Землі рекреаційного призначення

Нормативна база

• Земельний Кодекс України
• Закон України "Про туризм"
• Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища»
• Закону України «Про мораторій на зміну цільового призначення окремих земельних ділянок рекреаційного призначення в містах та інших населених пунктах»
• Кодекс України про адміністративні правопорушення

Поняття земель, які використовуються для організації відпочинку населення

Відповідно до статті 50 Земельного кодексу України, землі, які використовуються для організації відпочинку населення, туризму та проведення спортивних заходів є землями рекреаційного призначення.

Відповідно до ч. 1 ст. 63 Закону України "Про охорону навколишнього природнього середовища" рекреаційними зонами є ділянки суші і водного простору, призначені для організованого масового відпочинку населення і туризму.

Склад земель рекреаційного призначення

Відповідно до статті 51 Земельного кодексу України до земель рекреаційного призначення належать наступні земельні ділянки:

1. земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст та інших населених пунктів;
2. земельні ділянки навчально-туристських та екологічних стежок, маркованих трас;
3. земельні ділянки, зайняті територіями будинків відпочинку, пансіонатів, об'єктів фізичної культури і спорту, туристичних баз, кемпінгів, яхт-клубів;
4. земельні ділянки стаціонарних і наметових туристично-оздоровчих таборів;
5. земельні ділянки будинків рибалок і мисливців;
6. земельні ділянки дитячих туристичних станцій, дитячих та спортивних таборів, інших аналогічних об'єктів;
7. земельні ділянки, надані для дачного будівництва і спорудження інших об'єктів стаціонарної рекреації.

Землі рекреаційного призначення поділяються на такі, що:

1. призначені для короткочасного відпочинку населення - земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст та інших населених пунктів тощо;
2. призначені для розміщення стаціонарних об'єктів рекреаційного призначення - землі в межах та за межами населених пунктів, на яких розміщуються соціально-культурні, туристичні, туристично-оздоровчі, інші заклади та об'єкти рекреаційного призначення.

Залежно від місця розташування землі рекреаційного призначення поділяються на землі:

1. на яких розташовані зони відпочинку населення, об'єкти туризму для проведення спортивних та культурно-розважальних заходів у межах населених пунктів;
2. землі зелених зон і зелених насаджень;
3. на яких розташовані зони відпочинку населення, об'єкти туризму для проведення спортивних заходів за межами населених пунктів.

Використання земель рекреаційного призначення

У якій формі власності можуть перебувати землі рекреаційного призначення?

Відповідно до статті 52 Земельного кодексу України землі рекреаційного призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Землі загального користування дачного кооперативу безоплатно передаються йому у власність за клопотанням вищого органу управління кооперативу до відповідного органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування на підставі документації із землеустрою, за якою здійснювалося формування земельних ділянок або технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

До земель загального користування дачного кооперативу належать земельні ділянки, зайняті захисними смугами, дорогами, проїздами, будівлями і спорудами загального користування.

Які заборони існують щодо використання земель рекреаційного призначення?

Відповідно до ч. 3 ст. 52 Земельного кодексу України на землях рекреаційного призначення забороняється діяльність, що перешкоджає або може перешкоджати використанню їх за призначенням, а також негативно впливає або може вплинути на природний стан цих земель.

На території рекреаційних зон забороняються:

• господарська та інша діяльність, що негативно впливає на навколишнє природне середовище або може перешкодити використанню їх за цільовим призначенням;
• зміни природного ландшафту та проведення інших дій, що суперечать використанню цих зон за прямим призначенням.

Режим використання цих територій визначається Верховною Радою Автономної Республіки Крим, місцевими радами відповідно до законодавства України.
Відповідно до Закону України «Про мораторій на зміну цільового призначення окремих земельних ділянок рекреаційного призначення в містах та інших населених пунктах» запроваджено мораторій строком на п’ять років на зміну цільового призначення окремих земельних ділянок рекреаційного призначення незалежно від форми власності в містах та інших населених пунктах. Мораторій стосується зміни цільового призначення земельних ділянок зелених зон і зелених насаджень, а також земельних ділянок об’єктів фізичної культури і спорту.
Зокрема заборонено ліквідацію та руйнування об’єктів стаціонарної рекреації, визначених Земельним кодексом України, розташованих на земельних ділянках рекреаційного призначення, крім випадків, пов’язаних з ліквідацією наслідків надзвичайних ситуацій.
У разі руйнування об’єктів стаціонарної рекреації незалежно від форми власності, пов’язаного з виникненням надзвичайної ситуації, зміна цільового призначення земельних ділянок, на яких були розташовані ці об’єкти,забороняється.
Зазначений Закон встановлює обов’язок органів місцевого самоврядування при прийнятті рішень про розроблення містобудівної документації та її затвердженні передбачати збереження та розширення не менш як на п’ять відсотків площ земельних ділянок рекреаційного призначення.

Чи існує відповідальність за неправомірне використання земель рекреаційного призначення?

Відповідно до ст. 53 Кодексу України про адміністративні правопорушення використання земель не за цільовим призначенням, невиконання природоохоронного режиму використання земель, розміщення, проектування, будівництво, введення в дію об'єктів, які негативно впливають на стан земель, неправильна експлуатація, знищення або пошкодження протиерозійних гідротехнічних споруд, захисних лісонасаджень - тягнуть за собою накладення штрафу на громадян від п'яти до двадцяти п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (85-425 грн.) і на посадових осіб - від п'ятнадцяти до тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (255-510 грн.).