конкретних обставин є необхідною умовою для вчинення дій (бездіяльності) іншим співучасником, а, зрештою, - необхідною умовою настання спільного результату. Прагнення досягти різні результати є підставою для невизнання співучастю у кримінальному правопорушенні участі двох або більше осіб у вчиненні одного посягання.

З суб'єктивної сторони співучасть характеризується умисною формою вини, що передбачає:

• наявність умислу кожного із учасників стосовно їх власних дій (бездіяльності);
• наявність умислу стосовно діянь інших співучасників, у т. ч. виконавця чи співвиконавця;
• єдність наміру всіх співучасників вчинити одине і той саме кримінальне правопорушення;
• єдність інтересу для всіх співучасників, тобто спрямованість їх умислу на досягнення загального результату. У своїй сукупності зазначені ознаки утворюють спільність психічної діяльності співучасників.

Особливістю інтелектуального моменту умислу співучасників є те, що ним охоплюється усвідомлення кожним з учасників не лише суспільно небезпечного характеру особисто вчинюваного діяння, а й факту вчинення всіма співучасниками одного й того самого кримінального правопорушення, характеру дій інших співучасників, можливості діяти спільно з ними, наявності умислу в їхніх діях, спрямованості їхніх дій (бездіяльності) на досягнення загального результату тощо, тобто усвідомлення обставин, які стосуються всіх елементів складу кримінального правопорушення. Таке усвідомлення має бути взаємним - кожний із співучасників повинен усвідомлювати той факт, що він вчиняє кримінальне правопорушення спільно з іншими його учасниками (при цьому таке усвідомлення не обов'язково передбачає особисте знання співучасниками один одного). Лише факт усвідомлення цих обставин дає підстави для притягнення до кримінальної відповідальності учасника не лише за конкретне діяння, вчинене ним особисто, а й за результат діяльності всіх співучасників вчинення кримінального правопорушення. Тому не можуть визнаватися співучастю дії або бездіяльність, які об'єктивно сприяли вчиненню кримінального правопорушення і настаннюсуспільно-небезпечного результату, але не охоплювались умислом співучасників як вчинені спільно.

Вольовий момент умислу передбачає бажання всіх співучасників діяти спільно для досягнення єдиного результату.

Єдність наміру всіх співучасників щодо спільності їхніх дій і єдиного результату не означає обов'язкового збігу їх мотивів: злочинна діяльність кожного із співучасників може бути викликана різними спонуканнями.

Закон прямо вказує на те, що співучасть можлива лише у вчиненні умисного кримінального правопорушення. Така вказівка виключає співучасть у вчиненні необережного кримінального правопорушення.

Залежно від ступеня узгодженості співучасників можна виокремити такі форми співучасті:

• співучасть без попередньої змови;
• співучасть за попередньою змовою.

Залежно від характеру участі окремих співучасників у вчиненні кримінального правопорушення співучасть може мати просту і складну форму.

Виділення форм співучасті має істотне значення для кримінальної відповідальності співучасників, оскільки:

• дає змогу обґрунтувати з правової точки зору відповідальність не лише виконавця, а й інших учасників спільного вчинення кримінального правопорушення;
• впливає на кваліфікацію дій співучасників.

Проста форма співучасті (співвиконавство) передбачає таке об'єднання зусиль співучасників, за якого кожен з них вчинює однакові з правової точки зору діяння і виступає як виконавець кримінального правопорушення. Вона характеризується тим, що всі співучасники безпосередньо беруть участь у виконанні об'єктивної сторони кримінального правопорушення.

При цьому можливі такі ситуації:

• кожен із співучасників виконує всю об'єктивну сторону кримінального правопорушення;
• окремі співучасники, діючи за розподілом ролей, виконують лише частину об'єктивної сторони кримінального правопорушення. Як у першому, так і в другому випадках суспільно-небезпечні наслідки настають у результаті сукупної діяльності співвиконавців і є спільними для них.

