Особливості застосування сімейного законодавства у часі

Нормативна база

• Конституція України
• Цивільний кодекс України
• Сімейний кодекс України
• Кодекс про шлюб та сім’ю України від 20 червня 1969 року № 2006-VII
• Рішення Конституційного суду України від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99 у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів)
• Постанова Пленуму Верховного суду України від 21 грудня 2007 року № 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя"
• Постанова Пленуму Верховного суду України від 15 травня 2006 року № 3 "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів"

Дія сімейного законодавства у часі

Акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.

Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.

Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Дія нормативно-правового акта у часі – це період з моменту набуття чинності й до моменту втрати ним юридичної сили. Дія сімейного законодавства у часі має велике практичне значення через те, що воно періодично оновлюється: з’являються нові норми сімейного права, а ті, що раніше діяли, припиняють своє існування; вносяться зміни і доповнення до чинного законодавства.

Дія сімейного законодавства у часі підпорядковується загальному правилу: нові нормативно-правові акти поширюються на ті відносини, які виникають після введення в дію нових актів. Стаття 58 Конституції України 1996 року закріплює один з найважливіших загальновизнаних принципів сучасного права - закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Це означає, що вони поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності. Закріплення названого принципу на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.

Відповідно до ст. 94 Конституції України закон набирає чинності через 10 днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування.

Зміст цього положення й аналіз опублікованих законів свідчать про те, що новий закон може набрати чинності:

– по-перше, після 10 днів від дня його офіційного оприлюднення (опублікування);

– по-друге, від дня оприлюднення закону чи від строку, зазначеного в ньому.

Так, СК України був прийнятий 10 січня 2002 р., а набрання ним чинності у ч. 1 Прикінцевих положень Кодексу було пов'язано з набранням чинності ЦК України. Прикінцеві та перехідні положення ЦК України цією датою визначили 1 січня 2004 р.

Особливості застосування сімейного законодавства у часі

Важливе значення має момент припинення дії сімейно-правових актів, який залежить від того, чи зазначений у нормативному акті термін його дії:

• якщо в нормативному акті встановлений термін його дії, то він втрачає юридичну силу з настанням зазначеного в ньому строку;
• якщо термін дії правового акта не вказаний, то він припиняє свою дію або з прийняттям нового нормативного акта, що регулює такі ж суспільні відносини, що і чинний раніше, або в результаті його скасування.

Наприклад, згідно з п. 2 ч. 2 Прикінцевих положень СК України був визнаний таким, що втратив чинність із вступом у дію СК України, Кодекс про шлюб та сім'ю 1969 р. В деяких випадках новий закон може поширюватися на відносини, які виникли до набрання ним чинності і продовжують існувати після цього. Так, ст. 58 Конституції України зазначає, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Проте такі положення більшою мірою стосуються кримінального або адміністративного законодавчого акта.

Роз’ясненнями п. 1 постанови Пленуму Верховного суду України від 15 травня 2006 року № 3 "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів", яка узгоджується із Рішенням Конституційного Суду України № 1-рп/99 по справі № 1-7/99 за конституційним зверненням про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів визначено, що за загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (ч. 1 ст. 58 Конституції України норми Сімейного кодексу України (далі - СК України) застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто не раніше 1 січня 2004 р. До сімейних відносин, які вже існували на зазначену дату, норми СК України застосовуються в частині лише тих прав і обов'язків, що виникли після набрання ним чинності. Ці права й обов'язки визначаються на підставах, передбачених СК України. Тобто з урахуванням положення ч. 1 ст. 58 Конституції України закріплений принцип зворотної дії в часі закону та інших нормативно-правових актів, у випадку коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Момент припинення шлюбу

Ч. 1 ст. 114 СК України встановлено, що у випадку розірвання шлюбу державним органом РАЦС (адміністративний порядок) шлюб припиняється в день реєстрації розірвання шлюбу. Ця стаття закону зазнала певних змін. В первісній редакції ч. 1 ст. 114 СК України вказувалося, що шлюб припиняється у день винесення органом РАЦС постанови про розірвання шлюбу. Законом України «Про внесення змін до Сімейного та Цивільного кодексів України» від 22 грудня 2006 pоку № 524-V винесення органами РАЦС постанов про розірвання шлюбу було скасоване. У зв'язку з цим органи РАЦС одразу реєструють розірвання шлюбу. Саме з цим моментом і пов'язане його припинення.

