Авторське право

Нормативна база

• Цивільний кодекс України
• Кримінальний кодекс України
• Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів
• Закон України "Про авторське право i суміжні права"
• Порядок державної реєстрації авторського права і договорів, які стосуються права автора на твір, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 року № 1756
• Постанова Кабінету Міністрів України від 18 січня 2003 року № 72 "Про затвердження мінімальних ставок винагороди (роялті) за використання об'єктів авторського права і суміжних прав"
• Постанова Пленуму Верховного Суду України від 04 червня 2010 року "Про застосування судами норм законодавства у справах про захист авторського права і суміжніх прав"

Поняття "авторське право"

Авторське право є інститутом цивільного права і ключовою галуззю права інтелектуальної власності; воно призначене захищати зовнішню форму вираження об'єкта (твір, малюнок, збірник, фотографія та інше), тобто їхнє «матеріальне втілення». Авторське право не може використовуватись для захисту абстрактних ідей, концепцій, фактів, стилів та технік, що можуть бути використані у творі.
Авторські права — це набір суб'єктивних виключних прав, які дозволяють авторам літературних, мистецьких та наукових творів отримати соціальні блага від результатів своєї творчої діяльності.

Суб'єкти авторського права

Первинним суб'єктом авторського права є автор твору. За відсутності доказів іншого автором твору вважається фізична особа, зазначена звичайним способом як автор на оригіналі або примірнику твору (презумпція авторства). Суб'єктами авторського права є також інші фізичні та юридичні особи, які набули прав на твори відповідно до договору або закону.

Автор — фізична особа, творчою працею якої створено твір. Автором може бути тільки фізична особа. Автор — первинний суб'єкт авторського права. Автором вважається особа, зазначена на оригіналі або примірнику твору. Якщо дійсним автором твору є особа, яка не зазначена на оригіналі або примірнику твору, вона повинна доказати своє авторство. Це так звана презумпція авторства. Для визнання особи автором не має значення його вік або стан дієздатності.

Суб'єктом авторського права може бути не тільки автор, а й інші особи:

• спадкоємці: у спадщину можуть перейти тільки майнові права, особисті немайнові права у спадщину не переходять.
• роботодавець(замовник): майнові права на твір, створений у зв'язку з виконанням трудового договору(замовлення), належать працівникові, який створив цей твір, та юридичній або фізичній особі, де або у якої він працює, або замовнику, спільно, якщо інше не встановлено договором.

Особа, яка отримує майнові права на твір за договором, також є суб'єктом авторського права.

Співавторство

Співавторство — це спільна творча діяльність щодо створення твору. Співавторство може виникати за наявності письмової або усної угоди про сумісну співпрацю над створенням твору. Співавтори є первісними суб'єктами авторського права. Не є співавторством надання автору твору будь-якої технічної допомоги. Також не є співавтором особа, що брала участь, навіть творчу, у створенні ідеї або концепції твору, оскільки ідеї є змістом твору й авторським правом не охороняються.

Види

Співавторство може бути нероздільним або роздільним.

Нероздільним вважається таке співавторство, за якого неможливо виділити частину твору, що створена конкретним співавтором. Зміна або вилучення частини такого твору неминуче призведе до зміни інших частин твору, або до неможливості використовувати твір взагалі. Наприклад, якщо вилучити із підручника, що написаний декількома співавторами, деяких глав, такий підручник перестане бути цільним твором, а в деяких випадках його просто не можна буде використовувати. За роздільного співавторства у тієї чи іншої частини твору, що створений співавторами, існує конкретний автор. Роздільне співавторство існує тільки тому, що співавтори своєю угодою вирішили об'єднати частини твору, та використовувати їх разом. Наприклад, поєднання музики та слів призводить до появи нового твору — пісні, що заснована на роздільному співавторстві. Літературний твір із ілюстраціями також є прикладом роздільного співавторського твору.

Юридичні наслідки співавторства

Якщо твір, створений співавторами, є нероздільним твором, то авторське право на такий твір здійснюється співавторами сумісно, якщо інше не зазначено в угоді, що укладена між співавторами. Винагорода за використання твору в цілому, що створений у співавторстві, розподіляється поміж усіх співавторів у рівних частинах, якщо інше не вказано в угоді, що укладена між ними.