Так, співвиконавцями умисного вбивства судова практика визнає і тих осіб, які хоча й не вчинювали дій, якими безпосередньо була заподіяна смерть потерпілому, але будучи об'єднаними з іншими співвиконавцями вбивства єдиним умислом, спрямованим на позбавлення потерпілого життя, виконали хоча б частину того обсягу дій, який група вважала необхідним для реалізації цього умислу (застосування на початку нападу насильства щодо потерпілого з метою приведення його у безпорадний стан з тим, щоб інший співучасник, скориставшись таким станом, заподіяв потерпілому смерть; подолання опору потерпілого з метою полегшити заподіяння йому смерті іншим співучасником; усунення певних перешкод, що в конкретній ситуації заважають іншій особі заподіяти потерпілому смерть або істотно ускладнюють це; надання особі, яка, згідно з домовленістю, заподіює смерть потерпілому, конкретної допомоги під час вчинення вбивства (у вигляді порад, передачі зброї тощо); ведення спостереження за потерпілим, іншими особами чи обстановкою безпосередньо перед убивством або під час його вчинення з метою забезпечити реалізацію спільного умислу тощо).

Складна форма співучасті передбачає вчинення кожним із учасників різних за характером і правовою оцінкою дій або бездіяльності. За наявності складної форми співучасті дії (бездіяльність) учасників виходять за рамки співвиконавства і утворюють різні види співучасників. Для такої форми співучасті характерним є розподіл ролей між співучасниками, які виступають як виконавець, організатор, підбурювач, пособник. Не обов'язково, щоб співучасники при вчиненні певного Кримінального правопорушення виконували всі перелічені ролі - достатньо наявності виконавця і ще хоча б одного з названих інших видів співучасників (виконавець і організатор, виконавець і підбурювач тощо).

На практиці форми і види співучасті можуть переплітатися між собою. Наприклад, у рамках вчинення кримінального правопорушення організованою групою за наявності організатора, підбурювача і пособника можливе виконання об'єктивної сторони кримінального правопорушення (повністю чи частково) двома або більше учасниками, які діють як співвиконавці. У таких випадках з'ясування форми і виду співучасті, ролі кожного із співучасників кримінального правопорушення має значення для визначення характеру і ступеня суспільної небезпеки вчиненого кожним із співучасників, для кваліфікації кримінального правопорушення та їх відповідальності.

Співучасть можлива на всіх стадіях умисного кримінального правопорушення - готування, замаху, безпосереднього виконання об'єктивної сторони кримінального правопорушення (як приєднання до злочинної діяльності), а також закінченого кримінального правопорушення. Співучасть на стадії закінченого кримінального правопорушення можлива у єдиному випадку: коли пособник, відповідно до попередньої домовленості з іншими співучасниками, починає діяти після вчинення кримінального правопорушення (власне, на цій стадії відбувається лише реалізація попередньої домовленості, якої було досягнуто на стадії готування, замаху чи безпосереднього виконання об'єктивної сторони кримінального правопорушення). При цьому його дії спрямовуються на переховування правопорушника, знарядь чи засобів кримінального правопорушення, слідів кримінального правопорушення чи предметів, здобутих злочинним шляхом, інше приховування кримінального правопорушення. Попередня домовленість про вчинення таких дій не лише є юридичною підставою для визнання зазначених дій пособництвом, а й ознакою, яка відмежовує співучасть у виді такого пособництва від причетності до кримінального правопорушення (заздалегідь не обіцяного приховування кимінального правопорушення, неповідомлення про кримінальне правопорушення, потурання кримінальному правопорушенню).

Дії співучасників - як при співвиконавстві, так і у складній формі співучасті - можуть збігатися у часі, а можуть і не збігатися (вчинюватись у певній послідовності).

Види співучасників

Співучасниками кримінального правопорушення є: виконавць, організатор, підбурювач та пособник.

1. Виконавцем (співвиконавцем) є особа, яка у співучасті з іншими суб'єктами кримінального правопорушення безпосередньо чи шляхом використання інших осіб, що відповідно до закону не підлягають кримінальній відповідальності за скоєне, вчинила кримінальне правопорушення, передбачене КК України.

Ознаками такої особи, відповідно до ч. 2 ст. 27 КК України, є такі:

• вона є суб'єктом кримінального правопорушення;
• вчинила кримінальне правопорушення, передбачений КК України;
• вчинила таке кримінальне правопорушення у співучасті з іншими суб'єктами кримінального правопорушення безпосередньо чи шляхом використання інших осіб, які відповідно до закону не підлягають кримінальній відповідальності за вчинене.