Розірвання шлюбу в судовому порядку має свої особливості (ч. 2 ст. 114 СК України). Важливими в цьому плані є два моменти: а) винесення судом рішення про розірвання шлюбу; б) набрання чинності рішенням суду.

Таким чином саме день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу вважається днем припинення шлюбу. Із цим днем і пов'язані для сторін всі наслідки розірвання шлюбу.

Проблема визначення моменту припинення шлюбу у разі його розірвання вкрай гостро постала у зв'язку з прийняттям нового СК України та неспівпадінням з цього питання норм старого та нового законодавства.

Так за новим СК України днем розірвання шлюбу вважається день набрання чинності рішенням суду (ч. 2 ст. 114 СК України), натомість згідно із законодавством, що діяло раніше, шлюб припинявся у день, коли подружжя або один з них на підставі рішення суду реєстрували розірвання шлюбу в органах РАЦС (ст. 44 КпШС України). Таким чином, рішення суду щодо розірвання шлюбу не мало вирішального значення.

Пунктом 15 постанови Пленуму Верховного суду України від 21 грудня 2007 року № 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" визначено, що хоча розірвання шлюбу, здійснене на підставі рішення суду, потребує подальшої реєстрації у державному органі РАЦС, моментом припинення шлюбу є день набрання чинності рішенням суду про його розірвання (ч. 2 ст. 114 СК України). Це правило не поширюється на випадки, коли шлюб було розірвано у судовому порядку до 1 січня 2004 р., тобто до дня набрання чинності СК.

Таким чином, якщо шлюб було розірвано у судовому порядку до 1 січня 2004 р. та не зареєстровано в органах РАЦС, тобто до дня набрання чинності СК України, такий шлюб не вважається розірваним.

Визнання батьківства

Підстави для визнання батьківства за рішенням суду, зазначені у ст. 128 СК України, істотно відрізняються від підстав його встановлення, передбачених у ст. 53 КпШС.

Пунктом 3 постанови Пленуму Верховного суду України 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» визначено що, вирішуючи питання про те, якою нормою слід керуватися при розгляді справ цієї категорії, суди повинні виходити з дати народження дитини.

Так, при розгляді справ про встановлення батьківства щодо дитини, яка народилася до 1 січня 2004 р., необхідно застосовувати відповідні норми КпШС, беручи до уваги всі докази, що достовірно підтверджують визнання відповідачем батьківства, в їх сукупності, зокрема, спільне проживання й ведення спільного господарства відповідачем та матір'ю дитини до її народження, спільне виховання або утримання ними дитини.

Справи про визнання батьківства щодо дитини, яка народилася не раніше 1 січня 2004 р., суд має вирішувати відповідно до норм СК України, зокрема ч. 2 ст. 128 на підставі будь-яких доказів, що засвідчують походження дитини від певної особи й зібрані з дотриманням норм цивільного процесуального законодавства.

Поділ спільного майна подружжя

Як вже було зазначено за загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (ч. 1 ст. 58 Конституції України) норми СК України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто не раніше 1 січня 2004 р. До сімейних відносин, які вже існували на зазначену дату, норми СК України застосовуються в частині лише тих прав і обов'язків, що виникли після набрання ним чинності.

У випадку набуття подружжям права власності на майно до 2004 р., а поділ спільного майна здійснює після 2004 р. очевидно, що подружнє правовідношення виникло під час дії КпШС. У свою чергу права й обов'язки, яких сторони набувають у зв'язку з поділом спільного майна, виникають уже після того, як набув чинності СК України. Одна частина правовідношень регулюється старим законом (КпШС), а друга – новим (СК України).

У зв'язку з цим порядок набуття спільного майна та його правовий режим визначаються старим законом, а поділ майна подружжя має здійснюватися за правилами, передбаченими новим законом.

За таких обставин розмір часток подружжя у майні, що є об'єктом права спільної сумісної власності, способи та порядок його поділу визначатимуться за правилами СК України.