Порядок створення штучної водойми (ставок)

Нормативна база

• Земельний кодекс України;
• Водний кодекс України;
• Цивільний процесуальний кодекс України;
• Кодекс адміністративного судочинства України;
• Закон України «Про меліорацію земель»;
• Закон України «Про екологічну експертизу»;
• Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища»;
• Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності";
• Закон України «Про звернення громадян»;
• Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку видачі дозволів на проведення робіт на землях водного фонду» від 12.07.2005 року № 557;
• Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них» від 08.05.1996 № 486;
• Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку складання паспортів річок і Порядку установлення берегових смуг водних шляхів та користування ними» від 14.04.1997 № 347;
• Наказ Державного комітету з питань регуляторної політики та підприємництва та Державного комітету України по водному господарству «Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з проектування, будівництва нових і реконструкції існуючих меліоративних систем та окремих об’єктів інженерної інфраструктури» від 17.04.2001 р. № 61/68;
• Указ Президента України від 13 квітня 2011 № 453/2011 «Про Положення про Державне агентство водних ресурсів України»
• Указ Президента від Указ Президента від 6 квітня 2011 р. № 391/2011
• Наказ Міністерства охорони навколишнього природного середовища України «Про систему державної екологічної експертизи» від 14.05.2009 р. № 223.

Поняття та характеристика штучної водойми

Поняття та види штучних водних об'єктів як об'єктів правових відносин

Штучна-водойма - штучне заглиблення в земній поверхні, у якому нагромаджується і затримується вода; безстічний або зі сповільненим стоком поверхневий водний об'єкт (озеро, водосховище, ставок). Чинне законодавство України дозволяє створення в межах приватних земельних ділянок штучних водних об’єктів, які класифікуються за: 1) напрямком та інтенсивністю руху водних мас –водойми; 2) цільовим призначенням – рибогосподарські, протиерозійні та інші штучні водойми. Визначені особливості правового режиму різних видів штучних водних об’єктів, створених в межах приватних земельних ділянок.

Розмежування та взаємодія норм земельного, водного, гірничого та екологічного права у правовому регулюванні створення і використання штучних водних об’єктів на землях приватної власності

Відносини зі створення та використання штучних водних об’єктів в основному регулюються земельним, водним, гірничим та екологічним правом. Земельно-правові норми регулюють відносини щодо користування земельними ділянками при створенні та використанні всіх штучних водних об’єктів. Дія водного законодавства поширюється на відносини зі створення та використання штучних водних об’єктів, які є складовою водного фонду країни, а гірничого законодавства – на відносини зі створення штучних водних об’єктів, які наповнюються підземними водами. У разі негативного впливу на довкілля чи виникнення загрози такого впливу при створенні та використанні штучних водних об’єктів застосовуються норми екологічного законодавства. Взаємодіючи між собою, зазначені галузі права забезпечують комплексне правове регулювання створення та використання штучних водних об’єктів на приватних земельних ділянках.

Добровільний порядок

Куди звернутися

Право на створення штучних водойм надане власникам земельних ділянок відповідно до п. 2 ст. 59 Земельного кодексу України яким передбачено, що власники на своїх земельних ділянках можуть у встановленому порядку створювати рибогосподарські, протиерозійні та інші штучні водойми. Форма власності земельної ділянки, в межах якої дозволяється створювати штучну водойму, не уточнюється. Отже, таке будівництво може мати місце як на земельних ділянках державної і комунальної власності, так і на земельних ділянках приватної власності. Виникає питання, якими мають бути правомірні дії власника земельної ділянки при створенні штучних водойм (ставок) для того, щоб унеможливити негативні наслідки будівництва в частині порушення власних прав та прав суміжних землевласників (землекористувачів) на користування належних їм земельних ділянок за цільовим призначенням.
Для цього необхідно:

1. замовити проект будівництва рибогосподарського ставка або в будь-якій іншій проектній організації, яка вміє це робити;
   
2. погодити проект із обласним управлінням водного господарства, обласною екологією та геологами;
   
3. взяти дозвіл у районної ради на будівництво ставка;
   
4. замовити у землевпорядній організації проект землеустрою щодо впорядкування угідь, яким угіддя ділянки змінюються із сіножатей на ставок (штучну водойму);
   
5. погодити проект із районною державною адміністрацією;
   
6. пройти державну землевпорядну експертизу в обласному управлінні Держкомзему;
   
7. затвердити проект;
   
8. перереєструвати земельну ділянку у державному земельному кадастрі із новими угіддями (вносяться зміни у Поземельну книгу).

