Застосування заходів виховного характеру відносно малолітніх осіб

Нормативно-правова база

• Постанова Пленуму Верховного Суду України №5 від 16.04.2004 року «Про практику застосування судами України законодавства у справах про злочини неповнолітніх»;
• Постанова Пленому Верховного суду України №2 від 15.05.2006 року "Про практику розгляду судами справ про застосування примусових заходів виховного характеру"
• Цивільний кодекс України, прийнятий 16 січня 2003 року, № 435-IV;
• Кримінальний кодекс України, прийнятий 5 квітня 2001 року, № 2341-III;
• Кримінальний процесуальний кодекс України, прийнятий 13.04.2012 року, №4651-VI.

Загальна характеристика примусових заходів виховного характеру

Примусовими заходами виховного характеру є певні заходи, які застосовуються до неповнолітнього в разі вчинення такою особою кримінального правопорушення, які полягають у звільненні від кримінальної відповідальності, або застосуванні відповідного заходу адміністративного впливу. Відповідно статті 31 Цивільного кодексу України, малолітньою є фізична особа, яка не досягла чотирнадцяти років. В силу положень статті 34 ЦК України, повну цивільну дієздатність має фізична особа, яка досягла вісімнадцяти років (повноліття), таким чином вік неповнолітньою особи встановлюється з чотирнадцяти до вісімнадцяти років, за виключенням випадків встановлених Законом.

Відповідно до чинного законодавства примусові заходи виховного характеру можна застосовувати до особи, яка у віці від 14 до 18 років учинила злочин невеликої або середньої тяжкості, а також до особи, котра у період від 11 років до досягнення віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, учинила суспільно небезпечне діяння, що має ознаки дії чи бездіяльності, передбачених Особливою частиною Кримінального кодексу України.

Мета застосування примусових заходів виховного характеру

Метою застосування примусових заходів виховного характеру є забезпечення інтересів неповнолітнього, які полягають в одержанні ним необхідного виховання, освіти, лікування, захисту від насильства та жорстокості, соціальної допомоги, а також у наявності можливості пристосуватися до реалій навколишнього життя, підвищити свій культурний, соціальний та загальноосвітній рівень, набути професії та працевлаштуватися.

Застосування примусових заходів виховного характеру

Примусові заходи виховного характеру, зокрема, застосовують:

• у разі постановлення судом рішення про звільнення неповнолітнього від кримінальної відповідальності на підставі ч. 1 ст. 97 КК;
• до особи, котра до досягнення віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, вчинила суспільно небезпечне діяння (ч. 2 ст. 97 КК)
• при звільненні неповнолітнього від покарання відповідно до ч. 1 ст. 105 КК.

Якщо в  матеріалах  справи  крім  зазначених  наявні  й  інші підстави   для   звільнення   неповнолітнього   від   кримінальної відповідальності (наприклад,   передбачені   статтями   45-49   КК,  які за правовими наслідками є більш сприятливими для забезпечення його інтересів, мають бути обрані саме ці підстави.  

Звільнення від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру.

Відповідно до ст. 97 Кримінального кодексу України неповнолітній, який вчинив злочин невеликої або середньої тяжкості, може бути звільнений судом від покарання, якщо буде визнано, що внаслідок щирого розкаяння та подальшої бездоганної поведінки він на момент постановлення вироку не потребує застосування покарання.

Представники органу у справах неповнолітніх, на який покладено виконання судового рішення про застосування до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру, зобов'язані здійснювати ефективний контроль за його поведінкою і в разі ухилення від застосування призначеного судом заходу постійно аналізувати й усувати причини ухилення та запобігати йому в подальшому.

Ухиленням від застосування примусових заходів виховного характеру, слід вважати таку поведінку неповнолітнього, коли він без поважних причин протягом установленого строку систематично порушує або не виконує умови застосування визначеного судом заходу (заходів) - не дотримує встановлених судом обмежень свободи дій або вимог щодо його поведінки; не піддається виховному впливу та ухиляється від контролю батьків чи осіб, які їх заміняють, педагогічного або трудового колективу; відмовляється відшкодувати майнові збитки; не виконує умов угоди про примирення; самовільно залишає школу чи училище соціальної реабілітації або систематично порушує порядок перебування в цих установах, тощо.

Звільнення від кримінальної відповідальності

Неповнолітнього, який вперше вчинив злочин невеликої тяжкості або необережний злочин середньої тяжкості, може бути звільнено від кримінальної відповідальності, якщо його виправлення можливе без застосування покарання. У цих випадках суд застосовує до неповнолітнього примусові заходи виховного характеру (ч.2 ст. 105 Кримінального кодексу України). Відповідно до ч. 2 ст. 105 Кримінального кодексу України примусові заходи виховного характеру, суд застосовує і до особи, яка до досягнення віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, вчинила суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною ККУ.

