Права дитини

Нормативна база

• Конституція України
• Конвеція про права дитини
• Закон України «Про охорону дитинства»
• Цивільний кодекс України
• Сімейний кодекс України
• Закон України "Про безоплатну правничу допомогу"
• Декларація прав дитини, 1959

Права та свободи дитини

Права дитини — система можливостей, які необхідні особі для її комплексного та цілісного розвитку в умовах і відповідно до вимог середовища, беручи до уваги незрілість дитини (за міжнародно-правовими актами визнається «кожна людська істота до досягнення 18-річного віку, якщо за законом, що застосовується до даної особи, вона не досягає повноліття раніше»).

1. Кожна дитина має право на життя з моменту визначення її живонародженою та життєздатною за критеріями Всесвітньої організації охорони здоров’я.
2. Кожна дитина з моменту народження має право на ім’я та громадянство.
3. Кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
4. Кожна дитина має право на вільне висловлювання особистої думки, формування власних поглядів, розвиток власної суспільної активності, отримання інформації, що відповідає її віку.
5. Кожній дитині гарантується право на свободу, особисту недоторканність та захист гідності.

Права дитини відповідно до Конвенції про права дитини

Дитиною є «кожна людська істота до досягнення 18-річного віку», якщо за законом, застосовуваним до даної особи, вона не досягає повноліття раніше. Всі права, передбачені цією Конвенцією, за кожною дитиною забезпечуються без будь-якої дискримінації. В усіх діях щодо дітей першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держава поважає відповідальність, права і обов’язки батьків чи членів розширеної сім’ї.

• Кожна дитина має невід’ємне право на життя.
• Дитина має право на ім’я і набуття громадянства, а також право знати своїх батьків і право на їх піклування.
• Дитина має право на збереження своєї індивідуальності і громадянства.
• Дитина має право не розлучатися з батьками, за винятком випадків, коли компетентні органи визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини.
• Дитина має право вільно висловлювати власні погляди з усіх питань, що торкаються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага.
• Дитина має право вільно висловлювати свої думки; це право включає свободу шукати, одержувати і передавати інформацію та ідеї будь-якого роду.

Права дитини

• Повинно поважатися право дитини на свободу думки, совісті та релігії.
• Дитина має право на свободу асоціацій і мирних зборів.
• Жодна дитина не може бути об’єктом свавільного або незаконного втручання в здійснення її права на особисте і сімейне життя, недоторканність житла, таємницю кореспонденції або незаконного посягання на її честь і гідність.
• Держава забезпечує право дитини на доступ до інформації із національних та міжнародних джерел.
• Дитина має право на користування найбільш досконалими послугами системи охорони здоров’я з приділенням першочергової уваги розвитку первинної медико-санітарної допомоги.
• Дитина має право користуватися благами соціального забезпечення.
• Дитина має право на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку.
• Дитина має право на освіту.
• Дитина має право користуватися своєю культурою.
• Дитина має право на відпочинок і дозвілля, право брати участь в іграх та вільно брати участь у культурному житті та займатися мистецтвом.
• Дитина має право на захист від економічної експлуатації та від виконання будь-якої роботи, яка може завдати шкоди її життю та розвитку.
• Дитина повинна бути захищена від незаконного зловживання наркотичними засобами.

Держава вживає всіх необхідних законодавчих, адміністративних, соціальних і просвітніх заходів з метою захисту дитини від усіх форм фізичного та психологічного насильства, образи чи зловживань, відсутності піклування чи недбалого і брутального поводження та експлуатації.

Держава зобов’язана захищати дитину від усіх форм сексуальної експлуатації та сексуальних розбещень; від використання дитини з метою експлуатації у проституції або в іншій незаконній сексуальній практиці, у порнографії та порнографічних матеріалах. Держава зобов’язана вживати всіх можливих заходів з метою забезпечення захисту дітей, яких торкається збройний конфлікт, та догляду за ними.

Цивільні права неповнолітніх

Як дитині отримати правову допомогу?