Як свідчить практика, є простіший спосіб вирішення цього питання. Це стосується осіб, у яких є в приватній власності земельні ділянки за цільовим призначенням для особистого селянського господарства. В такому випадку особа замовляє проект на створення штучної водойми (ставка) в проектній організації, який затверджується самим замовником. Після затвердженої проектної документації власник землі має право на створення штучної водойми (ставка). Згідно із ч. 6 ст. 31 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" така проектна документація на будівництво об'єктів не потребує погодження державними органами, органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами, юридичними особами, утвореними такими органами. Тобто, якщо є земельна ділянка для особистого селянського господарства у власності просто робиться проектна документація на будівництво ставка і ні з ким не погоджується.
При цьому необхідно знати про існуючі обмеження. Так, згідно ст. 59, 82 Земельного кодексу України з метою збереження гідрологічного, гідробіологічного та санітарного стану річок забороняється споруджувати в їх басейні водосховища і ставки загальним обсягом, що перевищує обсяг стоку даної річки в розрахунковий маловодний рік, який спостерігається один раз у двадцять років.Створення на річках та у їх басейнах штучних водойм та водопідпірних споруд, що впливають на природний стік поверхневих і стан підземних вод, допускається лише з дозволу місцевих Рад за погодженням з державними органами водного господарства, охорони навколишнього природного середовища та геології.
Обґрунтована правова модель погодження органами влади створення штучних водних об’єктів на приватних земельних ділянках, яка включає: 1) попереднє погодження створення штучного водного об’єкту територіальними органами Держгеокадастру, Держводагентства та Держгеонадр, у разі розташування ділянки у населеному пункті – територіальними органами Мінрегіонбуду, на землях оздоровчого або рекреаційного призначення – територіальними органами Держсанепідслужби, а на землях лісогосподарського призначення – територіальними органами Держлісагентства; 2) погодження розробленого проекту будівництва штучного водного об’єкту тими ж органами влади; 3) здійснення екологічної експертизи проекту будівництва штучного водного об’єкту територіальними органами Мінприроди після проведення його громадського обговорення та опрацювання організацією, яка його виготовила, зауважень та пропозицій громадськості; 4) надання місцевою радою дозволу на створення штучного водного об’єкту в межах приватної земельної ділянки.
Дозвіл на створення штучної водойми має надавати орган державної влади спеціальної компетенції, який містить фаховий склад, що може прийняти кваліфіковане рішення щодо можливості та доцільності здійснення відповідної діяльності. Це потребує додаткового аналізу. У разі створення штучних водних об’єктів на землях водного фонду за рахунок їх наповнення водами інших поверхневих водних об’єктів таким органом може бути Держводагентство та його територіальні органи. Адже, реалізація державної політики з розвитку водного господарства та меліорації земель є компетенцією Держводагенства (п. 3 Указ Президента України від 13 квітня 2011 № 453/2011 «Про Положення про Державне агентство водних ресурсів України», а охорона та відтворення водних ресурсів в межах області та річкового басейну є компетенцією територіальних та басейнових органів Держводагентства відповідно. На земельних ділянках, які відносяться до земель інших категорій, наповнення штучної водойми може відбуватись як за рахунок вод поверхневих водних об’єктів за посередництвом каналів так і за рахунок підземних вод. Ведення державного обліку підземних вод, здійснення державного контролю за веденням пошуково-розвідувальних та інших робіт щодо геологічного вивчення підземних вод є завданням Держгеонадр (Державна служба геології та надр України) – п. 4 Указ Президента від 6 квітня 2011 р. № 391/2011 «Про Положення про Державну службу геології та надр України». Водночас, діяльність Держводагенства (п. 1 Положення про Держводагентство) та Держгеонадр (п. 1 Положення про Держгеонадра) спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра екології та природних ресурсів України. Тобто, обидва вказані органи державної влади спеціальної компетенції підпорядковані єдиному органу виконавчої влади. Отже, органом державної влади спеціальної компетенції, який повинен надавати дозвіл на створення штучної водойми в межах приватних земельних ділянок не залежно від категорії земель, до якої вони віднесені, має бути Міністерство екології та природних ресурсів України. Відповідно до п. 5 Порядку видачі дозволів дозвіл видається на підставі заяви суб’єкта господарювання. До заяви додаються документи, що підтверджують статус (копії статуту (положення) та проект на проведення відповідних робіт, що містить розділ про оцінку впливу на навколишнє природне середовище, погоджений з Мінприроди, Держводагентством та Держгеонадрами. Отже, отримання дозволу може мати місце лише на підставі результатів досліджень, проведених у рамках проекту будівництва штучного водного. Зміст проекту будівництва штучного водного об’єкту в межах приватних земельних ділянок не регламентовані законодавством.

