Обмеження волі, як вид кримінального покарання

Нормативна база

• Кримінальний кодекс України
• Кримінально-виконавчий кодекс України

Поняття обмеження волі та умови застосування

Обмеження волі згідно з ст. 61 КК України це покарання, що полягає у триманні особи в кримінально-виконавчих установах відкритого типу без ізоляції від суспільства в умовах здійснення за нею нагляду з обов'язковим залученням засудженого до праці. Обмеження волі встановлюється на строк від одного до п'яти років і призначається як основне покарання. Обмеження волі застосовується тільки до осіб, які досягли 18 років. Застосовувати обмеження волі до неповнолітніх, а також до вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до 14 років, до осіб, що досягли пенсійного віку, військовослужбовців строкової служби та до інвалідів першої і другої груп заборонено .

Обмеження волі належить до покарань, які є альтернативними позбавленню волі на певний строк. При позбавленні волі засуджений обов'язково ізолюється від суспільства і забезпечення ізоляції є однією із вимог режиму у колоніях. При обмеженні волі засуджений хоч теж ущемляється в певних правах і свободах, таких як особиста свобода, свобода пересування, свобода вибору місця проживання чи перебування тощо, але в своїй сукупності вони не створюють такої ізоляції, як при позбавленні волі, оскільки засуджені до обмеження волі мають більше можливостей спілкування з соціальним середовищем, в тому числі і з тим, в якому вони перебували до вчинення злочину.

Виконання покарання

Направлення в місця відбування покарання осіб, засуджених до обмеження волі, які на момент винесення вироку не знаходились під вартою, покладається на підрозділи кримінально-виконавчої інспекції за місцем проживання засуджених. Засуджені направляються до місця відбування покарання самостійно за рахунок держави. Кримінально-виконавча інспекція згідно з вироком суду вручає засудженому припис про виїзд до місця відбування покарання. У розпорядженні вказується місце і час прибуття засудженого, а також попередження про наслідки ухилення від виїзду у встановлений термін. Не пізніше 3 діб з дня одержання припису засуджений зобов’язаний виїхати до місця відбування покарання і прибути туди відповідно до вказаного в приписі терміну.

Якщо особи, засуджені до обмеження волі, перебувають під вартою, вони звільняються із слідчого ізолятора після набрання вироком законної сили. Адміністрація СІЗО вручає їм припис про виїзд до місця відбування покарання. У разі невиїзду без поважних причин засуджений затримується і направляється до місця відбування покарання в порядку, встановленому для засуджених до позбавлення волі. У разі неприбуття засудженого він оголошується в розшук.
Обчислення строку покарання:
Термін покарання обчислюється з дня прибуття особи до місця відбування покарання і постановки на облік у виправному центрі. У строк покарання зараховується час перебування під вартою відповідно до статті 72 КК України (тобто один день в слідчому ізоляторі дорівнює двом дням обмеження волі) та час слідування під вартою до виправного центру.

Порядок і умови виконання й відбування покарання у виді обмеження волі регулюється главами З, 13 КВК України та Правилами внутрішнього розпорядку установ виконання покарань. Згідно із ст. 11 КВК України кримінально-виконавчими установами відкритого типу є виправні центри, які організовуються й ліквідуються Державним департаментом України з питань виконання покарань.
Межі виправного центру визначають управління (відділи) Державного департаменту України з питань виконання покарань в Автономній Республіці Крим, областях, місті Києві та Київській області за погодженням з органами місцевого самоврядування. Про встановлені межі виправного центру засудженим оголошується під розписку, що долучається до їх особових справ.
Територія виправного центру, як правило, обладнується огорожею суцільного заповнення з полегшених конструкцій та контрольно-пропускним пунктом. У виправному центрі обладнуються чергова частина, гуртожитки, їдальня, лазня з пральнею, дезкамерою та сушильнею, амбулаторія зі стаціонаром, ларьок, перукарня, приміщення для зберігання постільних речей, спецодягу та особистих речей засуджених, майстерня з ремонту одягу та взуття, кабінети для начальника виправного центру, його заступників, начальників відділень соціально-психологічної служби, працівників оперативної служби, відділу нагляду та безпеки, кімнати виховної роботи, спортивний майданчик, дисциплінарний ізолятор, виробничі об'єкти.
Приміщення дисциплінарного ізолятора відгороджується від інших споруд парканом суцільного заповнення. Виправні центри виконують покарання у виді обмеження волі стосовно осіб, засуджених за злочини невеликої та середньої тяжкості, а також засуджених, яким даний вид покарання призначено відповідно до статей 82 (заміна невідбутої частини покарання більш м'яким), 389 (ухилення від покарання, не пов'язаного з позбавленням волі) КК України. Засуджені відбувають покарання у виправних центрах, як правило, у межах адміністративно-територіальної одиниці відповідно до їх постійного місця проживання до засудження. Якщо на території проживання засуджених відсутній виправний центр, то вони можуть бути направлені у виправний центр іншої адміністративно-територіальної одиниці.
Засуджені до обмеження волі мають право: носити звичайний одяг, мати при собі гроші та цінні речі, витрачати гроші без обмежень, відправляти листи, отримувати посилки (передачі) і бандеролі та одержувати короткочасні побачення без обмежень, а тривалі побачення — до трьох діб — один раз на місяць.

