Досудове врегулювання господарського спору

Основні положення досудового врегулювання господарського спору.

Сторони застосовують заходи досудового врегулювання господарського спору за домовленістю між собою. Порядок досудового врегулювання спорів визначається Господарським Кодексом, якщо інший порядок не встановлено діючим на території України законодавством, яке регулює конкретний вид господарських відносин.

Порядок досудового врегулювання господарських спорів не поширюється на спори про визнання договорів недійсними, спори про визнання недійсними актів державних та інших органів, підприємств та організацій, які не відповідають законодавству і порушують права та охоронювані законом інтереси підприємств та організацій (далі - акти), спори про стягнення заборгованості за опротестованими векселями, спори про стягнення штрафів Національним банком України з банків та інших фінансово-кредитних установ, а також на спори про звернення стягнення на заставлене майно.

В даному випадку слід зазначити, що спосіб захисту свого порушеного права шляхом досудового врегулювання спору не є обов'язковим до правовідносин, що складаються між сторонами, оскільки право особи на звернення до суду передбачено статтею 55 Конституції України, статтями 15,16 Цивільного кодексу України та відповідними нормами Господарського процесуального кодексу, а тому зобов'язання особи перед зверненням до суду скористатися даним способом захисту своїх прав є порушенням Конституції та інших нормативно-правових актів України.

Даної позиції дотримується Конституційний Суд України, який в своєму Рішенні N 15-рп/2002 від 09.07.2002 р. дав роз'яснення застосування способу захисту свого порушеного права шляхом досудового вирішення спору. Так, зокрема Конституційний Суд України зазначив, що:

• можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб'єктом правовідносин інших засобів правового захисту, утому числі досудового врегулювання спору;
• обов'язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист;
• обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує

.

Встановлення законом обов'язкового досудового врегулювання спору обмежує можливість реалізації права на судовий захист.

На практиці часто зустрічається ситуація, коли суд вимагає від юридичної особи для звернення з позовом обов'язкового дотримання досудового врегулювання спору, однак дана позиція судів є помилковою, та такою, що порушує конституційні права особи на звернення з позовом до суду.

Таким чином, засіб захисту свого порушеного права, шляхом досудового врегулювання спору є факультативним (допоміжним) і може обиратися сторонами правовідносин за власним бажання або визначатися ними у договорі, як засіб вирішення спору і не є перешкодою або обов'язковою передумовою для звернення до суду.

Порядок і строки розгляду претензії

Нормами Господарського процесуального кодексу визначено вимоги до претензій, строки їх розгляду та наслідки ігнорування вимог, визначених у претензії.

Слід зазначити, що чинним законодавством може бути передбачений інший порядок досудового врегулювання спорів в конкретно визначеному виді господарських правовідносин. В даному випадку, порядок який визначений в іншому нормативному акті буде мати статус спеціальної норми відносно норм ГПК, а отже і пріоритет в застосуванні. Однак в даному випадку, Рішення Конституційного Суду України N 15-рп/2002 від 09.07.2002 р. буде мати найвищий пріоритет - а отже способом захисту свого права шляхом звернення до суду юридична особа може скористатися в будь-який час не залежно від додаткових способів захисту, встановлених в спеціальному законодавстві.

Поряд з наданням учасникам можливості досудового врегулювання спорів, законодавець обмежив це право, визначивши вичерпний перелік спорів, щодо яких може бути застосований лише судовий порядок їх вирішення. Так, до таких справ відносять:

• про визнання договорів недійсними;
• спори про визнання недійсними актів державних та інших органів, підприємств та організацій, які не відповідають законодавству і порушують права та охоронювані законом інтереси підприємств та організацій;
• спори про стягнення заборгованості за опротестованими векселями;
• спори про стягнення штрафів Національним банком України з банків та інших фінансово-кредитних установ;
• спори про звернення стягнення на заставлене майно.
  

Порядок пред'явлення претензії

Підприємства та організації, що порушили майнові права і законні інтереси інших підприємств та організацій, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення претензії. Підприємства та організації, чиї права і законні інтереси порушено, з метою безпосереднього врегулювання спору з порушником цих прав та інтересів звертаються до нього з письмовою претензією.

У претензії зазначаються

• повне найменування і поштові реквізити заявника претензії та підприємства, організації, яким претензія пред'являється;
• дата пред'явлення і номер претензії;
• обставини, на підставі яких пред'явлено претензію;
• докази, що підтверджують ці обставини;
• посилання на відповідні нормативні акти;
• вимоги заявника;
• сума претензії та її розрахунок, якщо претензія підлягає грошовій оцінці; платіжні реквізити заявника претензії;
• перелік документів, що додаються до претензії, а також інших доказів

.

Документи, що підтверджують вимоги заявника, додаються в оригіналах чи належним чином засвідчених копіях. Документи, які є у другої сторони, можуть не додаватись до претензії із зазначенням про це у претензії. До претензії про сплату грошових коштів може додаватися платіжна вимога-доручення на суму претензії.

Претензія підписується повноважною особою підприємства, організації або їх представником та надсилається адресатові рекомендованим або цінним листом чи вручається під розписку.

Повідомлення заявника про результати розгляду претензії

Про результати розгляду претензії заявник повідомляється у письмовій формі.

У відповіді на претензію зазначаються

• повне найменування і поштові реквізити підприємства, організації, що дають відповідь, та підприємства чи організації, яким надсилається відповідь; дата і номер відповіді; дата і номер претензії, на яку дається відповідь;
• коли претензію визнано повністю або частково, - визнана сума, назва, номер і дата розрахункового документа на перерахування цієї суми чи строк та засіб задоволення претензії, якщо вона не підлягає грошовій оцінці;
• коли претензію відхилено повністю або частково, - мотиви відхилення з посиланням на відповідні нормативні акти і документи, що обгрунтовують відхилення претензії;
• перелік доданих до відповіді документів та інших доказів.
  

Коли претензію відхилено повністю або частково, заявникові повинно бути повернуто оригінали документів, одержаних з претензією, а також надіслано документи, що обгрунтовують відхилення претензії, якщо їх немає у заявника претензії.

Відповідь на претензію підписується повноважною особою підприємства, організації або їх представником та надсилається рекомендованим або цінним листом чи вручається під розписку. Якщо претензію про сплату грошових коштів, до якої додано платіжну вимогу-доручення, визнано повністю або частково, у платіжній вимозі-дорученні зазначається визнана сума. Платіжні вимоги-доручення виконуються установами банків у порядку, встановленому Національним банком України.

За необгрунтоване списання у безспірному порядку претензійної суми винна сторона сплачує другій стороні штраф у розмірі 10 процентів від списаної суми.

Досудове врегулювання спорів, що виникають у разі зміни та розірвання господарських договорів

Підприємство чи організація, які вважають за необхідне змінити чи розірвати договір, надсилають пропозиції про це другій стороні за договором. Підприємство, організація, які одержали пропозицію про зміну чи розірвання договору, відповідають на неї не пізніше 20 днів після одержання пропозиції. Якщо підприємства і організації не досягли згоди щодо зміни чи розірвання договору, а також у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення господарського суду.