Відмова від прийняття спадщини

Нормативна база :

• Цивільний кодекс України
• Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України

Загальна інформація

Статтею 1273 ЦК регламентується право на відмову від прийняття спадщини. Загалом дану норму слід сприймати як таку, що регламентує право на відмову від прийняття спадщини та за аналогією - право на відмову від прийняття заповідального відказу. Це положення зумовлене тим, що в ст. 1271 ЦК тільки згадується можливість відмови від заповідального відказу, але реалізація її не конкретизована.

Так, спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановленого ст. 1270 ЦК. Заява про відмову від прийняття спадщини подається до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини.

Частиною 1 ст. 1270 ЦК для прийняття спадщини встановлено шестимісячний строк, оскільки після спливу даного строку спадкоємці за заповітом або за законом будуть вважатися такими, що не прийняли спадщину, і фактично вони позбавляються будь-яких прав щодо неї. Тому саме у цей термін вони можуть відмовитись від прийняття спадщини.

За загальним правилом, встановленим у даній нормі, заява про відмову від прийняття спадщини подається до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини. Але дане положення слід конкретизувати щодо форми заяви - лише у письмовому вигляді та щодо особистого подання такої заяви, оскільки останнє положення необхідне в більшій мірі, ніж при поданні заяви про прийняття спадщини (ч. 2 ст. 1269 ЦК). Тому нотаріус не може приймати усні заяви та прості письмові заяви через представника, який діє на договірних підставах. Тобто спадкоємець вправі надати представнику на підставі довіреності або за договором доручення повноваження передати свою заяву, але підпис на заяві спадкоємця (відказоодержувача) має бути засвідчений у нотаріальному порядку. Інакше можливі випадки порушення прав спадкоємців і відказоодержувачів, що випливають з недотримання умов щодо єдиної нотаріальної процесуальної форми.

Фізична особа, цивільна дієздатність якої обмежена, може відмовитися від прийняття спадщини за згодою піклувальника і органу опіки та піклування (ч. 2 ст. 1273 ЦК).Неповнолітня особа віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років може відмовитися від прийняття спадщини за згодою батьків (усиновлювачів піклувальника і органу опіки та піклування (ч. З ст. 1273 ЦК).Батьки (усиновлювачі), опікун можуть відмовитися від прийняття спадщини, належної малолітній, недієздатній особі, лише з дозволу органу опіки та піклування (ч. 4 ст. 1273 ЦК).

При застосуванні на практиці частин 2, 3 та 4 ст. 1273 ЦК слід звергати увагу на те, що зміст цих норм відрізняється. Зокрема, за ч. 2 та 3 цієї статті одночасно мають подаватися такі документи:

• особиста згода обмежено дієздатної особи чи неповнолітньої особи вік: від чотирнадцяти до вісімнадцяти років;
• згода піклувальника, батьків (усиновлювачів);
• згода органу опіки та піклування.

А за ч. 4 ст.1273 ЦК при відмові від прийняття спадщини, належної малолітній, недієздатній особі: дозвіл органу опіки та піклування, який надає право батькам (усиновлювачам), опікунам відмовитися від належні малолітній, недієздатній особі спадщини шляхом подання письмової особистої заяви.

Взагалі згода на відмову від спадщини, яка належить перерахованим у частинах 2, 3 та 4 ст. 1273 ЦК особам, має бути вмотивованою, що спонукатиме до більш відповідальної праці органів опіки та піклування. Зокрема, це положення має враховувати наслідки відмови від прийняття спадщини, тобто випадки, коли піклувальники, батьки (усиновлювачі) є спадкоємцями, які прямо зацікавлені у тому, щоб вище зазначені особи не отримали спадщину.

Відмова від прийняття спадщини є безумовною і беззастережною.Але слід зазначити, що фактично це положення закону суперечить положенню ст. 1274 ЦК, оскільки за своєю суттю відмова від спадщини на чиюсь користь є відмовою з певною умовою, оскільки належна спадкоємцю частка переходить не до всіх спадкоємців за заповітом, а лише до конкретного суб'єкта - спадкоємця за заповітом. Дане положення є суто теоретичним і його реалізувати практично неможливо. У статті 1274 ЦК йдеться про право на відмову від прийняття спадщини на користь іншої особи.

Відмова від спадщини за заповітом

У частині 1 ст. 1274 ЦК передбачено, що спадкоємець за заповітом має право відмовитися від прийняття спадщини на користь іншого спадкоємця за заповітом. Але при цьому слід також враховувати, що до спадкування за заповітом можуть запрошуватися не тільки спадкоємці, які зазначені в заповіті, а й спадкоємці за правом на обов'язкову частку.

