Права пацієнта

Нормативна база

1. Конституція України
2. Європейська хартія прав пацієнтів
3. Цивільний кодекс України
4. Цивільний процесуальний кодекс України
5. Закон України "Про інформацію"
6. Закон України "Про екстрену медичну допомогу"
7. Закон України "Основи законодавства України про охорону здоров’я"
8. Наказ Міністерства охорони здоров'я України від 05.02.2016 № 69 "Про організацію клініко-експертної оцінки якості надання медичної допомоги та медичного обслуговування"
9. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 53 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення положення частини третьої статті 49 Конституції України "у державних і комунальних закладах охорони здоров'я медична допомога надається безоплатно"

Визначення поняття

Конституція України гарантує кожному право на охорону здоров’я. Тобто, кожний громадянин України, так само, як і іноземець або особа без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, мають право на охорону її здоров’я. Охорона здоров’я забезпечується системною діяльністю державних та інших організацій, передбаченою Конституцією та законами України.
Кожна людина має природне невід’ємне і непорушне право на охорону здоров’я це право є об’єктивним, і лише при зверненні особи до закладу охорони здоров’я це право стає суб’єктивним і таку особу можна називати пацієнтом.

Пацієнт – це особа, яка, незалежно від стану здоров’я, звернулася до закладу охорони здоров’я або медичного працівника за наданням медичної допомоги. Права та обов’язки пацієнта виникають при взаємодії між пацієнтом та лікарем (закладом охорони здоров’я) щодо медичного обстеження особи, встановлення діагнозу, здійснення лікувального процесу як такого.

Види прав пацієнтів

Слід розмежовувати права громадян в сфері охорони здоров’я та права пацієнта.

Так, стаття 6 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров’я" передбачає право громадян на охорону здоров'я, що передбачає:

• життєвий рівень, включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд та соціальне обслуговування і забезпечення, який є необхідним для підтримання здоров'я людини;
• безпечне для життя і здоров'я навколишнє природне середовище;
• санітарно-епідемічне благополуччя території і населеного пункту, де він проживає;
• безпечні і здорові умови праці, навчання, побуту та відпочинку;
• кваліфіковану медичну допомогу, включаючи вільний вибір лікаря, вибір методів лікування відповідно до його рекомендацій і закладу охорони здоров'я;
• достовірну та своєчасну інформацію про стан свого здоров'я і здоров'я населення, включаючи існуючі і можливі фактори ризику та їх ступінь;
• участь в обговоренні проектів законодавчих актів і внесення пропозицій щодо формування державної політики в сфері охорони здоров'я;
• участь в управлінні охороною здоров'я та проведенні громадської експертизи з цих питань у порядку, передбаченому законодавством;
• можливість об'єднання в громадські організації з метою сприяння охороні здоров'я;
• правовий захист від будь-яких незаконних форм дискримінації, пов'язаних із станом здоров'я;
• відшкодування заподіяної здоров'ю шкоди;
• оскарження неправомірних рішень і дій працівників, закладів та органів охорони здоров'я;
• можливість проведення незалежної медичної експертизи у разі незгоди громадянина з висновками державної медичної експертизи, застосування до нього заходів примусового лікування та в інших випадках, коли діями працівників охорони здоров'я можуть бути ущемлені загальновизнані права людини і громадянина;
• право пацієнта, який перебуває на стаціонарному лікуванні в закладі охорони здоров'я, на допуск до нього інших медичних працівників, членів сім'ї, опікуна, піклувальника, нотаріуса та адвоката, а також священнослужителя для відправлення богослужіння та релігійного обряду.
  

Громадянам України, які перебувають за кордоном, гарантується право на охорону здоров'я у формах і обсязі, передбачених міжнародними договорами, в яких бере участь Україна.

Основні види прав пацієнтів:

• право на медичні профілактичні заходи;
• право на доступність у галузі охорони здоров'я;
• право на згоду на медичне втручання та право на відмову від медичного втручання;
• право на свободу вибору в галузі охорони здоров'я, а саме:

1. право на вільний вибір лікаря;
2. право на вибір методів лікування відповідно до рекомендацій лікаря;
3. право на вибір закладу охорони здоров'я;
4. право на заміну лікаря;
5. право на лікування за кордоном у разі неможливості надання такої допомоги у закладах охорони здоров'я України;

• право на медичну таємницю;
• право на якісну медичну допомогу;
• право на безпечну медичну допомогу;
• право на інновації, а саме:

1. право на медико-біологічний експеримент;
2. право на репродуктивні технології;
3. право на донорство;
4. право на терапевтичне клонування;
5. право на корекцію (зміну) статі;

• право на попередження за можливістю страждань і болю;
• право на індивідуальний підхід до лікування;
• право на оскарження неправомірних рішень і дій працівників, закладів та органів охорони здоров'я;
• право на відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю;
• право людини на життя та на повагу до гідності при наданні медичної допомоги;
• право на захист від будь яких незаконних форм дискримінації, пов'язаних зі станом здоров'я.