Вартість

Будівництво штучної водойми (ставка) – задоволення недешеве. Аналіз українського ринку показує, що вартість будівництва штучного ставка фахівцями складе 200–240 євро за квадратний метр поверхні. Ціна штучного ставка площею в 100м2 обійдеться від 24 тис. євро. Ціна включає устаткування, матеріали, роботи після декорування штучного ставка.

Перелік та зразки необхідних документів

Перелік та зразки необхідних документів законодавством не передбачено. Органи або організації, що наділені повноваженнями щодо видачі дозволів ( розробки проектної документації ) можуть самі встановлювати примірний перелік документів необхідних для вчинення ними відповідних дій.

Строки розгляду питання

Строки розгляду питання створення штучних водойм (ставок) не регламентовані законодавством, і можуть коливатись від декількох місяців до року ( років).

Підстави для відмови

Підстави для відмови у створенні штучної водойми (ставок) встановлює кожен орган окремо, який містить у своїй структурі фаховий склад, що може прийняти кваліфіковане рішення щодо можливості та доцільності здійснення такого виду будівництва.

Порядок оскарження

Статтею 17 Закону України „Про звернення громадян" передбачено, що скарга на рішення, що оскаржується, може бути подана до органу або посадовій особі вищого рівня протягом одного року з моменту його прийняття, але не пізніше одного місяця з часу ознайомлення громадянина з прийнятим рішенням. Скарги, подані з порушенням зазначеного терміну, не розглядаються.
Пропущений з поважної причини термін може бути поновлений органом чи посадовою особою, що розглядає скаргу.

Позасудовий порядок

Куди звернутися

Дії та бездіяльність органу або його працівника (службовця) можуть бути оскаржені особою, яка вважає, що її права порушено. Статтею 17 Закону України „Про звернення громадян" передбачено, що скарга на рішення, що оскаржується, може бути подана до органу або посадовій особі вищого рівня протягом одного року з моменту його прийняття, але не пізніше одного місяця з часу ознайомлення громадянина з прийнятим рішенням.

Вартість

Згідно ст. 21 Закону України „Про звернення громадян" органи державної влади, місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, посадові особи розглядають звернення громадян, не стягуючи плати. Крім тих випадків, коли права та інтереси особи перед органами влади або іншими підприємствами, установами, організаціями представлятимуть адвокати (юристи).

Перелік та зразки необхідних документів

Відповідно до ст. 5 Закону України „Про звернення громадян" звернення адресуються органам державної влади і місцевого самоврядування, установам, організаціям незалежно від форм власності, об'єднання громадян, підприємствам або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань.
У зверненні має бути зазначено прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання громадянина, викладено суть порушеного питання, зауваження, пропозиції, заяви чи скарги, прохання чи вимоги.
Звернення може бути усним ( викладеним громадянином і записаним посадовою особою на особистому прийомі) чи письмовим, надісланим поштою або переданим громадянином до відповідному органу, установи особисто чи через уповноважену ним особу, якщо ці повноваження оформлені відповідно до чинного законодавства.
Письмове звернення повинно бути підписано заявником ( заявниками) із зазначенням дати.

Строки розгляду питання

Згідно ст. 20 Закону України „Про звернення громадян" звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду , про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів.
На обґрунтовану письмову вимогу громадянина термін розгляду може бути скорочено від встановленого цією статтею строку.
Звернення громадян, які мають встановлені законодавством пільги, розглядаються у першочерговому порядку.

Підстави для відмови

Відповідно до ст. 8 Закону України „Про звернення громадян" письмове звернення без зазначення місця проживання, не підписане автором ( авторами), а також таке, з якого неможливо встановити авторство, визнається анонімним і розгляду не підлягає.
Не розглядаються повторні звернення одним і тим же органом від одного і того ж громадянина з одного і того ж питання, якщо перше вирішено по суті, а також ті звернення, терміни розгляду яких передбачено статтею 17 Закону України “ Про звернення громадян”, та звернення осіб, визнаних судом недієздатними.
Рішення про припинення розгляду такого звернення приймає керівник органу, про що повідомляється особа, яка подала звернення.

