Міжнародні стандарти поводження із засудженими

Нормативно-правова база

- Мінімальні стандартні правила поводження з ув'язненими (1957 р.)
- Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод

- Конвенція проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання (1975р.)t

- Основні принципи поводження з ув’язненими (1990р.)

- Європейські тюремні правила, оголошені рекомендацією № К (87) З Комітету міністрів Ради Європи від 12 лютого 1987 р.

Загальна характеристика міжнародно-правових стандартів поводження із засудженими

Міжнародні стандарти поводження із засудженими — це прийняті на міжнародному рівні норми, принципи і рекомендації в галузі виконання покарань і діяльності органів і установ виконання покарань. Види міжнародних стандартів поводження із засудженими. У них сконцентрований досвід кримінально - виконавчої практики, гуманістичні тенденції системи розвитку покарань.
а) стосуються правил поводження з особами, які позбавлені волі (Мінімальні стандартні правила поводження з ув'язненими, Європейські тюремні правила);

б) правила застосування заходів, не пов'язаних із позбавлення волі.

Мінімальні стандартні правила поводження з ув'язненими і Європейські тюремні правила містять стандарти-рекомендації, тобто положення, що сформульовані у цих документах, не мають обов'язкової юридичної сили, про що прямо сказано у вступі, де визначається статус цих правил. Але, незважаючи на це, розроблені на рівні Організації Об'єднаних Націй і Ради Європи стандарти поводження з позбавленими волі визнаються міжнародними організаціями, урядами й неурядовими організаціями і, зокрема, адміністрацією місць позбавлення волі.

Обидва документи не мають на меті нав'язати взірцеву систему установ виконання покарань, визнаючи, що кримінально-виконавчі системи окремих країн уже досягай більш високих стандартів. Як Мінімальні стандартні правила поводження з ув'язненими, так і Європейські тюремні правила мають на меті лише запропонувати свої рекомендації по створенню мінімальних загальновизнаних гуманних умов тримання позбавлених волі, які б забезпечували повагу людської гідності. Разом із тим, міжнародні документи виходять із того, що рекомендовані у них стандарти поводження з позбавленими волі не можуть бути досягнуті відразу повсюди й водночас з огляду на розмаїття в різних країнах юридичних, соціальних, економічних і географічних умов. Формально розроблені міжнародною спільнотою стандарти поводження із засудженими е лише дороговказом для адміністрації установ виконання покарань по створенню належних мінімальних умов людяності і поваги. За ступенем зобов'язань, що виникають при впровадженні міжнародних стандартів у кримінально-виконавче законодавство тих чи інших країн, існують положення, що є обов'язковими до виконання в національних кримінально-виконавчих системах, і такі, що розглядаються як рекомендації, для реалізації яких повинні бути створені відповідні соціально-економічні передумови.

Мінімальні стандартні правила поводження з в'язнями

Прийняті: у 1955 р. Конгресом ООН з профілактики злочинності і поводження з в'язнями.

Мінімальні стандартні правилаповодження з в'язнями містять стандарти-рекомендації, тобто положення, що сформульовані у прийнятому документі, не мають обов'язкової юридичної сили, про що прямо вказано у вступі, де визначається статус цих правил. Але, розроблені на рівні ООН стандарти поводження з позбавленими волі визнаються міжнародними організаціями, урядами й неурядовими організаціями, зокрема, адміністрацією місць позбавлення волі.

Відповідно до положень Мінімальних стандартних правил в'язні (засуджені) мають право:

- на окреме ліжко відповідно до національних чи місцевих норм, а також забезпечення окремими постільними речами (ч. 1 ст. 9);

- на якісне триразове харчування їжею, достатньо калорійною для підтримання його здоров'я і сил (ч. 1 ст. 20);

- на своєчасне надання медичної допомоги та у разі необхідності — забезпечення його належним лікуванням (ст. 22);

- на виплату компенсацій у зв'язку із каліцтвом, отриманим на виробництві, або професійного захворювання (ч. 2 ст. 74);

- на нормований робочий день, відповідно до національного законодавства та забезпечення права на відпочинок (ст. 71-76);

- на пільги, які передбачені кримінально-виконавчим законодавством окремої держави (на умовно-дострокове звільнення, звільнення від покарання у зв'язку із хворобою тощо) (ст. 70);

- на повагу до честі та гідності, не допускання застосування до них жорстких, нелюдських або принизливих видів покарання за дисциплінарні проступки (ст. 31-32);

- на вільний доступ до інформації, яка стосується його прав та обов'язків, роз'яснення порядку подання скарг на дії (бездіяльність) працівників виправного закладу до вищестоящих органів (ч. 1 ст. 35);

- на задоволення своїх релігійних потреб (ст. 42);

- на негайне інформування членів своєї сім'ї про своє ув'язнення або переведення в інший заклад (ст. 44).