Право на вільний вибір лікаря та вибір методів лікування

Положення Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров'я" визначає, що кожний пацієнт, який досяг чотирнадцяти років і який звернувся за наданням йому медичної допомоги, має право на вільний вибір лікаря, якщо останній може запропонувати свої послуги, та вибір методів лікування відповідно до його рекомендацій.
Кожний пацієнт має право, коли це виправдано його станом, бути прийнятим в будь-якому державному лікувально-профілактичному закладі за своїм вибором, якщо цей заклад має можливість забезпечити відповідне лікування.

Також, згідно з ч. 1 ст. 38 Закону України "Основ законодавства України про охорону здоров'я" лікуючий лікар може обиратися безпосередньо пацієнтом або призначатися керівником закладу охорони здоров’я чи його підрозділу.

Обов’язками лікуючого лікаря є своєчасне і кваліфіковане обстеження і лікування пацієнта. Пацієнт вправі вимагати заміни лікаря.
Зазначене право є важливим для пацієнта, оскільки надає йому можливість лікуватися у спеціаліста, якого обрав та довіряє цей пацієнт або у такому закладі, який має сучасне та ефективне обладнання, методи діагностики та найбільш кваліфікованих медичних працівників.
Разом з цим, необхідно зазначити, що право на вибір лікаря кореспондується ще з одним правом пацієнта, а саме: правом пацієнта, який перебуває на стаціонарному лікуванні в закладі охорони здоров’я, на допуск до нього інших медичних працівників.
У цьому разі пацієнт отримує змогу розвіяти сумніви щодо правильності обраних методів лікування у закладі охорони здоров’я.

Право на якісну і безпечну допомогу

Права на якісну медичну допомогу і безпеку закріплено в Європейській хартії прав пацієнтів (ст. 8, 9), Конституції України (ст. 49, ч. 1), Основах законодавства України про охорону здоров’я (статті 6 (п. "д"), 14-1, 33 (ч. 2), 34, 35—35-5, 42, 44, 78 (п. "а"), Цивільному кодексі України (стаття 284, ч. 1), Кримінальному кодексі України (ст. 139, 140), Законі "Про захист прав споживачів" (ст. 4 (п. 2 ч. 1, п. 3 ч. 1), 6.

Права на якісну і безпечну медичну допомогу реалізується лише за умови, що медики працюють у точній відповідності до стандартів.

Дотримання лікарем стандартів - це своєчасне призначення у повному обсязі доцільних діагностичних процедур, правильність і точність постановки діагнозу, адекватність вибору і призначення лікувальних чи реабілітаційних процедур. Саме ці аспекти передусім забезпечують безпеку пацієнта і впевненість, що він отримав якісну допомогу.

Медичне втручання допускається лише в тому разі, коли воно не може завдати шкоди здоров’ю пацієнта. Якщо існує ризик для здоров’я при медичному втручанні, пацієнт має знати про це.

Втручання, що несуть ризики для життя і здоров’я пацієнта, дозволені лише у випадках:

1. відсутності інших методів лікування.
2. коли ризик відсутності лікування перевищує ризики самого лікування.
3. методи лікування відповідають сучасним науково обгрунтованим вимогам та спрямовані на відвернення реальної загрози життю та здоров'ю пацієнта.
   

Право на отримання достовірної і повної інформації про стан свого здоров’я

Право пацієнта на отримання інформації про стан здоров’я регулюється статтею 285 Цивільного кодексу України, Законом України "Про інформацію" та ст. 39 Закону України "Основ законодавства України про охорону здоров'я".

Так, пацієнт, який досяг повноліття, має право на отримання достовірної і повної інформації про стан свого здоров’я, у тому числі на ознайомлення з відповідними медичними документами, що стосуються його здоров’я.

Батьки (усиновлювачі), опікун, піклувальник мають право на отримання інформації про стан здоров’я дитини або підопічного.

Медичний працівник зобов’язаний надати пацієнтові в доступній формі інформацію про стан його здоров’я, мету проведення запропонованих досліджень і лікувальних заходів, прогноз можливого розвитку захворювання, у тому числі наявність ризику для життя і здоров’я.
Якщо інформація про хворобу пацієнта може погіршити стан його здоров’я або погіршити стан здоров’я фізичних осіб, зашкодити процесові лікування, медичні працівники мають право надати неповну інформацію про стан здоров’я пацієнта, обмежити можливість їх ознайомлення з окремими медичними документами.