Порядок оскарження

Законодавством України передбачено право особи, чиї права порушено, обирати спосіб захисту шляхом звернення до вищестоящого в порядку відомчої підлеглості органу чи службової особи або шляхом безпосереднього звернення до суду. При цьому подання скарги до вищестоящих органів не позбавляє особу права звернення до суду.
Громадянин може подати скаргу на рішення, дії або бездіяльність органу виконавчої влади чи місцевого самоврядування у порядку підлеглості вищому органу особисто або через уповноважену ним особу. Скарга в інтересах неповнолітніх і недієздатних осіб подається їх законними представниками.
Статтею 17 Закону України „Про звернення громадян" передбачено, що скарга на рішення, що оскаржується, може бути подана до органу або посадовій особі вищого рівня протягом одного року з моменту його прийняття, але не пізніше одного місяця з часу ознайомлення громадянина з прийнятим рішенням. Скарги, подані з порушенням зазначеного терміну, не розглядаються.
Пропощений з поважної причини термін може бути поновлений органом чи посадовою особою, що розглядає скаргу.
Рішення вищого державного органу, який розглядав скаргу, в разі незгоди з ним громадянина може бути оскаржено до суду в термін, передбачений законодавством України.

Судовий порядок

Куди звернутися

Оскарження рішень, дій або бездіяльності органів державної влади та місцевого самоврядування до суду має певні особливості, пов’язані з характером порушеного права. Такі позови підвідомчі судам загальної юрисдикції або адміністративним судам, юрисдикція яких відрізняється між собою.
Статтею 19 Кодексу Адміністративного судочинства України визначено юрисдикцію адміністративних судів, яка охоплює:

• спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності;
  
• спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень, а також спори, які виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів.
  

Частина спорів, пов’язаних з оскарженням неправомірних рішень, дій чи бездіяльності органів, що мають владні повноваження, розглядаються судами загальної юрисдикції.
Відповідно до ст. 15 Цивільного процесуального кодексу України суди загальної юрисдикції розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних чи оспорюваних цивільних прав, свобод чи інтересів, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Вартість

Відповідно до Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду. Зокрема, за подання до адміністративного суду та суду загальної юрисдикції позовів майнового та немайнового характеру справляється судовий збір 0,4 розміру мінімальної заробітної плати.

Перелік та зразки необхідних документів

I. В порядку адміністративного судочинства
Адміністративний позов подається до адміністративного суду у формі письмової позовної заяви особисто позивачем або його представником. Позовна заява може бути надіслана до адміністративного суду поштою.
Статтею 106 КАС України встановлені вимоги до позовної заяви. Так, у позовній заяві зазначаються:

1. найменування адміністративного суду, до якого подається позовна заява;
   
2. ім'я (найменування) позивача, поштова адреса, а також номер засобу зв'язку, адреса електронної пошти, якщо такі є;
   
3. ім'я (найменування) відповідача, посада і місце служби посадової чи службової особи, поштова адреса, а також номер засобу зв'язку, адреса електронної пошти, якщо такі відомі;
   
4. зміст позовних вимог згідно з частинами четвертою і п'ятою статті 105 цього Кодексу і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів, - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів;
   
5. до позовної заяви додається також документ про сплату судового збору, крім випадків, коли його не належить сплачувати. Порядок та розміри сплати судового збору, а також підстави звільнення від його сплати визначаються Законом України «Про судовий збір» від 8 липня 2011 року. У разі необхідності до суду подається клопотання про звільнення від сплати судового збору; про звільнення від оплати правової допомоги і забезпечення надання правової допомоги, якщо відповідний орган відмовив особі у забезпеченні правової допомоги; про призначення судової експертизи; про витребування доказів; про виклик свідків тощо;
   
6. перелік документів та інших матеріалів, що додаються.
   

Адміністративний позов може містити вимоги про:

• скасування або визнання нечинним рішення відповідача - суб'єкта владних повноважень повністю чи окремих його положень;
  
• зобов'язання відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення або вчинити певні дії;
  
• зобов'язання відповідача - суб'єкта владних повноважень утриматися від вчинення певних дій;
  
• стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, завданої його незаконним рішенням, дією або бездіяльністю;
  
• виконання зупиненої чи невчиненої дії;
  
• встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень;
  
• примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності.
  

На підтвердження обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги, позивач надає докази, а в разі неможливості - зазначає докази, які не може самостійно надати, із зазначенням причин неможливості подання таких доказів.
До позовної заяви додаються її копії та копії всіх документів, що приєднуються до неї, відповідно до кількості відповідачів і третіх осіб, крім випадків подання адміністративного позову суб'єктом владних повноважень. Позовна заява підписується позивачем або його представником із зазначенням дати її підписання.
Якщо позовна заява подається представником, то у ній зазначаються ім'я представника, його поштова адреса, а також номер засобу зв'язку, адреса електронної пошти, якщо такі є. Одночасно з позовною заявою подається довіреність чи інший документ, що підтверджує повноваження представника.

