Порядок отримання службового житла: відмінності між версіями
Admin (обговорення | внесок) |
Admin (обговорення | внесок) |
||
Рядок 28: | Рядок 28: | ||
Призначенням службового житла є забезпечення можливості працівників проживати поблизу роботи, враховуючи особливий характер їх роботи.<br /> | Призначенням службового житла є забезпечення можливості працівників проживати поблизу роботи, враховуючи особливий характер їх роботи.<br /> | ||
За загальним правилом службове житло надається особам, що не забезпечені житловими приміщеннями. Водночас, коли розташування власного житла унеможливлює належне виконання своїх трудових (службових) обов’язків, особа також може бути забезпечена службовим житловим приміщенням.<br /> | За загальним правилом службове житло надається особам, що не забезпечені житловими приміщеннями. Водночас, коли розташування власного житла унеможливлює належне виконання своїх трудових (службових) обов’язків, особа також може бути забезпечена службовим житловим приміщенням.<br /> | ||
Відповідно до статті 119 Житлового кодексу УРСР, службові житлові приміщення можуть бути надані лише категоріям осіб, що визначені у відповідному Переліку, затвердженому постановою Ради Міністрів УРСР від 04.02.1988 № 37.<br /> | Відповідно до статті 119 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/5464-10 Житлового кодексу УРСР], службові житлові приміщення можуть бути надані лише категоріям осіб, що визначені у відповідному Переліку, затвердженому [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/37-88-%D0%BF постановою Ради Міністрів УРСР від 04.02.1988 № 37].<br /> | ||
Службові житлові приміщення надаються особам за рішенням адміністрації органу, закладу, установи, підприємства без урахування їх перебування/неперебування на обліку, пільг, а також черговості.<br /> | Службові житлові приміщення надаються особам за рішенням адміністрації органу, закладу, установи, підприємства без урахування їх перебування/неперебування на обліку, пільг, а також черговості.<br /> | ||
Особа, якій надається службове житло, повинна постійно проживати та бути зареєстрована у населеному пункті, де знаходиться такий орган, підприємство, установа, організація. | Особа, якій надається службове житло, повинна постійно проживати та бути зареєстрована у населеному пункті, де знаходиться такий орган, підприємство, установа, організація. |
Версія за 06:41, 31 березня 2017
Нормативна база
- Конституція України;
- Житловий кодекс Української РСР;
- Цивільний кодекс України;
- Цивільний процесуальний кодекс України;
- Закон України від 19 червня 1992 року № 2482-XII «Про приватизацію державного житлового фонду»;
- Закон України від 04 вересня 2008 року № 500-VI «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків»;
- Закон України від 03 березня 1998 року № 147/98-ВР «Про передачу об’єктів права державної та комунальної власності»;
- Закон України від 11 грудня 2003 року № 1382-IV «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні»;
- Наказ Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства від 27 квітня 2015 року № 84 «Про затвердження Положення про гуртожитки»;
- Постанова Кабінету Міністрів України від 30 травня 2007 року № 783 «Про затвердження Типового положення про соціальний гуртожиток для осіб, які потребують соціального захисту»;
- Наказ Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 16 грудня 2009 року № 396 «Про затвердження Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян»;
- Постанова Кабінету Міністрів України від 08 жовтня 1992 року № 572 «Про механізм впровадження Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» (в частині затвердження Правил користування приміщеннями житлових будинків і гуртожитків);
- Постанова Ради Міністрів Української РСР і Української республіканської ради професійних спілок від 11 грудня 1984 року № 470 «Про затвердження Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР»;
- Наказ Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 16 грудня 2009 року № 396 «Про затвердження Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян»;
- Постанова Ради Міністрів Української РСР від 04 лютого 1988 року № 37 «Про службові жилі приміщення».
Правовий статус службового житла
Законодавство не містить чіткого визначення поняття «службове житлове приміщення», однак, із аналізу положень вказаних вище нормативно-правових актів вбачається, що службове житлове приміщення – це таке житлове приміщення, яке призначається для заселення громадянами, які у зв'язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу нього.
Для того, щоб житлове приміщення набуло статусу службового, відповідний орган місцевого самоврядування, на підставі клопотання адміністрації органу, закладу, установи, підприємства, повинен прийняти рішення про включення житла до числа службових. На підставі такого рішення службове житлове приміщення закріплюється як службове за відповідним органом, закладом, установою, підприємством.
Варто зауважити, що у випадку, коли підприємство, установа організація розташована на території одного населеного пункту, а жиле приміщення на території іншого, рішення про його включення до числа службових приймається виконавчим комітетом за місцем знаходження приміщення.
Після прийняття рішення про визнання житла службовим, в журнал обліку службових житлових приміщень відповідного виконавчого комітету місцевої ради, заноситься запис про визнання житла службовим та його відомча належність певному підприємству, установі, організації.
Умови надання службових житлових приміщень
Призначенням службового житла є забезпечення можливості працівників проживати поблизу роботи, враховуючи особливий характер їх роботи.
За загальним правилом службове житло надається особам, що не забезпечені житловими приміщеннями. Водночас, коли розташування власного житла унеможливлює належне виконання своїх трудових (службових) обов’язків, особа також може бути забезпечена службовим житловим приміщенням.
Відповідно до статті 119 Житлового кодексу УРСР, службові житлові приміщення можуть бути надані лише категоріям осіб, що визначені у відповідному Переліку, затвердженому постановою Ради Міністрів УРСР від 04.02.1988 № 37.
Службові житлові приміщення надаються особам за рішенням адміністрації органу, закладу, установи, підприємства без урахування їх перебування/неперебування на обліку, пільг, а також черговості.
Особа, якій надається службове житло, повинна постійно проживати та бути зареєстрована у населеному пункті, де знаходиться такий орган, підприємство, установа, організація.
Службове житло надається на всіх членів сім’ї, які проживаються разом з ним. При цьому, службове житлове приміщення може бути також надане на дружину та неповнолітніх дітей, що проживають окремо, в тому числі в іншому населеному пункті.
Як і у випадку надання житла для постійного проживання, службові житлові приміщення надаються із розрахунку не більше 13,65 кв.м житлової площі на кожного члена сім’ї. Слід також зауважити на тому, що при наданні службового житла не враховується наявність у особи, якій надається службове житло, а також членів її сім’ї, приватизації.
Порядок надання службових житлових приміщень
Постановою Ради Міністрів УРСР від 04 лютого 1988 року № 37 «Про службові жилі приміщення» затверджено Перелік категорій працівників, яким може бути надано службові жилі приміщення, а також Положення про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в УРСР.
Службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв’язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього. Через це зазначені приміщення повинні знаходитися у безпосередній близькості від дільниці, яка ними обслуговується (їх робочого місця).
Для одержання службового жилого приміщення працівник подає заяву до адміністрації підприємства, установи, організації. До заяви додається довідка про склад сім'ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб.
Адміністрація підприємства, установи, організації, у віданні якої перебуває службове житло, приймає рішення про надання службового житла та направляє клопотання до виконавчого комітету відповідної ради, на території якої знаходиться жиле приміщення, про затвердження відповідного рішення адміністрації.
Виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті ради приймається відповідне рішення та заносяться відповідні дані в журнал обліку службових жилих приміщень.
Службове жиле приміщення надається працівникові на всіх членів сім'ї, які проживають разом з ним (а також на дружину (чоловіка) і неповнолітніх дітей, які проживають окремо від заявника в даному або в іншому населеному пункті).
На підставі рішення про надання службового жилого приміщення, виконавчий комітет районної, міської, районної в місті ради видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане службове жиле приміщення.
Звертаємо увагу на те, що громадяни, які мешкають у службових жилих приміщеннях, та пропрацювали на підприємстві (установі, організації), що надало їм службове жиле приміщення, не менше як 10 років не можуть бути виселені з нього без надання іншого жилого приміщення (ст. 125 ЖК УРСР).
Також вони мають право звернутись із відповідною заявою про надання їм іншого (замість службового) житла з державного чи громадського житлового фонду, або зняття з даного житла статусу службового. І лише після вирішення цього питання таке житло може бути приватизоване на умовах і в порядку, передбаченому Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду».
Приватизація службових житлових приміщень
Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду» передбачено, що приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на те органами, що створюються державними органами виконавчої влади на місцях чи органами місцевого самоврядування, а також державними підприємствами, організаціями, установами, в повному господарському віданні або оперативному управлінні яких перебуває державний житловий фонд.
Передача квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім’ї, які постійно мешкають у квартирі (будинку), житловому приміщенні у гуртожитку, в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов’язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку), житлового приміщення у гуртожитку.
Отже, ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» визначено такі основні умови, виключно з дотриманням яких може відбутись приватизація:
- здійснення приватизації уповноваженими на це органами;
- згода всіх повнолітніх членів сім’ї;
- постійне проживання у цій квартирі (будинку), житловому приміщенні у гуртожитку;
- згода тимчасово відсутніх членів сім’ї, за якими зберігається право на житло.
