Виконання судових рішень у цивільних справах

Нормативна база

• Конвенція «Про захист прав людини і основоположних свобод»
• Конституція України
• Цивільний процесуальний кодекс України
• Кримінальний кодекс України
• Закон Україні «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів»
• Закон України «Про звернення громадян»
• Кодекс України про адміністративні правопорушення
• Закон України «Про виконавче провадження»
• Закон України «Про судовий збір»

Загальні відомості

Виконання рішення суду є невід’ємною частиною права на справедливий суд. Судові рішення є обов’язковими до виконання на всій території України. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Відповідно до положень ст. 1 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів " та ч. 1 ст. 5 Закону України "Про виконавче провадження" (на далі - Закон) примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених Законом випадках на приватних виконавців. Так відповідно до ч. 2 ст. 5 Закону приватний виконавець здійснює примусове виконання рішень, передбачених ст. 3 Закону, а саме:

• виконавчих листів та судових наказів;
• ухвал, постанов судів; виконавчих написів нотаріусів;
• посвідчень комісій по трудових спорах;
• постанов про стягнення виконавчого збору, постанов про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанов приватних виконавців про стягнення основної винагороди; постанов органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення;
• рішень інших державних органів та НБУ, які законом визнані виконавчим документом;
• рішень Європейського суду з прав людини, а також рішень інших міжнародних юрисдикційних органів у випадках, передбачених міжнародним договором України; рішень (постанов) суб’єктів державного фінансового моніторингу, якщо їх виконання за законом покладено на органи та осіб, які здійснюють примусове виконання рішень.

Частиною 2 ст. 5 Закону також встановлені обмеження щодо примусового виконання приватними виконавцями певних виконавчих документів. Так згідно вищевказаної статті приватний виконавець не може здійснювати примусове виконання виконавчих документів щодо:

• рішень про відібрання і передання дитини, встановлення побачення з нею або усунення перешкод у побаченні з дитиною;
• рішень, за якими боржником є держава, державні органи, Національний банк України, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, державні та комунальні підприємства, установи, організації, юридичні особи, частка держави у статутному капіталі яких перевищує 25 %, та/або які фінансуються виключно за кошти державного або місцевого бюджету;
• рішень, за якими боржником є юридична особа, примусова реалізація майна якої заборонена відповідно до закону;
• рішень, за якими стягувачами є держава, державні органи;
• рішень адміністративних судів та рішень Європейського суду з прав людини;
• рішень, які передбачають вчинення дій щодо майна державної чи комунальної власності;
• рішень про виселення та вселення фізичних осіб;
• рішень, за якими боржниками є діти або фізичні особи, які визнані недієздатними чи цивільна дієздатність яких обмежена;
• рішень про конфіскацію майна;
• рішень, виконання яких віднесено цим Законом безпосередньо до повноважень інших органів, які не є органами примусового виконання;
• інших випадків, передбачених цим Законом та Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Також протягом першого року зайняття діяльністю приватного виконавця, приватний виконавець не може здійснювати примусове виконання рішень за якими сума стягнення становить двадцять та більше мільйонів гривень або еквівалентну суму в іноземній валюті.

Одночасно з цим, слід зауважити, що ст. 6 Закону передбачено виконання рішень іншими органами та установами, а саме: у випадках, передбачених законом, рішення щодо стягнення майна та коштів виконуються податковими органами, а рішення щодо стягнення коштів - банками та іншими фінансовими установами; рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів; у випадках, передбачених законом, рішення можуть виконуватися іншими органами.

Щодо примусового виконання рішення суду у цивільних справах, слід зауважити, що державною виконавчою службою (державним виконавцем) чи приватним виконавцем не виконується безпосередньо рішення суду, а виконуються виконавчі документи, що видані на підставі рішення суду. У зв'язку з чим, для виконання рішення необхідно звернутись до суду, що виніс рішення та отримати на підставі нього виконавчий документ (виконавчий лист або судовий наказ). Після чого звернутися з заявою про відкриття виконавчого провадження до відповідної державної виконавчої служби або приватного виконавця за місцем виконання рішення протягом трьох років з наступного дня після набрання рішенням законної сили.

Заяву про відкриття виконавчого провадження можливо подати особисто або рекомендованим листом з повідомленням. У заяві стягувач має право зазначити інформацію, що ідентифікують боржника або може сприяти примусовому виконанню рішення, рахунки боржника, місце роботи, тощо. Виконавець не пізніш наступного робочого дня з дня надходження виконавчого документа зобов'язаний відкрити виконавче провадження в якій зазначає про обов’язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

Якщо рішення стосується стягнення грошових коштів, рекомендується в заяві про відкриття виконавчого провадження просити накласти арешт і заборону на відчуження всього майна боржника, що відповідає розміру боргу, – це може убезпечити від продажу боржником свого майна. Також, якщо є інформація про наявне майно боржника, необхідно вказати про нього в заяві.

