Застосування заходів виховного характеру відносно малолітніх осіб

Нормативна база

• Цивільний кодекс України
• Кримінальний кодекс України (КК України)
• Кримінальний процесуальний кодекс України (КПК України)
• Закон України "Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей"
• Постанова Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 5 "Про практику застосування судами України законодавства у справах про злочини неповнолітніх"
• Постанова Пленуму Верховного суду України від 15 травня 2006 року № 2 "Про практику розгляду судами справ про застосування примусових заходів виховного характеру"
• Лист Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних i кримінальних справ «Про деякі питання здійснення кримінального провадження щодо неповнолітніх» від 18 липня 2013 року № 223–1134/0/4–13

Загальна характеристика примусових заходів виховного характеру

Примусовими заходами виховного характеру є певні заходи, які застосовуються до неповнолітнього в разі вчинення такою особою кримінального правопорушення, які полягають у звільненні від кримінальної відповідальності, або застосуванні відповідного заходу адміністративного впливу.

Відповідно до статті 31 Цивільного кодексу України малолітньою є фізична особа, яка не досягла чотирнадцяти років. В силу положень статті 34 Цивільного кодексу України повну цивільну дієздатність має фізична особа, яка досягла вісімнадцяти років (повноліття), таким чином вік неповнолітньої особи встановлюється з чотирнадцяти до вісімнадцяти років, за виключенням випадків встановлених Законом.

Відповідно до законодавства примусові заходи виховного характеру можна застосовувати до особи, яка у віці від 14 до 18 років вперше вчинила кримінальний проступок або необережний нетяжкий злочин (частина перша статті 97 КК України), а також до особи, котра у період від 11 років до досягнення віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, вчинила суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною КК України (стаття 498 КПК України).

Мета застосування примусових заходів виховного характеру

Метою застосування примусових заходів виховного характеру є забезпечення інтересів неповнолітнього, які полягають в одержанні ним необхідного виховання, освіти, лікування, захисту від насильства та жорстокості, соціальної допомоги, а також у наявності можливості пристосуватися до реалій навколишнього життя, підвищити свій культурний, соціальний та загальноосвітній рівень, набути професії та працевлаштуватися. Більше того, основним завданням є припинення злочинної діяльності та залучення підлітків до позитивної поведінки в соціумі, виправлення та попередження вчинення нових злочинів.

Звертаючи увагу на лист, а саме пункт 2, Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних i кримінальних справ «Про деякі питання здійснення кримінального провадження щодо неповнолітніх» від 18 липня 2013 року № 223–1134/0/4–13 потрібно зосередитися на тому, що в кожному окремому випадку слідчі судді, суд зобов’язані пам’ятати, що закріплений законом особливий підхід до неповнолітніх правопорушників зумовлює застосування інших, відмінних від тих, які застосовуються до дорослих, форм реалізації кримінальної відповідальності.

Застосування примусових заходів виховного характеру

Примусові заходи виховного характеру, зокрема, застосовують:

• у разі постановлення судом рішення про звільнення неповнолітнього від кримінальної відповідальності на підставі частини першої статті 97 КК України (неповнолітній, який вперше вчинив кримінальний проступок або необережний нетяжкий злочин, може бути звільнений від кримінальної відповідальності, якщо його виправлення можливе без застосування покарання);
• до особи, котра до досягнення віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, вчинила суспільно небезпечне діяння (частина друга статті 97 КК України);
• при звільненні неповнолітнього від покарання відповідно до частини першої статті 105 КК України.

Якщо в матеріалах справи, крім зазначених, наявні й інші підстави для звільнення неповнолітнього від кримінальної відповідальності (наприклад, передбачені статтями 45-49 КК України), які за правовими наслідками є більш сприятливими для забезпечення його інтересів, мають бути обрані саме ці підстави.

Звільнення від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру

Відповідно до статті 105 КК України неповнолітній, який вчинив кримінальний проступок або нетяжкий злочин, може бути звільнений судом від покарання, якщо буде визнано, що внаслідок щирого розкаяння та подальшої бездоганної поведінки він на момент постановлення вироку не потребує застосування покарання.

Представники органу у справах неповнолітніх, на який покладено виконання судового рішення про застосування до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру, зобов'язані здійснювати ефективний контроль за його поведінкою і в разі ухилення від застосування призначеного судом заходу постійно аналізувати й усувати причини ухилення та запобігати йому в подальшому.

