Нанесення тяжких тілесних ушкоджень

Нормативна база

• Кримінальний кодекс України
• Правила судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, затверджені наказом Міністерства охорони здоров'я України від 17 січня 1995 року № 6

• Постанова Пленуму Верховного Суду України від 07 лютого 2003 року № 2 "Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров'я особи"

Загальна інформація

Тілесне ушкодження - це протиправне умисне або необережне заподіяння шкоди здоров'ю іншої людини, що полягає в порушенні анатомічної цілісності або фізичної функції органів і тканин тіла людини.

Відповідно до законодавства, тілесні ушкодження поділяються на легкі, середньої тяжкості та тяжкі тілесні ушкодження.

Відповідно до частини першої статті 121 Кримінального кодексу України умисне тяжке тілесне ушкодження - умисне тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння, чи таке, що спричинило втрату будь-якого органу або його функцій, каліцтво статевих органів, психічну хворобу або інший розлад здоров’я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менш як на одну третину, або переривання вагітності чи непоправне знівечення обличчя.

Склад злочину

Об'єкт злочину

Об'єкт злочину - здоров'я людини.

Об'єктивна сторона злочину

♦ Діяння у формі:

• дія: застосування фізичного (завдання удару, заподіяння опіку тощо) або психічного впливу (загроза тощо) з використанням різних знарядь та засобів.
• бездіяльність: нездійснення винним дій, які запобігли б заподіянню шкоди чужому здоров’ю , за умови, якщо він був зобов’язаний і мав можливість здійснити їх.

♦ Наслідки (злочин вважається закінченим з моменту настання наслідку у вигляді шкоди здоров’ю людини).

♦ Причинний зв'язок між зазначеними діянням і наслідками.

Небезпечними для життя є ушкодження, які в момент заподіяння чи в клінічному перебігу через різні проміжки часу спричиняють загрозливі для життя явища і які без надання медичної допомоги, за звичайним своїм перебігом, закінчуються чи можуть закінчитися смертю. Запобігання смерті, що обумовлене поданням медичної допомоги, не повинно братися до уваги при оцінюванні загрози для життя таких ушкоджень. Загрозливий для життя стан, який розвивається в клінічному перебігу ушкоджень, незалежно від проміжку часу, що минув після його заподіяння, повинен перебувати з ним у прямому причинно-наслідковому зв'язку.

Втрата будь-якого органу або втрата органом його функцій - це втрата:

1. зору (повна стійка сліпота на обидва ока чи такий стан, за якого має місце зниження зору до підрахунку пальців на відстані двох метрів і менше (гострота зору на обидва ока 0,04 і нижче). Втрата зору на одне око зумовлює стійку втрату працездатності понад одну третину і за цією ознакою належить до тяжких тілесних ушкоджень);
2. слуху (повна стійка глухота на обидва вуха або такий необоротний стан, коли потерпілий не чує розмовної мови на відстані трьох — п’яти сантиметрів від вушної раковини. Втрата слуху на одне вухо спричиняє стійку втрату працездатності менше як на одну третину і за цією ознакою належить до середньої тяжкості тілесного ушкодження);
3. язика (мовлення) (втрата можливості висловлюватися членороздільними звуками, зрозумілими для оточуючих);
4. руки або ноги (відокремлення їх від тулуба (як усієї руки або ноги, так і ампутація їх на рівні не нижче ліктьового чи колінного суглоба) чи втрата ними функцій (параліч або інший стан, що унеможливлює їх діяльність).

Під психічною хворобою слід розуміти психічне захворювання. До психічних захворювань не можна відносити пов'язані з ушкодженням реактивні стани (психози, неврози). Ушкодження кваліфікується як тяжке тільки тоді, коли воно потягло за собою розвиток психічного захворювання, незалежно від його тривалості і ступеня виліковності. Діагноз психічного захворювання і причинно-наслідковий зв'язок між ушкодженням і психічним захворюванням, що розвинулось, встановлюється психіатричною експертизою. Ступінь тяжкості такого тілесного ушкодження визначається судово-медичним експертом з урахуванням висновків цієї експертизи.

Ознакою тяжкого тілесного ушкодження є також інший розлад здоров'я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менш як на одну третину (не менш 33%). Під розладом здоров'я слід розуміти безпосередньо поєднаний з ушкодженням послідовно розвинутий хворобливий процес. Розміри стійкої (постійної) втрати загальної працездатності при ушкодженнях встановлюються після наслідку ушкодження, що визначився, на підставі об'єктивних даних з урахуванням документів, якими керується у своїй роботі експертна комісія.

Ушкодження, що спричинило переривання вагітності, незалежно від її строку, належить до тяжких за умови, що між цим ушкодженням і перериванням вагітності є прямий причинний зв'язок. Переривання вагітності спричинюється шляхом нанесення побоїв, поранень, застосування отруйних чи інших речовин тощо. Необхідна наявність причинного зв’язку між заподіяним тілесним ушкодженням і перериванням вагітності.

Непоправним знівечення обличчя визнається у тих випадках, коли ушкодження обличчя потерпілого не може бути виправним. Під виправністю ушкодження слід розуміти значне зменшення вираженості патологічних змін (рубця, деформації, порушення міміки тощо) з часом чи під дією нехірургічних засобів. Коли ж для усунення необхідне хірургічне втручання (косметична операція), то ушкодження обличчя вважається непоправним. Непоправне знівечення обличчя може бути результатом: обливання обличчя кип'ятком, кислотою чи іншою речовиною; нанесення глибоких чи значної кількості мілких шрамів за допомогою гострих предметів; обрізання вух чи носа. Такі ушкодження надають обличчю страхітливий і такий, що відштовхує, вигляд і, крім фізичної шкоди, спричиняють потерпілому велику психічну травму.

