Судимість. Правові наслідки судимості

Нормативна база

• Конституція України
• Кримінальний кодекс України
• Кримінальний процесуальний кодекс України
• Постанова Пленуму Верховного Суду України від 26 грудня 2003 року № 16 "Про практику застосування судами України законодавства про погашення і зняття судимості"

Загальні положення визначення судимості

Суди́мість - це особливий правовий стан особи, створений реалізацією кримінальної відповідальності, який виникає у зв'язку з ухвалою обвинувального вироку суду за вчинене нею кримінальне правопорушення і призначенням покарання та тягне певні, несприятливі для засудженого, правові наслідки, що виходять за межі покарання.

У постанові Пленуму Верховного Суду України від 26 грудня 2003 року № 16 "Про практику застосування судами України законодавства про погашення і зняття судимості" судимість визначається як правовий стан особи, який виникає у зв'язку з її засудженням до кримінального покарання і за перелічених у законі умов тягне настання для неї певних негативних наслідків.

Ознаки судимості

Судимість має характерні їй ознаки а саме:

• являє собою специфічний правовий наслідок засудження особи, що виникає після виконання (відбуття) покарання;
• стосується лише окремого кримінального правопорушення, вчиненого конкретною особою;
• передбачає наявність початкового і кінцевого моментів;
• особа, яка має судимість, зазнає певних кримінально-правових і загальноправових наслідків.

Закон про кримінальну відповідальність встановлює правило, відповідно до якого особа, яка відбула відповідний вид покарання за вчинене кримінальне правопорушення,протягом певного часу вважається такою, що має судимість.У цей період на особу покладаються певні обмеження її правового статусу, пов’язані з учиненим раніше кримінальним правопорушенням (обмеження при прийомі на роботу, при виїзді за кордон тощо).

З відбуттям засудженим покарання реалізація кримінальної відповідальності не закінчується. Завдяки цьому останнім елементом, що складає зміст кримінальної відповідальності (з точки зору статики розуміння кримінальної відповідальності як кримінально-правової категорії), з відбуттям якого вона вважається вичерпаною, є судимість.

Судимість - це правовий стан особи, що є результатом засудження її судом до будь-якого виду покарання за вчинений нею кримінальне правопорушення, який триває з дня набрання обвинувальним вироком законної сили до закінчення обмеженого законом строку або до визнання судом цього строку достатнім і полягає в настанні для особи відповідних наслідків загальноправового, кримінально- правового і кримінально-виконавчого характеру у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України (далі - КК України), для досягнення і закріплення мети покарання.

Правові наслідки судимості

Судимість - це специфічне (особливе) правове становище особи, яка засуджена обвинувальним вироком суду за вчинення кримінального правопорушення до конкретної міри покарання і зазнає несприятливих правових наслідків.

Згідно з частиною першою статті 88 КК України особа визнається такою, що має судимість, з дня набрання законної сили обвинувальним вироком і до погашення або зняття судимості.

На сьогодні у вироках у кримінальному провадженні використовуються такі словосполучення, що стосуються судимості: «раніше не судимого», «раніше судимого», «згідно із статтею 89 КК України не судимого» (кримінально-правові наслідки не настають). Всі наслідки, до яких призводить судимість, прийнято поділяти на кримінально-правові та загальноправові. Кримінально-правовими наслідками судимості є те, що судимість:

• може виступати як кваліфікуюча ознака при вчиненні нового кримінального правопорушення. КК України кваліфікуюче значення надає судимості лише за тотожні чи однорідні кримінальні правопорушення (наприклад, частина третя статті 212 КК України). Кваліфікуюче значення судимість має і в тому випадку, коли закон передбачає посилення відповідальності за вчинення кримінального правопорушення повторно, оскільки повторність охоплює собою судимість. Закон визнає судимість різновидом повторності (частина четврета статті 32 КК України). Якщо судимість прямо не передбачена законом як кваліфікуюча ознака, вона при кваліфікації вчиненого не враховується;

• враховується при визнанні рецидиву кримінального правопорушення (стаття 34 КК України);

• є перепоною для звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з дійовим каяттям (стаття 45 КК України), примиренням винного з потерпілим (стаття 46 КК України), передачею особи на поруки (стаття 47 КК України), зміною обстановки (стаття 48 КК України);