Під вчиненням кримінального правопорушенням розуміється повне або часткове виконання співучасником безпосередньо чи шляхом використання інших осіб, які відповідно до закону не підлягають кримінальній відповідальності за вчинене, об'єктивної сторони кримінального правопорушення. Наприклад, при вимаганні виконавцем є не тільки той, хто пред'явив вимогу про передачу майна, а й той, хто додав до неї відповідну погрозу.

Вчинення кримінального правопорушення у співучасті з іншими суб'єктами кримінального правопорушення означає, що виконавець, вчиняючи кримінальне правопорушення, діє спільно з іншими особами, які, будучи суб'єктами кримінального правопорушення, виконують роль організатора, пособника, підбурювача чи співвиконавця.

Особа визнається виконавцем кримінального правопорушення тоді, коли вона вчиняє кримінальне правопорушення безпосередньо, тобто особисто виконує об'єктивну сторону кримінального правопорушення, або шляхом використання інших осіб, які відповідно до закону не підлягають кримінальній відповідальності за вчинене. В останньому випадку виконавець особисто не виконує дій, які утворюють об'єктивну сторону складу кримінального правопорушення, передбаченого Особливою частиною КК України, або особисто виконує лише частину таких дій. У випадках використання для вчинення кримінального правопорушення осіб, які відповідно до закону не підлягають кримінальній відповідальності за вчинене, зазначені особи у правовому розумінні виконують роль своєрідного знаряддя чи засобу вчинення кримінального правопорушення - співучасник, який фактично діє як організатор, пособник або підбурювач, за допомогою їх дій (бездіяльності) досягає злочинного результату. Оскільки особи, які фактично вчинили кримінальне правопорушення, не підлягають відповідно до закону кримінальній відповідальності за вчинене, а вчинене ними діяння як за об'єктивними, так і суб'єктивними ознаками є злочинним, то виконавцем кримінального правопорушення визнається суб'єкт кримінального правопорушення, який спрямовував дії зазначених осіб і усвідомлював обставини, що виключають визнання їх суб'єктами кримінального правопорушення.

Якщо для виконання об'єктивної сторони кримінального правопорушення використовувалась неповнолітня особа, яка не досягла віку кримінальної відповідальності, організатора чи підбурювача слід не лише визнавати виконавцем кримінального правопорушення, який вона вчинила, а й додатково кваліфікувати його дії за ст. 304 КК України як втягнення неповнолітнього у суспільно-небезпечну діяльність.

2. Організатором кримінального правопорушення згідно з ч. 3 ст. 27 КК України є особа, яка вчинила хоча б одну з таких дій:

• яка організувала вчинення кримінального правопорушення (кримінальних правопорушень);
• керувала кримінальним правопорушенням (кримінальними правопорушеннями) підготовкою чи вчиненням;
• утворила організовану групу чи злочинну організацію;
• керувала організованою групою чи злочинною організацією;
• забезпечувала фінансування організованої групи чи злочинної організації;
• організовувала приховування злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації.

Організація вчинення кримінального правопорушення (кримінальних правопорушень) полягає у діях, які об'єднують інших співучасників і спрямовують їх зусилля на вчинення одного чи декількох кримінальних правопорушень або координують їхню поведінку. При цьому ініціатива вчинення кримінального правопорушення може і не належати організатору, а бути лише підтриманою ним.

Дії з організації кримінального правопорушення можуть полягати, зокрема, у:

• залученні до вчинення кримінального правопорушення виконавців, пособників, підбурювачів чи інших організаторів;
• розподілі обов'язків між ними;
• визначенні об'єкта (предмета) посягання;
• розробці плану вчинення кримінального правопорушення. Основне завдання, на виконання якого зосереджена діяльність організатора при організації вчинення кримінального правопорушення, - спрямувати, об'єднати і скоординувати зусилля інших осіб на вчинення кримінального правопорушення.