Першою умовою для проведення приватизації є її здійснення уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд.
Відповідно до статей 1, 3, 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», приватизація державного житлового фонду здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина.
Виселення зі службових житлових приміщень
Як уже зазначалося вище, службове житло надається лише у зв'язку з виконанням певних трудових обов'язків і, відповідно, лише на час такого виконання. Згідно зі ст.124 Житлового кодексу у разі звільнення працівника з посади, яка дає право на службове житло, він підлягає виселенню (разом з усією родиною) без надання іншого житла. Але з цього загального правила існують винятки. Відповідно до ст.125 Житлового кодексу без надання іншого житла не можна виселяти:
- інвалідів війни та інших інвалідів з числа військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок поранення, контузії або каліцтва, що їх вони дістали при захисті вітчизни чи при виконанні інших обов'язків військової служби, або внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті; учасників Великої Вітчизняної війни, які перебували у складі діючої армії;
- сім'ї військовослужбовців і партизанів, які загинули або пропали безвісти при захисті вітчизни чи при виконанні інших обов'язків військової служби;
- сім'ї військовослужбовців;
- інвалідів з числа осіб рядового і начальницького складу органів Міністерства внутрішніх справ, які стали інвалідами внаслідок поранення, контузії або каліцтва, що їх вони дістали при виконанні службових обов'язків;
- осіб, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації, що надали їм службове жиле приміщення, не менш як десять років;
- осіб, що звільнені з посади, у зв'язку з якою їм було надано жиле приміщення, але не припинили трудових відносин з підприємством, установою, організацією, які надали це приміщення;
- осіб, звільнених у зв'язку з ліквідацією підприємства, установи, організації або за скороченням чисельності чи штату працівників;
- пенсіонерів по старості, персональних пенсіонерів, членів сім'ї померлого працівника, якому було надано службове жиле приміщення;
- інвалідів праці I і II груп, інвалідів I і II груп з числа військовослужбовців і прирівняних до них осіб;
- одиноких осіб з неповнолітніми дітьми, які проживають разом з ними.
Підсудність та юрисдикція розгляду справ
У судовій практиці виникали ускладнення під час вирішення питання юрисдикції справ цієї категорії. Такі справи розглядалися судами як у порядку цивільного, так і адміністративного судочинства.
Відповідно до ст. 15 ЦПК України, у порядку цивільного судочинства суди розглядають справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.
Враховуючи положення ст. 1 ЦПК України та ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, не є публічно-правовим і розглядається у порядку цивільного судочинства спір між органом державної влади та/або органом місцевого самоврядування (суб’єктом владних повноважень) як суб’єктом публічного права та суб’єктом приватного права, в якому управлінські дії суб’єкта владних повноважень спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав фізичної особи. У такому випадку це спір про право цивільне, незважаючи на те, що у спорі бере участь суб’єкт публічного права, а спірні правовідносини врегульовано нормами цивільного та адміністративного права.
У таких спорах орган місцевого самоврядування реалізує свої повноваження власника державного житлового фонду/гуртожитку, тобто перебуває з громадянином не у публічно-правових, а у приватноправових відносинах.
Тому справи за позовами: про визнання права на приватизацію державного житлового фонду; про усунення перешкод у здійсненні приватизації житла; про встановлення факту проживання у гуртожитку; про виселення з гуртожитку; про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням у гуртожитку, розглядаються у порядку цивільного судочинства.
Крім того, наголошуємо, що згідно із правовою позицією Верховного Суду України, висловленою у постанові від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2139цс15, роз’яснено, що спори про зняття з квартирного обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, та про зобов’язання взяти на квартирний облік підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки в такому випадку особа звертається до суду за захистом порушеного цивільного, а не особистого немайнового права, отже, цей спір не стосується захисту прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, а пов’язаний з вирішенням питання щодо права на житло.
Натомість справи за позовами про оскарження рішень і дій органів місцевого самоврядування щодо вирішення питання про надання дозволу на передання громадянам житла у власність шляхом приватизації, оскарження визначення іншого порядку використання житла, в яких відсутній спір про право (наприклад, справи за позовами про оскарження рішень органів місцевого самоврядування про визначення порядку використання гуртожитку, який не передбачає його подальшої приватизації) у залежності від предмета спору можуть розглядатися як у порядку цивільного, так і у порядку адміністративного судочинства.