• враховується при визначенні того, чи є переривання перебігу строків давності притягнення до кримінальної відповідальності (частина третя статті 49 КК України);

• враховується для вибору окремих видів покарання (частина друга статті 62 КК України), а протягом строку відбування певних покарань створює підстави для застосування спеціальних обмежень щодо засуджених (частина друга статті 58 КК України);

• як одна із ознак, що характеризують особу винного, враховується відповідно до загальних засад призначення покарання (пункт 3 частини першої статті 65 КК України), а також у разі звільнення від покарання через хворобу (частина друга статті 84 КК України);

• виступає як обставина, яка обтяжує покарання за кримінальне правопорушення, вчинені повторно та у випадку рецидиву кримінального правопорушення (пункт 1 частини першої статті 67 КК України). Судимість може не враховуватися як обставина, що обтяжує покарання, з підстав, вказаних у частинах другій і четвертій статті 67 КК України;

• за загальним правилом, є підставою для відмови в призначенні більш м’якого покарання, ніж передбачено законом (статті 69 КК України) та відмови у застосуванні положень про обмеження покарання за наявності обставин, що пом’якшують покарання (стаття 69¹ КК України);

• може бути підставою для відмови у звільненні від відбування покарання з випробуванням (частина перша статті 75 КК України);

• за кримінальне правопорушення проти миру та безпеки людства, передбачені статтями 437-439 КК України та частиною першою статті 442 КК України, є підставою для незастосування давності виконання обвинувального вироку (частина шоста статті 80 КК України);

• враховується при визначенні обов’язкової частини покарання, яка фактично повинна бути відбута у разі умовно-дострокового звільнення від відбування покарання (пункт 2 частина третьої статті 81, пункт 2 частини третьої статті 107 КК України), а також при заміні невідбутої частини покарання більш м’яким (пункт 2 частини четвертої статті 82 КК України).

Загальноправові наслідки судимості полягають у різноманітних обмеженнях, що встановлюються законом щодо осіб, які мають непогашену або не зняту судимість, це зокрема:

• заборона приймати на певні посади. В одних випадках така заборона встановлена безвідносно до виду злочину, за який є судимість, в інших – береться до уваги судимість лише за умисний злочин чи певний вид злочинів. Так, особи, які мають не зняту чи непогашену судимість, не можуть обіймати посаду прокурора або слідчого прокуратури, судді, бути народними засідателями, адвокатами, нотаріусами. Згідно зі статтею 76 Конституції України не може бути обраним до Верховної Ради України громадянин, який має судимість за вчинення умисного кримінального правопорушення, якщо ця судимість не погашена і не знята в установленому законом порядку;

• обмеження у здійсненні підприємницької діяльності. Особи, яким суд заборонив займатися певною діяльністю, не можуть бути зареєстровані як підприємці з правом здійснення відповідної діяльності до закінчення строку, встановленого вироком суду;

• обмеження у допуску до державної таємниці (за наявності судимості за тяжкий злочин), що є умовою обіймання певних посад;

• обмеження у виїзді за кордон громадянина України й обмеження у прийнятті до громадянства України (щодо особи, засудженої в Україні до позбавлення волі за вчинення тяжкого кримінального правопорушення);

• збільшення мінімального розміру застави як запобіжного заходу;

• обмеження, пов’язані із застосуванням адміністративного нагляду;

• позбавлення права на отримання певних пільг. Так, у випадку засудження за вчинення злочину припиняються виплати державному службовцю, передбачені чинним законодавством;

• обмеження у застосуванні амністії (амністія не застосовується, зокрема, до осіб, які: мають дві і більше судимості за вчинення тяжких злочинів; засуджені за бандитизм, умисне вбивство за обтяжуючих обставин, деякі інші злочини);

• заборона призову на строкову військову службу в мирний час (щодо осіб, яка відбуває покарання у виді обмеження волі за вчинення тяжких та особливо тяжких кримінальних правопорушень).

Враховуючи викладене, наслідки судимості надзвичайно широкі, тому з особливою обережністю потрібно підходити до вказівки в офіційних документах на наявність чи відсутність судимості у певної особи. Одним із аспектів практичного застосування інституту судимості в Україні, що потребує уточнення, є вказівка в кримінально-процесуальних документах на наявність чи відсутність судимості у певної особи у випадку, коли вона знята чи погашена.