Визнання розірвання шлюбу фіктивним

Нормативна база

• Сімейний кодекс України
• Цивільний процесуальний кодекс України

Визначення фіктивності розірвання шлюбу

У судовій практиці зустрічаються випадки, коли подружжя, що розлучається, насправді не мають наміру припиняти шлюбні відносини, у зв’язку з чим законодавством передбачено поняття «фіктивне розірвання шлюбу» та порядок визнання його таким.

Визнати розірвання шлюбу фіктивним, можливо лише у випадку якщо реєстрація розірвання такого шлюбу проведена органом державної реєстрації актів цивільного стану за заявою подружжя, яке не має дітей (відповідно до ст. 106 Сімейного кодексу України).

Так, ст. 108 Сімейного кодексу України (далі – СК ) визначено, що за заявою заінтересованої особи розірвання шлюбу, здійснене в державному органі РАЦС за заявою подружжя, яке не має дітей, може бути визнане судом фіктивним, якщо буде встановлено, що жінка та чоловік продовжували проживати однією сім'єю і не мали наміру припинити шлюбні відносини. Фіктивне розірвання шлюбу подружжям може здійснюватися, наприклад, з метою одержання певного матеріального блага обома чи одним з подружжя (реєстрації місця проживання, отримання роботи, майна, якихось матеріальних вигод, пільг, ввести в оману кредиторів, приховати майно від конфіскації тощо).

Заявники та доказова база у справах щодо визнання розірвання шлюбу фіктивним

Ініціатором порушення судового розгляду питань визнання розірвання шлюбу фіктивним може бути будь-яка заінтересована особа, наприклад, один із колишнього подружжя, діти подружжя (одного з них), орган державної реєстрації актів цивільного стану, органи квартобліку тощо.

Заявники та інші заінтересовані особи у справах про визнання розірвання шлюбу фіктивним можуть здійснювати свої права та виконувати обов’язки у суді особисто або через представника. Особиста участь у справі особи не позбавляє її права мати в цій справі представника (ст. 58 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК).

Для того, щоб довести у суді фіктивність розірвання шлюбу недостатньо лише спільного проживання колишнього подружжя.

Для задоволення позовної заяви необхідно довести факти, які підтверджували б існування у обох з подружжя внутрішньої волі до підтримання подальших шлюбних відносин та її виявлення у вигляді активних дій. Такими активними діями є проживання подружжя в одному будинку, їзди в одному автомобілі на роботу, інформації зі сторінок в соціальних мережах щодо подружнього статусу, фотографій з соціальних мереж зроблених у однакових локаціях під час відпочинку закордоном, народження дитини із записом батьком «колишнього чоловіка», не укладення шлюбів з іншими особами, подальше активне ведення спільного господарства,подальша спільна праця, спрямована на забезпечення фінансової стабільності союзу чоловіка та жінки та збільшення їх спільного капіталу та інше.

Але всі ці докази є оціночні і суд може не взяти їх до уваги.

Виходячи з того, що розірвання шлюбу може бути визнано судом фіктивним за умови, що воно було здійснене органом державної реєстрації актів цивільного стану за спільною заявою подружжя, яке не має дітей, до відповідної заяви, за можливості, слід додавати свідоцтво про розірвання шлюбу, видане відповідним органом.У разі неможливості самостійно надати докази, учасник справи вправі подати клопотання про витребування доказів судом.Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений у частині другій та третії статті статті 83 ЦПК України.Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обгрунтовує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.

Водночас, суд на підставі ч.3 ст. 84 ЦПК України може за власною ініціативою витребувати необхідні докази, у тому числі свідоцтво про розірвання шлюбу.

Суд може уповноважити на одержання таких доказів заінтересовану сторону.Будь -яка особа, у якої знаходиться доказ, повинна видати його на вимогу суду.Особи, які не мають можливості подати доказ, який витребовує суд, або не мають можливості подати такий доказ у встановлені строки, зобов'язані повідомити про це суд із зазначенням причин протягом п'яти днів з дня вручення ухвали.

У випадках розірвання шлюбу органом держаної реєстрації актів цивільного стану за заявою одного з подружжя (ст. 107 СК України), за рішенням суду за спільною заявою подружжя, яке має дітей (ст. 109 СК України), або за позовом одного з подружжя про розірвання шлюбу (ст. 110 СК України), визнання розірвання шлюбу фіктивним не допускається. Тобто, якщо шлюб був розірваний на підставі рішення суду, яке набрало законної сили, то в подальшому таке розірвання шлюбу через суд не може бути в іншому судовому процесі визнане фіктивним.

При цьому при розірванні шлюбу судом на підставі статей 109 (розірвання шлюбу за рішенням суду за спільною заявою подружжя, яке має дітей), 110 СК України (право на пред'явлення позову про розірвання шлюбу) заінтересована особа (наприклад, діти подружжя або одного з них) за наявності визначених у законі підстав має право захистити свої порушені права, свободи чи інтереси в інший спосіб – шляхом подання заяви про перегляд судового рішення у зв’язку з нововиявленими обставинами.

Наслідки визнання розірвання шлюбу фіктивним

Якщо ж позовні вимоги будуть визнані судом обґрунтованими та доведеними, суд постановляє рішення про визнання розірвання шлюбу фіктивним і одночасно про анулювання актового запису державного органу реєстрації актів цивільного стану. Це рішення суду є правовою підставою для анулювання актового запису про розірвання шлюбу та Свідоцтва про розірвання шлюбу.