II. В порядку цивільного судочинства
Відповідно до положень ст. 118 Цивільного процесуального кодексу України, позов пред'являється шляхом подання позовної заяви до суду першої інстанції, де вона реєструється, оформлюється і надсилається для розгляду судді. Подати позов можна, направивши його до суду поштою з усіма супровідними документами, або особисто передати позовну заяву в канцелярію суду.
Згідно ст. 119 ЦПК, позовна заява складається і подається в письмовій формі. Відповідно до ч. 2 статті 119 ЦПК, в позовній заяві має зазначатися наступна інформація:

1. назву та адресу суду, до якого подається позовна заява;
   
2. ім'я (найменування) позивача і відповідача, а також ім'я представника позивача, якщо позовна заява подається представником, їх місце проживання (перебування) або місцезнаходження, поштовий індекс, номери засобів зв'язку, якщо такі відомі;
   
3. зміст позовних вимог;
   
4. ціну позову щодо вимог матеріального характеру;
   
5. виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги;
   
6. зазначення доказів, що підтверджують кожну обставину, наявність підстав для звільнення від доказування;
   
7. перелік документів, доданих до позовної заяви.
   

Після цього позовну заяву слід підписати і вказати дату її подання до суду.
У разі пред'явлення позову особами, які діють на захист прав, свобод та інтересів іншої особи, в заяві повинні бути зазначені підстави такого звернення.
Якщо позовна заява подається представником позивача, до позовної заяви додається довіреність чи інший документ, що підтверджує його повноваження.
Позовна заява, подана після забезпечення доказів або позову, повинна містити, крім зазначеного у частині другій цієї статті, відомості про забезпечення доказів або позову.

Строки розгляду питання

I. В порядку адміністративного судочинства
Адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого КАС України або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для захисту прав, свобод та інтересів особи можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду.
Якщо законом передбачена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, то для звернення до адміністративного суду встановлюється місячний строк, який обчислюється з дня, коли позивач дізнався про рішення суб'єкта владних повноважень за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень.

II. В порядку цивільного судочинства
Відповідно до ст. 256 ЦПК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Підстави для відмови

I. В порядку адміністративного судочинства
Стаття 109. Відмова у відкритті провадження в адміністративній справі 1. Суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі лише, якщо: 1) заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства; 2) у спорі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав є такі, що набрали законної сили: постанова суду; ухвала суду про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі; ухвала про закриття провадження в адміністративній справі; ухвала про залишення позовної заяви без розгляду у зв'язку з пропуском строку звернення до адміністративного суду (крім випадків, коли така ухвала винесена до відкриття провадження в адміністративній справі); 3) настала смерть фізичної особи чи припинено юридичну особу, які звернулися із позовною заявою або до яких пред'явлено адміністративний позов, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва. 2. Про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі суддя постановляє ухвалу. 3. Копія ухвали про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі невідкладно надсилається особі, яка подала позовну заяву, разом із позовною заявою та усіма доданими до неї матеріалами. 4. Ухвала про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі може бути оскаржена особою, яка подала позовну заяву. 5. Повторне звернення тієї ж особи до адміністративного суду з таким самим адміністративним позовом, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається. 6. У разі відмови у відкритті провадження в адміністративній справі з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд такої справи.

2. В порядку цивільного судочинства ч. 2 ст. 122 ЦПК України: Суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо: 1) заява не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства; 2) є таке, що набрало законної сили, рішення чи ухвала суду про закриття провадження у справі у зв'язку з відмовою позивача від позову або укладенням мирової угоди сторін у спорі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав. Відмова від позову не позбавляє другу сторону права пред'явити такий самий позов до особи, яка відмовилась від позову; 3) у провадженні цього чи іншого суду є справа із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав; 4) є рішення третейського суду, прийняте в межах його компетенції, щодо спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, за винятком випадків, коли суд відмовив у видачі виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду або скасував рішення третейського суду і розгляд справи в тому ж третейському суді виявився неможливим; 5) після смерті фізичної особи, а також у зв'язку з припиненням юридичної особи, які є однією із сторін у справі, спірні правовідносини не допускають правонаступництва.

Порядок оскарження

1. В порядку адміністративного судочинства
Відповідно до ч. 3 ст. 186 КАС України апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п'яти днів з дня проголошення ухвали. У разі якщо ухвалу було постановлено в письмовому провадженні або згідно з частиною третьою статті 160 цього Кодексу, або без виклику особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали.

2. В порядку цивільного судочинства
Відповідно до ст. 294 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.