Ухиленням від застосування примусових заходів виховного характеру, слід вважати таку поведінку неповнолітнього, коли він без поважних причин протягом установленого строку систематично порушує або не виконує умови застосування визначеного судом заходу (заходів) - не дотримує встановлених судом обмежень свободи дій або вимог щодо його поведінки; не піддається виховному впливу та ухиляється від контролю батьків чи осіб, які їх заміняють, педагогічного або трудового колективу; відмовляється відшкодувати майнові збитки; не виконує умов угоди про примирення; самовільно залишає школу чи училище соціальної реабілітації або систематично порушує порядок перебування в цих установах, тощо (пункт 3 постанови Пленуму Верховного суду України від 15 травня 2006 року № 2 "Про практику розгляду судами справ про застосування примусових заходів виховного характеру").

Види примусових заходів виховного характеру

Суд може застосовувати до неповнолітнього такі примусові заходи виховного характеру як:

1. застереження;
2. обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього;
3. передача неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які їх заміняють, чи під нагляд педагогічного або трудового колективу за його згодою, а також окремих громадян на їхнє прохання;
4. покладення на неповнолітнього, який досяг п'ятнадцятирічного віку і має майно, кошти або заробіток, обов'язку відшкодування заподіяних майнових збитків;
5. направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків до його виправлення, але на строк, що не перевищує трьох років (частина друга статті 105 КК України).

До неповнолітнього може бути застосовано кілька примусових заходів виховного характеру.

Тривалість таких заходів, як обмеження дозвілля та передача під нагляд, встановлюється судом. Суд може також визнати за необхідне призначити неповнолітньому вихователя.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного суду України від 15 травня 2006 року № 2 "Про практику розгляду судами справ про застосування примусових заходів виховного характеру":

Застереження

Застереження є одним із найм'якших заходів виховного характеру і може бути зроблено шляхом роз'яснення судом неповнолітньому наслідків його дій - шкоди, завданої охоронюваним законом правам особи (осіб), інтересам суспільства або держави, - та оголошення неповнолітньому осуду за ці дії, а також попередження про більш суворі правові наслідки, які можуть настати в разі продовження ним протиправної поведінки чи вчинення нового злочину.

Обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього

Обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог щодо поведінки неповнолітнього слід розуміти як: обмеження перебування поза домівкою в певний час доби; заборону відвідувати певні місця, змінювати без згоди органу, який здійснює за ним нагляд, місце проживання, навчання чи роботи, виїжджати в іншу місцевість; покладення обов'язку продовжити навчання, пройти курс лікування (за наявності хворобливого потягу до спиртного або в разі вживання наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів); тощо.

Відповідно до частини третьої статті 105 КК України суд у кожному випадку встановлює конкретний строк, протягом якого органи, що здійснюють контроль та нагляд за поведінкою неповнолітнього, повинні пред'являти особливі вимоги щодо неї, а неповнолітній зобов'язаний їх дотримувати. З урахуванням даних про особу неповнолітнього та характеру вчиненого ним злочину чи суспільно небезпечного діяння суд визначає, які види дозвілля слід обмежити, а які - заборонити, або які обов'язки покласти на неповнолітнього і на який саме строк. Тривалість останнього має бути достатньою для виправлення неповнолітнього. На практиці обмеження дозвілля чи інші особливі вимоги щодо поведінки неповнолітнього можуть установлюватися на декілька місяців, що пов'язано, наприклад, із необхідністю пройти курс лікування від алкоголізму, наркоманії, токсикоманії, позбутися інших шкідливих для здоров'я звичок або закінчити навчання в школі, одержати професійні навики та працевлаштуватися (іноді - і на певний період після цього).

Передача неповнолітнього під нагляд батьків або осіб, які їх заміняють, чи під нагляд педагогічного або трудового колективу за його згодою, а також окремих громадян на їхнє прохання

Передача неповнолітнього під нагляд батьків або осіб, які їх заміняють, допускається лише за наявності даних про те, що вони здатні забезпечити позитивний виховний вплив на нього та постійний контроль за його поведінкою. Особами, які заміняють батьків, є, зокрема, усиновителі, опікуни і піклувальники.

Питання про передачу неповнолітнього під нагляд батьків або осіб, які їх заміняють, суд повинен вирішувати з урахуванням даних, що їх характеризують. Неприпустимо передавати неповнолітнього під нагляд батька чи матері, які позбавлені батьківських прав, а також батьків чи інших осіб, котрі через свою поведінку не здатні позитивно впливати на нього. Хоча в законі не передбачено обов'язкове отримання згоди батьків або осіб, які їх заміняють, на передачу їм неповнолітнього під нагляд, суд має отримати таку згоду.

Неповнолітнього можна передати під нагляд педагогічного (за місцем навчання) чи трудового (за місцем роботи) колективу - за згодою цього колективу, а також під нагляд окремих громадян - на їхнє прохання. При цьому як педагогічний чи трудовий колектив, так і окремий громадянин мають бути спроможні здійснювати виховний вплив на неповнолітнього, постійно й належним чином контролювати його поведінку та зобов'язані це робити.

Строк нагляду суд встановлює з урахуванням конкретних обставин справи та мети виправлення неповнолітнього. Як свідчить практика, цей нагляд має здійснюватись, як правило, не менше одного року, оскільки за коротшого строку він буде малоефективним (але не довше, ніж до досягнення особою повноліття).

Покладення на неповнолітнього, який досяг п'ятнадцятирічного віку і має майно, кошти або заробіток, обов'язку відшкодування заподіяних майнових збитків

Покладення обов'язку відшкодувати заподіяні майнові збитки як примусовий захід виховного характеру можна застосовувати лише до неповнолітнього, який досяг 15 років, має майно чи кошти, що є його власністю, або самостійно одержує заробіток (заробітну плату, стипендію тощо). У постанові (ухвалі) суд повинен зазначити розмір збитків, що підлягають відшкодуванню, та строки виконання цього рішення.

Направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи

До спеціальних навчально-виховних установ направляють неповнолітніх, котрі вийшли з-під контролю батьків чи осіб, які їх заміняють, не піддаються виховному впливу та не можуть бути виправлені шляхом застосування інших примусових заходів виховного характеру. До таких установ не можна направляти осіб, визнаних особами з інвалідністю, а також тих, кому згідно з висновком відповідних спеціалістів перебування там протипоказане за станом здоров'я через наявність певних захворювань (пункт 11 Інструкції про медичне обстеження дітей і підлітків, які направляються до загальноосвітніх шкіл та професійних училищ соціальної реабілітації для дітей і підлітків, які потребують особливих умов виховання, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я і Міністерства освіти України від 05 травня 1997 року № 137/131).

До спеціальних навчально-виховних установ належать загальноосвітні школи соціальної реабілітації та професійні училища соціальної реабілітації, статус яких визначений Законом України "Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей".

Мережа шкіл соціальної реабілітації та професійних училищ соціальної реабілітації затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 13 жовтня 1993 року № 859 "Про організацію діяльності спеціальних закладів освіти для дітей і підлітків, які потребують особливих умов виховання".

Відповідно до частини третьої статті 8 Закону України "Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей" до загальноосвітніх шкіл соціальної реабілітації направляються за рішенням суду діти віком від 11 до 14 років, а до професійних училищ соціальної реабілітації - віком від 14 років.

Відповідальність за ухилення від виконання примусових заходів виховного характеру

У разі ухилення неповнолітнього, що вчинив кримінальне правопорушення, від застосування до нього примусових заходів виховного характеру ці заходи скасовуються і він притягується до кримінальної відповідальності (частина третя статті 97 КК України).

Ухилення від реалізації призначених судом заходів виховного характеру може полягати у:

1. втечі неповнолітнього з дому;
2. невиконанні вимог батьків, педагогічного або трудового колективу, окремих громадян, під нагляд яким переданий неповнолітній;
3. невиконанні покладеного судом обов'язку відшкодувати заподіяні майнові збитки або ж інших обмежень чи особливих вимог до його поведінки;
4. втечі зі спеціальної навчально-виховної установи чи порушенні правил поведінки в них тощо;
5. ухилення від виконання застереження може полягати у вчиненні неповнолітнім злочинів або інших правопорушень після його винесення.

Час, упродовж якого неповнолітній може бути притягнутий до кримінальної відповідальності в зв'язку з ухиленням від виконання примусових заходів виховного характеру, визначається з урахуванням інших статей КК України та змісту призначених йому заходів.

При цьому треба враховувати такі положення:

• ухилення від примусових заходів виховного характеру, які виконуються протягом певного часу, має враховуватися, якщо воно здійснюється протягом строку, на який застосовано такий захід;
• невиконання певних дій має оцінюватися як ухилення, якщо сплив строк, визначений для цього судом;
• у будь-якому разі притягнення до кримінальної відповідальності неможливе, якщо закінчився строк давності притягнення до кримінальної відповідальності, встановлений статтею 106 КК України.

Скасування примусових заходів виховного характеру означає, що відновлюється провадження у кримінальній справі неповнолітнього. Він притягується до кримінальної відповідальності і до нього можуть бути застосовані всі заходи, передбачені КК України за вчинене кримінальне правопорушення. Водночас повторне звільнення від кримінальної відповідальності - з інших передбачених КК України підстав (крім амністії та помилування), хоча прямо й не заборонене законом, навряд чи доцільне, враховуючи характеристику особи винного, який щиро не покаявся, своєю поведінкою не підтвердив, що перестав бути суспільне небезпечним і не виправдав виявленої щодо нього довіри.

Якщо неповнолітній в період відбування примусових заходів виховного характеру вчиняє інше кримінальне правопорушення, то це свідчить про ухилення від таких заходів, насамперед від винесеного йому застереження. Тому вони мають бути скасовані, а винний притягатися до кримінальної відповідальності за обидва кримінальні правопорушення.

Розгляд справ щодо застосування примусових заходів виховного характеру

Судовий розгляд здійснюється в судовому засіданні за участю прокурора, законного представника, захисника та представників служби у справах дітей і уповноваженого підрозділу органів Національної поліції, якщо вони з’явилися або були викликані в судове засідання, згідно із загальними правилами КПК України.

Якщо під час досудового розслідування прокурор дійде висновку про можливість виправлення неповнолітнього, який обвинувачується у вчиненні вперше кримінального проступку, необережного нетяжкого злочину без застосування кримінального покарання, він складає клопотання про застосування до неповнолітнього обвинуваченого примусових заходів виховного характеру і надсилає його до суду (стаття 497 КПК України).

Судовий розгляд завершується постановленням ухвали про застосування примусових заходів виховного характеру або про відмову в їх застосуванні (стаття 500 КПК України).

Під час досудового слідства та розгляду в суді справи про застосування примусових заходів виховного характеру крім обставин, зазначених у статті 91 КПК України, необхідно повно й усебічно з’ясувати:

1. дані про особу неповнолітнього – вік (число, місяць, рік народження, які мають бути підтверджені долученими до справи копіями свідоцтва чи актового запису про народження), інші біографічні дані; вікові і психологічні особливості (темперамент, рівень загального розвитку, інтереси, ціннісні орієнтації та ін.); стан здоров’я; соціальну (суспільну) характеристику (взаємовідносини в сім’ї та колективі, ставлення до праці, навчання, участь у суспільному житті тощо). За наявності даних про розумову відсталість неповнолітнього, не пов’язану із психічним захворюванням, має бути також з’ясовано, чи здатний він повністю усвідомлювати значення своїх дій і якою мірою може керувати ними, для чого в разі потреби призначають експертизу за участю спеціалістів у галузі дитячої та юнацької психології або ж експертів-психіатрів;
2. ставлення неповнолітнього до наслідків діяння, яке він учинив;
3. дані про батьків неповнолітнього (наявність у них судимостей, позбавлення їх батьківських прав, їхній спосіб життя, здатність забезпечити виховний вплив на неповнолітнього та постійний контроль за його поведінкою);
4. обставини, що негативно впливали на виховання неповнолітнього;
5. наявність дорослих підбурювачів та інших осіб, які втягнули неповнолітнього у злочинну діяльність» (пункт 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 2 «Про практику розгляду судами справ про застосування примусових заходів виховного характеру»).

Будь-який захід виховного характеру, який буде призначений судом, підлягає обов'язковому виконанню. Судове рішення, що набрало законної сили, якщо інше не передбачено законом, звертається до виконання не пізніше як через три дні з дня набрання ним законної сили або повернення матеріалів кримінального провадження до суду першої інстанції із суду апеляційної чи касаційної інстанції. Потім суд надсилає копію разом із усіма розпорядженнями про виконання судового рішення до відповідної установи чи органу, на який буде покладений обов'язок виконати судове рішення (частини перша та друга статті 535 КПК України).

Див. також

• Застосування примусових заходів виховного характеру до неповнолітніх, які не досягли віку кримінальної відповідальності