Представництво: види, підстави виникнення та припинення

Нормативна база

• Глава 17 Цивільний кодекс України

Поняття

Представництво - це правовідношення, відповідно до якого одна сторона (представник) на підставі набутих нею повноважень виступає і діє від імені іншої особи, яку представляє, створюючи, змінюючи чи припиняючи безпосередньо для неї цивільні права та обов'язки.

Види

Представництво за законом (обов'язкове представництво)(ст. 242 Цивільного кодексу України)- представництво на підставі безпосереднього припису закону. З них найбільш поширеним є представництво на підставі договору. Йому присвячена більшість норм глави 17 ЦК ("Представництво") та значна кількість норм глави 68 ЦК ("Доручення"). До нього відноситься: 1) представництво батьками (усиновлювачами) своїх малолітніх та неповнолітніх дітей; 2) представництво опікуном малолітньої особи та фізичної особи, визнаної недієздатною. Цей перелік не є вичерпним: законне представництво можливе також в інших випадках, встановлених законом. Характерною особливістю представництва за законом є його спрямованість на захист прав і законних інтересів осіб, які внаслідок малоліття, недоумства або душевної хвороби не можуть піклуватися про себе самі, а тому є недієздатними (ст. 39 ЦК) або лише частково дієздатними (ст. 31 ЦК). У зв'язку з цим воля таких осіб для вирішення питання про необхідність представництва їхніх інтересів зовні не має значення.

Комерційне представництво (ст. 243 Цивільного кодексу України). Комерційним представником є особа, яка постійно та самостійно виступає представником підприємців при укладенні ними договорів у сфері підприємницької діяльності. Особливістю суб'єктного складу відносин комерційного представництва є те, що комерційними представниками можуть бути особи, які є суб'єктами підприємницької діяльності. Такий висновок випливає з того, що комерційне представництво має своєю метою укладення договорів у сфері підприємницької діяльності, а отже, і особа, яку представляють, і представник повинні мати бізнесдієздатність. Комерційне представництво є видом добровільного представництва з особливим суб'єктним складом і сферою застосування. До особливостей здійснення комерційного представництва належать предмет, систематичний характер дій комерційного представника, платність договору. Крім того, ч. 2 ст. 243 ЦК допускає комерційне представництво одночасно кількох сторін правочину за згодою цих сторін та в інших випадках, встановлених законом. Отже, коли особа постійно виступає від імені підприємців при укладенні ними договорів у сфері підприємницької діяльності, то за їхньою згодою вона може представляти різні сторони правочину. Договір на комерційне представництво припускається оплатним. Особа, яку представляють, зобов'язана сплатити представнику винагороду за вчинення дій, крім випадків, коли в самому договорі міститься вказівка на його безоплатний характер. Якщо така вказівка відсутня, і одночасно договором не встановлені розмір винагороди і порядок її сплати, особа, яку представляють, оплачує за комерційне представництво суму, котра звичайно стягується за послуги аналогічного характеру (ст. 632 ЦК). Крім того, представник має право на відшкодування витрат, зроблених ним при виконанні доручення. У разі укладення договору від імені кількох підприємців одночасно витрати поділяються між ними у рівних частках, якщо інше не передбачено угодою сторін. Найчастіше комерційне представництво здійснюється на підставі договору доручення (глава 68 ЦК). Цій договір має визначати обсяг наданих комерційному представнику повноважень та порядок їх реалізації. Повноваження комерційного представника також можуть бути підтверджені довіреністю. Особливості комерційного представництва в окремих сферах підприємницької діяльності встановлюються законом. Наприклад, комерційному представнику може бути надане на певний строк виключне право щодо укладання угод від імені та за рахунок довірителя та (або) на певній території (ст. 1000 ЦК). Довіритель у цьому випадку не вправі призначати на цій території інших комерційних представників.

