Встановлення меж земельної ділянки

Нормативна база

• Земельний кодекс України
• Закон України «Про землеустрій»
• Закон України «Про топографо-геодезичну і картографічну діяльність»
• Наказ Головного управління геодезії, картографії та кадастру при Кабінеті Міністрів України від 9 квітня 1998 року N56 "Про затвердження Інструкції з топографічного знімання у масштабах 1:5000, 1:2000, 1:1000 та 1:500 (ГКНТА-2.04-02-98)"
• Наказ Державного комітету України із земельних ресурсів від 18 травня 2010 року № 376 "Про затвердження Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками"

Поняття "встановлення меж земельної ділянки в натурі на місцевості"

Встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) – це визначення за допомогою геодезичних пристроїв місцезнаходження поворотних точок меж земельної ділянки та їх закріплення межовими знаками.

Відповідно до ст. 106 Земельного кодексу України власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними.

Види межових знаків і порядок відновлення меж визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері земельних відносин.

Витрати на встановлення суміжних меж несуть власники земельних ділянок у рівних частинах, якщо інше не встановлено угодою між ними.

Межі земельної ділянки в натурі (на місцевості) закріплюються межовими знаками.

Межовий знак - спеціальний знак встановленого зразка, яким закріплюється місце положення поворотних точок меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Кожний межовий знак має номер, що не повторюється на всій території України, та складається з десяти символів.

Механізм встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками визначено Наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18 травня 2010 року № 376 "Про затвердження Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками". Громадянин або юридична особа, визнана власником земельної ділянки, має право володіти нею, мати в наявності. Щоб здійснювати таке володіння, суб’єкт повинен мати земельну ділянку як реальність. Особи, які зацікавлені в наданні їм земельної ділянки і мають на це законне право, подають заяву в органи державної влади або в органи місцевого самоврядування, у веденні яких знаходяться земельні ділянки.

До кого звертатись

Відповідно до ч. 3 ст. 158Земельного кодексу України, органи місцевого самоврядування вирішують земельні суперечки в межах населених пунктів відносно меж земельних ділянок, які знаходяться у власності й користуванні громадян, і дотримання громадянами правил добросусідства. Такими органами місцевого самоврядування, до повноважень яких належить вирішення земельних суперечок, визначені виконавчі органи сільських, селищних, міських рад (п.5 ч. 1 ст. 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Згідно статті 26 Закону України «Про землеустрій», розробниками документації із землеустрою є:

• юридичні особи, що володіють необхідним технічним і технологічним забезпеченням та у складі яких працює за основним місцем роботи не менше двох сертифікованих інженерів-землевпорядників, які є відповідальними за якість робіт із землеустрою;
• фізичні особи – підприємці, які володіють необхідним технічним і технологічним забезпеченням та є сертифікованими інженерами-землевпорядниками, відповідальними за якість робіт із землеустрою.

Таким чином, юридична особа набуває права виконувати роботи із землеустрою, якщо у її штаті є два і більше сертифікованих інженера-землевпорядника за основним місцем роботи, а фізична особа – підприємець – у разі, якщо вона сама є сертифікованим інженером-землевпорядником.

Перелік суб'єктів господарювання, що надають відповідні послуги у Вашому районі/місті можна дізнатись у управліннях Держгеокадастру у відповідному районі або за допомогою мережі інтернет.

Необхідні документи

Вихідні документи для укладання договору:

1. копія документа, що посвідчує право власності (користування) на земельну ділянку (в разі його наявності).
2. рішення відповідного органу місцевого самоврядування або виконавчої влади про надання дозволу на відведення земельної ділянки у власнусть (користування) з викопіюванням на якому зазначене її місце розташування.
3. копія документа, що підтверджує право власності на нерухоме майно, яке знаходиться на даній земельній ділянці (в разі наявності).
4. копію документа, що посвідчує фізичну особу (копія паспорта та ідентифікаційного коду), або копію свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи.
   

Встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на підставі розробленої та затвердженої:

• технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості);
• технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок;
• проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність (оренду).
  

Для замовлення технічної документації з землевпорядною організацією укладається договір.

Вартість

Вартість послуги з розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) залежить від суб'єкту, який здійснює дану послугу та району обслуговування.

Витрати на встановлення суміжних меж несуть власники земельних ділянок у рівних частинах, якщо інше не встановлено угодою між ними.

Мета встановлення межових знаків

Встановлення меж земельних ділянок в натурі також відбувається, якщо:

• межові знаки, що були встановлені раніше, на даний момент знищені з будь-яких причин;
• забудовник має впевнитись, що будівля, яку планується побудувати на цій ділянці буде знаходитись на достатній відстані від меж ділянки;
• у потенційного покупця чи орендатора даної земельної ділянки виникли сумніви щодо коректності меж, що були встановлені власником;
• раніше подібні роботи не проводились, тому власник хоче чітко визначити межі своєї ділянки і отримати відповідні документи.

Межові знаки не встановлюються:

• у спільних поворотних точках меж суміжних земельних ділянок, на яких раніше встановлено межові знаки;
• у місцях, де їх установка неможлива (на водних об'єктах, при забороні проведення земляних робіт). У такому випадку поворотні точки меж земельної ділянки можуть позначатися маркуванням фарбою;
• у поворотних точках меж земельних ділянок, які у визначеному законодавством порядку надані (передані) для розміщення, будівництва, експлуатації та обслуговування лінійних об'єктів: споруд опорних конструкцій (опори, стояки опор) повітряних ліній електропередачі, радіорелейних ліній та ліній зв'язку;
• на бажання власника (користувача) - у разі якщо межі земельних ділянок в натурі (на місцевості) збігаються з природними та штучними лінійними спорудами і рубежами (річками, струмками, каналами, лісосмугами, шляхами, шляховими спорудами, парканами, огорожами, фасадами будівель та іншими лінійними спорудами і рубежами тощо).

Закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється у присутності власника (користувача) земельної ділянки, власників (користувачів) суміжних земельних ділянок. Передача межових знаків на зберігання власнику (користувачу) земельної ділянки здійснюється за актом прийомки-передачі межових знаків на зберігання.

Варіант 1. Власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними. Відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на підставі раніше розробленої та затвердженої документації із землеустрою. У разі відсутності такої документації розробляється технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). У разі неможливості виявлення дійсних меж їх встановлення здійснюється за фактичним використанням земельної ділянки. Якщо фактичне використання ділянки встановити неможливо, то кожному виділяється однакова за розміром частина спірної ділянки. У разі коли в такий спосіб визначення меж не узгоджується з виявленими обставинами, зокрема зі встановленими розмірами земельних ділянок, то межі визначаються з урахуванням цих обставин. Відповідно до частини першої ст. 43 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», встановлене коло питань, які вирішуються районними й обласними радами виключно на їх пленарних засіданнях: «1. Виключно на пленарних засіданнях районної, обласної ради вирішуються такі питання: …освіта, обрання і ліквідація постійних і інших комісій ради, зміна їх складу, обрання голів комісій». Тобто для вирішення земельних розбіжностей створюється спеціальна комісія. Особа, зацікавлена у вирішенні земельної суперечки, може звернутися в таку Комісію із заявою відносно неможливості погоджувати межі земельної ділянки в натурі у зв’язку з відсутністю суміжних землекористувачів, ненадання ними згоди на узгодження або з інших причин. За наявності такого прохання (заяви) й інших необхідних документів ця суперечка розглядається колегіально Комісією з питань землекористування, а за потреби — спільно з іншими комісіями, наприклад, із Комісією архітектури, містобудування й охорони історичного середовища. На засіданні Комісії (комісій) можуть бути присутні й сторони, власники й землекористувачі суміжних земельних ділянок, між якими виникла суперечка. Якщо при розгляді земельної суперечки буде доведено, що відмова сусіда відносно узгодження меж є безпідставною або підписання Акту внаслідок відсутності суміжних власників або землекористувачів дійсно неможливе, то Комісією приймається рішення про необхідність підписання Акту сусідом або, відповідно, про узгодження меж земельної ділянки без підписів суміжних власників або землекористувачів. Протокол Комісії додається до Акту встановлення й узгодження меж земельної ділянки й далі документи оформляються в загальному порядку. Проте слід зазначити, що рішення органа місцевого самоврядування не є остаточним і механізму його примусового виконання не існує, іншими словами, висновок Комісії з питань землекористування має рекомендаційний, а не імперативний характер. Крім того, відповідно до ст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на принципах, відповідно до яких ніхто не може бути змушений робити те, що не передбачене законодавством. У такому разі, якщо розгляд земельної суперечки відповідним органом місцевого самоврядування не приніс позитивного результату, особа має право звернутися до суду за захистом свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права на землю. Повертаючись до вище згаданої статті 158 частини другої Земельного кодексу України, виключно судом вирішуються спори з приводу володіння, користування й розпорядження земельними ділянками, які знаходяться у власності громадян і юридичних осіб. Слід зазначити, що суди, як правило, задовольняють позовні заяви до суміжного власника або землекористувача, який безпідставно ухиляється від узгодження меж земельної ділянки, або якщо є інші об’єктивні підстави. У таких випадках суди виходять із необхідності захисту законних прав і інтересів суб’єкта землекористування, який просить погоджувати межі його земельної ділянки, адже, як відзначалося вище, до цього кореспондує обов’язок власника сусідньої земельної ділянки, передбачений у ст.106 Земельного кодексу України. Варіант 2 Спори між власниками (користувачами) сусідніх земельних ділянок виникають споконвічно, вони є одними з найпоширеніших видів земельних суперечок. Як правило, причинами таких конфліктів є порушення правил добросусідства й визначення меж суміжних земельних ділянок. На практиці занадто часто виникають проблемні ситуації, коли сусід відмовляється від підписання акту землекористування й узгодження меж земельної ділянки без будь-яких причин, що робить неможливим належним чином оформити земельну документацію. Якщо сусід незаконно користується вашою земельною ділянкою, тим самим зробивши накладку, то відповідно до Конституції України ви можете звернутися за захистом своїх прав до відповідного місцевого суду. При цьому проведення інженерно-технічної судової експертизи є безальтернативним, оскільки для відновлення меж необхідні спеціальні технічні знання.

Наслідки непідписання акта погодження меж земельної ділянки

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 28 березня 2018 року прийняв Постанову по справі №681/1039/15-ц, у якій, зокрема, прийшов до наступних висновків щодо наслідків непідписання акту погодження меж земельної ділянки:

• погодження меж є виключно допоміжною стадією у процедурі приватизації земельної ділянки, спрямованою на те, щоб уникнути необов'язкових технічних помилок. При цьому стаття 198 ЗК України лише вказує, що складовою кадастрових зйомок є «погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами». Із цього зовсім не слідує, що у випадку відмови суміжного землевласника або землекористувача від підписання відповідного документа - акта погодження меж - слід вважати, що погодження меж не відбулося;
• погодження меж полягає у тому, щоб суміжнику було запропоновано підписати відповідний акт. Якщо він відмовляється це робити, орган, уповноважений вирішувати питання про приватизацію ділянки по суті, повинен виходити не із самого факту відмови від підписання акта, а із мотивів відмови (якщо вони озвучені). Якщо такими мотивами є виключно неприязні стосунки - правового значення вони не мають;
• у разі виникнення спору сама по собі відсутність погодження меж не є підставою для того, щоб вважати прийняте рішення про приватизацію незаконним;
• підписання акта погодження меж самостійного значення не має, воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, як і будь-яких інших прав у процедурі приватизації;
• непогодження меж земельної ділянки із суміжними власниками та землекористувачами не може слугувати підставою для відмови відповідної місцевої ради в затвердженні технічної документації, за умови правомірних дій кожного із землекористувачі;
• не надання згоди на погодження меж земельної ділянки суміжного землекористувача не може бути перепоною для розгляду місцевою радою питання про передачу земельної ділянки у власність відповідачу за обставин виготовлення відповідної технічної документації.