За кожним судовим рішенням, яке набрало законної сили, за заявою осіб, на користь яких воно ухвалено, суд видає один виконавчий документ. Якщо на підставі ухваленого рішення належить передати майно, що перебуває в кількох місцях, або якщо рішення ухвалено на користь кількох позивачів чи проти кількох відповідачів, суд має право за заявою стягувачів видати кілька виконавчих листів, точно зазначивши, яку частину рішення треба виконати за кожним виконавчим листом, чи обов'язок чи право стягнення є солідарним.

Права стягувача

Відповідно до ст. 1 Закону визначено, що виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) – це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до Закону підлягають примусовому виконанню.

Стягувачем є фізична або юридична особа, чи держава на користь чи в інтересах якої видано виконавчий документ. Боржником є фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов’язок щодо виконання рішення. Крім того, у виконавчих провадженнях про стягнення сум у доход Державного бюджету України стягувачем є орган, за позовом якого судом винесено відповідне рішення, або орган, який відповідно до закону прийняв таке рішення. У виконавчих провадженнях про стягнення у доход Державного бюджету України судового збору, про накладення штрафу (як засобу процесуального примусу) стягувачем є Державна судова адміністрація України.

У разі вибуття однієї з сторін виконавець за заявою сторони, а також сама заінтересована сторона мають право звернутися до суду з заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, обов’язкові тією мірою, в якій вони були б обов’язковими для сторони, яку правонаступник замінив.

Зазначені вище особи набувають статусу сторін виконавчого провадження лише після відкриття виконавчого провадження, тобто, винесення виконавцем постанови про відкриття виконавчого провадження, або ж постанови про заміну сторони її правонаступником.

Відповідно до статті 57 Конституції України, кожному гарантується право знати свої права і обов’язки.

Особам, які беруть участь у виконавчому провадженні або залучаються до проведення виконавчих дій, повинні бути роз’яснені виконавцем їх права відповідно до вимог Закону. Основний перелік прав та обов’язків сторін та інших учасників виконавчого провадження визначений статтею 19 Закону України "Про виконавче провадження".

Так сторони виконавчого провадження та прокурор як учасник виконавчого провадження мають право ознайомлюватися з матеріалами виконавчого провадження, робити з них виписки, знімати копії, заявляти відводи у випадках, передбачених цим Законом, мають право доступу до автоматизованої системи виконавчого провадження, право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність виконавця у порядку, встановленому цим Законом, надавати додаткові матеріали, заявляти клопотання, брати участь у вчиненні виконавчих дій, надавати усні та письмові пояснення, заперечувати проти клопотань інших учасників виконавчого провадження та користуватися іншими правами, наданими законом.

Разом з цим, перелік прав та обов’язків сторін виконавчого провадження, перелічених вище, не є вичерпним. Діючий Закон України «Про виконавче провадження» наділяє сторін і іншими правами та обов’язками, сумлінне дотримання яких повинно забезпечити повне і своєчасне вчинення виконавчих дій.

Статтею 56 Конституції України встановлено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Виконавчі дії

Виконавчі дії провадяться державним виконавцем відповідно до ст. 24 Закону за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. Якщо боржник є юридичною особою, то виконання провадиться за місцезнаходженням його постійно діючого органу або майна. Право вибору місця виконання між кількома органами державної виконавчої служби, які можуть вчиняти виконавчі дії по виконанню рішення на території, на яку поширюються їхні функції, належить стягувачу.

Виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника.

Виконавець у 1-денний строк з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.

Виконання рішення, яке зобов’язує боржника вчинити певні дії, здійснюється виконавцем за місцем вчинення таких дій.

У постанові виконавець зазначає про обов’язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У разі пред’явлення виконавчого документа до виконання примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому ст. 27 Закону.

У разі виконання рішення немайнового характеру у постанові про відкриття виконавчого провадження виконавець зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів.

У разі наявності у виконавчому документі про стягнення боргу відомостей щодо нарахування відсотків або пені до моменту виконання рішення, виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження розраховує остаточну суму відсотків (пені) за правилами, визначеними у виконавчому документі. До закінчення виконавчого провадження за заявою стягувача виконавець перераховує розмір остаточної суми відсотків (пені), які підлягають стягненню з боржника, не пізніше наступного дня з дня надходження заяви стягувача про такий перерахунок, про що повідомляє боржника не пізніше наступного дня після здійснення перерахунку.

Постанови про відкриття виконавчого провадження не пізніше наступного робочого дня з моменту винесення надсилається стягувачу, боржнику рекомендованим поштовим повідомленням.

