Кримінальна відповідальність за погрозу вбивством

Нормативна база

• Кримінальний кодекс України
• Постанова Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 № 5 "Про судову практику у справах про злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи"

Загальні положення

Відповідно до ст. 129 Кримінального кодексу Українипогроза вбивством визнається окремим кримінальним правопорушенням.

За ч. 1 цієї статті, погроза вбивством, якщо були реальні підстави побоюватися здійснення цієї погрози, - карається арештом на строк до шести місяців або обмеженням волі на строк до 2 років.

Те саме діяння, вчинене членом організованої групи або з мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості, - карається позбавленням волі на строк від 3 до 5 років (ч. 2 ст. 129 Кримінального кодексу України).

Об’єкт кримінального правопорушення

Об'єктом кримінального правопорушення є особиста безпека особи.

Об’єктивна сторона кримінального правопорушення

З об'єктивної сторони кримінальне правопорушення проявляється у залякуванні потерпілого позбавленням його життя.

Таке залякування може бути виражене у будь-якій формі: усно, письмово, шляхом демонстрації зброї тощо.

Погроза вбивством має бути конкретною і реальною. Реальність погрози визначається достатністю підстав побоюватися її виконання, які у кожному випадку є різними. При визначенні реальності погрози значення має з'ясування форми, місця, часу, обстановки її висловлення, характеру попередніх взаємовідносин між винним і потерпілим тощо.

Особливе значення має сприйняття погрози потерпілим, очевидцями погрози та іншими особами, які про неї дізналися.

Кримінальне правопорушення вважається закінченим з моменту сприйняття погрози потерпілим.

Погроза як злочин вважається закінченою з моменту сприйняття змісту погрози потерпілим. Для кваліфікації цих злочинів не має значення подальше здійснення чи нездійснення погроз, а їх реальність полягає у тому, що засуджений раніше засуджувався неодноразово за насильницькі злочини (постанова ККС ВС від 23.03.2021 у справі № 720/2182/18).

Розмежування складів кримінального правопорушення

Погроза вчинити вбивство, висловлена під час розбою чи вимагання, повністю охоплюється диспозиціями статті 187 та частини другої статті 189 Кримінального кодексу України і додаткової кваліфікації за статтею 129 Кримінального кодексу України не потребує (п. 12 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 10 «Про судову практику про злочинах проти власності»).

Якщо погроза вбивством була висловлена після зґвалтування чи насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним способом, наприклад, з метою, щоб потерпіла особа не повідомила про вчинене щодо неї, дії винної особи за умови, зазначеної у диспозиції частини першої статті 129 Кримінального кодексу України, підлягають кваліфікації за сукупністю злочинів, передбачених відповідною частиною цієї статті та відповідною частиною статті 152 або статті 153 Кримінального кодексу України.

Окремі склади злочину становить погроза вбивством щодо працівника правоохоронного органу (ст. 342 КК України), журналіста (ст. 345-1 КК України), державного чи громадського діяча (ст. 346 КК України), судді, народного засідателя чи присяжного (ст. 377 КК України).

Суб’єкт кримінального правопорушення

Суб'єкт кримінального правопорушення загальний (осудна особа, якій на момент вчинення кримінального правопорушення виповнилося 16 років).

Суб’єктивна сторона кримінального правопорушення

Суб'єктивна сторона кримінального правопорушення характеризується прямим умислом: винний усвідомлює, що погрожує вбивством, що ця погроза здатна викликати у потерпілого побоювання за своє життя, і бажає цього.

Кваліфікуючі ознаки кримінального правопорушення

Кваліфікуючими ознаками кримінального правопорушення є вчинення його членом організованої групи або з мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості (ч. 2 ст. 129 Кримінального кодексу України).

При вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 129 Кримінального кодексу України, той факт, що погроза вбивством висловлюється членом організованої групи або з мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості, має усвідомлюватися як винним, так і потерпілим.