Форми закінчення досудового розслідування

Законодавство

• Конституція України
• Кримінальний кодекс України
• Кримінальний процесуальний кодекс України
• Податковий кодекс України
• Постанова Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року № 12"Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності"
• Наказ Міністерства внутрішніх справ України від 06.07.2017 № 570 "Про організацію діяльності органів досудового розслідування Національної поліції України"
• Положення про порядок ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань, затверджене наказом Генеральної прокуратури України від 06 квітня 2016 року № 139

Поняття закінчення досудового розслідування

Досудове розслідування як цілісна система складається з декількох підсистем (етапів), об'єднаних загальними завданнями і єдиною процесуальною формою. Вони послідовно змінюють один одного після виконання конкретніших завдань, що підлягають вирішенню на кожному етапі.
Закінчення досудового розслідування можна розглядати як складову частину (етап) єдиного цілого – досудового провадження, яке в юридичній літературі традиційно включається в зміст завершального етапу провадження. У процесуальному аспекті поняття закінчення досудового розслідування пов'язується зі специфічністю процесуальних рішень, що приймаються, і особливостями їх виконання на цьому етапі розслідування.

До змісту заключного етапу досудового розслідування, що є системою взаємопов’язаних дій та рішень, об’єднаних спільністю завдань, правових умов і юридичних прийомів, включають:

• аналіз і оцінку зібраних у кримінальному провадженні доказів з позиції їх достатності для достовірного висновку про форму закінчення розслідування;
• систематизацію та належне оформлення матеріалів кримінального провадження;
• прийняття рішення про форму закінчення провадження в кримінальному провадженні;
• повідомлення учасників процесу про прийняття рішення ( про форму закінчення провадження) та пред’явлення їм сторонами матеріалів закінченого провадження;
• вирішення клопотань, що надійшли від учасників процесу, які ознайомилися з матеріалами кримінального провадження;
• пред’явлення учасникам процесу додаткових матеріалів, що з’явилися в результаті задоволення заявлених клопотань;
• складання підсумкового процесуального документа;
• направлення (надання) учасникам процесу копії підсумкового процесуального документа та реєстру матеріалів досудового розслідування;
• направлення матеріалів досудового розслідування та реалізація всіх процесуальних рішень, зумовлених формою закінчення розслідування.
  

Послідовність здійснення таких дій і прийняття рішення залежить від юридичної ситуації у справі та характеру рішення про форму закінчення провадження. Рішення про закінчення досудового розслідування може мати законний характер лише в тому випадку, якщо слідчий виконав вимоги закону не тільки про встановлення обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні (стаття 91 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України), але й щодо їх усебічного, повного та об’єктивного дослідження (частина 2 статті 9, частина 1 статті 94 КПК України). Провадження не може вважатися закінченим до тих пір, поки завдання встановлення істини не вирішене. Відмітна особливість етапу закінчення досудового розслідування полягає в тому, що вперше за час розслідування конкретного кримінального провадження предмет доказування має бути встановлений в необхідних межах доказування. У той же час очевидно, що навіть при найвищому ступені істинності пізнання, досягнутої при розслідуванні, остаточне рішення даного питання є винятковою компетенцією суду (частина 6 статті 22 КПК України).

Форми закінчення досудового розслідування

Форма закінчення досудового розслідування залежить від виду процесуальних рішень, з прийняттям яких може бути остаточно реалізовано функцію кримінального переслідування при провадженні розслідування.

Так, згідно з пунктом 2 статті 283 КПК України «Загальні положення закінчення досудового розслідування» розслідування може бути закінчено у формі:

1. закриття кримінального провадження;
2. звернення до суду з клопотанням про звільнення від кримінальної відповідальності;
3. звернення до суду з обвинувальним актом;
4. звернення до суду з клопотанням про застосування примусових заходів виховного характеру;
5. звернення до суду з клопотанням про застосування примусових заходів медичного характеру.

Вказані форми закінчення досудового розслідування носять універсальний характер. Вони застосовні при закінченні досудового розслідування злочинів (досудового слідства) і кримінальних проступків (дізнання) згідно із загальними правилами, передбаченими КПК України. Разом с тим, закінчення дізнання здійснюється з урахуванням особливостей, передбачених частини 2 статті 301 КПК України.

Таким чином, закінчення досудового розслідування – заключний етап розслідування, у ході якого прокурор та слідчий на підставі зібраних доказів, приймають процесуальні рішення, пов’язані з підбиттям підсумків, а також із подальшим рухом кримінального провадження, спрямованим на остаточну реалізацію функції кримінального переслідування.