Кожен із співавторів зберігає своє авторське право на ту частину твору, котра може використовуватись окремо від твору, що створений у співавторстві. Це означає, що автор частини твору, що створений співавторами, може самостійно надавати дозвіл іншим особам на використовування своєї частини твору. Так, наприклад, автор музики пісні може давати дозвіл третім особам на використання музики без слів або музики з іншими словами без згоди автору слів цієї пісні. Ця практика знайшла широке відображення в рекламі товарів та послуг.

Авторське право на твір взагалі, як складений із частин, кожна з яких має самостійне значення, і так само на нероздільний твір, здійснюється усіма співавторами сумісно. Жоден із співавторів нероздільного твору не може без достатніх підстав заборонити іншим співавторам публікування твору, іншого використання або зміни твору.

Часто між фізичними особами, що працюють над твором, укладається угода про створення спільного твору. Така угода не має правового змісту при визначенні права авторства на створений твір. Річ у тому, що право авторства визначається не договором (угодою), а фактом творчої участі осіб, що підписали угоду, у створенні твору. Створення складених творів (збірок) не є співавторством, бо складений твір об'єднує ряд самостійних творів, авторські права на котрі належать їх авторам. Праця редактора у більшості випадків не виходить за межі службових зобов'язань і не може бути визнана співавторством. Річ у тому, що праця редактора напрямлена тільки на покращення твору автора. Автор самостійно вирішує, чи погодитися йому із думкою редактора, чи ні.

Спадкування

Питання про спадкування авторських прав на твір, створений у співавторстві, не урегульоване законом. Якщо у вмерлого співавтора є спадкоємці, то майновими правами на твір, що створений у співавторстві, будуть розпоряджатися наступники співавтора та решта співавторів сумісно. Однак не вирішено питання про належність майнових прав того з померлих співавторів, що не має спадкоємців. Це питання особливо важливе під час виплати авторської винагороди співавторам, що залишились живими, бо не зрозуміло, що відбувається з долею винагороди вмерлого співавтора. Чи повинні долі співавторів збільшуватись за рахунок долі вмерлого співавтора? На цей час відповіді на це питання немає.

Об'єкти авторського права

Список об'єктів авторського права:

1. літературний твір;
   
2. музичний твір;
   
3. твір образотворчого мистецтва;
   
4. твір декоративно-прикладного мистецтва;
   
5. твір архітектури;
   
6. твір картографії (наприклад, ілюстрації, карти, плани, креслення, ескізи, пластичні твори, що стосуються географії, геології, топографії, техніки, архітектури);
   
7. фотографічний твір;
   
8. складений твір;
   
9. виступи, лекції, промови, проповіді та інші усні твори;
   
10. база даних;
    
11. комп'ютерна програма;
    
12. аудіовізуальний твір;
    
13. сценічний твір (драматичні, музично-драматичні твори, пантоміми, хореографічні та інші номери);
    
14. твір в області науки;
    
15. твір у перекладі (зокрема, тексти перекладів для дублювання, озвучення, субтитрування українською та іншими мовами іноземних аудіовізуальних творів);
    
16. твір у переробці.

Список об'єктів, що не є об'єктом авторського права:

1. повідомлення про новини дня або поточні події, що мають характер звичайної прес-інформації;
2. твори народної творчості (фольклор);
3. видані органами державної влади у межах їх повноважень офіційні документи політичного, законодавчого, адміністративного характеру (закони, укази, постанови, судові рішення, державні стандарти тощо) та їх офіційні переклади;
4. державні символи України, державні нагороди; символи і знаки органів державної влади, Збройних Сил України та інших військових формувань; символіка територіальних громад; символи та знаки підприємств, установ та організацій;
5. грошові знаки;
6. розклади руху транспортних засобів, розклади телерадіопередач, телефонні довідники та інші аналогічні бази даних, що не відповідають критеріям оригінальності і на які поширюється право sui-generis (своєрідне право, право особливого роду).

Комплекс авторських прав

Основним положенням авторського права є монопольне право автора на обнародування твору — дію, завдяки якій твір уперше стає доступним для публіки. За життя автора ніхто, крім самого автора, не вправі вирішувати, чи буде випущено у світ його твір, а якщо буде, то коли і яким чином.

В основі систематизації комплексу прав, які охоплюється поняттям «авторське право», лежить їхній поділ на майнові та немайнові. Ці два види прав відрізняються один від одного тим, що майнові права автор може передати третій особі, а немайнові права автора є його невід'ємними правами — і тому не можуть бути передані будь-кому іншому. Строк чинності немайнових прав не обмежується, строк чинності майнових прав встановлюється міжнародними договорами та національним законодавством.

Немайнові авторські права

В Україні особисті немайнові права автора можуть належати виключно фізичній особі і визначаються статтею 14 Закону України "Про авторське право і суміжні права".

До особистих немайнових прав автора належать:

1. бути визнаним автором твору (право авторства);
   
2. дозволяти або забороняти використання твору під справжнім ім'ям автора, псевдонімом або без зазначення імені, тобто анонімно (право на ім'я);
   
3. дозволяти або забороняти оприлюднення твору у будь-якій формі включно із правом відкликати твір у будь-який момент до оприлюднення (право на оприлюднення);
   
4. захищати твір, включно із його назвою від будь-якого викривлення, що може нанести шкоду честі та гідності автора (право на захист репутації).

Особисті немайнові права автора не можуть бути передані (відчужені) іншим особам.

Майнові авторські права

До цього виду прав належать права дозволяти та забороняти:

1. відтворювати твір (право на відтворення);
   
2. поширювати екземпляри твору будь-яким способом (право на поширення);
   
3. імпортувати екземпляри твору у цілях розповсюдження (право на імпорт);
   
4. здійснювати публічну демонстрацію або виконання твору (право на публічну демонстрацію або публічне виконання);
   
5. публічно сповіщати твір для загального доступу шляхом передання у ефір або по кабелю чи за допомогою інших аналогічних засобів або таким чином, що будь-яка особа може мати до нього доступ в інтерактивному режимі із будь-якого місця у будь-який час на власний вибір (право на публічне сповіщення);
   
6. перекладати твір (право на переклад);
   
7. дописувати, домальовувати, аранжувати або іншим способом переробляти твір (право на переробку).

Строк дії авторського права

Відповідно, до українського законодавства авторське право діє протягом усього життя автора та 70 років після його смерті. Якщо твір оприлюднено анонімно або під псевдонімом, який не прямо асоціюється з конкретною людиною й не є загально відомим, то авторське право діє лише протягом 70 років після оприлюднення твору. Якщо твір був створений у співавторстві, авторське право діє протягом життя його авторів і 70 років після смерті останнього з них.

Після завершення строку дії авторського права твори переходять до суспільного надбання. Це означає, що будь-хто може їх вільно використовувати без виплати авторської винагороди нащадкам автора.

Межі авторського права

Авторське право забороняє не будь-яке використання твору. Статті 21—25 Закону України "Про авторське право і суміжні права" передбачають низку випадків, у яких використання твору дозволяється без необхідності отримання дозволу автора, але з обов'язковим зазначенням імені автора і джерела запозичення.
До таких випадків відносяться:

• вільне використання твору із зазначенням імені автора у низці ситуацій;
• вільне відтворення бібліотеками та архівами примірників твору репрографічним способом (факсимільне відтворення);
• вільне відтворення примірників твору для навчання (крім комп'ютерних програм);
• створення однієї резервної копії комп'ютерної програми, модифікація і декомпіляція її для досягнення сумісності іншими програмами, виправлення помилок у програмі, якщо це не заборонено автором;
• вільне відтворення творів у особистих цілях (крім комп'ютерних програм).

Порушення та захист авторського права

Порушення немайнових прав автора називається плагіатом.

Порушення майнових прав автора називається контрафакцією або піратством.