Організація вчинення кримінального правопорушення може включати залучення до вчинення кримінального правопорушення, об'єднання та координацію зусиль як співучасників всіх видів, так і лише одного (наприклад, виконавця) чи двох. Організація вчинення кримінального правопорушення може здійснюватись у формі наказу, угоди, прохання, підкупу, доручення, замовлення і т. п. Так, судова практика за певних обставин визнає замовлення вбивства його організацією. Мета зберегти єдність співучасників для подальшої злочинної діяльності при цьому не ставиться.

Припинення діяльності організатора на етапі організації вчинення кримінального правопорушення за наявності підстав утворює готування до кримінального правопорушення.

Керування підготовкою кримінального правопорушення (кримінальних правопорушень) виявляється у спрямуванні дій виконавця, пособника чи підбурювача на готування до одного чи декількох кримінальних правопорушень, а саме на:

• підшукування або пристосування засобів чи знарядь вчинення кримінального правопорушення;
• залучення співучасників;
• замовлення вчинення кримінального правопорушення;
• усунення перешкод;
• інше умисне створення умов для вчинення кримінального правопорушення.

Керуванням підготовкою кримінального правопорушення (кримінальних правопорушень) охоплюється також проведення інструктажу співучасників щодо виконання ними відповідних суспільно-небезпечних дій (бездіяльності), вироблення заходів щодо нейтралізації діяльності правоохоронних органів (організація підкупу, застосування насильства до працівника такого органу чи його близьких, усунення його з посади чи інше блокування його діяльності, яка може перешкодити вчиненню кримінального правопорушення), визначення місць переховування співучасників після вчинення ними кримінального правопорушення, а також місць приховування знарядь, засобів вчинення, слідів та предметів кримінального правопорушення, здобутих злочинним шляхом, тощо.

Керування вчиненням кримінального правопорушення (кримінальних правопорушень) передбачає спрямування зусиль інших співучасників на безпосереднє виконання об'єктивної сторони кримінального правопорушення (дій виконавця) чи забезпечення такого виконання (дій пособника та підбурювача).
Воно може полягати зокрема у:

• наданні настанов (інструкцій) конкретним учасникам кримінального правопорушення щодо виконання тих чи інших дій, які становлять об'єктивну сторону вчинюваного кримінального правопорушення чи забезпечують виконання таких дій;
• координації дій співучасників (їх розстановка на місці вчинення кримінального правопорушення, визначення послідовності вчинення злочинних дій, форми і порядку зв'язку між співучасниками під час їх вчинення);
• забезпеченні прикриття злочинних дій співучасників тощо.

Особливістю цього виду організаторських дій є те, що вони пов'язані з безпосереднім виконанням об'єктивної сторони кримінального правопорушення і здійснюються в процесі вчинення кримінального правопорушення або перед самим його початком. Дії організатора кримінального правопорушення (кримінальних правопорушень) при простій формі співучасті належить кваліфікувати за статтею Особливої частини КК, якою передбачено відповідальність за вчинений кримінального правопорушення, із посиланням на ч. 3 ст. 27 КК України. Підбурювачем визнається особа, яка схилила іншого співучасника до вчинення кримінального правопорушення. Схиляння до вчинення кримінального правопорушення передбачає збудження бажання (переконання у бажаності, вигідності, потребі), викликання рішимості або зміцнення наміру іншого співучасника вчинити кримінальне правопорушення. Оскільки у ч. 4 ст. 27 йдеться про схиляння "іншого співучасника", то підбурюванням може бути визнано лише схиляння до вчинення кримінального правопорушення особи, яка може бути суб'єктом кримінального правопорушення. Схиляння ж до вчинення кримінального правопорушення, наприклад, неосудної особи не є підбурюванням у кримінально-правовому смислі. У разі вчинення останньою кримінального правопорушення відповідальність за його вчинення як виконавець несе особа, яка схилила до нього. Не може розглядатися як підбурювання і свідоме введення іншої особи в оману для того, щоб, використавши помилку такої особи, досягти певного суспільне-небезпечного результату. У такому випадку відсутня психічна спільність, характерна для співучасті.

Закон (ч. 4 ст. 27 КК України) називає такі способи схиляння іншого співучасника до вчинення кримінального правопорушення:

• умовляння;
• підкуп;
• погроза;
• примус;
• схиляння іншим чином.

Умовляння означає систематичне або одноразове настійливе прохання (переконування) особи у необхідності вчинення кримінального правопорушення.

Підкуп - це надання або обіцянка надання особі матеріальної (надання грошей або майна, передача чи збереження прав на майно, звільнення від майнових зобов'язань) або іншої (допомога у працевлаштуванні, вирішення певних життєвих проблем, звільнення від кримінальної відповідальності тощо) вигоди у разі вчинення нею кримінального правопорушення. Підбурювання шляхом підкупу може, зокрема, проявлятись у замовленні вбивства, коли особа, схиляючи до вчинення такого кримінального правопорушення іншу особу, обіцяє чи надає останній відповідну матеріальну винагороду чи іншу вигоду, не виконуючи при цьому функцій організатора такого вбивства.

Погроза - це залякування особи заподіянням фізичної, майнової, моральної або іншої шкоди у разі невчинення нею кримінального правопорушення.

Примус передбачає домагання від іншої особи вчинити кримінальне правопорушення шляхом заподіяння тілесних ушкоджень або застосування до неї іншого насильства, пошкодження належного їй чи її близьким майна, поширення певної інформації про таку особу тощо.

Під іншим чином схилянням іншого співучасника до вчинення кримінального правопорушення слід розуміти вчинення будь-яких інших, крім зазначених вище, дій, за допомогою яких особа схилила співучасника до вчинення кримінального правопорушення. Це можуть бути: доручення, порада, заклик. Якщо схиляння до вчинення кримінального правопорушення здійснено у вигляді наказу або розпорядження, адресованого підлеглому по службі, то відповідальність за таке підбурювання, а також за виконання зазначених наказу чи розпорядження настає з урахуванням положень, передбачених ст. 41 КК України.

Підбурювання може виражатись у словесній, письмовій формах або за допомогою міміки та жестів як у прямій, так і в завуальованій формі. У тих випадках, коли спосіб підбурювання сам по собі є кримінально караним, він повинен діставати самостійну правову оцінку.

4. Пособником є особа, яка сприяла вчиненню кримінального правопорушення іншими співучасниками.

Відповідно до ч. 5 ст. 27 КК України пособником визнається особа, яка сприяла вчиненню кримінального правопорушення:

• порадами чи вказівками;
• наданням засобів чи знарядь;
• усуненням перешкод, - а так само особа, яка заздалегідь обіцяла:
• переховування особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, знаряддя чи засоби вчинення кримінального правопорушення, сліди кримінального правопорушення чи предмети, здобуті кримінально протиправним шляхом;
• придбати чи збути такі предмети;
• сприяти приховуванню кримінального правопорушення.

Сприяння вчиненню кримінального правопорушення порадами чи вказівками полягає в наданні іншим співучасникам інформації щодо найбільш прийнятних місця, часу, способів вчинення кримінального правопорушення та інших обставин, яка є необхідною для реалізації спільних злочинних намірів.

Надання засобів чи знарядь кримінального правопорушення полягає у передаванні іншим співучасникам різних предметів матеріального характеру, за допомогою яких вони можуть здійснювати вплив на потерпілого, предмет кримінального правопорушення чи іншим чином полегшити досягнення злочинного результату (зброя, засоби зв'язку, транспорт, документи, наркотичні засоби тощо).

Діяння, яке утворює пособництво, може бути виконане до вчинення кримінального правопорушення, в процесі його вчинення або після його вчинення іншими співучасниками. Останнє можливе лише стосовно заздалегідь обіцяного переховування особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, знарядь чи засобів вчинення, слідів кримінального правопорушення чи предметів , здобутих злочинним шляхом, придбання чи збуту таких предметів, іншого сприяння приховуванню кримінального правопорушення.