Відповідно до ст.ст. 31, 32 Цивільного кодексу України :

1. самостійно вчиняти дрібні побутові правочини;
2. здійснювати особисті немайнові права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом;
3. самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією або іншими доходами;
4. самостійно здійснювати права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом;
5. бути учасником (засновником) юридичних осіб, якщо це не заборонено законом або установчими документами юридичної особи;
6. самостійно укладати договір банківського вкладу (рахунку) та розпоряджатися вкладом, внесеним нею на своє ім'я (грошовими коштами на рахунку).
   

Діти мають рівні права та обов'язки щодо батьків, незалежно від того, чи перебували їхні батьки у шлюбі між собою.
Відповідно до ст.14 Закону України "Про безоплатну правничу допомогу" діти, у тому числі діти-сироти, діти, позбавлені батьківського піклування, діти, які перебувають у складних життєвих обставинах, діти, які постраждали внаслідок воєнних дій чи збройного конфлікту мають право на безоплатну вторинну правничу допомогу.

Захист прав дітей в Україні з урахуванням міжнародних договорів з питань сімейного права

Важливим напрямком діяльності нашої держави у сфері захисту дитинства є покращення чинного законодавства, у тому числі  й імплементація норм міжнародного права. Як результат -  Україна є учасницею цілого ряду міжнародних документів у сфері забезпечення прав дитини.

Конвенція ООН про права дитини, яка є основним документом, що визначає правові стандарти у сфері захисту прав дитини, була ратифікована Україною ще 27 лютого 1991 року і набула чинності 27 вересня 1991 року.

Особливе значення відіграє і ратифікація багатьох міжнародних договорів.

У 2006 році було ратифіковано: Конвенцію про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей, 1980р.; Європейську конвенцію про здійснення прав дітей, 1996р.; Конвенцію про юрисдикцію, право, що застосовується, визнання, виконання та співробітництво щодо батьківської відповідальності та заходів захисту дітей, 1996р.; Конвенцію про контакт з дітьми, 2003р.; Конвенцію про стягнення аліментів за кордоном, 1956р. та Конвенцію про визнання і виконання рішень стосовно зобов’язань про утримання, 1973р.

У 2008 році ратифіковано Європейську конвенцію про визнання та виконання рішень стосовно опіки над дітьми та про поновлення опіки над дітьми, 1980р. У січні 2009 року Верховна Рада України ратифікувала Європейську конвенцію про правовий статус дітей, народжених поза шлюбом, 1975р.

На захист дітей від їх незаконного переміщення спрямована Конвенція про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей. Конвенція створює процедуру для забезпечення повернення дітей, яких незаконно вивозять або утримують, до країни постійного місця проживання.

Україна приєдналася до Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей 11 січня 2006 року, а чинності Конвенція набула 1 вересня 2006 року. Конвенція застосовується до будь-якої дитини, яка не досягла 16 років, та проживала в Договірній державі безпосередньо перед протиправним вивезенням за кордон. Стаття 8 Конвенції надає будь-якій особі, установі (іншому органу), які стверджують, що дитина була вивезена або утримується з порушенням прав піклування, право звернутися з заявою про допомогу у забезпеченні повернення дитини.

Визначення загальних принципів, що застосовуються до контакту між дітьми та їхніми батьками, а також іншими особами, що мають сімейні зв’язки з дітьми, відповідних запобіжних заходів та гарантій для забезпечення належного здійснення контакту й негайного повернення дітей після закінчення контакту, а також започаткування співробітництва між компетентними органами є предметом Конвенції про контакт з дітьми , яка була ратифікована Верховною Радою України 20 вересня 2006 року . Конвенція набула чинності для нашої держави 1 квітня 2007 року. Положення Конвенції дозволяють вирішувати комплекс питань пов’язаних з реалізацією права на контакт.

Слід також відзначити Європейську конвенцію про визнання та виконання рішень стосовно опіки над дітьми та про поновлення опіки над дітьми, яка була розроблена в рамках Ради Європи, ратифікована Законом України від 6 березня 2008 року № 135-VI , і дозволяє вирішувати питання пов’язані з піклуванням про дитину. Конвенція набула чинності для України 1 листопада 2008 року.

