Судимість. Правові наслідки судимості

Нормативна база

• Конституція України
• Кримінальний кодекс України
• Кримінальний – процесуальний кодекс України
• Постанова Пленуму ВСУ "Про практику застосування судами України законодавства про погашення і зняття судимості" від 26.12.2003 N 16

Поняття, кримінально-правове значення та ознаки судимості

Суди́мість - це особливий правовий стан особи, створений реалізацією кримінальної відповідальності, який виникає у зв'язку з ухвалою обвинувального вироку суду за вчинений нею  злочин і призначенням покарання та тягне певні, несприятливі для засудженого, правові наслідки, що виходять за межі покарання.
У постанові Пленуму ВСУ "Про практику застосування судами України законодавства про погашення і зняття судимості" судимість визначається як правовий стан особи, який виникає у зв'язку з її засудженням до кримінального покарання і за перелічених у законі умов тягне настання для неї певних негативних наслідків.
Судимість має характерні їй ознаки а саме:

• являє собою специфічний правовий наслідок засудження особи, що виникає після виконання (відбуття) покарання;
• стосується лише окремого злочину, вчиненого конкретною особою;
• передбачає наявність початкового і кінцевого моментів;
• особа, яка має судимість, зазнає певних кримінально-правових і загальноправових наслідків.

Закон про кримінальну відповідальність встановлює правило, відповідно до якого особа, яка відбула відповідний вид покарання за вчинений злочин,протягом певного часу вважається такою, що має судимість.У цей період на особу покладаються певні обмеження її правового статусу, пов’язані з учиненим раніше злочином (обмеження при прийомі на роботу, при виїзді за кордон тощо).
З відбуттям засудженим покарання реалізація кримінальної відповідальності не закінчується. Завдяки цьому останнім елементом, що складає зміст кримінальної відповідальності(з точки зору статики розуміння кримінальної відповідальності як кримінально-правової категорії), з відбуттям якого вона вважається вичерпаною, є судимість.
Судимість - це правовий стан особи, що є результатом засудження її судом до будь-якого виду покарання за вчинений нею злочин, який триває з дня набрання обвинувальним вироком законної сили до закінчення обмеженого законом строку або до визнання судом цього строку достатнім і полягає в настанні для особи відповідних наслідків загальноправового, кримінально- правового і кримінально-виконавчого характеру у випадках, передбачених КК України, для досягнення і закріплення мети покарання.

Правові наслідки судимості

Судимість - це специфічне (особливе) правове становище особи, яка засуджена обвинувальним вироком суду за вчинення злочину до конкретної міри покарання і зазнає несприятливих правових наслідків.
Згідно з ч.1 ст. 88 Кримінального кодексу України, особа визнається такою, що має судимість, з дня набрання законної сили обвинувальним вироком і до погашення або зняття судимості.
На сьогодні у вироках у кримінальному провадженні використовуються такі словосполучення, що стосуються судимості: 1) «раніше не судимого», 2) «раніше судимого» , 3) «згідно із ст. 89 КК України не судимого». Формулювання «згідно із ст. 89 КК України не судимого» кримінально-правових наслідків немає.
Всі наслідки, до яких призводить судимість, прийнято поділяти на кримінально-правові та загальноправові.
Кримінально-правовими наслідками судимості є те, що судимість:

• може виступати як кваліфікуюча ознака при вчиненні нового злочину. Кримінальний кодекс кваліфікуюче значення надає судимості лише за тотожний чи однорідний злочин (наприклад, ч. 3 ст. 212) Кваліфікуюче значення судимість має і в тому випадку, коли закон передбачає посилення відповідальності за вчинення злочину повторно, оскільки повторність охоплює собою судимість. Закон визнає судимість різновидом повторності (ч. 4 ст. 32). Якщо судимість прямо не передбачена законом як кваліфікуюча ознака, вона при кваліфікації вчиненого не враховується;
  
• враховується при визнанні рецидиву злочинів (ст. 34);
  
• є перепоною для звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з дійовим каяттям (ст. 45), примиренням винного з потерпілим (ст. 46), передачею особи на поруки (ст. 47), зміною обстановки (ст. 48);
  