Засудженим до обмеження волі може бути дозволено короткочасні виїзди за межі виправного центру за наявності таких обставин:

• смерть або тяжка хвороба близького родича, яка загрожує його життю;
• стихійне лихо, що спричинило значну матеріальну шкоду засудженому чи його сім'ї;
• необхідність звернутися в медичний заклад;
• необхідність скласти іспити в навчальному закладі;
• виклик судових і слідчих органів (на період провадження слідства чи дізнання);
• необхідність вирішення питань трудового та побутового влаштування після звільнення;
• інші життєво необхідні обставини, які потребують присутності засудженого.

Такий виїзд надається засудженому тривалістю не більше семи діб без урахування дороги, на яку дається час не більше трьох діб.

Засуджені до обмеження волі зобов'язані:

• виконувати законні вимоги адміністрації виправного центру, що стосуються порядку відбування покарання;
• сумлінно працювати;
• не покидати межі виправного центру без спеціального дозволу адміністрації, постійно перебувати під наглядом, проживати за особистим посвідченням;
• проживати у спеціально призначених гуртожитках. Перебування поза гуртожитком у вільний від роботи час дозволяється з дозволу адміністрації.

Засудженним до обмеження волі забороняється:

• доставляти та зберігати на території, де вони проживають, предмети, вироби, інші речі, перелік яких визначений нормативно-правовими актами Державної пенітенціарної служби України;
• вживати спиртні напої і пиво, наркотики, психотропні речовини, їх аналоги чи інші одурманюючі засоби.

Засуджені можуть піддаватися обшуку, а їхні речі, передачі і бандеролі, — огляду. Огляди й обшуки провадяться лише за наявності встановлених законом підстав. Жиле приміщення, де проживає засуджений, може відвідуватися уповноваженими працівниками виправного центру. Засуджені, які не порушують порядок виконання покарання та мають сім'ї, після відбуття шести місяців строку покарання можуть проживати за межами гуртожитку (в орендованих квартирах чи придбати житло в межах території виправного центру) зі своїми сім'ями, з'являючись від одного до чотирьох разів на тиждень у виправний центр для реєстрації.
Якщо особа, яка після постановлення вироку визнана інвалідом I чи II групи, досягла пенсійного віку, а також якщо жінка завагітніла, "кримінально-виконавча інспекція" вносить до суду подання про звільнення її від відбування покарання.
Адміністрація виправного центру веде облік засуджених, роз'яснює порядок й умови відбування покарання, організовує трудове й побутове влаштування засуджених, забезпечує дотримання умов праці, порядку й умов відбування покарання, здійснює нагляд і заходи попередження порушень порядку відбування покарання, проводить із засудженими соціально-виховну роботу, застосовує встановлені законом заходи заохочення і стягнення, здійснює роботу щодо підготовки засуджених до звільнення.

Право на охорону здоров'я, у тому числі і на отримання медичної допомоги

Лікувально-профілактична і протиепідемічна робота у виправних центрах організовується і проводиться на загальних підставах відповідно до законодавства про охорону здоров'я органами і закладами охорони здоров'я.
Направлення засуджених до лікувальних закладів визначається згідно з порядком обслуговування населення органами охорони здоров'я. У виправних центрах створюються необхідні матеріально-побутові умови для відбування покарання.
Засуджені забезпечуються індивідуальним спальним місцем, інвентарем і постільними речами, а продукти харчування і речове майно (одяг, взуття та ін.) придбавають за власні кошти. Норма жилої площі на одного засудженого не може бути меншою чотирьох квадратних метрів.
Комунально-побутові та інші послуги (пошта, телеграф, телефон та ін.) оплачуються засудженими на загальних підставах. Засудженим, які не працюють у зв'язку із захворюванням, а також з причин, що від них не залежать, і не одержують за цей час заробітної плати або інших доходів, харчування та комунально-побутові послуги надаються за встановленими нормами за рахунок виправного центру.
Засуджені, які направлені на лікування до лікувальних закладів охорони здоров'я, забезпечуються цими лікувальними закладами всіма видами довольства на загальних підставах. У необхідних випадках адміністрація виправного центру або підприємства, установи чи організації, де працевлаштований засуджений, може видавати йому аванс із наступним відшкодуванням.

Соціально-виховна робота із засудженими до обмеження волі

Основною метою соціально-виховної роботи є формування й розвиток у засуджених якостей і навичок, що стимулюють зацікавленість у виправленні, прагнення до заняття суспільне корисною діяльністю, дотримання прийнятих у суспільстві встановлених правил поведінки. Адміністрацією виправних Центрів організовується основне загальне і початкове професійне навчання, забезпечується професійна підготовка засуджених; створюються умови для підвищення засудженими свого загального і професійного рівня, їх заочного навчання у різних навчальних закладах, які знаходяться в межах адміністративно-територіальної одиниці, де розташований виправний Центр; формуються методико-виховні ради виправних центрів, завданням яких є збереження зв'язків засуджених з родичами, а також підтримка Ініціативи громадських організацій і релігійних об'єднань, спрямованих на Підготовку засуджених до життя в суспільстві після звільнення та ін. Активна участь засуджених у виховних заходах заохочується і враховується при визначені ступеня їх виправлення.
Обов'язок проведення соціально-виховної роботи із засудженими до обмеження волі покладений не тільки на адміністрацію виправного центру, а й на власників підприємств, установ, організацій або уповноважених ними органів, де працюють засудежені. У соціально-виховній роботі із засудженими повинні брати участь громадські організації, за винятком політичних партій і профспілок діяльність яких у виправних центрах забороняється.

Заходи заохочення та стягнення

До осіб, засуджених до обмеження волі, за порушення трудової дисципліни і встановленого порядку відбування покарання чи за сумлінну поведінку і ставлення до праці можуть застосовуватися певні заходи стягнення та заохочення.
Заходи заохочення:
За сумлінну поведінку та ставлення до праці до засуджених можуть бути застосовані такі заходи заохочення:

• Подяка
• Нагородження похвальною грамотою
• Грошова премія
• Нагородження подарунком
• Дострокове зняття раніше накладеного стягнення
• Дозвіл на виїзд до близьких родичів за межі виправного центру на святкові, неробочі та вихідні дні.

Засуджені, які стали на шлях виправлення або сумлінною поведінкою та ставленням до праці довели своє виправлення, можуть бути у встановленому законом порядку представлені до заміни невідбутої частини покарання більш м'яким або до умовно-дострокового звільнення від подальшого відбування покарання (відповідно до статей 81, 82 КК України).
Заходи стягнення:
За порушення трудової дисципліни чи порядку відбування покарання до засуджених можуть застосовуватися такі заходи стягнення:
Попередження Догана або сувора догана Призначення на позачергове прибирання гуртожитку і прилеглої до нього території Заборона проживати поза гуртожитком протягом строку до трьох місяців Заборона виходу за межі гуртожитку у вільний від роботи час на строк до трьох місяців Поміщення в дисциплінарний ізолятор на строк до десяти діб.
Особа, яка самовільно залишила місце обмеження волі, злісно ухиляється від робіт, систематично порушує громадський порядок чи встановлені правила проживання, може бути притягнена до кримінальної відповідальності відповідно до статті 390 Кримінального кодексу України.

Особи, які застосовують заходи заохочення і стягнення:
Застосовувати заходи заохочення та стягнення має право в повному обсязі начальник виправного центру та його прямі начальники. Заступник начальника має право застосовувати заходи заохочення у виді оголошення подяки, дострокового зняття раніше накладеного стягнення і дозволу на виїзд до близьких родичів за межі виправного центру у неробочі дні, а також заходи стягнення у виді попередження, догани і суворої догани. Начальник відділення соціально-психологічної служби виправного центру має право застосовувати в усній формі заходи заохочення у виді оголошення подяки і дострокового зняття раніше накладеного стягнення, а також заходи стягнення у виді попередження, догани і суворої догани.
Порядок застосування:

• Заходи заохочення і стягнення накладаються письмово й усно та відображаються в особовій справі засудженого.
• При заохоченні до засудженого застосовується лише один захід заохочення.
• Дозвіл на виїзд до близьких родичів може бути наданий не більше одного разу на місяць.
• При призначенні заходів стягнення враховуються всі обставини вчинення правопорушення, мотиви, пояснення засудженого по суті проступку. Стягнення мають відповідати тяжкості та характеру проступку.
• Стягнення може бути накладене на особу не пізніше десяти діб з дня виявлення, а якщо проводилася перевірка щодо нього — не пізніше шести місяців. Накладене стягнення виконується, як правило, негайно, але не пізніше одного місяця з дня накладення.
• Якщо протягом шести місяців з дня відбуття стягнення на засудженого не буде накладено нове стягнення, він визнається таким, що не має стягнення. В разі вчинення нового проступку перебіг переривається, і обчислення продовжується знову з дня відбуття останнього стягнення.
• Засудженим, на яких накладено стягнення у виді заборони виходу за межі гуртожитку у вільний від роботи час, протягом строку дії стягнення може бути дозволено вихід у таких випадках: одержання медичної допомоги; придбання продуктів харчування і предметів першої потреби; відвідання лазні, пральні чи перукарні; одержання поштових відправлень; відвідання установ, організацій і навчальних закладів.