Тому на практиці можуть виникати питання про можливість відмови на користь спадкоємців за правом на обов'язкову частку, оскільки таке право регламентоване в главі спадкування за заповітом.
Водночас, надаючи право відмовлятися від спадкування лише на користь спадкоємців за заповітом, законодавцем, найімовірніше, робилося припущення, що заповідач визначив серед інших лише тих осіб, яким і заповів своє майно. А тому, надаючи спадкоємцю за заповітом право відмови від спадщини на користь інших осіб, зазначених у заповіті, було зроблено спробу узгодити волю спадкоємця та припущення щодо волі заповідача. Не зазначаючи в заповіті осіб, які мають право на обов'язкову частку, заповідач намагався їх позбавити права на спадкування. Тому можна стверджувати, що спадкоємець не вправі відмовлятися від свого права на спадщину на користь спадкоємців, що мають право на обов'язкову частку. Але це не повинно стосуватися народжених після смерті заповідача дітей, про існування яких заповідач не міг знати.

Відмова від спадщини за законом

Спадкоємець за законом має право відмовитися від прийняття спадщини на користь будь-кого із спадкоємців за законом незалежно від черги. Це положення ч. 2 ст. 1274 ЦК свідчить про можливість спадкоємця відмовитися на користь спадкоємця будь-якої черги. Дане положення за своєю суттю змінює закон, яким визначено черги спадкоємців, але дане положення застосовується лише до спадкоємців.

Відмова спадкоємця від частки у спадщині спадкоємця, який відмовився від спадщини на його користь Цивільним кодексом передбачено також положення про те, що спадкоємець має право відмовитися від частки у спадщині спадкоємця, який відмовився від спадщини на його користь.

Право спадкоємця, на користь якого було здійснено відмову від прийняття спадщини, не викликає сумніву, оскільки в даному випадку йдеться не про спадкування, а про перерозподіл спадщини за волею одного спадкоємця. Тому виходячи із рівності прав усіх спадкоємців можна стверджувати, що лише законом або волею заповідача може бути встановлено розмір спадщини. Тобто в разі безадресної відмови від спадщини спадкоємці мають приймати належну їм частку і частку спадщини, від якої відмовився спадкоємець.

Відкликання відмови від прийняття спадщини

Відмова від прийняття спадщини може бути відкликана протягом строку, встановленого для її прийняття.

Право відкликати відмову від прийняття спадщини, яке може бути реалізоване протягом строку, встановленого для її прийняття, ускладнює діяльність нотаріусів, оскільки вони не можуть її брати до уваги до останнього дня, який встановлено для прийняття спадщини.

Тобто нотаріус, якому подано таку відмову, не може шукати інших спадкоємців, наприклад, коли спадкування здійснюється за заповітом та єдиний спадкоємець відмовився від прийняття спадщини, то до спливу шести місяців така заява практично не має юридичного значення, оскільки вона набере чинності лише через шість місяців після відкриття спадщини.

Водночас таке право спадкоємців дозволяє більш виважено переглянути свою відмову від спадщини.

Визнання відмови від спадщини недійсною

Частиною 4 ст. 1274 ЦК передбачено, якщо заповідач під призначив спадкоємця, особа, на ім'я якої складено заповіт, може відмовитися від спадщини лише на користь особи, яка є підпризначеним спадкоємцем. Але не зовсім логічною є відмова спадкоємця на користь під призначеного спадкоємця, оскільки в даній ситуації має йтися не про волю спадкоємця, який має відмовлятися приймати спадщину безумовно, а про волю заповідача, який підпризначив такого спадкоємця.

Відмова від спадщини - односторонній правочин. Тому і недійсним він може бути визнаний на загальних підставах у порядку цивільного судочинства.

До таких підстав слід віднести ст. 225 ЦК, тобто коли відмова була здійснена дієздатною фізичною особою, яка у момент такої відмови не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними. Така відмова від спадщини може бути визнана судом недійсною за позовом самої особи, а у разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушено.

Особливої уваги заслуговує ч. 5 ст. 1274 ЦК, оскільки можливість визнання судом недійсною відмови від прийняття спадщини свідчить про особливий статус такої відмови.Загалом відмова від спадщини без зазначення суб'єкта, на користь якого зроблена така відмова, повинна набирати чинності після закінчення строку на прийняття спадщини.

Даною статтею не встановлено, коли отримує право на спадкування особа, на користь якої зроблено відмову. Тому можна стверджувати, що безадресна відмова від спадщини може визнаватися судом недійсною лише після спливу шести місяців, оскільки протягом шести місяців особа вправі відкликати свою відмову від прийняття спадщини.

Виходячи з того, що адресна відмова від спадщини - це лише підвид безадресної відмови, нотаріусам можна очікувати, коли адресна відмова набуде чинності. Інакше на підставі такої відмови нотаріус може закликати до спадкування частки спадщини одного зі спадкоємців, спадкоємець за ч. 6 ст. 1273 ЦК відкличе свою відмову і можливі моральні і матеріальні збитки змушений буде компенсувати саме нотаріус, який не обгрунтовано закликав спадкоємця.