У Конвенції термін "опіка" вживається для визначення права особи піклуватися про дитину, зокрема обирати їй місце проживання, або стосується права доступу до дитини. При цьому Конвенція застосовується як до фізичних осіб, так й юридичних осіб, установ і організацій. Слід також зауважити, що Конвенція не застосовується до рішень, метою яких є визначення виключно законного представництва або забезпечення представництва інтересів дітей у майнових питаннях. У той же час, такі рішення можуть прийматися до визнання і виконання, у тому разі, коли вони безпосередньо стосуються опіки.

Метою Конвенції про юрисдикцію, право, що застосовується, визнання, виконання та співробітництво щодо батьківської відповідальності та заходів захисту дітей  є сприяння застосуванню зазначених вище Конвенцій. Верховна Рада України прийняла Закон України про приєднання до цієї Конвенції 14 вересня 2006 року. Конвенція набула чинності для України 1 лютого 2008 року. ⁹

Підтримка прав дітей, забезпечення надання їм процесуальних прав та полегшення застосування ними цих прав шляхом забезпечення того, щоб діти особисто або через інших осіб чи органи були поінформовані та допущені до участі у розгляді судом справ, що їх стосуються, є предметом Європейської конвенції про здійснення прав дітей, яку ратифіковано Законом України від 3 серпня 2006 року № 69-V.  Конвенція набула чинності для України 1 квітня 2007 року.

Відповідно до положень Конвенції визначаються процесуальні заходи, що мають вживатися державами для сприяння здійсненню прав дітей при розгляді судом сімейних справ, зокрема тих, що пов’язані зі здійсненням батьками своєї відповідальності, визначення місця проживання дитини і доступу, – з метою найкращого врахування думки та інтересів дитини.

19 жовтня 2006 року для України набула чинності Конвенція про стягнення аліментів за кордоном, сторонами якої є 61 держава світу.

Метою Конвенції є спрощення стягнення аліментів у випадках, коли позивач і відповідач проживають у різних державах. Конвенція врегульовує механізм передачі прохання про стягнення аліментів з відповідача, передачу судових рішень у договірну державу, в який приймається рішення про виконання.

Крім того, з 1 серпня 2008 року для України набула чинності Конвенція про визнання і виконання рішень стосовно зобов’язань про утримання, відповідний Закон про приєднання до якої Верховна Рада України прийняла 14 вересня 2006 року, і яка також надає змогу визнавати та виконувати судові рішення про стягнення аліментів, винесені в Україні, на території інших Держав-учасниць Конвенції.

Конвенція дозволяє визнавати і виконувати рішення про стягнення аліментів, винесених в інших державах, незалежно від того, рішення це суду чи адміністративного органу. Зобов’язання по утриманню можуть виникати з сімейних відносин, материнства, батьківства, шлюбу або родинних зв’язків.

Захист порушених прав дітей в Україні

Захист прав дітей в Україні здійснюється:

• прокуратурою;
• органом опіки та піклування;
• органами внутрішніх справ.

Орган опіки та піклування здійснює контроль за захистом прав та інтересів малолітніх і неповнолітніх осіб, за умовами, в яких вони проживають, а також вихованням і освітою. Даний орган веде облік і пошук дітей, які залишилися без нагляду батьків, а також з урахуванням певних обставин вибирають місце їх подальшого влаштування.

Прокуратура, в свою чергу, має право подати позов про позбавлення батьківських прав, скасувати рішення про усиновлення дитини, подати позов про поновлення порушених прав дитини, обов’язковий учасник судового засіданні при розгляді справи про захист прав дитини в Україні, має право оскаржити акт органів, які мають пряме відношення до захисту прав дитини.

Поліція приймає участь у справах, що стосуються примусового виконання рішення про відібрання дитини, а також при розшуку осіб, які не виконують рішення суду щодо виховання дитини.