Закриття кримінального провадження

Закриття кримінального провадження як форма закінчення досудового розслідування являє собою заключний етап розслідування, на якому прокурор та слідчий підбивають підсумок провадженню, аналізують й оцінюють сукупність зібраних доказів і на їх основі формулюють у постанові висновок про неможливість подальшого провадження через наявність передбачених законом обставин, та вирішують питання, зумовлені рішенням про закриття провадження. Прийняти рішення про закриття кримінального провадження прокурор та слідчий мають право тільки за наявності передбачених законом підстав (стаття 284 КПК України). Так, відповідно до частин 1 статті 284 КПК кримінальне провадження закривається в разі, якщо:

• встановлена відсутність події кримінального правопорушення;
• встановлена відсутність в діянні складу кримінального правопорушення;
• не встановлені достатні докази для доведення винуватості особи в суді і вичерпані можливості їх отримати;
• набрав чинності закон, яким скасована кримінальна відповідальність за діяння, вчинене особою;
• помер підозрюваний, обвинувачений, крім випадків, якщо провадження є необхідним для реабілітації померлого;
• існує вирок по тому самому обвинуваченню, що набрав законної сили, або постановлена ухвала суду про закриття кримінального провадження по тому самому обвинуваченню;
• потерпілий, а у випадках, передбачених цим Кодексом, його представник відмовився від обвинувачення у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення;
• стосовно кримінального правопорушення, щодо якого не отримано згоди держави, яка видала особу;
• стосовно податкових зобов’язань особи, яка вчинила дії, передбачені статтею 212 Кримінального кодексу України, досягнутий податковий компроміс відповідно до підрозділу 9-2розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України.
  

Частиною 2 статті 284 КПК передбачено, що кримінальне провадження закривається судом:

• у зв’язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності;
• якщо прокурор відмовився від підтримання державного обвинувачення, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом;
• досягнуто податковий компроміс у справах про кримінальні правопорушення, передбачені статтею 212 Кримінального кодексу України, відповідно до підрозділу 9-2 розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України.

Разом з тим, провадження щодо юридичної особи підлягає закриттю у разі встановлення відсутності підстав для застосування до неї заходів кримінально-правового характеру, закриття кримінального провадження чи ухвалення виправдувального вироку щодо уповноваженої особи юридичної особи. Про закриття провадження щодо юридичної особи прокурор приймає постанову, а суд зазначає про це у виправдувальному вироку або постановляє ухвалу. Рішення про закриття провадження щодо юридичної особи може бути оскаржено в порядку, встановленому цим Кодексом. (частина 3 статті 284 КПК України). Про закриття кримінального провадження слідчий, прокурор приймає постанову, яку може бути оскаржено у порядку, встановленому цим Кодексом. Ухвала суду про закриття кримінального провадження може бути оскаржена в апеляційному порядку.

Звернення до суду з клопотанням про звільнення від кримінальної відповідальності

Звернення до суду з клопотанням про звільнення від кримінальної відповідальності – інша форма закінчення досудового розслідування, що характеризується процедурами, відмінними від закриття кримінального провадження прокурором та слідчим.
Згідно з положеннями пункту 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року № 12 «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності» роз’яснено, що звільнення від кримінальної відповідальності – це відмова держави від застосування до особи, котра вчинила злочин, встановлених законом обмежень певних прав і свобод шляхом закриття кримінального провадження, яке здійснює суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, у порядку, встановленому Кримінально-процесуальним кодексом України. Особа звільняється від кримінальної відповідальності на підставі статті 285 КПК України та в порядку статті 286 КПК України.

Звернення до суду з обвинувальним актом

Конституційні принципи презумпції невинуватості (стаття 62 Конституції України) і підтримання державного обвинувачення в суді (пункт 5 статті 129 Конституції України), по суті, прямо визначають звернення до суду з обвинувальним актом як форму закінчення досудового розслідування, у результаті якого обвинувачений був би поставлений у становище підсудного зі всіма правовими наслідками, що випливають із цього. Така позиція законодавця, що закріплена в статті 283 і статті 291 КПК України, орієнтує прокурора та слідчого на встановлення й викриття особи, яка вчинила злочин, тобто на здійснення функції обвинувачення шляхом звернення до суду для вирішення питання про винуватість особи у скоєнні інкримінованого їй злочину та призначення справедливого покарання.

Досудове розслідування може бути закінчено складанням обвинувального акту тільки за наявності внутрішнього переконання прокурора та слідчого про винуватість особи й необхідність звернення до суду для вирішення питання щодо притягання її до кримінальної відповідальності та засудження. При цьому факти, покладені в основу рішення, що приймається, повинні бути встановлені всебічно, повно й об'єктивно, а саме рішення – відповідати змісту правових положень, бути законним, обґрунтованим і справедливим.