Так, у ст. 1244 ЦК України передбачається право спадкодавця на підпризначення спадкоємця на випадок неприйняття спадщини спадкоємцем, зазначеним у заповіті.
Отже, за чинним законодавством як має діяти нотаріус, коли спадкоємець розпоряджається власним правом і відмовляється від частки в спадщині на користь іншого спадкоємця за заповітом, а також в заповіті передбачено відповідне положення щодо підпризначення цього спадкоємця. Спадкоємець має право на "адресну відмову" згідно з чітко встановленою нормою закону, а спадкодавець конкретизує умови заповіту особисто. Використання права адресної відмови, крім правової неузгодженості може використовуватись і для досягнення інших неправомірних результатів, тиску на спадкоємця з боку інших спадкоємців, обману щодо розміру та обсягу належної частки тощо.

Отже, воля спадкодавця у спадкових правовідносинах має враховуватись і особливо це має стосуватись спадкування за заповітом.

Крім того, право розпорядження власними правами та конкретним майном належить до повноважень їх реального власника, а не потенційного.

У частині 1 ст. 1273 ЦК України чітко визначено, що відмова від спадщини може бути здійснена тільки протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. На відміну від норми, що регулює порядок прийняття спадщини (ч. 2 ст.1270 ЦК), не містить вказівки щодо можливості продовження цього терміну. Спадкоємець за законом має право відмовитись від прийняття спадщини на користь будь-кого із спадкоємців за законом незалежно від черги (ч. 2 ст. 1274 ЦК). При закликанні до спадкування спадкоємців за заповітом вони обмежені у праві відмовлятись на користь спадкоємців за законом, а мають право відмовитись від прийняття спадщини на користь іншого спадкоємця за заповітом.
За цивільно-правовим змістом відмова від спадщини - це односторонній правочин, а тому він може здійснюватись тільки дієздатними особами.За загальним правилом, прийняття спадщини органами опіки та піклування в інтересах недієздатних осіб, а коли дитина особисто відмовляється від прийняття спадщини, продавати належне їй за правом спадкування майно і гроші класти на її особовий рахунок до досягнення повноліття або набуття дієздатності. Такий порядок дозволить гарантувати сприятливе для інтересів дитини вирішення ситуації та надасть можливість в майбутньому повністю дієздатній особі вирішувати долю спадкової частки. Фактично, недієздатна особа пропонуватиме органам опіки та піклування надати дозвіл на передачу власного права іншій особі.

Правові наслідки відмови від прийняття спадщини

ст. 1275 ЦК передбачає правові наслідки відмови від прийняття спадщини.

У частині 1 йдеться про випадок, якщо від прийняття спадщини відмовився один із спадкоємців за заповітом, частка у спадщині, яку він мав право прийняти, переходить до інших спадкоємців за заповітом і розподіляється між ними порівну. По-перше, якщо в заповіті спадщина розподілена в натурі, то треба передавати таке майно до спадкування за законом. Це положення зумовлене тим, що воля заповідача висловлена щодо наділення кожного спадкоємця конкретним майном, а не спадкуванню всього майна лише окремими спадкоємцями.

Коли в заповіті зазначено: " Що все своє майно .... заповідаю в рівних частках ", лише в цьому разі дана норма буде такою, що відповідає волі заповідача. Якщо від прийняття спадщини відмовився один із спадкоємців за законом з тієї черги, яка має право на спадкування, то частка у спадщині, яку він мав право прийняти, переходить до інших спадкоємців за законом тієї ж черги і розподіляється між ними порівну (ч. 2). Положення ст. 1275 ЦК не застосовуються, якщо спадкоємець відмовився від прийняття спадщини на користь іншого спадкоємця, а також коли заповідач підпризначив іншого спадкоємця. Якщо на спадкоємця за заповітом, який відмовився від прийняття спадщини, було покладено заповідальний відказ, обов'язок за заповідальним відказом переходить до інших спадкоємців за заповітом, які прийняли спадщину, і розподіляється між ними порівну. Щодо виконання обов'язків за заповідальним відказом, то зміст цього положення ч. 4 не викликає заперечень.

Частиною 5 ст. 1275 ЦК передбачається, що відмова спадкоємця за заповітом від прийняття спадщини не позбавляє його права на спадкування за законом. Можливість спадкоємця за заповітом відмовитися від прийняття спадщини і отримати спадщину за законом, залежить від того, яким чином складено заяву про відмову. Якщо спадкоємець відмовився від прийняття спадщини як це має місце у редакції ч. 5 ст 1275 ЦК, то він сам себе усуває від спадкування. На практиці нотаріуси при прийнятті заяви про відмову від прийняття спадщини уточняють - спадкоємець відмовляється від прийняття спадщини за заповітом чи абсолютно від будь-якого виду спадкування.