Для встановлення факту непоправності ушкодження призначається судово-медична експертиза, а наявність знівечення визначається слідчими та судовими органами. Суд оцінює зовнішній вигляд потерпілого на момент судового розгляду виходячи із загальноприйнятих уявлень про людський вигляд.

Суб'єкт злочину

Суб'єктом злочину є осудна особа, яка досягла 14-річного віку.

Суб'єктивна сторона злочину

Суб'єктивна сторона злочину характеризується умисною виною (особа усвідомлює, що може заподіяти тяжку шкоду здоров’ю потерпілого, і бажає або свідомо припускає настання такої шкоди).

Встановлення мотиву і мети при заподіянні умисного тяжкого тілесного ушкодження є обов'язковим, оскільки у ряді випадків наявність певних мотиву чи мети є підставою для кваліфікації такого діяння за іншими статтями Кримінального кодексу України.

Кваліфікуючі ознаки умисного тяжкого тілесного ушкодження

♦ Умисне тяжке тілесне ушкодження, вчинене способом, що має характер особливого мучення, має місце тоді, коли його заподіяння супроводжувалось особливим фізичним чи моральним стражданням або особливим (нестерпним) болем для потерпілого.

Мученням можуть бути визнані будь-які дії, які мають наслідком зазначені страждання чи біль (наприклад, дії, спрямовані на тривале позбавлення людини їжі, пиття чи тепла, залишення іі в шкідливих для здоров'я умовах, та інші подібні дії).

♦ Умисне тяжке тілесне ушкодження, вчинене групою осіб, утвореною без попередньої змови.

♦ Умисне тяжке тілесне ушкодження, вчинене з метою залякування потерпілого або Інших осіб, має місце тоді, коли такі ушкодження заподіюються для викликання в них почуття страху перед винним чи іншими особами.

Залякування становить основний зміст погрози, однак страх не є самоціллю заподіяння зазначених ушкоджень. Найчастіше вони є засобом впливу на потерпілого чи інших осіб, щоб примусити їх виконати певну дію чи утриматись від її виконання. Іншими особами, на залякування яких спрямоване заподіяння тяжких тілесних ушкоджень потерпілому, можуть визнаватися будь-які особи, на яких, на думку винного, вчинення зазначених дій щодо потерпілого може вчинити бажаний для винного вплив (близькі родичі потерпілого, друзі, колеги по роботі тощо).

♦ Умисне тяжке тілесне ушкодження, вчинене з мотивів расової, національної або релігійної нетерпимості.

♦ Умисне тяжке тілесне ушкодження, вчинене на замовлення (тілесні ушкодження заподіюються особою (виконавцем) за дорученням іншої особи (замовника). Таке доручення може мати форму наказу, розпорядження, а також угоди).

♦ Умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого. Особливістю цього кваліфікованого виду умисного тяжкого тілесного ушкодження є те, що у ньому присутні два суспільно небезпечні наслідки (первинний - тяжкі тілесні ушкодження і похідний - смерть), психічне ставлення до яких з боку винного є різним. До заподіяння умисного тяжкого тілесного ушкодження він ставиться умисно, а до настання смерті потерпілого від такого ушкодження - необережно. При цьому винний усвідомлює можливість настання похідного наслідку в результаті настання первинного. Якщо ж таке усвідомлення відсутнє, вчинене слід кваліфікувати як вбивство через необережність.

На практиці особливу складність становить відмежування умисного тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, від умисного вбивства. Для відмежування умисного вбивства від заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, внаслідок якого сталася смерть потерпілого, слід ретельно досліджувати докази, що мають значення для з'ясування змісту і спрямованості умислу винного. Питання про умисел необхідно вирішувати виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого злочину, зокрема враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер І локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, попередню поведінку винного і потерпілого, їхні взаємовідносини.

Необережне тяжке тілесне ушкодження

У випадках, коли особа, яка заподіяла потерпілому тяжке тілесне ушкодження, передбачала можливість настання шкідливих наслідків своїх дій чи бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення (злочинна самовпевненість), або ж не передбачала можливості настання таких наслідків, хоча повинна була й могла їх передбачити (злочинна недбалість), її дії слід розглядати як заподіяння необережного тяжкого тілесного ушкодження і кваліфікувати відповідно за статтею 128 Кримінального кодексу України. Не можна, наприклад, розцінювати як умисний злочин заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, одержаних при падінні від поштовху чи удару, якщо винний не бажав або свідомо не припускав настання таких наслідків.

Санкція (покарання)

1. Умисне тяжке тілесне ушкодження, - карається позбавленням волі на строк від п'яти до восьми років (частина перша статті 121 Кримінального кодексу України).
2. Умисне тяжке тілесне ушкодження за наявності кваліфікуючої ознаки, - карається позбавленням волі на строк від семи до десяти років (частина друга статті 121 Кримінального кодексу України).
3. Необережне тяжке тілесне ушкодження, - карається громадськими роботами на строк від ста п'ятдесяти до двохсот сорока годин або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до двох років (статті 128 Кримінального кодексу України).

Див. також

• Умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження