Господарські зобов’язання та їх особливості

Нормативна база

1) Конституція України; 2) Цивільний кодекс України; 3) Господарський кодекс України; 4) Господарський процесуальний кодекс України;

Загальні положення про господарські зобов’язання

В умовах ринкової економіки господарське зобов'язання виступає в якості головного механізму встановлення і регулювання стосунків між суб'єктами господарсько-виробничих та організаційно-господарських відносин.
Господарське зобов'язання конкретно регулює майнові та організаційно – господарські відносини у сфері виробництва і господарського обороту. Термін «зобов’язання» досить часто вживається в різних значеннях. Іноді під ним розуміють угоду між особами, тобто договір. В певних випадках він означає обов’язок, борг якої-небудь особи. Крім того, в юридичній літературі вживається поняття «зобов’язальне право», яке можна визначити, як сукупність правових норм, які регулюють суспільні відносини по передачі майна, виконанням робіт, наданням послуг, відшкодування шкоди.

При аналізі господарського зобов'язання необхідно враховувати, що поняття «зобов'язання» є загальноправовим. Його не можна розглядати лише як цивільно-правовий інститут. Ще Покровський і Гірке наполягали на тому, що «поняттю зобов'язання передувало більш широке поняття відповідальності (Haftung) і боргу (Schuld), що підсилення майнового змісту зобов'язання потягнуло відповідні «теоретичні перебільшення».

Всі ділові зв’язки між собою, громадян з будь-якими організаціями та підприємствами між собою в своїй основній масі виступають саме в формі зобов’язально-правових відносин. Отже, господарськими зобов'язаннями є зобов'язання, що виникає між суб’єктами господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених господарським законодавством, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку (ч. 1 ст. 173 ГК України).

В переважній більшості господарських зобов'язань кожна із сторін в господарських зобов'язаннях є одночасно і кредитором, і боржником, оскільки з одного боку має права передбачені законодавством, а з іншого обов'язок виконати певні дії (поставка товарів, виконання послуг, капітальне будівництво, лізинг тощо).

Підстави виникнення господарських зобов'язань

1. закон чи інший нормативно – правовий акт, що регулює господарську діяльність;
2. акт (державних органів) управління господарською діяльністю;
3. господарський договір та інші угоди передбачені законом, а також з угод не передбачених законом але таких, які йому не суперечать відповідно зобов’язання є договірні і бездоговірні;
4. внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом господарювання, придбання або збереження майна суб'єкта або суб'єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав;
5. у результаті створення об'єктів інтелектуальної власності та інших дій суб'єктів, а також внаслідок подій, з якими закон пов'язує настання правових наслідків у сфері господарювання.

Даний перелік підстав, не є вичерпним, зокрема, вони передбачені ст. 11 ЦК України та іншими законами.

Види господарських зобов’язань

Перехід до ринкової економіки характеризується різноманітністю форм власності і організаційно-правових форм суб'єктів господарюван¬ня, форм виробничої діяльності і господарювання, широким колом і різноманітністю господарських договорів і зобов'язань, які з них вини¬кають.

Основними видами господарських зобов'язань є майново-господарські зобов'язання та організаційно-господарські зобов'язання. Крім того, у ГК України сформульовано поняття соціально-комунальних зобов’язань (ст. 177 ГК України), публічних зобов’язань (ст. 178 ГК України), а також господарсько-дого¬вірних зобов’язань (ст. 179 ГК України).

Відповідно до ст. 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов’язання, що виникають між учасниками господарських відносин під час здійснення господарської діяльності, на підставі яких зобов’язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.

Потрібно зауважити, що і цивільно-правові зобов’язання, і майново-господарські зобов’язання регулюються ЦК. Разом з тим, положення ЦК України поширюються на майново-господарські зобов’язання з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Об'єктом таких зобов'язань є певна господарська дія – виготовлення та реалізація продукції, виконання робіт, надання послуг, передача майна, сплата грошей тощо або утримання від певної дії.