У разі смерті пацієнта члени його сім’ї або інші уповноважені ними фізичні особи мають право бути присутніми при дослідженні причин його смерті та ознайомитися з висновками щодо причин смерті, а також право на оскарження цих висновків до суду.

Таким чином, право на інформацію кореспондується з правом на інформовану згоду щодо застосування методів діагностики, профілактики та лікування та правом відмовитись від лікування.

Для застосування методів діагностики, профілактики та лікування необхідна інформована згода пацієнта.

У невідкладних випадках, коли реальна загроза життю хворого є наявною, згода хворого або його законних представників на медичне втручання не потрібна.

Якщо відсутність згоди може призвести до тяжких для пацієнта наслідків, лікар зобов’язаний йому це пояснити. Якщо і після цього пацієнт відмовляється від лікування, лікар має право взяти від нього письмове підтвердження, а при неможливості його одержання - засвідчити відмову відповідним актом у присутності свідків.

Пацієнт, який набув повної цивільної дієздатності і усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними, має право відмовитися від лікування.
Інформована згода в контексті чинного законодавства – це усвідомлене пацієнтом рішення щодо методів лікування, прийняте на основі обґрунтованої інформації щодо таких методів, а також їх наслідків, наданої лікарем.

Право на таємницю про стан свого здоров’я

Згідно зі статтею 286Цивільного кодексу України та статті 39-1 Закону України "Основ законодавства України про охорону здоров'я" фізична особа (пацієнт) має право на таємницю про стан свого здоров’я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також про відомості, одержані при її медичному обстеженні.

Забороняється вимагати та подавати за місцем роботи або навчання інформацію про діагноз та методи лікування фізичної особи.

Фізична особа зобов’язана утримуватися від поширення інформації, яка стала їй відома у зв’язку з виконанням службових обов’язків або з інших джерел.

Таємниця про стан здоров’я відноситься до персональних даних (інформація про особу), які охороняються статтею 23 Закону України "Про інформацію").
У контексті медичної таємниці одразу є три важливих моменти:

1. Пацієнт повинен мати повну інформацію про стан свого здоров’я — діагноз, способи лікування, можливі наслідки, прогноз розвитку хвороби. Навіть якщо йдеться про онкозахворювання, психічний розлад тощо;
2. Уся медична і немедична інформація про стан здоров’я пацієнта є медичною таємницею. Лікар, медсестра, будь-який інший медичний працівник чи інші особи, яким у зв’язку з виконанням їх професійних або службових обов’язків стало відомо про хворобу, не мають права розголошувати будь-які відомості про пацієнта, крім передбачених законодавчими актами випадків. У кожному конкретному випадку лікар чи будь-який інший медпрацівник мусить чітко знати законодавчу норму, на підставі якої він надає медичну інформацію і розголошує медичну таємницю. Найчастіше підставою для надання медичної інформації є запит, оформлений в установленому законом порядку;
3. Медики мають забезпечити анонімність пацієнта, якщо інформація, що становить лікарську таємницю, використовується в навчальному процесі, науково-дослідній роботі, в тому числі у випадках її публікації у спеціальній літературі.

Таким чином, пацієнт може бути впевнений у конфіденційності не лише діагнозу, але й самого факту звернення до лікаря, що певною мірою є гарантією особи на приватне життя.
Існує буквально кілька випадків, коли лікар може порушити медичну таємницю. А саме:

• інформацію про стан здоров’я неповнолітніх дітей медик має повідомляти батькам (усиновлювачам), опікунам, піклувальникам;
• якщо пацієнт надає згоду на поширення такої інформації ;
• наречені мають право бути взаємно обізнані про стан здоров’я;
• повідомляти про вчинене насильство в сім’ї уповноважені підрозділи органів Національної поліції і надавати інформацію з питань попередження насильства в сім’ї на запит уповноважених органів;
• допускається передача відомостей про стан психічного здоров’я людини та надання їй психіатричної допомоги без згоди особи або без згоди її законного представника для: 1) організації надання особі, яка страждає на тяжкий психічний розлад, психіатричної допомоги; 2) провадження досудового розслідування, складання досудової доповіді щодо обвинувачених або судового розгляду за письмовим запитом слідчого, прокурора, суду та представника уповноваженого органу з питань пробації;
• надання інформації про результати тестування на ВІЛ, про наявність або відсутність в людини ВІЛ-інфекції дозволяється лише: особі, стосовно якої було проведено тестування, батькам чи іншим законним представникам такої особи;іншим медичним працівникам та закладам охорони здоров’я – винятково у зв’язку з лікуванням цієї особи; іншим третім особам – лише за рішенням суду в установлених законом випадках;
• відомості про лікування людини в наркологічному закладі можна надавати лише правоохоронним органам у разі притягнення цієї людини до кримінальної або адміністративної відповідальності;
• у разі смерті пацієнта члени його сім’ї або інші уповноважені ними фізичні особи мають право бути присутніми при дослідженні причин його смерті, ознайомлюватись з висновками щодо причин смерті. Крім того, при підготовці відповіді на запити, в тому числі адвокатські, у законодавчо встановлених випадках допускається розголошення медичної таємниці. Таким випадком може бути те, що надання інформації слугуватиме інтересам рідних, близьких, спадкоємців померлого, наприклад, для відшкодування шкоди, заподіяної смертю особи;
• під час судових розглядів, коли для реалізації своїх прав (забезпечення прав клієнтів — для юристів) необхідна інформація, яка становить об’єкт медичної таємниці та не підлягає розголошенню.