• враховується при визначенні того, чи є переривання перебігу строків давності притягнення до кримінальної відповідальності (ч. 3 ст. 49);
  
• враховується для вибору окремих видів покарання (ч. 2 ст. 62), а протягом строку відбування певних покарань створює підстави для застосування спеціальних обмежень щодо засуджених (ч. 2 ст. 58);
  
• як одна із ознак, що характеризують особу винного, враховується відповідно до загальних засад призначення покарання (п. 3 ч. 1 ст. 65), а також у разі звільнення від покарання через хворобу (ч. 2 ст. 84);
  
• виступає як обставина, яка обтяжує покарання за злочини, вчинені повторно та у випадку рецидиву злочинів (п. 1 ч.1 ст. 67). Судимість може не враховуватися як обставина, що обтяжує покарання, з підстав, вказаних у ч. ч. 2 і 4 ст. 67;
  
• за загальним правилом, є підставою для відмови в призначенні більш м’якого покарання, ніж передбачено законом (ст. 69) та відмови у застосуванні положень про обмеження покарання за наявності обставин, що пом’якшують покарання (ст. 69–1);
  
• може бути підставою для відмови у звільненні від відбування покарання з випробуванням (ч. 1 ст. 75);
  
• за злочини проти миру та безпеки людства, передбачені ст. ст. 437–439 та ч. 1 ст. 442, є підставою для незастосування давності виконання обвинувального вироку (ч. 6 ст. 80);
  
• враховується при визначенні обов’язкової частини покарання, яка фактично повинна бути відбута у разі умовно-дострокового звільнення від відбування покарання (п. 2 ч. 3 ст. 81, п. 2 ч. 3 ст. 107), а також при заміні невідбутої частини покарання більш м’яким (п.2 ч. 4 ст. 82).

Загальноправові наслідки судимості полягають у різноманітних обмеженнях, що встановлюються законом щодо осіб, які мають непогашену або не зняту судимість. Це зокрема:

• заборона приймати на певні посади. В одних випадках така заборона встановлена безвідносно до виду злочину, за який є судимість, в інших – береться до уваги судимість лише за умисний злочин чи певний вид злочинів. Так, особи, які мають не зняту чи непогашену судимість, не можуть обіймати посаду прокурора або слідчого прокуратури, судді, бути народними засідателями, адвокатами, нотаріусами. Згідно ст.76 Конституції України не може бути обраним до ВРУ громадянин, який має судимість за вчинення умисного злочину, якщо ця судимість не погашена і не знята в установленому законом порядку.
• обмеження у здійсненні підприємницької діяльності. Особи, яким суд заборонив займатися певною діяльністю, не можуть бути зареєстровані як підприємці з правом здійснення відповідної діяльності до закінчення строку, встановленого вироком суду;
• обмеження у допуску до державної таємниці (за наявності судимості за тяжкий злочин), що є умовою обіймання певних посад;
• обмеження у виїзді за кордон громадянина України й обмеження у прийнятті до громадянства України (щодо особи, засудженої в Україні до позбавлення волі за вчинення тяжкого злочину);
• збільшення мінімального розміру застави як запобіжного заходу;
• обмеження, пов’язані із застосуванням адміністративного нагляду;
• позбавлення права на отримання певних пільг. Так, у випадку засудження за вчинення злочину припиняються виплати державному службовцю, передбачені чинним законодавством;
• обмеження у застосуванні амністії (амністія не застосовується, зокрема, до осіб, які: мають дві і більше судимості за вчинення тяжких злочинів; засуджені за бандитизм, умисне вбивство за обтяжуючих обставин, деякі інші злочини);
• заборона призову на строкову військову службу в мирний час (щодо осіб, які були засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжких та особливо тяжких злочинів).

Як видно з вказаних видів, наслідки судимості надзвичайно широкі, тому з особливою обережністю потрібно підходити до вказівки в офіційних документах на наявність чи відсутність судимості у певної особи. Одним із аспектів практичного застосування інституту судимості в Україні, що потребує уточнення, є вказівка в кримінально-процесуальних документах на наявність чи відсутність судимості у певної особи у випадку, коли вона знята чи погашена.