Порушення авторських та суміжних прав, а саме незаконне відтворення, розповсюдження творів науки, літератури і мистецтва, комп'ютерних програм і баз даних, а так само незаконне відтворення, розповсюдження виконань, фонограм, відеограм і програм мовлення, їхнє незаконне тиражування та розповсюдження на аудіо- та відеокасетах, дискетах, інших носіях інформації, або інше умисне порушення авторського права і суміжних прав, якщо це завдало матеріальної шкоди у значному розмірі передбачає кримінальну відповідальність.
Під захистом авторських прав слід розуміти передбачені законом заходи із їх визнання, припинення їх порушення, застосування до правопорушників заходів юридичної відповідальності. Захист особистих немайнових і майнових прав суб'єктів авторського права здійснюється в порядку, встановленому адміністративним, цивільним і кримінальним законодавством.

Форми захисту авторського права

Існують дві форми захисту авторського права, а саме — юрисдикційна та неюрисдикційна.

• Юрисдикційна форма захисту — це діяльність уповноважених державних органів по захисту порушених чи оспорюваних суб'єктивних авторських прав. Її суть виражається в тому, що особа, права та законні інтереси якої порушені неправомірними діями, звертається за захистом до державного органу, що уповноважений здійснити відповідні заходи для відновлення порушеного права і зупинення правопорушення. В рамках юрисдикційного захисту виділяють також загальний та спеціальний порядок захисту порушених прав. За загальним правилом захист авторських прав здійснюється в судовому порядку. Основна маса цивільно-правових спорів з питань авторського права розглядається судами. Спеціальним порядком захисту авторських прав треба визнати адміністративний порядок їх захисту, він застосовується у вигляді винятку з загального правила в адміністративному порядку, тобто способом захисту є скарга у відповідний державний орган подана особою, права та законні інтереси якої порушені.
• Неюрисдикційна форма захисту — передбачає дії юридичних і фізичних осіб із захисту своїх авторських прав на твір, які здійснюються ними самостійно без звертань в державні або інші компетентні органи. При цьому маються на увазі лише законні способи захисту, наприклад сповіщення порушника про існування авторських прав і пропозицію вирішити спір шляхом переговорів.

Вибір форми захисту прав (юрисдикційна чи не юрисдикційна) та конкретного способу захисту з урахуванням усіх обставин справи залежать як від змісту суб'єктивного права, що підлягає захисту, так і від ступеня небезпеки такого порушення.

Види порушень авторського права, що є підставами для його захисту

Стаття 50 Закону України "Про авторське право і суміжні права" визначає порушення, що дають підстави для захисту авторського права:

1. Вчинення будь-якою особою дій, які порушують особисті немайнові права суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав, визначені статтями 14 і 38 Закону України "Про авторське право і суміжні права", та їх майнові права, визначені статтями 15, 39, 40 і 41 Закону України "Про авторське право і суміжні права", з урахуванням передбачених статтями 21-25, 42 і 43 Закону України "Про авторське право і суміжні права" обмежень майнових прав.
2. Піратство у сфері авторського права і (або) суміжних прав — опублікування, відтворення, ввезення на митну територію України, вивезення з митної території України і розповсюдження контрафактних примірників творів (у тому числі комп'ютерних програм і баз даних), фонограм, відеограм і програм організацій мовлення.
3. Плагіат — оприлюднення (опублікування), повністю або частково, чужого твору під іменем особи, яка не є автором цього твору.
4. Ввезення на митну територію України без дозволу осіб, які мають авторське право і (або) суміжні права, примірників творів (у тому числі комп'ютерних програм і баз даних), фонограм, відеограм, програм мовлення.
5. Вчинення дій, що створюють загрозу порушення авторського права і (або) суміжних прав.
6. Будь-які дії для свідомого обходу технічних засобів захисту авторського права і (або) суміжних прав, зокрема виготовлення, розповсюдження, ввезення з метою розповсюдження і застосування засобів для такого обходу.
7. Підроблення, зміна чи вилучення інформації, зокрема в електронній формі, про управління правами без дозволу суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав чи особи, яка здійснює таке управління.
8. Розповсюдження, ввезення на митну територію України з метою розповсюдження, публічне сповіщення об'єктів авторського права і (або) суміжних прав, з яких без дозволу суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав вилучена чи змінена інформація про управління правами, зокрема в електронній формі.