Звернення до суду з клопотанням про застосування примусових заходів виховного характеру

Кримінальний кодекс України передбачає застосування судом примусових заходів виховного характеру до неповнолітніх, котрі вчинили злочини у віці до 18 років або суспільно небезпечні діяння до досягнення віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність. Так, примусові заходи виховного характеру, зокрема, застосовують:

• у разі постановлення судом рішення про звільнення неповнолітнього від кримінальної відповідальності на підставі частина 1 статті 97 КК України;
• до особи, котра до досягнення віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, вчинила суспільно небезпечне діяння (частина 2 статті 97 КК України);
• при звільненні неповнолітнього від покарання відповідно до частини 1 статті 105 КК України.
  

Метою застосування таких заходів має бути забезпечення інтересів неповнолітнього, які полягають в одержанні не тільки належного виховання, а й освіти, лікування, соціальної, психологічної допомоги, захисту від жорстокого поводження, насильства та експлуатації, а також у наявності можливості адаптуватися до реалій суспільного життя, підвищити загальноосвітній і культурний рівень, набути професії та працевлаштуватися.

Досудове розслідування у кримінальному провадженні щодо застосування примусових заходів виховного характеру провадиться згідно з правилами, передбаченими главою 38, статтею 44, пунком 1 частини 2 статті 52, частини 1 статті 62,статтею 64,частиною 4 статті 135,частиною 3 статті 140,частиною 2 статті 213, статтею 226, статтею 227 КПК України та інш. Таке розслідування здійснюється слідчим, спеціально уповноваженим керівником органу досудового розслідування на здійснення досудових розслідувань щодо неповнолітніх (частина 1 статті 499 КПК України).

Закон визначає, що за відсутності підстав для закриття кримінального провадження прокурор затверджує складене слідчим або самостійно складає клопотання про застосування до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру і надсилає його до суду в порядку, передбаченому КПК України (частина 5 статті 499 КПК України).

Таким чином, звернення до суду з клопотанням про застосування примусових заходів виховного характеру також самостійна форма закінчення досудового розслідування. Підстави і порядок її застосування регламентовано статтею 292, статтею 498 і статтею 499 КПК України.

Звернення до суду з клопотанням про застосування примусових заходів медичного характеру

Кримінальне законодавство України допускає застосування судом примусових заходів медичного характеру до осіб, що вчинили суспільно небезпечні діяння в стані неосудності, обмеженої осудності або в стані осудності, але захворіли до моменту проголошення вироку на душевну хворобу, яка позбавляє їх можливості усвідомлювати свої дії або управляти ними (стаття 19, стаття 20 і стаття 93 КК України, глава 39 КПК України). Ці заходи виконують захисно-реабілітаційну функцію. Маючи єдину соціальну суть, вони активно застосовуються судами для лікування та соціальної реадаптації психічно хворих, запобігання вчиненню нових суспільно небезпечних діянь, а також для охорони їх самих.
Примусові заходи медичного характеру застосовуються лише до осіб, які є суспільно небезпечними.

Кримінально-процесуальне законодавство, яке органічно пов’язане з кримінальним правом, передбачає як форму закінчення досудового розслідування звернення до суду з клопотанням про застосування примусових заходів медичного характеру. Таке рішення приймається прокурором та слідчим у тому випадку, якщо достовірно буде встановлено психопатологічний стан особи, яка вчинила:

• суспільно небезпечне діяння, передбачене законом України про кримінальну відповідальність, у стані неосудності;
• кримінальне правопорушення у стані осудності, але захворіла на психічну хворобу до постановлення вироку (частина 1 статті 503 КПК України).

Під час провадження досудового розслідування необхідно з достатньою повнотою з’ясувати всі обставини, що мають істотне значення для правильного вирішення справи (стаття 91, частина 3 статті 503, стаття 505 КПК України).

Через особливе правове становище неосудної особи, що не притягується як підозрюваний, ця форма закінчення досудового розслідування пов’язана з остаточною реалізацією функції обвинувачення тільки в процесуальному сенсі. Здійснюється це шляхом складання клопотання про застосування примусових заходів медичного характеру (частина 1 статті 511 КПК України). Слід зазначити, що згідно зі статтею 20 КК України особа, що визнана обмежено осудною, підлягає кримінальній відповідальності. Досудове розслідування щодо осіб, які підозрюються у вчиненні кримінального правопорушення у стані обмеженої осудності, провадиться слідчим згідно із загальними правилами, передбаченими КПК України. Суд, ухвалюючи вирок, може врахувати стан обмеженої осудності як підставу для застосування примусового заходу медичного характеру (частина 2 статті 504 КПК України). Відомості про закінчення досудового розслідування вносяться прокурором до Єдиного реєстру досудових розслідувань (частина 3 статті 283 КПК України).