Це ті випадки, коли збере­ження медичної таємниці шкодить суспільству або може мати серйозні наслідки для оточення пацієнта. Наприклад, медики зобов'язані інформувати відповідні державні органи про народження, мертвонароджених, смерть, поширення інфекційних хвороб, випадки жорстокого поводження з дітьми тощо.

Права пацієнтів під час воєнного стану

Міністерством охорони здоров’я України (МОЗ) були прийняті необхідні заходи, які на час дії воєнного стану спростили доступ всіх потребуючих до медичної допомоги на всій території України, де є можливість повноцінного функціонування медичних закладів та лікарів, незалежно від місця реєстрації та наявної декларації щодо отримання медичних послуг.

Згідно з наказами МОЗ та уряду України, на час дії воєнного стану передбачені наступні можливості для безперешкодної реалізації громадянами свого права на медичну допомогу:

• медзаклади надаватимуть екстрену медичну допомогу цілодобово всім, хто її потребує,
• без жодних умов щодо наявності/відсутності заключеної громадянами декларації,
• наявності чи відсутності документів, на підтвердження своєї особи,
• незалежно від місця реєстрації чи проживання того, хто звернувся за медичною допомогою або був доставлений до найближчого медичного закладу.

РЕЦЕПТИ:

• Якщо лікар не має технічної можливості виписати електронний рецепт на лікарські засоби категорії «Доступні ліки», він може виписувати рецепт у паперовій формі.
• Відпуск лікарських засобів, даної категорії, здійснюється відповідно до виду предʼявленого рецепта. Якщо пацієнт прийшов із паперовим рецептом, аптечний заклад обліковує його в паперовій формі.
• Лікарі первинної медичної допомоги виписують рецепти на лікарські засоби незалежно від наявності декларації з пацієнтом. Рецепти на «доступні ліки» — не виняток.

НАПРАВЛЕННЯ:

За умов відсутності у лікаря чи в цій місцевості технічної можливості виписувати електронні направлення пацієнтові, вони будуть видані у паперовій формі і матимуть таку ж дію, як і електронні.

Єдиним тимчасовим обмеженням у реалізації свого права на медичну допомогу, яке зумовлено необхідністю спрямування зусиль всіх медичних закладів та їх спеціалістів на оперативне забезпечення можливостей рятування життя постраждалих та поранених від протиправних дій агресора, є тимчасове припинення планової госпіталізації та операцій до окремого розпорядження уряду та Міністерства охорони здоров’я.

Порядок захисту прав пацієнтів

Відповідальність за дотримання стандартів якості і безпеки несе адміністрація і медичні працівники цих установ або медичний працівник індивідуальної практики за місцем провадження своєї діяльності.

Для того, щоб його якість стала гарантованою, працюють клініко-експертні комісії (КЕК) на всіх рівнях - в міських, районних, обласних департаментах охорони здоров’я, а також КЕК МОЗ України. Такі комісії контролюють якість надання допомоги і розглядають усі випадки, в яких може йтися про неналежну допомогу пацієнту:

• летальні випадки;
• випадки ускладнень;
• випадки первинного виходу на інвалідність осіб працездатного віку;
• випадки повторної госпіталізації з приводу того самого захворювання протягом року;
• випадки захворювань з подовженими чи скороченими термінами лікування (чи тимчасової непрацездатності);
• випадки з розбіжністю діагнозів;
• випадки, що супроводжувалися скаргами пацієнтів чи їх родичів.

Усі звернення (складаються в довільній формі з викладенням обставин лікування), що надійшли до КЕК, комісія повинна розглянути впродовж 30 днів. Якщо це неможливо через серйозні причини, цей термін може бути продовжений - максимум на 15 днів.

В разі підозри про злочин ви зобов’язані звернутися до поліції.

В разі незадоволення наданням медичної допомоги ви маєте право звернутися до суду.