Суб'єкти виконання майново-господарського зобов'язання іменуються боржником та кредитором.

Суб’єктами майново-господарських зобов’язань можуть бути:

1) суб’єкти господарювання - господарські організації, юридичні особи, державні, комунальні та інші підприємства, інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку; 2) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці; філії, представництва, інші відокремлені підрозділи господарських організацій (структурні одиниці), утворені ними для здійснення господарської діяльності; 3) не господарюючі суб’єкти — юридичні особи; 4) органи державної влади, органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією.

Важливо! Зобов'язання майнового характеру, що виникають між суб'єктами господарювання та не господарюючими суб'єктами – громадянами, не є господарськими і регулюються іншими актами законодавства.

На відміну від майново-господарських зобов’язань (що певною мірою є подібними до цивільно-правових зобов’язань), організаційно-господарські зобов’язання є новим явищем у сучасному українському законодавстві.

Організаційно-господарськими є господарські зобов'язання, що виникають у процесі управління господарською діяльністю між суб'єктом господарювання та суб'єктом організаційно-господарських повноважень, у силу яких зобов'язана сторона повинна здійснити на користь другої сторони певну управлінсько-господарську (організаційну) дію або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку( ст. 176 ГК України).

Організаційно-господарські зобов'язання можуть виникати між:

• суб'єктом господарювання та власником, який є засновником даного суб'єкта;
• суб'єктом господарювання та органом державної влади, органом місцевого самоврядування, наділеним господарською компетенцією щодо цього суб'єкта;
• суб'єктами господарювання, які разом організовують об'єднання підприємств чи господарське товариство, та органами управління цих об'єднань чи товариств;
• суб'єктами господарювання, у разі якщо один з них є щодо іншого дочірнім підприємством;
• в інших випадках, передбачених ГК України, іншими законодавчими актами або установчими документами суб'єкта господарювання.

Треба мати на увазі, що в організаційно-господарському зобов’язанні сторонами будуть не боржник і кредитор, як у майново-господарському зобов’язанні, а зобов’язана сторона і управлена сторона.

Предметом організаційно-господарського зобов’язання буде не господарська дія, а управлінсько-господарська (організаційна) дія.

Одним з видів організаційно-господарських зобов’язань є соціально-комунальні зобов’язання суб’єктів господарювання.

Згід¬но зі ст. 177 ГК суб’єкти господарювання зобов’язані за рішенням місцевої ради за рахунок своїх коштів відповідно до закону створювати спеціальні робочі місця для осіб з обмеженою працездатністю та організовувати їх професійну підготовку.

Виконання та припинення господарських зобов’язань

Виконання зобов’язання являє собою заключну стадію розвитку зобов’язального правовідношення, на якій виконуються обов’язки і реалізуються суб’єктивні права. Важливо! Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином і в натурі. Виконання зобов'язання належним чином полягає у такому його виконанні, що відповідає вимогам закону, інших актів законодавства, договору, а за відсутності в цих правових документах конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться (іншими словами - відповідно до звичаїв господарсько-ділового обігу). Це стосується і місця, і часу виконання зобов'язання, і можливості (неможливості) розстрочення виконання. Головну роль в виконанні зобов’язання виконує боржник (зобов’язана сторона), проте і на кредитора (управлену сторону) покладаються певні обов’язки – прийняти виконання зобов’язання, здійснити дії без яких боржник не може виконати своїх обов’язків. Для боржника виконання зобов’язання полягає в здійсненні дій, які він повинен виконати у відповідності із змістом зобов’язання. Відповідно до ст. 197 ГК України, господарське зобов'язання підлягає виконанню за місцем, визначеним законом, господарським договором, або місцем, яке визначено змістом зобов'язання. Якщо місце виконання зобов'язання не визначено, зобов'язання повинно бути виконано:

• за зобов'язаннями, змістом яких є передача прав на нерухоме майно (будівлю, земельну ділянку, інше нерухоме майно) - за місцезнаходженням нерухомості;
• за грошовими зобов'язаннями - за місцезнаходженням (місцем проживання) управленої сторони на момент виникнення зобов'язання, або за її новим місцезнаходженням (місцем проживання) за умови, що управлена сторона своєчасно повідомила про нього зобов'язану сторону;
• за іншими зобов'язаннями - за місцезнаходженням (місцем проживання) зобов'язаної сторони, якщо інше не передбачено законом.

