Захист прав на земельну ділянку

Нормативна база

• Конституція України
• Земельний кодекс України
• Цивільний кодекс України
• Закон України "Про місцеве самоврядування"

Поняття захисту прав на земельну ділянку

Захист прав на земельну ділянку – це сукупність правових засобів, визначених нормативно-правовими актами, які спрямовані та гарантують захист порушених прав землевласників та землекористувачів.

Гарантії захисту прав на земельні ділянки

Відповідно до Земельного Кодексу України під «гарантією» розуміє дії, спрямовані на забезпечення прав на володіння, користування та розпорядження землею всіх суб’єктів земельних правовідносин. Статтею 13 Контитуції України визначається, що Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання. закріплює рівність перед законом усіх без винятку суб’єктів права власності та гарантує кожному захист його прав і свобод. Статтею 14 Конституції України передбачається конституційна гарантія щодо захисту прав на землю, яка є основним національним багатством та перебуває під особливою охороною держави. Конституційні норми безпосередньо втілені у земельному законодавстві. Глава 23 «Захист прав на землю» Земельного Кодексу України містить визначення способів захисту прав на земельні ділянки, гарантій права власності на земельну ділянку, а також відповідальність органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування за порушення права власності на землю та за видання актів, які порушують права власників земельних ділянок. Нормами Земельного Кодексу України гарантується та забезпечується фізичним і юридичним особам рівні умови та способи захисту права власності на земельні ділянки та права користування ними (ст.152).

Розділ V Земельного Кодексу України поділяє гарантії прав на землю на три різновиди:

1. гарантії захисту прав на землю
2. гарантії, пов’язані з відшкодуванням збитків власникам землі та землекористувачам
3. гарантії, пов’язані з розв’язанням земельних спорів

У статті 156 Земельного Кодексу України вказані гарантії, пов’язані з відшкодуванням власникам землі та землекористувачам збитків, заподіяних внаслідок:

• вилучення (викупу) сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників для потреб, не пов’язаних із сільськогосподарським і лісогосподарським виробництвом
• тимчасового зайняття сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників для інших видів використання
• встановлення обмежень щодо використання земельних ділянок
• погіршення якості ґрунтового покриву та інших корисних властивостей сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників
• приведення сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників у непридатний для використання стан
• неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

Способи захисту прав на земельні ділянки

Відповідно до статті 152 Земельного Кодексу України, власник земельної ділянки чи землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов’язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, а також на відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом:

• визнання прав
• відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, та запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав
• визнання угоди недійсною
• визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування
• відшкодування заподіяних збитків
• застосування інших, передбачених законом, способів.

Способи захисту прав на землю поділяються на:

1. речово-правові
2. зобов’язально-правові
3. спеціальні способи захисту земельних прав.

Речово-правові способи захисту прав на землю безпосередньо спрямовані на захист суб’єктивного права власності на землю чи права землекористування осіб, які на момент порушення права не перебувають у зобов’язальних відносинах з порушником.

До такого способу захисту земельних прав належать:

• визнання прав на земельну ділянку
• відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав
• запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов)
• вимога власника земельної ділянки або землекористувача усунути порушення у здійсненні їхніх прав, які не пов’язані з позбавленням володіння земельною ділянкою (негаторний позов) та ін.

До зобов’язально-правових способів захисту належать:

• відшкодування збитків, заподіяних невиконанням або неналежними виконанням умов договорів (відчуження, придбання, оренди (суборенди) земельної ділянки тощо)
• повернення власникові наданої у користування за договором оренди земельної ділянки та ін.

До спеціальних способів захисту відносяться:

• визнання угоди щодо земельної ділянки недійсною
• визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, які порушують права власників земельних ділянок і землекористувачів та ін.

Органи, що вирішують земельні спори

Відповідно до статті 158 Земельного Кодексу України, земельні спори вирішуються судами, органами місцевого самоврядування. Виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей. Органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах території територіальних громад щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, обмежень у використанні земель та земельних сервітутів, додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах. У разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органу місцевого самоврядування спір вирішується у судовому порядку. Земельні спори розглядаються органами місцевого самоврядування на підставі заяви однієї із сторін у тижневий строк з дня подання заяви. Земельні спори розглядаються за участю зацікавлених сторін, які повинні бути завчасно повідомлені про час і місце розгляду спору. У разі відсутності однієї із сторін при першому вирішенні питання і відсутності офіційної згоди на розгляд питання розгляд спору переноситься. Повторне відкладання розгляду спору може мати місце лише з поважних причин.Відсутність однієї із сторін без поважних причин при повторному розгляді земельного спору не зупиняє його розгляд і прийняття рішення. У рішенні органу місцевого самоврядування визначається порядок його виконання. Рішення передається сторонам у триденний строк з дня його прийняття. Відповідно до статті 77 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» вирішення спорів про поновлення порушених прав юридичних і фізичних осіб, що виникають в результаті рішень, дій чи бездіяльності органів або посадових осіб місцевого самоврядування, вирішуються в судовому порядку. Статями 15, 16 Цивільного кодексу України визначається, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.