На відміну від підбурювання, з об'єктивної сторони пособництво може виражатися не лише в діях, а й у бездіяльності. За характером дій воно поділяється на інтелектуальне та фізичне. Інтелектуальним є пособництво, яке виражається у наданні порад та вказівок щодо вчинення кримінального правопорушення, а також висловленні заздалегідь обіцянки переховувати особу, яка вчинила кримінальне правопорушення, знаряддя чи засоби кримінального правопорушення, сліди кримінального правопорушення чи предмети, здобуті злочинним шляхом, придбати чи збути такі предмети, іншим чином сприяти у приховуванні кримінального правопорушення. Фізичне пособництво полягає у наданні засобів чи знарядь вчинення кримінального правопорушення або усуненні перешкод.

Не є співучастю не обіцяне заздалегідь переховування, особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, знарядь і засобів вчинення кримінального правопорушення, слідів кримінального правопорушення чи предметів, здобутих злочинним шляхом, або придбання чи збут таких предметів. Особи, які вчинили ці діяння, підлягають кримінальній відповідальності лише у випадках, передбачених статтями 198 та 396 КК України.

Не є співучастю обіцяне до закінчення вчинення кримінального правопорушення неповідомлення про достовірно відомий підготовлюваний або вчинюваний кримінального правопорушення. Такі особи підлягають кримінальній відповідальності лише у випадках, коли вчинене ними діяння містить ознаки іншого кримінального правопорушення.

Вчинення кримінального правопорушення групою осіб, групою осіб за попередньою змовою, організованою групою або злочинною організацією

Утворення (створення) організованої групи чи злочинної організації слід розуміти як сукупність дій з організації (формування, заснування) стійкого злочинного об'єднання для заняття злочинною діяльністю. Зазначені дії за своїм змістом близькі до дій з організації кримінального правопорушення і включають підшукання співучасників, об'єднання їхніх зусиль, детальний розподіл між ними обов'язків, складення плану, визначення способів його виконання. Проте основною метою організатора такої групи, організації) є утворення стійкого об'єднання осіб для заняття злочинною діяльністю, забезпечення взаємозв'язку між діями всіх учасників останнього, упорядкування взаємодії його структурних частин.

Керування організованою групою або злочинною організацією полягає у вчиненні сукупності дій, спрямованих на управління їх функціонуванням як стійких об'єднань осіб (забезпечення існування, відповідного рівня організованості, дотримання загальних правил поведінки і дисципліни; вербування нових учасників, розподіл або перерозподіл між ними функціональних обов'язків; планування конкретних кримінальних правопорушень і злочинної діяльності в цілому; організація заходів щодо прикриття останньої; вдосконалення структури об'єднання) та здійсненням ними злочинної діяльності (визначення її мети і напрямів, конкретних завдань об'єднання, його структурних частин або окремих учасників, координація їхніх дій; ініціювання здійснення певного виду злочинної діяльності чи вчинення конкретних кримінальних правопорушень тощо).

Зазначені дії організаційного характеру можуть здійснюватись у формі віддання наказів, розпоряджень, давання доручень, проведення інструктажів, прийняття звітів про виконання тих чи інших дій, застосування заходів впливу щодо учасників злочинного об'єднання за невиконання наказів і доручень або порушення встановлених у ньому правил поведінки.

Кримінальна відповідальність співучасників

Співучасть як одна з форм злочинної діяльності не створює будь-яких особливих підстав кримінальної відповідальності. Положення ч. 1 ст. 2 КК України про те, що підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад кримінального правопорушення, передбаченого КК України, поширюється і на випадки вчинення кримінального правопорушення у співучасті.

Водночас межі відповідальності співучасників визначаються характером і ступенем участі кожного з них у вчиненому кримінальному правопорушенні, які, у свою чергу, обумовлюються виконуваною функцією (роллю), усвідомленням характеру дій інших співучасників та рядом інших обставин. Кожний співучасник відповідає за спільно вчиненк кримінальне правопорушення у межах індивідуальної відповідальності (у межах ним вчиненого й усвідомленого).

Правила, за якими несе відповідальність виконавець (співвиконавець), аналогічні правилам, за якими відповідає особа, яка вчинила кримінальне правопорушення одна (не у співучасті), - він підлягає відповідальності за статтею Особливої частини КК України, яка передбачає вчинене ним кримінальне правопорушення. При цьому його дії кваліфікуються за відповідною статтею Особливої частини КК України без посилання на ч. 2 ст. 27 КК України.