За можливості потрібно брати участь у виконавчих діях, пов’язаних із перевіркою майнового стану боржника, проведенні опису його майна та арешту. Не треба відмовляйтеся приймати арештоване майно на відповідальне зберігання – це допоможе уникнути спокуси виконавця «щось не помітити» та дозволити зберегти цілісність цього майна.

Рекомендовано щомісячно направляти державному виконавцю письмові запити про хід виконання рішення й проведення виконавчих дій.

У першу чергу, стягнення звертається на грошові кошти у національній та іноземній валютах, інші цінності, які належать боржнику (готівка або гроші в банківських і фінансових установах), потім – на рухоме майно (меблі, побутова техніка, автотранспорт), потім – на окрему від будинку земельну ділянку, інше приміщення, і лише в останню чергу – на житло.

У разі зазначення у виконавчому документі про нарахування відсотків або пені до моменту виконання рішення, виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження розраховує остаточну суму відсотків (пені) за правилами, визначеними у виконавчому документі.

Будь-яке виявлене майно боржника повинне бути негайно арештоване. Арешт накладається  в межах суми боргу за виконавчим документом.

З метою своєчасного й повного виконання рішень майнового характеру рекомендується вимагати від виконавця проведення наступних дій:

1. Направлення запитів: до податкової інспекції – для визначення розміру доходів боржника і місця його роботи, чи є боржник суб’єктом підприємницької діяльності, інформації про його розрахункові рахунки; до реєстраційної палати або реєстратору держадміністрації – визначення, чи є боржник суб’єктом підприємницької діяльності, які його види діяльності й місце реєстрації; в ДАІ, інспекцію державного технічного нагляду і державну реєстраційну службу – для виявлення зареєстрованого за боржником автотранспорту, сільськогосподарської техніки і нерухомості; до органів місцевого самоврядування – про виділення земельної ділянки, видачу дозволу на проведення підприємницької діяльності; до органів реєстрації актів цивільного стану громадян – визначення шлюбних зв’язків з метою, в подальшому, виявлення й звернення стягнення на спільне майно подружжя; до обласного адресного бюро при УМВС – щодо адреси реєстрації боржника; до органів Пенсійного фонду і Центру зайнятості – про перебування боржника на обліку;
2. Направлення до всіх банківських і фінансових установ у яких відкриті рахунки боржника постанов про арешт грошових коштів боржника;
3. Направлення письмових викликів боржника до органу виконавчої служби для надання пояснень, а у випадку ігнорування ним вимог виконавця – накладення на нього штрафних санкцій і винесення постанови про примусовий привід боржника органами УМВС;
4. Перевірка майнового стану боржника за місцем його реєстрації, фактичного мешкання або знаходження його нерухомості.

Оскарження дій державного виконавця

Конституцією України передбачено, що кожна людина має право на захист своїх законних інтересів та прав. Діючим законодавством визначено порядок захисту громадянами своїх прав та законних інтересів шляхом подачі письмового звернення до органів державної влади, установ, організацій незалежно від форм власності, посадових осіб, органів державної виконавчої служби або шляхом висловлення своїх пропозицій на особистому прийомі у керівників цих установ в усній формі.

Законом України «Про звернення громадян» визначено такі основні види звернень як скарга та заява.

Заява - це звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності.

Скарга - це звернення з вимогою про поновлення прав і законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю) посадових осіб.

Слід зауважити, що ст. 74 Закону встановлено, що сторони та інші учасники виконавчого провадження у разі виконання рішення суду можуть оскаржити дії чи бездіяльність виконавця або посадових осіб державної виконавчої служби до суду який видав виконавчий документ.

Також рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби можуть бути також оскаржені стягувачем та іншими учасниками виконавчого провадження (крім боржника) до начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець. Рішення, дії та бездіяльність начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, можуть бути оскаржені до керівника органу державної виконавчої служби вищого рівня.

Скаргу на дії чи бездіяльність державного виконавця необхідно подавати у письмовій формі із зазначенням:

1. Найменування органу державної виконавчої служби, до якого вона подається.
2. Повне найменування (ім'я) стягувача та боржника, їх місце проживання чи перебування (для фізичних осіб) або місцезнаходження (для юридичних осіб), а також найменування (ім'я) представника сторони виконавчого провадження, якщо скарга подається представником.
3. Реквізити виконавчого документа (вид документа, найменування органу, що його видав, день видачі та номер документа, його резолютивна частина).
4. Зміст оскаржуваних рішень, дій чи бездіяльності та норму закону, яку порушено.
5. Викладення обставин, якими скаржник обґрунтовує свої вимоги.
6. Підпис скаржника або його представника із зазначенням дня подання скарги.

Скарга подається протягом 10 робочих днів з моменту коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів.

