Звільнення з роботи у разі призову або мобілізації роботодавця-фізичної особи під час особливого періоду

Нормативна база

• Конституція України
• Кодекс законів про працю України
• Закону України "Про професійний розвиток працівників"
• Закон України від 14 травня 2015 року № 433-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо питань соціального захисту громадян України, які проходять військову службу під час особливого періоду".
• Закон України "Про військовий обов’язок і військову службу"
• Закон України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію"

Увага!!! З 24 лютого 2022 року, відповідно до Закону України "Про правовий режим воєнного стану", в Україні введено режим воєнного стану! 15 березня 2022 року прийнято Закон України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану", відповідно до якого на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина відповідно до статей 43, 44 Конституції України. Відповідно до статті 5 Закону у період дії воєнного стану допускається звільнення працівника з ініціативи роботодавця у період його тимчасової непрацездатності, а також у період перебування працівника у відпустці (крім відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами та відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку) із зазначенням дати звільнення, яка є першим робочим днем, наступним за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначеним у документі про тимчасову непрацездатність, або першим робочим днем після закінчення відпустки. У період дії воєнного стану норми статті 43 Кодексу законів про працю України не застосовуються, крім випадків звільнення працівників підприємств, установ або організацій, обраних до профспілкових органів.

Загальні положення

Пунктом 3 частини першої статті 36 КЗпПУ визначено, що підставою припинення трудового договору є призов або вступ працівника або роботодавця - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до частин третьої статті 119 КЗпПУ.

Даний пункт стосується як самого працівника , так і роботодавців - фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність як самозайняті особи і укладають трудові договори з працівниками.

Підставою для розірвання трудового договору є повістка військового комісаріату про призов або вступ на військову службу, мобілізаційне розпорядження.

Початком проходження військової служби вважається день відправлення у військову частину з районного (міського) військового комісаріату – для громадян, призваних на строкову військову службу, громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період, або день зарахування до списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) – для громадян, прийнятих за контрактом, у тому числі військовозобов’язаних, які проходять збори, та резервістів під час мобілізації.

Закінченням проходження військової служби вважається день вилучення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) в порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України. Призов військовозобов’язаних та резервістів на військову службу у зв’язку з мобілізацією та звільнення з військової служби у зв’язку з демобілізацією проводяться в порядку, визначеному Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (ст.39 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу»).

Звільнення в разі вступу на військову службу працівника

Стаття 119 КЗпПУ визначає, що на час виконання державних або громадських обов'язків, якщо за чинним законодавством України ці обов'язки можуть здійснюватись у робочий час, працівникам гарантується збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку.

За працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи і посада на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Таким чином звільнити працівника, який вступив на військову службу без його згоди неможливо. Для звільнення за цією підставою необхідна заява працівника, де він сам зазначить підставою звільнення "проходження військової служби у особливий період".

Звільнення в разі вступу на військову службу власника- фізичної особи

В разі призову або мобілізації на військову службу роботодавця - фізичної особи звільнення працівників, з якими він уклав трудовий договір допускаєтся без згоди працівників та завчасного попередження, однак власник зобов'язаний виконати всі необхідні умови щодо звільнення згідно КЗпПУ.

Ст. 47 КЗпПУ зазначає що "Роботодавець зобов’язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні та провести з ним розрахунок у строки, визначені у статті 116 КЗпПУ, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника". Однак абзац 3 ст. 47 КЗпПУ встановлює особливі умови для мобілізованих роботодавців - фізичних осіб: "у разі мобілізації роботодавця - фізичної особи свої обов’язки, визначені цією статтею, він повинен виконати протягом місяця після своєї демобілізації без застосування санкцій та штрафів".

Особливий випадок

Самозайнята особа (фізична особа-підприємець) може мати працівника, котрого вже мобілізовано на військову службу. І згідно із п. 3 абзацу 1 ст. 119 КЗпП, за працівником зберігають місце роботи та посаду. Дотриматися цієї норми можна лише тоді, коли самозайнята особа (фізична особа-підприємець) уповноважить іншу особу виконувати обов’язки щодо розрахунків із найманими працівниками.

Частково це можна вирішувати завдяки п. 25 підрозділу 10 р. ХХ Податкового Кодексу України. Згідно з ним, якщо самозайнята особа (фізична особа-підприємець, особа, яка провадить незалежну професійну діяльність), що має найманих працівників, мобілізована на військову службу та на строк своєї військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, уповноважує іншу особу на виплату найманим працівникам зарплати та/або інших доходів, то обов’язок із нарахування та утримання ПДФО з таких виплат на строк військової служби самозайнятої особи несе ця вповноважена особа. Аналогічний підхід передбачено й щодо обов’язку самозайнятих осіб (фіз­осіб-підприємців) обчислювати, нараховувати та звітувати про сплату ЄСВ (крім сплати ЄСВ) за найманих працівників (п. 92 р. VIIІ Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування").

Фізична особа-підприємець, котрого мобілізовано на військову службу й виконує в польових умовах військові обов’язки з несення служби для уповноваження когось на виконання своїх обов’язків може клопотати перед керівництвом військового підрозділу, щоб узяти відпустку й вирішити це питання шляхом оформлення відповідних документів на вповноважену особу й доручення їй указаних обов’язків щодо розрахунків за виплатами працівникам.