Необхідно зауважити, що господарське зобов'язання має виконуватися зазвичай зобов'язаною особою. Проте, відповідно до ст. 194 ГК, господарське зобов'язання може бути виконане в цілому або в частині третьою особою, що не є стороною в зобов'язанні. При цьому управлена сторона зобов'язана прийняти виконання, запропоноване третьою особою - безпосереднім виконавцем, якщо із закону, господарського договору або характеру зобов'язання не випливає обов'язок сторони виконати зобов'язання особисто. Кожна сторона господарського зобов'язання повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського (публічного) інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій. Проте застосування господарських санкцій до суб'єкта, який порушив зобов'язання, не звільняє його (суб'єкта) від обов'язку виконати зобов'язання в натурі, крім випадків, коли інше передбачено законом або договором, або управлена сторона відмовилася від прийняття виконання зобов'язання. Зобов'язання має бути виконане також:

• в повному обсязі (управлена сторона має право не приймати виконання зобов'язання частинами, якщо інше не передбачено законом, іншими нормативно-правовими актами або договором, або не випливає зі змісту зобов'язання);
• вчасно, тобто у встановлені законом та/або договором строки; зобов'язана сторона має право виконати зобов'язання достроково, якщо інше не передбачено законом, іншим нормативно-правовим актом або договором, або не випливає зі змісту зобов'язання.

У господарському зобов'язані можуть брати участь кілька управлених або кілька зобов'язаних суб'єктів (ст. 196 ГК України). У такому випадку кожний з управлених суб'єктів має право вимагати виконання, а кожний із зобов'язаних суб'єктів повинен виконати зобов'язання відповідно до частки цього суб'єкта, визначеної зобов'язанням. Виконання за участю кількох зобов'язаних осіб має бути солідарним (ч. 2 ст. 196 ГК). При такому виконанні господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (статті 541-544), якщо інше не передбачено законом. Вимога закону щодо виконання господарського зобов'язання в натурі підкріплюється положенням ч. 2 ст. 194 ГК України, відповідно до якого неналежне виконання зобов'язання третьою особою не звільняє сторони від обов'язку виконати зобов'язання в натуральній формі, крім випадків, передбачених ч. 3 ст. 193 ГК України:

1. якщо інше передбачено законом або договором;
2. якщо управлена сторона відмовилася від прийняття виконання зобов'язання.

Одностороння відмова від виконання господарського зобов'язання зазвичай вважається порушенням. Проте вона допускається в певних випадках:

• передбачених законом;
• у разі неналежного виконання іншою стороною (згідно з ч. 6 ст. 193 ГК, зобов'язана сторона має право відмовитися від виконання зобов'язання у разі неналежного виконання другою стороною обов'язків, що є необхідною умовою виконання);
• у разі відмови від виконання або відстрочки виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (ч. 7 ст. 193 ГК).

Припинення господарських зобов’язань

Господарське зобов’язання припиняється:

1. виконанням, проведеним належним чином;
2. зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов’язання;
3. у разі поєднання управленої та зобов’язаної сторін в одній особі;
4. за згодою сторін;
5. через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених ГК або іншими законами.