Представництво за довіреністю (ст. 244 Цивільного кодексу України).Найпоширенішим випадком представництва є представництво за довіреністю. Відповідно до ч. 1 ст. 244 ЦК представництво, яке грунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Договорами, на яких грунтується представництво, виступають договори, предмет яких полягає у вчиненні представником правочину від імені та в інтересах довірителя - сторони договору. До таких договорів належать договори доручення, про спільну діяльність, агентська угода, в яких має міститися вказівка на обов'язок довірителя видати довіреність представнику. Правочини, передбачені договором, вчинені представником без довіреності, виданої довірителем, мають визнаватися вчиненими неуповноваженою особою. В довіреності, поряд із загальними вимогами щодо її змісту, має міститися посилання на договір, на якому грунтується така довіреність. Відповідно до ч. 2 ст. 244 ЦК представництво за довіреністю може ґрунтуватися на акті органу юридичної особи. Таке представництво виникає, наприклад, внаслідок видання виконавчим або компетентним органом юридичної особи акта (наказу, розпорядження) про призначення працівника на посаду, пов'язану зі здійсненням представницьких функцій, зокрема з укладення угод. Відповідно до ч. З ст. 244 ЦК довіреність є письмовим документом, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність - це односторонній правочин і, відповідно, він має відповідати вимогам, установленим для всіх такого роду правочинів у ч. З ст. 202 ЦК. Тому її видача не вимагає згоди представника, а прийняття довіреності або відмова від неї є правом представника. Довіреність адресована третім особам і засвідчує повноваження представника перед третіми особами. Довіреність може бути видана на ім'я однієї особи або декількох осіб. Як особа, яку представляють, може виступати одна або декілька осіб. Зміст довіреності визначається межами правоздатності особи, яку представляють. Зазвичай довіреність може видаватися тільки дієздатними громадянами. Неповнолітні громадяни можуть самостійно видавати довіреності в обсязі тих прав, які вони можуть здійснювати самостійно. Довіреність юридичній особі може бути видана тільки на укладення правочинів, що не суперечать її статутові (положенню) або загальному положенню про організацію даного виду. Довіреність пред'являється третій особі самим представником або направляється особою, яку представляють, безпосередньо третій особі. В останньому випадку довіреність направляється третій особі без надання представнику і в її змісті може бути вказано конкретну третю особу, з якою представник має вчинити правочин.

Підстави виникнення

Право на вчинення дій від імені іншої особи може ґрунтуватися на різних юридичних фактах, з якими закон (ч. З ст. 237 ЦК) пов'язує виникнення повноваження. Такими юридичними фактами (підставами виникнення повноважень) можуть бути:

1. договір (наприклад, договір доручення);
2. закон (батьки є представниками своїх малолітніх дітей за законом);
3. акт органу юридичної особи (призначення на певну посаду, пов'язану із здійсненням представницьких дій);
4. інші підстави, встановлені актами цивільного законодавства (наприклад, факт спільного ведення господарства, спільності майна - при здійсненні одним з подружжя правочинів для спільного сімейного господарства він виступає як особа, що діє від імені і в інтересах іншого з подружжя, бо згода останнього на здійснення такого правочину припускається - за винятком тих, що виходять за межі дрібних побутових).

Які органи мають право на посвідчення довіреності

Для представництва інтересів фізичної особи в суді в обов’язковому порядку потрібно, щоб довіреність була завірена нотаріально. Є випадки, коли довіреність може не завірятися нотаріусом, але прирівнюється до нотаріального завірення, а саме, може завірятися уповноваженим посадовцем органу місцевого самоврядування (за винятком доручень на право розпорядження нерухомістю, управління автомобілями та іншими транспортними засобами, а також на право розпорядження корпоративними правами) також може бути засвідчене посадовцем тієї організації, в якій вчиться, працює, перебуває на службі або знаходиться на стаціонарному лікуванні чи за рішенням суду, а також за місцем його реєстрації.

Припинення представництва

Представництво за довіреністю (ст. 248 Цивільного кодексу України) припиняється у разі закінчення строку довіреності; скасування довіреності особою, яка її видала; відмови представника від вчинення дій, що були визначені довіреністю; припинення юридичної особи, яка видала довіреність; припинення юридичної особи, якій видана довіреність; смерті особи, яка видала довіреність, оголошення її померлою, визнання її недієздатною або безвісно відсутньою, обмеження її цивільної дієздатності, смерті особи, якій видана довіреність, оголошення її померлою, визнання її недієздатною або безвісно відсутньою, обмеження її цивільної дієздатності. У разі смерті особи, яка видала довіреність, представник зберігає своє повноваження за довіреністю для ведення невідкладних справ або таких дій, невиконання яких може призвести до виникнення збитків. З припиненням представництва за довіреністю втрачає чинність передоручення, а представник зобов’язаний негайно повернути довіреність.