Жіночі установи повинні мати особливі приміщення для догляду за вагітними жінками і породіллями (ч. 1 ст. 23).

Умови тримання осіб, засуджених до позбавлення волі, не повинні:

- додатково призводити до обмежень, зумовлених фактом ізоляції;

- обмежувати права і свободи людини і громадянина (ч. 1 ст. 60).

Міжнародні стандарти з прав і свобод засуджених до позбавлення волі, доцільно поділити на чотири групи:

- стандарти організації режиму відбування покарання в місцях позбавлення волі;

- стандарти організації праці та професійної підготовки засуджених до позбавлення волі;

- стандарти організації виховної роботи із такими засудженими;

- стандарти організації мікросоціальних умов відбування покарання у виді позбавлення волі.

Таким чином, Мінімальні стандартні правила поводження з в’язнями складають міжнародно-правовий інститут захисту прав людини, засудженої до позбавлення волі, як елемент єдиної системи міжнародного кримінально-виконавчого права.

Для забезпечення цих прав міжнародні стандарти рекомендують організувати функціонування установ позбавлення волі таким чином, щоб вони були місцями, де не повинна виникати небезпека для життя, здоров'я та особистої недоторканності як позбавлених волі, так і персоналу. У місцях позбавлення воля засуджені не повинні зазнавати дискримінації. Умови тримання осіб, засуджених до позбавлення волі, не повинні додатково до обмежень, зумовлених фактом ізоляції, обмежувати права і свободи людини і громадянина. Режим позбавлення волі не повинен занадто обмежувати контакти засуджених із зовнішнім світом, тому міжнародні стандарти особливу увагу приділяють тим аспектам поводження з позбавленими волі, які спрямовані на підготовку цих осіб до повернення до життя у суспільстві.

Прокласифіковані чинні міжнародні акти в тій чи іншій мірі містять міжнародні стандарти захисту прав і свобод людини і  громадянина під час здійснення правосуддя та виконання кримінальних покарань як універсальні принципи та норми здійснення відповідного виду діяльності державних органів. Норми-принципи, які містяться у  згаданих міжнародних актах, носять переважно обов’язковий характер для держав, що ратифікували зазначені міжнародні документи і сприяють захисту прав і свобод людини і громадянина на усіх рівнях

Куди звернутись за захистом прав засуджених?

Державні та міжнародні органи, які виступають основною юридичною гарантією захисту прав і свобод засуджених в Україні:

- Президент України (м. Київ, Україна);

- Уповноважений Верховної Ради України з прав людини та його представники(м. Київ, обласні центри, Україна);

- суд (місцеві, апеляційні та Верховний Суд України);

- прокуратура (Офіс Генерального Прокурора України, спеціалізовані, регіональні та окружніі прокуратури);

- адвокатура;

- Безоплатна правова допомога;

- спостережні комісії та піклувальні ради;

- Організація Об’єднаних Націй (м. Нью-Йорк, США);

- Європейський суд з прав людини (м. Страсбург, Франція);

Отже, наша держава створла велику кількість різноманітних органів, які сприяють забезпеченню прав та законних інтересів її громадян, в тому числі і засуджених. Проте виникає також необхідність у налагодженні чіткої взаємодії між ними з метою здійснення ефективної та результативної правозабезпечувальної діяльності.
Безоплатна правова допомога

Безоплатна правова допомога - правова допомога, що гарантується державою та повністю або частково надається за рахунок коштів Державного бюджету України, місцевих бюджетів та інших джерел.

Для отримання такої допомоги, Ви можете звернутися з письмовою заявою до наближчого Центру, а у разі потреби онлайн консультації, у Вас є змога скористатися пунктом доступу до безоплатної прававово допомоги. Як це працює? Для отримання доступу до пункту доступу до безоплатної правової допомоги, Вам необхідно на ім'я керівника установи, у якій Ви перебуваєте, підготувати заяву, щодо потреби отримати доступ до вищевказаного пункту та зазначити питання, яке потребує надання консультаційй.

Крім того, між Департаментом з питань виконання кримінальних покарань та Координаційним центром з надання правової допомоги підписаний меморандум про співпрацю від 17.08.2021. Відповідно до меморандуму одним з направлень співпраці є створення належних умов для забезпечення  на постійній основі, у тому числі за допомогою відеозв’язку з використанням інформаційно-комунікаційних технологій, роботи консультаційних пунктів доступу до безоплатної правової допомоги у приміщеннях установ виконання покарань і слідчих ізоляторах з метою надання безоплатної правової допомоги засудженим особам у відповідності  з вимогами законодавства та з урахуванням встановлених правил режиму в зазначених установах, запроваджених карантинних обмежень.За більш детальною інформацією просимо Вас звернутися до адміністрації установи виконання покарань.