Види примусових заходів виховного характеру

Суд може застосовувати до неповнолітнього такі примусові заходи виховного характеру як:

1. застереження;
2. обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього;
3. передача неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які їх заміняють, чи під нагляд педагогічного або трудового колективу за його згодою, а також окремих громадян на їхнє прохання;
4. покладення на неповнолітнього, який досяг п'ятнадцятирічного віку і має майно, кошти або заробіток, обов'язку відшкодування заподіяних майнових збитків;
5. направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків до його виправлення, але на строк, що не перевищує трьох років. Умови перебування в цих установах неповнолітніх та порядок їх залишення визначаються законом.

До неповнолітнього може бути застосовано кілька примусових заходів виховного характеру. Тривалість таких заходів, як обмеження дозвілля та передача під нагляд, встановлюється судом. Суд може також визнати за необхідне призначити неповнолітньому вихователя.

1.застереження

Застереження (п. 1 ч. 2 ст. 105 КК), яке є одним із найм'якших заходів виховного характеру, може бути зроблено шляхом роз'яснення судом неповнолітньому наслідків його дій - шкоди, завданої охоронюваним законом правам особи (осіб), інтересам суспільства або держави, - та оголошення неповнолітньому осуду за ці дії, а також попередження про більш суворі правові наслідки, які можуть настати в разі продовження ним протиправної поведінки чи вчинення нового злочину.

2. обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього;

Обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог щодо поведінки неповнолітнього (п. 2 ч. 2 ст. 105 КК ( 2341-14 ) слід розуміти як: обмеження перебування поза домівкою в певний час доби; заборону відвідувати певні місця, змінювати без згоди органу, який здійснює за ним нагляд, місце проживання, навчання чи роботи, виїжджати в іншу місцевість; покладення обов'язку продовжити навчання, пройти курс лікування (за наявності хворобливого потягу до спиртного або в разі вживання наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів); тощо. Відповідно до ч. 3 ст. 105 КК ( 2341-14 ) суд у кожному випадку встановлює конкретний строк, протягом якого органи, що здійснюють контроль та нагляд за поведінкою неповнолітнього, повинні пред'являти особливі вимоги щодо неї, а неповнолітній зобов'язаний їх дотримувати. З урахуванням даних про особу неповнолітнього та характеру вчиненого ним злочину чи суспільно небезпечного діяння суд визначає, які види дозвілля слід обмежити, а які - заборонити, або які обов'язки покласти на неповнолітнього і на який саме строк. Тривалість останнього має бути достатньою для виправлення неповнолітнього. На практиці обмеження дозвілля чи інші особливі вимоги щодо поведінки неповнолітнього можуть установлюватися на декілька місяців, що пов'язано, наприклад, із необхідністю пройти курс лікування від алкоголізму, наркоманії, токсикоманії, позбутися інших шкідливих для здоров'я звичок або закінчити навчання в школі, одержати професійні навики та працевлаштуватися (іноді - і на певний період після цього).

Відповідальність за ухилення від виконання примусових заходів виховного характеру.

У разі ухилення неповнолітнього, що вчинив злочин, від застосування до нього примусових заходів виховного характеру ці заходи скасовуються і він притягується до кримінальної відповідальності(Стаття 97 ККУ).

Розгляд справ щодо застосування примусових заходів виховного характеру

Про час і місце розгляду справи про застосування до неповнолітнього примусового заходу виховного характеру суд повідомляє службу у справах неповнолітніх та кримінальну міліцію у справах дітей. У судовому засіданні представники цих органів, зокрема, висловлюють думку про те, який саме примусовий захід виховного характеру буде в конкретному випадку найбільш ефективним (п.16 постанови ПВСУ від 15 травня 2006 р. № 2 «Про практику розгляду судами справ про застосування примусових заходів виховного характеру»).

Під час досудового слідства та розгляду в суді справи про застосування примусових заходів виховного характеру крім обставин, зазначених у ст. 64 Кримінально-процесуального кодексу України, необхідно повно й усебічно з’ясувати:

• дані про особу неповнолітнього – вік (число, місяць, рік народження, які мають бути підтверджені долученими до справи копіями свідоцтва чи актового запису про народження), інші біографічні дані; вікові і психологічні особливості (темперамент, рівень загального розвитку, інтереси, ціннісні орієнтації та ін.); стан здоров’я; соціальну (суспільну) характеристику (взаємовідносини в сім’ї та колективі, ставлення до праці, навчання, участь у суспільному житті тощо). За наявності даних про розумову відсталість неповнолітнього, не пов’язану із психічним захворюванням, має бути також з’ясовано, чи здатний він повністю усвідомлювати значення своїх дій і якою мірою може керувати ними, для чого в разі потреби призначають експертизу за участю спеціалістів у галузі дитячої та юнацької психології або ж експертів-психіатрів; • ставлення неповнолітнього до наслідків діяння, яке він учинив; • дані про батьків неповнолітнього (наявність у них судимостей, позбавлення їх батьківських прав, їхній спосіб життя, здатність забезпечити виховний вплив на неповнолітнього та постійний контроль за його поведінкою); • обставини, що негативно впливали на виховання неповнолітнього; • наявність дорослих підбурювачів та інших осіб, які втягнули неповнолітнього у злочинну діяльність». (п.18 постанови ПВСУ від 15 травня 2006 р. № 2 «Про практику розгляду судами справ про застосування примусових заходів виховного характеру»).