Також, господарське зобов’язання припиняється у разі його розірвання або визнання недійсним за рішенням суду. Виконання зобов’язання, проведене відповідним чином, належить до найпоширеніших способів припинення зобов’язань. У разі якщо зобов’язана сторона належним чином виконала одне з двох або кількох зобов’язань, щодо яких вона мала право вибору (альтернативне зобов’язання), господарське зобов’язання припиняється виконанням. Господарське зобов’язання може бути припинено зарахуванням страхового зобов’язання, якщо інше не випливає з закону або змісту основного чи страхового зобов’язання. Для того, щоб зобов’язання вважати виконаним необхідна обов’язкова наявність певних умов, а саме:

• вимоги повинні бути зустрічними, тобто такими, що випливають з різних взаємних зобов’язань між двома особами;
• вимоги повинні бути однорідними. Як правило, ідеться про взаємні вимоги грошових сум;
• настання строку виконання за всіма зустрічними вимогами.

Наявність зазначених умов надає право одній із сторін здійснити зарахування, повідомивши про це другу сторону. За своєю юридичною природою зарахування являє собою односторонній правочин, який викликає відповідні юридичні наслідки. У тому випадку, коли зустрічні вимоги сторін є рівними, то зобов’язання припиняється. Зверніть увагу! Не допускається зарахування вимог за зобов’язаннями:

1. за якими минув строк позовної давності;
2. про відшкодування шкоди, викликаної ушкодженням здоров’я або заподіянням смерті;
3. про довічне утримання;
4. в інших випадках, передбачених законом.

Господарське зобов’язання може бути припинено за згодою сторін, зокрема угодою про заміну одного зобов’язання іншим між тими самими сторонами, якщо така заміна не суперечить обов’язко¬вому акту, на підставі якого виникло попереднє зобов’язання. Господарське зобов’язання припиняється в разі поєднання управненої та зобов’язаної сторін в одній особі. Зобов’язання виникає знову, якщо це поєднання припиняється. Господарське зобов’язання припиняється неможливістю виконання в разі виникнення обставин, за які жодна з його сторін не відповідає, якщо інше не передбачено законом. У разі неможливості виконання зобов’язання цілком або частково зобов’язана сторона з метою запобігання невигідним для сторін майновим та іншим наслідкам повинна негайно повідомити про це управнену сторону, яка має вжити необхідних заходів щодо зменшення зазначених наслідків. Таке повідомлення не звільняє зобов’язану сторону від відповідальності за невиконання зобов’язання відповідно до вимог закону. Господарське зобов’язання припиняється неможливістю виконання в разі ліквідації суб’єкта господарювання, якщо не допускається правонаступництво за цим зобов’язанням. У разі неспроможності суб’єкта господарювання через недостатність його майна задовольнити вимоги кредиторів він може бути оголошений за рішенням суду банкрутом

Відповідальність за порушення господарських зобов’язань

Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Оскільки це відповідальність за господарські правопорушення (правопорушення, вчинені у сфері господарської діяльності), санкції за них встановлює господарський закон. Такий вид відповідальності у теорії господарського права визначається як господарсько-правова відповідальність. Господарсько-правова відповідальність - це відповідальність, яку несуть учасники господарських відносин за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених законом та договором. Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими:

1. потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі;
2. передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі;
3. сплата штрафних санкцій за порушення зобов'язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов'язань у натурі;
4. у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції.

Отже, зі змісту принципів господарського законодавства можна дійти висновку, що господарська відповідальність загалом є матеріальною відповідальністю і за правопорушення у сфері господарювання до правопорушника застосовуються санкції майнового (економічного) характеру. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Проте у певних випадках учасник господарських відносин може бути звільнений від відповідальності за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, а саме якщо він доведе, що:

• ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення;
• належне виконання зобов'язання виявилося неможливим унаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за таких умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів. Застосування цієї підстави звільнення від господарсько-правової відповідальності є можливим тільки у разі, коли інше не передбачено законом або договором.

У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій:

• відшкодування збитків.
• штрафні санкції, якими визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносив зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання;
• оперативно-господарські санкції - заходи оперативного впливу на правопорушника з метою припинення або попередження повторення порушень зобов'язання, що використовуються самими сторонами зобов'язання в односторонньому порядку.

Як зазначено в ч. 2. ст. 216 ГКУ, застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасниками господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання