Правове регулювання захисту людини від впливу іонізуючого випромінювання. Відшкодування шкоди

Нормативна база

• Закон України "Про захист людини від впливу іонізуючого випромінювання"
• Закон України "Про систему громадського здоров’я"
• Норми радіаційної безпеки України (НРБУ - 97), затверджені постановою Головного санітарного лікаря України від 01 грудня 1997 року № 62

• Доповнення до Норм радіаційної безпеки України, затверджені постановою Головного санітарного лікаря України від 12 липня 2000 року № 116
• Наказ Міністерства охорони здоров'я України від 02 лютого 2005 року № 54 "Про затвердження державних санітарних правил "Основні санітарні правила забезпечення радіаційної безпеки України"
• Державні санітарні правила і норми "Гігієнічні вимоги до влаштування та експлуатації рентгенівських кабінетів і проведення рентгенологічних процедур", затверджені наказом Міністерства охорони здоров'я України від 04 червня 2007 року № 294
• Постанова Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 7 "Про практику застосування судами України законодавства у справах про злочини проти безпеки виробництва"

Загальна інформація

Кожна людина, яка проживає або тимчасово перебуває на території України, має право на захист від впливу іонізуючого випромінювання. Це право забезпечується здійсненням комплексу заходів щодо запобігання впливу іонізуючого випромінювання на організм людини вище встановлених лімітів доз опромінення, компенсацією за перевищення встановлених дозових меж опромінення та відшкодуванням шкоди, заподіяної внаслідок впливу іонізуючого випромінювання(стаття 3 Закону України "Про захист людини від впливу іонізуючого випромінювання" (далі - Закон).

Громадяни України та їх об'єднання мають право на отримання інформації щодо рівнів опромінення людини та заходів захисту від впливу іонізуючого випромінювання в місцях їх проживання чи роботи від відповідних органів виконавчої влади, до відання яких належать функції захисту людини від впливу іонізуючого випромінювання згідно з законодавством України.

Основні ліміти доз опромінення населення

Ліміт ефективної дози опромінення осіб з населення становить 1 мілізіверт* на рік від усіх дозволених видів практичної діяльності. (частина перша статті 5 Закону).

Ліміти доз індивідуального опромінення осіб з населення та критерії щільності забруднення ґрунтів на території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, визначаються законодавством.

Ліміт ефективної дози професійного опромінення становить 20 мЗв за будь-який окремий рік. Дозволяється встановлення ефективної дози професійного опромінення до 50 мЗв на рік, за умови що середня річна доза протягом будь-яких п’яти послідовних років, у тому числі років з перевищенням ліміту, становить не більше 20 мЗв.

Для стажерів та здобувачів освіти віком 18 років і старше, які під час навчання працюють з джерелами іонізуючого випромінювання, застосовуються ліміти ефективної та еквівалентної доз професійного опромінення, встановлені відповідно до частини першої статті 6 Закону.

Для стажерів та здобувачів освіти віком від 16 до 18 років, які під час навчання працюють з джерелами іонізуючого випромінювання:

ліміт еквівалентної дози професійного опромінення для шкіри становить 50 мЗв на рік. Це обмеження застосовується до усередненої дози для 1 сантиметра квадратного шкіри, незалежно від того, яку ділянку шкіри опромінено;

ліміт еквівалентної дози професійного опромінення для кінцівок становить 50 мЗв на рік.

Для вагітних жінок, які працюють в умовах впливу іонізуючого випромінювання та належать до персоналу, роботодавець забезпечує умови праці, за яких ефективна доза професійного опромінення не перевищує 1 мЗв за весь період вагітності.

Жінки, які здійснюють грудне вигодовування дитини, не залучаються до робіт, під час яких можливе потрапляння радіонуклідів до організму людини. Такі умови праці мають бути забезпечені з моменту повідомлення роботодавця про вагітність та/або про здійснення грудного вигодовування дитини протягом усього їх періоду.

Медичні та інші працівники, здобувачі освіти, які працюють з джерелами іонізуючого випромінювання, мають бути поінформовані роботодавцем про ризики для здоров’я, з якими пов’язана їхня робота, про загальні процедури радіаційного захисту та запобіжні заходи, яких необхідно вжити під час перебування на робочому місці з метою запобігання негативному впливу іонізуючого випромінювання, а також про алгоритм вжиття невідкладних заходів у разі виникнення радіаційної аварії.

Дія цієї статті поширюється також на осіб, які виконують тимчасову роботу, пов’язану з використанням джерел іонізуючого випромінювання.

Основні принципи регламентації дозових навантажень:

• не перевищувати встановленої дозової межі;
• виключити будь-яке необґрунтоване опромінення;
• знижувати дози опромінення до можливого найнижчого рівня, враховуючи економічні та соціальні фактори.

Норми радіаційної безпеки України (НРБУ - 97), затверджені постановою Головного санітарного лікаря України від 01 грудня 1997 року № 62 (далі - Норми), є основним документом, що встановлює систему радіаційно-гігієнічних регламентів для забезпечення прийнятих рівнів опромінення, як для окремої людини, так і суспільства взагалі.

Основні санітарні правила забезпечення радіаційної безпеки України, затверджені наказом Міністерства охорони здоров'я України від 02 лютого 2005 року № 54, встановлюють такі категорії осіб, які зазнають опромінення:

♦ Категорія А (персонал) – особи, які постійно, чи тимчасово працюють безпосередньо з джерелами іонізуючих випромінювань.

♦ Категорія Б (персонал) – особи, які безпосередньо не зайняті роботою з джерелами іонізуючих випромінювань, але у зв’язку з розташуванням робочих місць в приміщеннях та на промислових майданчиках об’єктів з радіаційно-ядерними технологіями можуть отримувати додаткове опромінення.

♦ Категорія В – все населення.

В реальних умовах різні органи або тканини людини опромінюються неоднаково. Особливо це проявляється при попаданні радіоактивних речовин всередину організму, оскільки різні радіонукліди по-різному розподіляються по органах і тканинах людини. Враховуючи ці обставини, а також різну радіочутливість різних органів і тканин людини нормування радіаційного фактора ведеться для трьох груп критичних органів.

Критичний орган - тканина або частина тіла, опромінення якого в даних умовах нерівномірного опромінення може завдати найбільшої шкоди здоров'ю даної особи або потомства.

Групи критичних органів:

I група: гонади і червоний кістковий мозок;

II група: м'язи, легкі, щитовидна залоза, шлунково-кишковий тракт, кришталик ока й інші органи, за винятком тих, що належать до I і III груп;

III група - шкірний покрій, кісткова тканина, кисті рук, передпліччя, гомілки та стопи.

Основні дозові межі (ліміт ефективної дози) для категорій осіб, які зазнають опромінювання, становлять:

• Категорія А –20 мЗв (2 бер) за рік;
• Категорія Б –2,0 мЗв (0,2 бер) за рік;
• Категорія В – 1,0 мЗв (0,1 бер) за рік.

З лімітом дози порівнюється сума ефективних доз опромінення від усіх індустріальних джерел випромінювання.

До цієї суми не включають:

• дозу, яку одержують від природних джерел випромінювання;
• дозу опромінення від техногенно-підсилених джерел природного походження;
• дозу, яку одержують при медичному обстеженні або лікуванні;
• дозу, що пов’язана з аварійним опроміненням населення (підпункт 5.1.3 пункту 5 Норм радіаційної безпеки України (НРБУ - 97), затверджені постановою Головного санітарного лікаря України від 01 грудня 1997 року № 62).

Заходи щодо укриття людей застосовуються, якщо протягом перших двох тижнів після аварії очікувана сукупна ефективна доза опромінення може перевищити 5 мілізівертів.

Йодна профілактика застосовується у разі, якщо очікувана поглинута доза опромінення щитовидної залози від накопиченого в ній радіоактивного йоду може перевищити 50 мГр (5 рад) для дітей або 200 мілігрей для дорослих (стаття 8 Закону ).

Тимчасова евакуація людей здійснюється у разі, якщо протягом перших двох тижнів після аварії ефективна доза опромінення може досягти рівня 50 мілізівертів.

Під час виконання аварійних робіт максимальне накопичення дози не повинне перевищувати 25 рад (для персоналу) та 10 рад (для населення).

Захист людини від впливу іонізуючого випромінювання

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, які здійснюють практичну діяльність, зобов'язані:

1. здійснювати систематичний контроль за радіаційним станом робочих місць, приміщень, території, в санітарно-захисних зонах та зонах спостережень, а також за викидами і скидами радіоактивних речовин;
2. розробляти обгрунтування додержання норм радіаційної безпеки щодо нової (модернізованої) продукції, матеріалів і речовин, технологічних процесів і виробництв;
3. планувати і проводити заходи щодо забезпечення захисту людини від впливу іонізуючого випромінювання;
4. здійснювати контроль і облік індивідуальних доз опромінення персоналу та щорічну передачу інформації про отримані дози до Державного регістру джерел іонізуючого випромінювання та індивідуальних доз опромінення;
5. організовувати проведення періодичних медичних оглядів персоналу;
6. регулярно інформувати персонал щодо рівнів іонізуючого випромінювання на робочих місцях та значення отриманих ним доз опромінення;
7. своєчасно інформувати органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, органи державного регулювання ядерної та радіаційної безпеки щодо виникнення аварійних ситуацій, порушень технологічних регламентів, які створюють загрозу для безпеки людини;
8. забезпечувати реалізацію прав громадян та їх об'єднань на надання інформації щодо стану захисту людини від впливу іонізуючого випромінювання (стаття 13 Закону).

Юридичні та фізичні особи - підприємці, які здійснюють практичну діяльність, забезпечують постійну готовність до реагування на аварійні ситуації і радіаційні аварії та до ліквідації наслідків радіаційних аварій згідно з вимогами норм і правил з ядерної та радіаційної безпеки, інших нормативно-правових актів та умов отриманих відповідно до закону документів дозвільного характеру.

Захист людини від впливу іонізуючого випромінювання під час медичного опромінення здійснюється з дотриманням принципу оптимізації, що означає підтримку доз опромінення на максимально низькому рівні, якого можливо досягти з урахуванням соціальних та економічних факторів, та полягає у керуванні дозою опромінення пацієнта.

Доза опромінення, отримана пацієнтом при медичному втручанні, повинна реєструватися, а інформація щодо дози опромінення повинна зберігатися в архівах медичних установ протягом 50 років, а по закінченні зазначеного строку передаватися до Національного архівного фонду.

Пацієнту надається на його вимогу повна інформація про очікувану чи отриману ним дозу опромінення та про можливі його наслідки.

Пацієнт має право відмовитися від медичного втручання, пов'язаного з його опроміненням, за винятком, коли таке втручання пов'язане з виявленням небезпечних інфекційних захворювань (стаття 17 Закону).

Компенсація та відшкодування шкоди

Компенсація за перевищення ліміту доз опромінення надається особам, які проживають або тимчасово перебувають на території України, у випадках:

• опромінення, зумовленого впливом практичної діяльності;
• помилкового або неправомірного опромінення пацієнтів при
• медичному втручанні;
• вимушеного споживання забруднених радіонуклідами продуктів
• харчування та питної води;
• радіаційно небезпечних умов проживання, праці та навчання.

Компенсація за перевищення ліміту доз опромінення встановлюється у розмірі 1,2 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян за кожний мілізіверт перевищення встановленої цим Законом допустимого ліміту дози опромінення. (стаття 19 Закону).

Підставою для виплати компенсації особам за перевищення ліміту доз опромінення є зафіксований районним (міським) дозовим реєстром опромінення факт перевищення річної основної дозової межі опромінення не з власної вини особи.

Відшкодуванню підлягає шкода, заподіяна внаслідок впливу іонізуючого випромінювання життю, здоров’ю та майну людей, а також майну фізичних осіб - підприємців та юридичних осіб. У разі смерті особи, що настала внаслідок впливу іонізуючого випромінювання, право на відшкодування шкоди мають особи, які перебували на утриманні померлого або мали на день його смерті право на одержання від нього коштів на утримання, а також дитина померлого, яка народилася після його смерті. Підставою для відшкодування шкоди, заподіяної впливом іонізуючого випромінювання, є встановлення факту заподіяння такої шкоди згідно з законодавством України.

Виплата компенсації за перевищення лімітів доз опромінення та відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок впливу іонізуючого випромінювання, забезпечуються за рахунок коштів та/або майна юридичних та фізичних осіб, внаслідок практичної діяльності яких допущено таке перевищення.

Спори щодо виплат компенсації за перевищення лімітів доз опромінення та відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок впливу іонізуючого випромінювання, розглядаються в судовому порядку.

Судова практика

• Постанова Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 805/1239/16-а
• Постанова Житомирського апеляційного суду від 27 травня 2020 року у справі № 283/518/17-ц

Див. також

• Встановлення причинного зв'язку хвороби, інвалідності і смерті, іонізуючого випромінювання та інших шкідливих чинників аварії на ЧАЕС
• Особливості відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я чи смертю особи