Вселення в житлове приміщення

Нормативна база

• Житловий кодекс України
• Цивільний кодекс України
• Сімейний кодекс України
• Закон України "Про виконавче провадження"
• Наказ Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5 "Про затвердження Інструкції з організації примусового виконання рішення"
• Постанова Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року № 2 "Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України"

Вселення в неприватизовану квартиру

Відповідно до частини 1 статті 64 Житлового кодексу України члени сім’ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов’язки, що випливають з договору найму жилого приміщення.

Стаття 65 Житлового кодексу України передбачає, що наймач може за письмовою згодою всіх членів родини, які з ним проживають, вселити в займане ним приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб.

На вселення до батьків їхніх неповнолітніх дітей вищевказаної згоди не потрібно .

Особи, яких вселили в житлове приміщення як членів сім’ї наймача, набувають таких же прав на користування житловим приміщенням, як і інші члени сім’ї, якщо не було письмової домовленості про інше.

Відповідно до статті 92 Житлового кодексу України договором піднайму може бути передбачено, що разом з піднаймачем у надаване йому жиле приміщення вселяються і члени його сім'ї. Подальше вселення піднаймачем членів сім'ї допускається лише за згодою наймодавця, наймача та інших осіб, зазначених у частинах 1 і 3 статті 91 Житлового кодексу України, а саме потрібна згода членів сім’ї, які проживають разом із наймачем, або у разі, якщо у жилому приміщенні проживають два або більше наймачів, то потрібна також згода таких наймачів та згода членів їхніх сімей, за винятком випадків здачі жилого приміщення в піднайом у зв’язку з тимчасовим виїздом всієї сім’ї.

Вселення у квартиру, яка належить співмешканцям на праві власності

Відповідно до частини 1 статті 369 Цивільного кодексу України, співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Статтею 405 Цивільного кодексу України передбачено, що члени сім’ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.

Частина 2 статті 3 Сімейного кодексу України визначає, що до складу сім’ї входять особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки. Частина друга статті 64 Житлового кодексу України до членів сім’ї відносить дружину власника/наймача жилого приміщення, його/її дітей та батьків. Також цим кодексом зазначено, що членами сім’ї власника/наймача жилого приміщення можуть бути і інші особи, якщо вони постійно проживають разом з власником/наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

За змістом статті 156 Житлового кодексу України члени сім’ї власника житлового приміщення, які проживають разом з ним у приміщенні, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником такого приміщення, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. Таким чином, якщо частина квартири (будинку) належить співмешканцю на праві власності він може без згоди інших співмешканців вселити до даної квартири (будинку) батьків, своїх дітей та дружину.

Згідно зі статтею 161 Житлового кодексу України наймач вправі вселити в займане ним жиле приміщення у будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб за письмовою згодою власника будинку (квартири) і всіх членів сім'ї, які проживають з наймачем. На вселення до батьків їхніх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно.

Особи, що вселилися в жиле приміщення відповідно до цієї статті як члени сім'ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування приміщенням, якщо при їх вселенні між цими особами, наймодавцем, наймачем та членами його сім'ї, які проживають разом з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

Виконання рішення про вселення стягувача

У разі невиконання боржником рішення суду про вселення стягувача самостійно державний виконавець виконує його примусово.

Вселення стягувача є виконанням рішення немайнового характеру. Стягувач – це сторона виконавчого провадження. Відповідно до ч. 2 ст. 15 Закону України «Про виконавче провадження» стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ. Боржником, відповідно до ч. 2 ст. 15 Закону України «Про виконавче провадження» є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов’язок щодо виконання рішення (особа, яка, відповідно до рішення суду, повинна вселити стягувача).

Відповідно до статті 67 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною 6 статті 26 Закону України "Про виконавче провадження", а саме 10 робочих днів (крім рішень, які підлягають негайному виконанню), перевіряє виконання боржником рішення суду про вселення стягувача.

Примусове вселення полягає у забезпеченні державним виконавцем безперешкодного входження стягувача у приміщення, зазначене у виконавчому документі, та його проживання (перебування) в ньому.

Державний виконавець зобов’язаний письмово повідомити боржника і стягувача про день і час примусового вселення. Боржник вважається повідомленим про примусове вселення стягувача, якщо повідомлення надіслано йому за адресою, за якою має здійснюватися вселення, чи іншою адресою, достовірно встановленою державним виконавцем.

Відсутність боржника, належним чином повідомленого про день і час примусового вселення, під час виконання рішення суду про вселення не є перешкодою для вселення стягувача.

У разі якщо боржник перешкоджає виконанню рішення про вселення стягувача, державний виконавець накладає на нього штраф та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених Законом України "Про виконавче провадження".

Примусове вселення стягувача здійснюється у присутності понятих за участю працівників поліції.

Про примусове вселення стягувача державний виконавець складає акт, що підписується особами, які брали участь у виконанні рішення про примусове вселення.

У разі подальшого перешкоджання боржником проживанню (перебуванню) стягувача у приміщенні, в яке його вселено, стягувач має право звернутися до державного виконавця із заявою про відновлення виконавчого провадження. У такому разі державний виконавець має право повторно здійснити примусове вселення стягувача та накласти на боржника штраф у подвійному розмірі відповідно до статті 75 Закону України "Про виконавче провадження".

Виконавче провадження не відновлюється і повторне примусове вселення стягувача не здійснюється, якщо особа, яка перешкоджає його проживанню (перебуванню), не є боржником. Питання про вселення стягувача в такому разі вирішується в судовому порядку.

Зразок позовної заяви

• Файл:Зразок позовної заяви про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням та вселення до житлового приміщення.docx
• Файл:26.11.2018 Усунення перешкод у користуванні власністю, вселення та виселення наймачів.docx

Див. також

• Виконання рішення суду про виселення особи