Кваліфікація дій виконавця є основою для кваліфікації дії інших співучасників, оскільки, виходячи із суті інституту співучасті, всі співучасники відповідають за одине і те ж кримінальне правопорушення. Отже, організатор, підбурювач та пособник підлягають відповідальності за тією статтею (частиною статті) Особливої частини КК України, яка передбачає кримінальне правопорушення, вчинений виконавцем.

Правила кваліфікації діянь організатора, пособника чи підбурювача, визначені у ч. 2 ст. 29 КК України, не поширюються на випадки, коли вони одночасно були співвиконавцями кримінального правопорушення. За таких обставин їх дії слід кваліфікувати за статтею Особливої частини КК, яка передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення.

Відповідно до положень частин 3 та 5 ст. 29 КК України, можлива різна відповідальність співучасників, у т. ч. організатора, підбурювача та пособника, з одного боку, і виконавця, - з іншого. Обставинами, які зумовлюють таку різницю, є:

• ознаки, що характеризують особу окремого співучасника кримінального правопорушення;
• розходження у змісті умислу співучасників щодо обставин, які обтяжують відповідальність;
• не охоплення змістом умислу співучасників вчиненого виконавцем.

Ознаки, що характеризують особу окремого співучасника кримінального правопорушення, ставляться у вину лише цьому співучасникові. Це означає, що такі ознаки незалежно від їх характеру (обтяжують вони відповідальність чи пом'якшують її) не можуть впливати на відповідальність інших співучасників навіть за умови, що вони охоплювались їх умислом. Такими ознаками можуть бути: повторне вчинення кримінального правопорушення певним співучасником, його особливий психологічний стан, соціальний статус, мотивація дій тощо.

Співучасники несуть відповідальність лише за діяння, вчинені в межах згоди (домовленості), що відбулася між ними.

У разі вчинення виконавцем незакінченого кримінального правопорушення інші співучасники підлягають відповідальності за співучасть у незакінченому кримінальному правопорушенні, обумовлюється зв'язком інших співучасників із вчинюваним кримінальним правопорушенням через дії (бездіяльність) виконавця, а отже, залежністю правової оцінки дій організатора, підбурювача і пособника від дій виконавця і відображає принцип, за якого межі відповідальності співучасників за інших рівних умов не можуть бути ширшими від меж відповідальності виконавця. Воно поширюється на випадки закінчення кримінально протиправної діяльності виконавця на стадіях як готування до кримінального правопорушення, так і замаху на кримінальне правопорушення.

Добровільна відмова співучасників

Особливості добровільної відмови співучасників обумовлені фактом спільного вчинення кримінального правопорушення, а специфіка правової оцінки їхніх дій за обставин добровільної відмови визначається характером і ступенем участі кожного з них у кримінальному правопорушенні, що готується чи вчиняється. Умови звільнення від кримінальної відповідальності виконавця за таких обставин істотно відрізняються від умов такого звільнення інших співучасників - організатора, підбурювача, пособника.

При цьому добровільна відмова одних співучасників має певне юридичне значення для оцінки дій інших. Так, добровільна відмова виконавця не звільняє від кримінальної відповідальності організатора, підбурювача, пособника, а добровільна відмова останніх, у свою чергу, не є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності виконавця. У разі добровільної відмови виконавця інші співучасники підлягають відповідальності за готування або замах на тк кримінальне правопорушення, від вчинення якого добровільно відмовився виконавець. У разі добровільної відмови будь-кого із співучасників виконавець підлягає відповідальності за готування до кримінального правопорушення або замах на кримінальне правопорушення залежно від того, на якій із цих стадій його діяння було припинено.

Вимоги, які закон висуває до добровільної відмови організатора, підбурювача чи пособника, є більш жорсткими.

Такі співучасники не підлягають відповідальності при добровільній відмові, якщо вони виконали одну з двох умов:

• відвернули вчинення кримінального правопорушення;
• своєчасно повідомили відповідні органи державної влади про кримінальне правопорушення, що готується або вчиняється.