Строк розгляду скарги у суді становить 10 днів та відбувається у судовому засіданні за участю сторно виконавчого провадження державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, чи приватного виконавця. За наслідками розгляду суд виносить ухвалу, у котрій може визнати дії чи бездіяльність виконавця неправомірними й зобов’язати виконавця вчинити певні дії або відмовити у задоволенні скарги.

Про виконання ухвали, постановленої за результатами розгляду скарги, відповідний орган державної виконавчої служби, приватний виконавець повідомляють суд і заявника не пізніше ніж у десятиденний строк з дня її одержання (стаття 453 ЦПК).

Якщо рішення суду й надалі не виконується

Якщо рішення суду стосується захисту цивільних прав і обов’язків, то при невиконанні рішення суду можна подати заяву до Європейського суду з прав людини щодо порушення права на справедливий суд (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Перед цим потрібно вичерпати всі ефективні засоби захисту. А саме, якщо боржник є приватною особою, потрібно оскаржити дії чи бездіяльність державного виконавця по невиконанню рішення суду. Тільки після цього можна звертатися до Європейського суду з прав людини.

Якщо боржник є органом влади, державним підприємством (частка держави не менше 25%) чи установою, тоді ефективних засобів захисту прав немає. У такому випадку можна звернутися із заявою до Європейського суду з прав людини щодо порушення державою права на справедливий суд.

Для звернення до Європейського суду з прав людини необхідно заповнити українською чи російською мовою відповідний формуляр. Звернення є безкоштовним.

Відповідальність за невиконання рішення суду

Згідно ст. 76 Закону України «Про виконавче провадження» за невиконання законних вимог виконавця, порушення вимог цього Закону, у тому числі за несвоєчасне подання або неподання звітів про відрахування із заробітної плати та інших доходів боржника, неподання або подання неправдивих відомостей про доходи і майновий стан боржника, ненадання боржником на вимогу виконавця декларації чи зазначення у декларації неправдивих відомостей або неповідомлення про зміну таких відомостей, неповідомлення боржником про зміну місця проживання (перебування) чи місцезнаходження або місця роботи (отримання доходів), а також за неявку без поважних причин за викликом виконавця, винні особи несуть відповідальність відповідно до закону.

За наявності ознак кримінального правопорушення в діях особи, яка умисно перешкоджає виконанню рішення чи в інший спосіб порушує вимоги закону про виконавче провадження, виконавець складає акт про порушення і звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.

У разі порушення особою вимог Закону державний виконавець складає протокол про адміністративне правопорушення.

Підставами для складання протоколу є:

• невиконання законних вимог державного виконавця фізичними, юридичними чи посадовими особами;
• несвоєчасне подання або неподання звітів про відрахування із заробітної плати та інших доходів боржника, неподання або подання неправдивих відомостей про доходи і майновий стан боржника;
• неповідомлення боржником про зміну місця проживання чи місцезнаходження або місця роботи (отримання доходів);
• неявка без поважних причин за викликом державного виконавця.

Відповідно до ст. 244-21 Кодексу України про адміністративні правопорушення справи про адміністративні правопорушення пов’язані з невиконанням законних вимог державного виконавця розглядають та накладають стягнення органи державної виконавчої служби, від імені яких мають право діють начальники органів державної виконавчої служби, яким безпосередньо підпорядковані державні виконавці. 

У разі наявності у діях боржника ознак злочину, передбаченого статтями 164, 382, 388 Кримінального кодексу України, державний виконавець звертається до правоохоронних органів з поданням про притягнення особи до кримінальної відповідальності відповідно до закону.

Однією з підстав притягнення особи до кримінальної відповідальності за ознаки злочину передбаченого ст. 164 Кримінального кодексу України за злісне ухилення від сплати аліментів є заборгованість зі сплати аліментів у розмірі, що сукупно перевищує суму відповідних платежів за три місяці, про що виконавець роз’яснює стягувача та повідомляє про можливість звернення до органів досудового розслідування з відповідною заявою.

Підставою для направлення подання про притягнення особи до кримінальної відповідальності за ознаки злочину, передбаченого ст. 382 Кримінального кодексу України за умисне невиконання рішення суду є відкриття боржником нових рахунків в банківських установах після винесення державним виконавцем постанови про арешт коштів боржника.

Підставою для направлення подання про притягнення особи до кримінальної відповідальності за ознаки злочину, передбаченого ст. 388 Кримінального кодексу України за розтрату, відчуження, приховування, підміну, пошкодження, знищення майна або інші незаконні дії з майном, на яке накладено арешт, із заставленим майном або майном, яке описано, чи порушення обмеження (обтяження) права користуватися таким майном, здійснене особою, якій це майно ввірено, а також здійснення представником банку або іншої фінансової установи банківських операцій з коштами, на які накладено арешт.

Корисні посилання

• Веб портал "Юридичні консультації"
• Веб портал Української Гельсінської спілки з прав людини