Відвернення вчинення кримінального правопорушення означає недопущення організатором, підбурювачем чи пособником вчинення кримінального правопорушення виконавцем взагалі (відвернення на стадії готування) або недопущення ними доведення кримінального правопорушення виконавцем до кінця(відвернення на стадії замаху). Воно може бути здійснене шляхом умовляння, психічного чи фізичного примусу, попередження потерпілого, нейтралізації засобів кримінального правопорушення чи приведення у непридатність знаряддя кримінального правопорушення та інших дій, які не дали змогу виконавцю реалізувати злочинний намір.

Якщо вжитими організатором, підбурювачем чи пособником заходами не вдалося відвернути вчинення кримінального правопорушення виконавцем, то зазначені особи підлягають відповідальності як співучасники вчиненого виконавцем кримінального правопорушення. Факт вжиття ними певних заходів може бути врахований судом при призначенні покарання.

Особливістю добровільної відмови пособника є те, що вона може проявлятися не лише в активній, а й у пасивній його поведінці: у ненаданні ним засобів чи знарядь вчинення кримінального правопорушення або неусуненні перешкод вчиненню кримінального правопорушення. Відмовляючись від вчинення певних дій, пособник тим самим не сприяє вчиненню кримінального правопорушення виконавцем і цим уникає спільної з іншими співучасниками (насамперед, з виконавцем) діяльності.

Судова практика

1. На відміну від співучасті в злочинній діяльності, співучасть у злочині полягає у взаємодії співучасників, спрямованій лише на забезпечення злочинного результату, співучасть же у злочинній діяльності передбачає забезпечення не тільки злочинного результату, але й збереження самого об'єднання на майбутнє (як цілісного суб'єкта злочинної діяльності). Ухвала від 13.06.2018 у справі № 2602/246/12, Касаційний кримінальний суд Верховного Суду
2. Домовленістю групи осіб про спільне вчинення злочину є узгодження об’єкта злочину, його характеру, місця, часу, способу вчинення та змісту виконуваних функцій, яке може відбутися в будь-якій формі – усній, письмовій, за допомогою конклюдентних дій, що висловлені не у формі усної чи письмової пропозиції, а безпосередньо через поведінку, з якої можна зробити висновок про такий намір. Постанова ККС Верховного Суду від 2 грудня 2021 року у справі № 742/2146/20 (провадження № 51-4240км21).
3. Обставини, що підлягають встановленню при кваліфікації дій особи за ч. 2 ст. 121 КК. Кваліфікація дій за відсутності спільних узгоджених дій групи осіб щодо спричинення тілесних ушкоджень потерпілому. Кваліфікуючи дії декількох осіб, учасників бійки, за ч. 2 ст. 121 як умисне тяжке тілесне ушкодження, вчинене групою осіб, що спричинило смерть потерпілого, необхідно встановити, що ці особи діяли спільно з метою спричинення єдиного злочинного результату. Якщо учасники бійки не вчиняли спільних узгоджених дій стосовно потерпілого, а спричинили йому окремими розрізненими діями різного ступеня тяжкості тілесні ушкодження, то їх дії необхідно кваліфікувати за спричинення потерпілому тих тілесних ушкоджень, які кожен з них безпосередньо заподіяв. Така позиція суду міститься у постанові Верховного Суду від 15 вересня 2022 року у справі № 127/18956/18.
4. Значення вироку, яким затверджено угоду про визнання винуватості з одним обвинуваченим, для інших співучасників. Право одного зі співучасників на укладення угоди. Вирок суду з урахуванням змін, внесених ухвалою суду про виправлення описки, яким затверджено угоду про визнання винуватості тільки з одним обвинуваченим за злочин, вчинений у співучасті, не має преюдиційного значення щодо обставин вчинення злочину іншими співучасниками, матеріали щодо яких виділено в окреме кримінальне провадження. Якщо інші особи у кримінальному провадженні не визнали своєї вини, то це не може вплинути на реалізацію права обвинуваченого на укладення угоди про визнання винуватості та не є підставою для скасування вироку на підставі цієї угоди. Така позиція суду міститься у постанові Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі № 344/2514/19.

Див. також

• Призначення покарання за незакінчене кримінальне правопорушення і за кримінальне правопорушення вчинене у співучасті.
• Відповідальність за створення злочинної організації, керівництво такою організацією або участь у ній.